Рішення

від 29.01.2015 по справі 922/5787/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2015 р.Справа № 922/5787/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едігір", м. Харків, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Харківська міська рада, м. Харків; - Департамент державного архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області , м. Харків. про визнання права власності за участю представників сторін:

Представник позивача - Кіянський С.О. за дов. від 01.10.2014р.;

Представник відповідача - не з'явився;

Треті особи - не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірма "VICOTEC", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Едігір", м. Харків, в якому просить суд:

- визнати за позивачем право власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м., №19 кабінет площею 8,7 кв.м., №20 підсобне площею 29,2 кв.м., №21 коридор площею 18,6 кв.м., приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м. в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м.

- стягнути з відповідача на свою користь штраф, у відповідності до п.1.2 договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 05.09.2014р. в розмірі 2500,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 15.12.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.12.2014р. об 11:00 год. Залучено Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Харківську міську раду, м. Харків; Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області , м. Харків.

Ухвалами господарського суду від 25.12.2014р., 12.01.2015р., 20.01.2015р. розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 29.01.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 29.01.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. В наданому до господарського суду відзиві на позов (вх. №45961), відповідач просив розглянути зазначену справу у відповідності до діючого законодавства України, без участі представника відповідача.

Представник Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. В наданому до господарського суду відзиві на позов (вх. № 47123) просив розглянути справу за відсутності представника міської ради та прийняти рішення, яке не порушить прав третіх осіб.

Представник Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області в судове засідання 29.01.2015р. не з'явився, в наданому до господарського суду відзиві на позов (вх. № 47083) просив розглянути справу за відсутності представника інспекції та прийняти рішення, відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника позивача, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, підприємству з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірмі "VICOTEC", на підставі договору купівлі-продажу H1-20 № 83/96 від 12.01.1996 р. належать нежитлові приміщення 1 (першого) поверху в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: місто Харків, набережна Червоношкільна, будинок 22, загальною площею 166, 1 кв.м., які складаються з приміщення № 18 санвузол площею 2,6 м2; приміщення № 19 кабінет площею 8,7 м2; приміщення № 20 підсобне площею 29,2 м2; приміщення № 21 коридор площею 18,6 м2; приміщення № 22 магазин площею 107,0 м2 ( далі - нежитлова будівля).

Позивачем, за власні кошти було переобладнанні нежитлові приміщення, які належать позивачу на праві власності.

05.09.2014 р. між позивачем (продавець) та ТОВ "ЕДІГІР" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, готовністю 90 %, нежитлові приміщення 1 (першого) поверху в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: місто Харків, набережна Червоношкільна, будинок 22, загальною площею 166, 1 кв.м. (далі -договір).

Відповідно до п. 1.2. договору, продаж вказаного об'єкта незавершеного будівництва вчинено за 250000,00 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень 00 коп., які покупець повинен сплатити продавцю протягом трьох банківських днів з моменту укладення цього договору, факт сплати яких підтверджується видачею відповідної розписки з боку продавця.

Відповідно до п. 3.2. договору, сторони зобов`язались посвідчити нотаріально договір у строк трьох банківських днів з моменту здійснення покупцем платежу передбаченого п. 1.2. цього договору.

Відповідач своїм листом від 12.09.2014 р. повідомив продавця (позивача), що через вкрай важкі фінансові обставини ним не було здійснено вказану оплату та просив продовжити строк оплати за п.1.2. договору до 24.10.2014 р.

Продавець (позивач) направив на адресу відповідача повідомлення від 19.09.2014 р. у якому було вказано, що дана пропозиція щодо продовження терміну сплати до 24.10.2014 р. не відповідає інтересам та намірам позивача.

26.09.2014 р. покупцем (відповідачем) на адресу позивача було направлено лист, відповідно до якого їм було зазначено, що позиція, щодо відмови у продовженні терміну сплати суми відповідно до п. 1.2. договору, є такою, що не відповідає умовам п. 1.2. вказаного договору, який передбачає таку можливість. На підставі цього відповідач вважає, що зобов'язання сторін за цим договором не припиняються, він не визнає та заперечуємо проти будь - яких майнових прав позивача на вказаний об'єкт незавершеного будівництва, не визнає та заперечує проти набуття, визнання продавцем (позивачем) права власності на нього, у тому числі, як на завершений об'єкт будівництва у якості нежитлових приміщень. Таким чином, відповідач не визнає та заперечує проти права позивача на набуття, визнання ним права власності на самочинне збудоване нерухоме майно, вважає, що договір продовжує діяти та він має право на продовження терміну сплати за п. 1.2. цього Договору.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду з вимогою про визнання за позивачем право власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м., №19 кабінет площею 8,7 кв.м., №20 підсобне площею 29,2 кв.м., №21 коридор площею 18,6 кв.м., приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м. в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м. та стягнення з відповідача на свою користь штраф, у відповідності до п.1.2 договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 05.09.2014р. в розмірі 2500,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 ГК України) .

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Глава 54 ЦК України закріплює загальні положення про купівлю-продаж.

За визначенням ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

За нормою ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Частиною 1 статті 188 ГК України та статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, сторони узгодили, що продаж вказаного об'єкта незавершеного будівництва вчинено за 250000,00 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень 00 коп., які покупець повинен сплатити продавцю протягом трьох банківських днів з моменту укладення цього договору, факт сплати яких підтверджується видачею відповідної розписки з боку продавця. Якщо вказана сума не буде сплачена продавцю протягом трьох банківських днів з моменту укладення цього договору, зобов'язання за цим договором припиняються, а договір вважається розірваним в односторонньому порядку з наступного дня, після спливу строку здійснення оплати за п. 1.2. даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами у судових засіданнях, відповідач у строк, визначений п. 1.2. договору купівлі - продажу від 05.09.2014р. свої зобов'язання щодо оплати нежитлової будівлі не виконав, документів, що підтверджують проведення оплати не надав, таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт - відсутність оплати за договором купівлі - продажу, суд вважає визнати відповідача таким боржником, що прострочив виконання зобов'язання в порядку статті 612 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ГК України суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Суд враховує, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до конвенції.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Укладаючи договір купівлі - продажу об'єкту незавершеного будівництва від 05.09.2014р., позивач мав право очікувати на отримання коштів у розмірі 250000,00 грн., в значенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, натомість відповідач отримавши від позивача у власність нежитлову будівлю, кошти в строки, передбачені договором купівлі-продажу від 05.09.2014р. - не сплатив.

Таким чином, умова договору щодо строку виконання грошового зобов'язання за договором, відповідачем була істотна порушена, а позивач повністю позбавлений того, на що він розраховував при укладенні спірного договору.

Водночас слід зауважити, що відповідно до положень ст. 638 ЦК України та ст.180 ГК України, істотними умовами договору є умови визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Так, згідно до вимог ст.ст. 655-657, 689, 691, 692 ЦК України та положень договору купівлі - продажу від 05.09.2014р. ціна віднесена до істотних умов договору, а обов'язок з її сплати є основним обов'язком покупця. Отже, істотне порушення покупцем такої умови договору купівлі - продажу, як здійснення оплати продавцеві повної ціни переданого товару, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору купівлі - продажу в судовому порядку та повернення майна продавцю (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №5021/966/2011 від 08.05.2012).

Згідно положень статті 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно положення статті 653 ЦК України У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, спірний договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва, а саме нежитлових приміщень 1 (першого) поверху в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: місто Харків, набережна Червоношкільна, будинок 22, загальною площею 166, 1 кв.м., укладений 05.09.2014р. між позивачем та відповідачем є розірваним, а зобов'язання сторін за цим договором - припиненими.

Що стосується вимоги позивача про визнання за Підприємствоv з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірма "VICOTEC" права власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м., №19 кабінет площею 8,7 кв.м., №20 підсобне площею 29,2 кв.м., №21 коридор площею 18,6 кв.м., приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м. в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочину. Правочином згідно ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми або дво- чи багатосторонніми (договори).

Так, судом встановлено, що позивачу, на підставі договору купівлі-продажу H1-20 № 83/96 від 12.01.1996 р. належать нежитлові приміщення 1 (першого) поверху в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: місто Харків, набережна Червоношкільна, будинок 22, загальною площею 166, 1 кв.м., які складаються з приміщення № 18 санвузол площею 2,6 м2; приміщення № 19 кабінет площею 8,7 м2; приміщення № 20 підсобне площею 29,2 м2; приміщення № 21 коридор площею 18,6 м2; приміщення № 22 магазин площею 107,0 м2.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

В статті 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, позивачем, за власні кошти було переобладнанні нежитлові приміщення, які належать позивачу на праві власності. Саме позивач є забудовником вказаного об'єкта самочинного будівництва, що підтверджується договором купівлі-продажу H1-20 № 83/96 від 12.01.1996 р.

Згідно технічного висновку, загальна площа нежитлових приміщень 1 (першого) поверху в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: місто Харків, набережна Червоношкільна, будинок 22 складає 166, 1 кв.м.

Вказана будівля складається з наступних приміщень:

- приміщення № 18 санвузол площею 2,6 кв.м.;

- приміщення № 19 кабінет площею 8,7 кв.м.;

- приміщення № 20 підсобне площею 29,2 кв.м.;

- приміщення № 21 коридор площею 18,6 кв.м.;

- приміщення № 22 магазин площею 107,0 кв.м.;

Згідно ч. 3 ст. 375 ЦКУ, право на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних норм і правил.

З метою підтвердження можливості подальшої безпечної експлуатації вищевказаних нежитлових приміщень позивачем було замовлено технічний висновок (копія надається) про стан будівельних конструкцій нежитлових приміщень та визначення можливості їх подальшої експлуатації.

Технічний висновок було зроблено експертом, що має кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єкта архітектури, виданий атестаційною архітектурно - будівельною комісією міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України.

Відповідно до технічного висновку щодо стану будівельних конструкцій нежитлових приміщень літ. "А-9", які знаходяться за адресою Червоношкільна набережна, 22 у м. Харкові, виконаний ФОП Олійник І.Є. (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 001595, виданий згідно рішення атестаційної архітектурно-будівельної комісії від 22.02.2013р., свідоцтво держреєстрації № 24800170000027083 від 06.04.2004р.), експлуатація нежитлових приміщень можлива, дефектів у несучих конструкціях будівлі не виявлено. Технічний стан будівельних конструкцій нежитлового приміщення у цілому забезпечує надійну експлуатацію та безпеку для життя та здоров'я користувачів. Технічні рішення, прийнятті при будівництві приміщень - відповідають вимогам діючих норм та правил державних будівельних, санітарних та протипожарних стандартів.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 376 ЦКУ право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване може бути визнане за умови, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно п.1 ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним же зі способів захисту цивільного права в силу ст. 16 ЦК України є визнання права.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно, а не встановити його. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Нормами частини 1 статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі за текстом - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону встановлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Крім того, відповідно до пункту 36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 (далі за текстом - Порядок) передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до підпункту 10 пункту 37 Порядку документом, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єкта господарювання виникають, зокрема, внаслідок створення майна, ці права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений.

Відповідно до положень ст. 376 ЦК України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Оскільки судом встановлено, що нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м., №19 кабінет площею 8,7 кв.м., №20 підсобне площею 29,2 кв.м., №21 коридор площею 18,6 кв.м., приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м. в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м., побудовано з дотриманням будівельних норм, з матеріалів справи не вбачається, що таке будівництво порушує права третіх осіб, то за таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині нормативно та документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача на свою користь штрафу, у відповідності до п.1.2 договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 05.09.2014р. в розмірі 2500,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1.2. договору продаж об'єкта незавершеного будівництва вчинено за 250000,00 грн. Як вже було зазначено, покупець (відповідач) не здійснив вказану оплату. П. 1.2. договору встановлює, що у разі несплати суми, вказаної у п. 1.2. договору у строки, передбачені п. 1.2. договору, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 1 (одного) % (відсотка) від суми вказаної у п.1.2. договору від суми вказаної у п.1.2. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГКУ, ст. 629 ЦКУ - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 229 ГКУ учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 4 ст. 231 ГКУ встановлює, що якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи те, що відповідач порушив умови договору купівлі-продажу, суд вважає дану позовну вимогу обґрунтованою, тому такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, однак, враховуючи те, що позивач не наполягає на стягненні з відповідача суми сплаченого судового збору, судові витрати в даній справі залишаються за позивачем.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 11, 16, 202, 316, 317, 319, 328, 331, 375, 376, 392, 509, 525, 538, 598, 612, 626, 629, 638, 651, 653, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 20, 173, 174, 180, 193, 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 12, 22, 33, 34, 43, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Едігір" (61166, м.Харків, пр. Леніна, 26, код ЄДРПОУ 23459988) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" (04073, м. Київ, вул. Вербова, 23, код ЄДРПОУ 22950127) штраф у відповідності до умов п. 1.2. договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 05.09.2014р. в розмірі 2500,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Визнати за Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" (04073, м. Київ, вул. Вербова, 23, код ЄДРПОУ 22950127) право власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м., №19 кабінет площею 8,7 кв.м., №20 підсобне площею 29,2 кв.м., №21 коридор площею 18,6 кв.м., приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м. в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м.

Повне рішення складено 31.01.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/5787/14