Постанова

від 23.04.2015 по справі 922/5787/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа № 922/5787/14

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Гетьмана Р.А., судді Лакізи В.В.,

при секретарі Катренко І.С.

за участю представників сторін:

від позивача – не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

від прокурора – не з'явився;

від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області – не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області

на рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2015р.

у справі №922/5787/14

за позовом: Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Едігір", м. Харків

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Харківської міської ради, м. Харків;

Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.01.2015р. у справі №922/5787/14 (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Едігір" на користь Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" штраф у відповідності до умов п. 1.2 договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 05.09.2014р. в розмірі 2500,00 грн.; визнано за Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" право власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м, №19 кабінет площею 8,7 кв.м, №20 підсобне площею 29,2 кв.м, №21 коридор площею 18,6 кв.м, приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м.

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на ст.ст.11,509, 598, 626,629,638, 655-657,689,691, 692 ЦК України, ст.ст. 5, 173,174, 175, 188ГК України, мотивоване тим, що відповідачем порушено умови договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 05.09.2014р. та не здійснено оплату за придбаний об'єкт, що є достатньою правовою підставою стягнення штрафу у відповідності до п.1.2 договору купівлі-продажу від 05.09.2014р. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що спірні нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Червоношкільна набережна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м, побудовані з дотриманням будівельних норм та вказане будівництво не порушує прав третіх осіб, а отже суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання за Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" права власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м, №19 кабінет площею 8,7 кв.м, №20 підсобне площею 29,2 кв.м, №21 коридор площею 18,6 кв.м, приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м.

          Заступник прокурора Харківської області з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2015р. у справі №922/5787/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" в частині визнання за ним права власності, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує на те, що: по-перше, об'єкти, на які визнано право власності, є самочинним будівництвом, оскільки вони не прийняті в експлуатацію, відсутні акти технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж; по-друге, у відповідності до вимог цивільного законодавства до введення об'єкта в експлуатацію на нього не виникає права власності; по-третє, матеріали справи не містять доказів правомірного користування позивачем земельною ділянкою чи доказів відведення цієї земельної ділянки для будівництва спірного об'єкта.

Сторони у справі належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчить відтиск штампу на звороті останнього аркушу ухвали суду апеляційної інстанції від 09.04.2015р., проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, приймаючи до уваги термін, встановлений ч.1 ст.102 ГПК України для розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.09.2014р. між Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Едігір» (покупцем) підписаний договір купівлі-продажу незавершеного будівництва, пунктом 1.1 якого встановлено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 90% нежитлові приміщення 1 (першого) поверху, в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м, а покупець, зобов'язується прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Опис об'єкта в цілому: об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 90%, нежитлові приміщення 1-го (першого) поверху літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м; об'єкт нерухомості належить продавцю на праві власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу Н1-20 №83/96 від 12.01.1996р. (а.с.14,15).

Відповідно до п.1.2 цього договору продаж вказаного об'єкта незавершеного будівництва вчинено за 250000,00 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень 00 коп., які покупець повинен сплатити продавцю протягом трьох банківських днів з моменту укладення цього договору, факт сплати яких підтверджується видачею відповідної розписки з боку продавця. Якщо вказана у п.1.2 цього договору сума не буде сплачена продавцю у строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення цього договору, зобов'язання за цим договором припиняються, а договір вважається розірваним в односторонньому порядку з наступного дня після спливу строку здійснення оплати за п.1.2 цього договору. Підписання цього договору є фактично згодою покупця на одностороннє розірвання договору у разі не сплати ним суми, передбаченої п.1.2 цього договору, у строк, передбачений п.1.2 цього договору. Строк сплати може бути продовжений за письмовою згодою продавця. У разі несплати суми, вказаної у п.1.2 договору, у строки, передбачені п.1.2 договору, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 1% від суми, вказаної у п.1.2 договору.

У п.1.3 цього договору зазначено, що після завершення будівництва нежитлових приміщень 1-го (першого) поверху літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м покупець набуває право на набуття (визнання) права власності на вказане нерухоме майно.

Згідно із п.2.1 цього договору передача незавершеного будівництва здійснюється продавцем з моменту оплати покупцем повної вартості об'єкта незавершеного будівництва.

Пунктом 3.2 цього договору встановлено, що сторони зобов`язались посвідчити нотаріально договір у строк трьох банківських днів з моменту здійснення покупцем платежу, передбаченого п. 1.2 цього договору. У разі невиконання покупцем умов п.1.2 договору, сторони звільняються від обов'язку виконання умов п.3.2 договору.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Листом від 12.09.2014р. ТОВ «Едігір» просило Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" у зв'язку з важкими фінансовими обставинами продовжити строк оплати за п.1.2 договору до 24.10.2014р. (а.с.16).

19.09.2014р. Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" надало відповідь на лист відповідача від 12.09.2014р., у якій зазначило, що пропозиція ТОВ «Едігір» не відповідає інтересам позивача та намірам завершити будівництво вказаного об'єкта незавершеного будівництва та визнати (набути) право власності на вказану нежитлову будівлю. Крім того, зазначило, що у відповідності до п.1.2 договору зобов'язання сторін за цим договором припиняються, а договір вважається розірваним в односторонньому порядку з наступного дня після спливу строку здійснення оплати за п.1.2 цього договору (а.с.17).

Листом від 26.09.2014р. відповідач повідомив позивача про те, що його позиція, щодо відмови у продовженні терміну сплати суми відповідно до п. 1.2. договору, є такою, що не відповідає умовам вказаного договору, який передбачає таку можливість. На підставі цього відповідач вважає, що зобов'язання сторін за цим договором не припиняються, він не визнає та заперечує проти будь – яких майнових прав позивача на вказаний об'єкт незавершеного будівництва, не визнає та заперечує проти набуття, визнання за продавцем (позивачем) права власності на нього, у тому числі, як на завершений об'єкт будівництва у якості нежитлових приміщень (а.с.18).

12.12.2014р. Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едігір» про стягнення штрафу у відповідності до п.1.2 договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 05.09.2014р. з ТОВ «Едігір» у розмірі 2500грн. та визнання за Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" права власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м, №19 кабінет площею 8,7 кв.м, №20 підсобне площею 29,2 кв.м, №21 коридор площею 18,6 кв.м, приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м (а.с.4-10).

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.01.2015р. у справі № 922/5787/14 позов задоволено з підстав, викладених вище ( а.с.75-84).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом даного спору є стягнення штрафу за договором купівлі-продажу незавершеного будівництва від 05.09.2014р. та визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення: №18 санвузол площею 2,6 кв.м, №19 кабінет площею 8,7 кв.м, №20 підсобне площею 29,2 кв.м, №21 коридор площею 18,6 кв.м, приміщення №22 магазин площею 107,0 кв.м в будівлі літ. "А-9", які розташовані за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, б. 22, загальною площею - 166,1 кв.м.

Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частині 3 статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Частинами 3,4 статті 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З аналізу даної норми слідує, що положення частини 2 статті 220 ЦК України застосовується не із наявності самого факту підписання договору, а лише у випадках, коли сторони домовились щодо істотних умов спірної угоди і відбулося її часткове виконання однією зі сторін.

При недотриманні вимоги стосовно нотаріального посвідчення правочину, у тих випадках, коли таке посвідчення визначено законом обов'язковим, чи недосягнення згоди щодо всіх істотних умов договору такий правочин вважається неукладеним, а отже, не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.

Таким чином для виникнення договірних відносин необхідно дотримання норм статті 638 ЦК України, згідно з якими договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди за усіма істотними умовами, і вимогам статті 657 ЦК України, що передбачає нотаріальне посвідчення окремих договорів.

З матеріалів справи вбачається, що жодна із сторін не вчинила жодних дій щодо виконання умов договору купівлі-продажу незавершеного будівництва від 05.09.2014р.

Крім того, відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу незавершеного будівництва від 05.09.2014р. продавець зобов'язується передати у власність покупця об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 90% нежитлові приміщення 1 (першого) поверху, в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м, а покупець, зобов'язується прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Опис об'єкта в цілому: об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 90%, нежитлові приміщення 1-го (першого) поверху літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м; об'єкт нерухомості належить продавцю на праві власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу Н1-20 №83/96 від 12.01.1996р. (а.с.14,15).

Проте, з договору купівлі-продажу від 12.01.1996р. №Н1-20 №83/96 вбачається, що ТОВ салон красоти «Набережна» продав, а фірма «VICOTEC» придбала у власність 44/100 долі нежитлового приміщення парикмахерської в будинку №22 по вул. Червоношкільна набережна в м. Харкові у складі наступних приміщень: №№ 18,19,20,21,22,23,24, частини приміщень №10,12,13. Пунктом 1.2 цього договору визначено характеристику товару: площа -178кв.м (а.с.13).

Доказів наявності у позивача права власності на нерухоме майно, визначене у п.1.1 спірного договору позивачем не надано. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності будівлі літ. «А-9», яка розташована за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд. 22.

Істотною умовою договору купівлі-продажу відповідно до вимог чинного законодавства є, зокрема, предмет договору. Однак, з умов спірного договору не вбачається яке саме майно продано позивачем чи незавершене будівництво готовністю 90% нежитлові приміщення 1 (першого) поверху, в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, чи то об'єкт нерухомості який належить продавцю на праві власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу Н1-20 №83/96 від 12.01.1996р.

В матеріалах справи відсутні докази правомірного будівництва позивачем об'єкта незавершеного будівництва, готовністю 90% нежитлові приміщення 1 (першого) поверху, в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м, а також належні докази в розумінні статті 34 ГПК України, які б підтверджували факт наявності такого об'єкта.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

          Частиною 3 статті 331 ЦК України встановлено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Матеріали справи не містять доказів права Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва, який проданий на підставі договору купівлі-продажу незавершеного будівництва від 05.09.2014р.

У пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

В вищевикладеного в сукупності вбачається, що договір купівлі-продажу незавершеного будівництва від 05.09.2014р. є неукладеним, а отже договір не породжує для сторін жодних правових наслідків, у тому числі щодо сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 21 ГПК України позивачем (у господарську процесі) є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронювального законом інтересу.

Виходячи з приписів ГПК України позивач зобов'язаний самостійно визначити в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, і обґрунтувати позовні вимоги.

          Суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою стороною, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (згідно приписів законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

При цьому метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі. Судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів. Момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно з вимогами статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду і до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення наявного у позивача права, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу, тобто ті, які свідчать про порушення або оспорення існуючого права.

Позивачем не доведено порушення або оспорення його прав та охоронюваних законом інтересів на нерухоме майно, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу Н1-20 №83/96 від 12.01.1996р., відповідачем, та не надано доказів наявності права власності на об'єкт незавершеного будівництва, в будівлі літ. «А-9», які розташовані за адресою: м. Харків, набережна Червоношкільна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м та доказів завершення його будівництва (введення його в експлуатацію) і відведення йому земельної ділянки під уже забудований об'єкт, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на це майно.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У статті 319 Цивільного кодексу України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо ж договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, а якщо право власності на нього підлягає державній реєстрації - то відповідно з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

За приписами частини 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

На підставі статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалась у власність чи у користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велось з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу.

Позивач, звертаючись з позовом про визнання за ним права власності на об'єкт нерухомості, в порушення наведених норм, не довів наявність самого суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

У пункті 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення» зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Проте, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, не встановлено факту наявності чи відсутності порушеного права позивача, не встановлено факту надання позивачу в користування чи у власність земельної ділянки на якій здійснено будівництво будівлі літ.«А-9», яка розташована за адресою: м.Харків, Червоношкільна набережна, буд.22, загальною площею 166,1кв.м, а також не встановлено яким державним органом присвоєно спірному нерухомому майно відповідну юридичну адресу та не досліджено характеру спірних правовідносин, а отже рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного та повного встановлення всіх обставин справи, з порушенням вимог матеріального права та приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення».

З огляду на викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, апеляційна скарга Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області підлягає до задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2015р. у справі №922/5787/14 слід скасувати через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на позивача – Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC", м. Київ.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п.2 ст.103, п.п.2,4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області задовольнити.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2015р. у справі 922/5787/14 скасувати.

3. В задоволенні позову Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC", м. Київ, відмовити.

           4.Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "VICOTEC" (м. Київ, вул. Вербова, 23, код ЄДРПОУ 22950127) в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 609грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у 20-денний строк до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений 28.04.2015р.

Головуючий суддя                     Бородіна Л.І.

                    Суддя           Гетьман Р.А.

Суддя Лакіза В.В.