Постанова

від 16.04.2015 по справі 926/980/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 926/980/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: прокуратури: Боднарчук В.М. - прокурор ГПУ, посв. №023013, позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.01.15 у справі№926/980/14 Господарського суду Чернівецької області за позовомПрокурора міста Чернівці до 1. Чернівецької міської ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" провизнання незаконним і скасування рішень ради, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

Прокурор міста Чернівці звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" про: 1) визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку до рішення 50 сесії Чернівецької міської ради V скликання №1280 від 30.03.10 "Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на складання проектів відведення земельних ділянок для укладення строкового платного сервітуту на розміщення малих архітектурних форм літніх торгових майданчиків" і пункту 2 рішення 51 сесії Чернівецької міської ради V скликання №1327 від 29.04.10 "Про встановлення строкового платного сервітуту на земельні ділянки для розміщення літніх майданчиків"; 2) визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту №1 від 27.05.10, укладеного між відповідачами у справі; 3) повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" Чернівецькій міській раді земельної ділянки, площею 0,0060 га, розташованої на вул. О. Доброго, 1, в місті Чернівцях, вартістю 153728 грн., кадастровий номер 7310136600:01:003:0039. Прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах "червоних ліній" вулиці і повинна використовуватися для потреб дорожнього господарства (транспорту), а не для здійснення комерційної діяльності під розміщення літнього майданчика; що прийняття оспорюваних рішень радою і передача спірної земельної ділянки відповідачеві-2 відбулися без проведення земельних торгів. Отже, як вважав прокурор, спірні рішення ради в оскарженій частині прийняті з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста. Оскільки вказані рішення є незаконними, то і договір встановлення земельного сервітуту №1 від 27.05.10, укладений на підставі цих рішень, є таким, що суперечить приписам законодавства та підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а земельна ділянка - поверненню раді. Прокурор посилався на приписи статей 16, 203, 215, 216, 401, 404 Цивільного кодексу України, статей 20, 39, 71, 98, 99, 152 Земельного кодексу України, статей 20, 207, 208 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.09.14 (суддя Байталюк В.Д.) позов задоволено. Місцевий господарський суд виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах "червоних ліній" вулиці і розміщення на ній об'єктів і споруд забороняється законом; що відповідач-2 не є землекористувачем або власником сусідніх земельних ділянок, тобто суб'єктом сервітутних правовідносин, та його потреби можуть бути задоволені у інший спосіб; що право користування земельною ділянкою підлягало продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), як то передбачено статтею 134 Земельного кодексу України. Отже, суд дійшов висновку про те, що спірні рішення ради в оскарженій частині прийняті з порушенням приписів законодавства та прав територіальної громади міста. Водночас суд визнав, що договір, укладений на підставі незаконного рішення міської ради, є таким, що суперечить вимогам законодавства і в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України також є недійсним. Крім того, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності за цим позовом не сплив. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 12, 39, 71, 98, 123, 134, 152 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 215, 401, 404 Цивільного кодексу України, статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 18 Закону України "Про автомобільні дороги", статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.15 (судді: Матущак О.І., Дубник О.П., Скрипчук О.С.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та відмовити у позові. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 98, 99, 100, 134 Земельного кодексу України, статей 203, 215, 401, 404 Цивільного кодексу України, статей 4, 83 Господарського процесуального кодексу України, статей 5, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Скаржник не погоджується з висновком судів про неправомірність встановлення йому земельного сервітуту для розміщення тимчасової споруди за оспорюваним договором. Скаржник вважає, що прокурором при зверненні з позовом не зазначено в чому полягає порушення інтересів держави при прийнятті оспорюваних рішень і договору. Крім того, товариство посилається на те, що прокурор просив повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність без визначення строку такого повернення. Скаржник вважає, що позов в частині визнання незаконними та скасування рішень ради повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Від прокурора і відповідача-1 відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.03.10 Чернівецькою міською радою було прийнято рішення №1280 "Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на складання проектів відведення земельних ділянок для укладення строкового платного сервітуту на розміщення малих архітектурних форм літніх торгових майданчиків". Пунктом 5 додатку цього рішення надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0055 га, на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для розміщення тимчасової споруди (літнього торгового майданчика) на вул. О. Доброго, 1, в м. Чернівцях. В подальшому, 29.04.10 Чернівецькою міською радою було прийнято рішення №1327 "Про встановлення строкового платного сервітуту на земельні ділянки для розміщення літніх майданчиків", пунктом 2 якого затверджено Товариству з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" проект відведення земельної ділянки на вул. О. Доброго, 1, площею 0,0060 га, для укладення строкового платного сервітуту під розміщення малої архітектурної форми, літнього майданчика терміном на 5 років. Судами також установлено, що 27.05.10 між Чернівецькою міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" був укладений договір встановлення земельного сервітуту №1. За умовами цього договору відносно земельної ділянки, площею 0,0060 га, що розташована в м. Чернівцях на О. Доброго, 1, кадастровий номер 7310136600:01:003:0039, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг (код 1.11.3), в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" був встановлений сервітут на право розміщення малої архітектурної форми (літнього майданчика) строком до 27.05.15. Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що річна плата за земельний сервітут становить 6917,76 грн. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах "червоних ліній" вулиці О. Доброго (проїзній частині та узбіччі); що розміщення на ній будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин, в тому числі, і літнього майданчика, забороняється законом. Отже, як установили суди, рішення ради в оскарженій частині прийняті з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Прокурора міста Чернівці заявлені до Чернівецької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" про: 1) визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку до рішення 50 сесії Чернівецької міської ради V скликання №1280 від 30.03.10 "Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на складання проектів відведення земельних ділянок для укладення строкового платного сервітуту на розміщення малих архітектурних форм літніх торгових майданчиків" і пункту 2 рішення 51 сесії Чернівецької міської ради V скликання №1327 від 29.04.10 "Про встановлення строкового платного сервітуту на земельні ділянки для розміщення літніх майданчиків"; 2) визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту №1 від 27.05.10, укладеного між відповідачами у справі; та 3) повернення міській раді земельної ділянки, площею 0,0060 га, розташованої на вул. О. Доброго, 1, в місті Чернівцях. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість цих вимог. Відповідно до приписів статті 71 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; захисні насадження. Статтею 18 Закону України "Про автомобільні дороги" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі. Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається . Як вже зазначалося, і це установили суди в процесі розгляду спору, що спірна земельна ділянка, відносно якої був установлений відповідачеві-2 сервітут, знаходиться в межах "червоних ліній" вулиці; що розміщення на ній будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин, в тому числі, і тимчасової споруди (літнього майданчика) відповідача-2, забороняється законом. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Тобто підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, що рішення ради в оскаржених частинах прийняті з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста. Відтак, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для скасування таких рішень як незаконних. Водночас колегія суддів погоджується і з висновком судів про задоволення решти позовних вимог, оскільки вони є похідними від вимоги щодо визнання недійсним оскаржуваних рішень міськради. Враховуючи викладене, суди обґрунтовано задовольнили позов. Згідно з приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Довід скаржника про те, що прокурором в позовній заяві не зазначено які інтереси держави порушені та в чому полягає таке порушення, не може бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки він був предметом розгляду судами та відхилений ними як необґрунтований. Суди установили, що прокурор визначив підстави позову, зазначив в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту. Водночас визнаються неспроможними і посилання скаржника на те, що позов в частині визнання незаконними та скасування рішень ради повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам. Інші доводи касаційної скарги теж визнаються непереконливими, позаяк вони не спростовують наведеного і установленого судами. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.15 у справі №926/980/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінто і Ко" - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В. Швець