Постанова

від 22.01.2015 по справі 926/980/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2015 р. Справа № 926/980/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П. Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" м. Чернівці

на рішення господарського суду Чернівецької області

від 12.09.2014р.

у справі №926/980/14

за позовом прокурора м. Чернівці м. Чернівці

до відповідача-1 Чернівецької міської ради м. Чернівці

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" м. Чернівці

про визнання незаконним та скасування

рішень органу місцевого самоврядування,

визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0060 га.

за участю представників сторін від:

прокуратури - Макогон Ю.І., посвідчення №020325 від 06.09.2013р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.09.2014 р. у справі 926/980/14 (суддя В.Д.Байталюк) позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 5 додатку до рішення 50 сесії Чернівецької міської ради V скликання № 1280 від 30.03.2010 «Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на складання проектів відведення земельних ділянок для укладення строкового платного сервітуту на розміщення малих архітектурних форм літніх торгових майданчиків», відповідно до якого, товариству з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0055 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для розміщення тимчасової споруди (літнього торгового майданчика) на вул. О. Доброго, 1 в м. Чернівцях. Визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення 51 сесії Чернівецької міської ради V скликання № 1327 від 29.04.2010 «Про встановлення строкового платного сервітуту на земельні ділянки для розміщення літніх майданчиків», згідно якого, товариству з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. О. Доброго, 1, площею 0,0060 га для укладення строкового платного сервітуту під розміщення малої архітектурної форми, літнього майданчика терміном на 5 років. Визнано недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 27.05.2010 № 1, укладений між Чернівецькою міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°».Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили повернути Чернівецькій міській раді земельну ділянку площею 0,0060 га, розташовану на вул. О. Доброго, 1 в місті Чернівцях, вартістю 153728,00 грн., кадастровий номер 7310136600:01:003:0039. Стягнуто з Чернівецької міської ради в дохід державного бюджету судовий збір в розмірі 3045,00 грн. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» в дохід державного бюджету судовий збір в розмірі 1827,00грн.

Відповідачем-2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що згідно ч.1 ст.401 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відповідно до ч.2 ст.401 ЦК України та ч.1 ст.100 ЗК України, сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Відповідно до ч.1 ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Законодавець не обмежує коло видів права земельного сервітуту (цільового призначення).

Апелянт також зазначає про те, що на території м.Чернівці на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних рішень діяв Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням міської ради від 25.02.2010 №1257. Згідно п.12 вказаного Порядку, розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, у разі відсутності у суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки, сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання в десятиденний строк з дня прийняття передбаченого пунктом 10 цього Порядку рішення, договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством. Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, який затверджений рішенням Чернівецької міської ради від 25.02.2010 р. №1257 незаконним в судовому порядку не визнавався, він був обов'язковим до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівців. Відтак, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно вважав цей порядок таким, що не відповідає закону. Крім цього, відповідач-2 також наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно не застосував строки позовної давності. Скаржник також вказує, що прокурором при зверненні з позовом не зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави при прийнятті Чернівецькою міською радою спірних рішень, або яка існує загроза порушення інтересів держави.

Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що 27.05.2014 р. між Чернівецькою міською радою та ТОВ «Квінто і Ко» було укладено договір встановлення земельного сервітуту, а не особистого, як зазначає апелянт. Прокурор також зазначає, що 15.01.2012 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», п.2 якого, внесені зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, виключено п.4 ч.2 ст.268 цього Кодексу, якою передбачалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. При цьому, п.5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися. В судовому засіданні прокурором викладено заперечення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення прокурора у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, проведеною прокуратурою м. Чернівці перевіркою на предмет законності прийнятих Чернівецькою міською радою рішень встановлено, що 50 сесією Чернівецької міської ради V скликання 30.03.2010 р. прийнято рішення № 1280 «Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на складання проектів відведення земельних ділянок для укладення строкового платного сервітуту на розміщення малих архітектурних форм літніх торгових майданчиків», пунктом 5 додатку якого товариству з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0055 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для розміщення тимчасової споруди (літнього торгового майданчика) на вул. О. Доброго, 1 в м. Чернівцях.

В подальшому 29.04.2010 р. 51 сесією Чернівецької міської ради V скликання прийнято рішення № 1327 «Про встановлення строкового платного сервітуту на земельні ділянки для розміщення літніх майданчиків», пунктом 2 якого товариству з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. О. Доброго, 1, площею 0,0060 га для укладення строкового платного сервітуту під розміщення малої архітектурної форми, літнього майданчика терміном на 5 років.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.05.2010 р. на виконання пункту 4 рішення 51 сесії Чернівецької міської ради V скликання № 1327 відповідачі у справі уклали між собою договір встановлення земельного сервітуту № 1, зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Чернівці 28.04.2011 за № 7310136600:01:003:0039:5:01, відповідно до умов якого, відносно земельної ділянки, площею 0,0060 га, що розташована в м. Чернівцях на О. Доброго, 1, кадастровий номер 7310136600:01:003:0039, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг (код 1.11.3), в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» був встановлений сервітут на право розміщення малої архітектурної форми (літнього майданчика) строком до 27.05.2015 р. за умови забезпечення функціонування літнього майданчика з 01 березня по 01 листопада.

В пункті 3.1 договору сторони передбачили, що річна плата за земельний сервітут розрахована відповідно до чинного законодавства у вигляді орендної плати за рік в розмірі 6917,76 грн.

При прийнятті постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно ст.98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст.ст. 401, 404 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відтак, право подавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Однак, як вбачається з оскаржуваних рішень та заяв товариства з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» від 18.03.2010 та 20.04.2010 (а. с. 17, 23) про розміщення літнього майданчика та затвердження проекту відведення земельної ділянки для обслуговування літнього майданчика, а також укладання строкового платного сервітуту, відповідач-2 звернувся до Чернівецької міської ради не з метою усунення недоліків нерухомого майна або земельної ділянки, що перебувають у його власності або користуванні, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для обслуговування літнього торгового майданчика, тобто для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Дана обставина підтверджується також й доданими прокуратурою м. Чернівці до позовної заяви висновками відділу охорони культурної спадщини та департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, а також управління Держкомзему у м. Чернівці (а.с.27).

Необхідно також зазначити, що відповідач-2 не є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок, у зв'язку з чим дана обставина також свідчить про незаконність встановлення земельного сервітуту.

Колегія суддів також зазначає таке.

Відповідно до п.в ст.12, п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно ст.134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що в даному випадку право користування оспорюваною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає продажу на аукціоні та не може надаватися в користування без конкурсу на умовах сервітуту.

Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного кодексу України, особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Як встановлено місцевим господарським судом, товариство з обмеженою відповідальністю «Квінто і К°» із такою заявою до Чернівецької міської ради не зверталось.

Відтак, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що при прийнятті спірних рішень, Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства. Згідно ч.2 ст. 4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Відтак не приймається до уваги посилання Чернівецької міської ради на «Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010 р., як на акт, який підлягає виконанню всіма підприємствами, установами, організаціями, які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівці, оскільки зазначений Порядок в частині встановлення земельних сервітутів для розміщення і обслуговування малих архітектурних форм, призначених для провадження підприємницької діяльності суперечить вимогам ст. 401 ЦК України.

Судова колегія звертає увагу також на наступне.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України, згідно частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15.01.2012 р., внесені зміни до п.4 ч.2 ст.268 Цивільного кодексу України, якою передбачалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. При цьому, п.5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Про порушення вимог земельного законодавства та порушення інтересів держави при прийнятті оскаржуваних рішень, прокуратурі міста Чернівці стало відомо не під час участі заступника прокурора у засіданні Ради, а лише в червні 2014 року після витребування документів відповідно до статей 8, 20 Закону України «Про прокуратуру», на підставі яких були прийняті рішення Чернівецькою міською радою та укладено договір встановлення платного земельного сервітуту та проведення перевірки (а. с. 133 - 137).

А відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

Щодо твердження скаржника, про те, що прокурором при зверненні з позовом не зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави при прийнятті Чернівецькою міською радою спірних рішень, або яка існує загроза порушення інтересів держави, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналізуючи вищевикладене, з метою представництва громадянина та держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Відтак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, а саме, що при ухваленні спірних пунктів зазначених рішень та укладеного договору встановлення земельного сервітуту та додаткового договору до нього Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Відповідно до ч.1 ст.202, ст.215, 203, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відтак, оскільки оскаржений договір та додатковий договір укладені на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень, які не відповідають наведеним вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про визнання недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 27.05.2010 р. №1, укладений між Чернівецькою міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Квінто і Ко».

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 12.09.2014 р. у справі

№ 926/980/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Чернівецької області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.01.2015 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.