Постанова

від 28.01.2015 по справі 907/876/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2015 р. cправа №907/876/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.

Суддів: Гнатюк Г.М.

Мирутенка О.Л.

при секретарі: Лук'яненко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Боднар Є.Ю. згідно наказу №2 від 01.11.2010р.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2 (скаржника): Корнута В.В. згідно посвідчення №0769

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу ДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області, м.Хуст

на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.11.2014р. (суддя Кадар Й.Й.)

по справі №907/876/14

за позовом: Приватного консалтингового підприємства „Консульт", м.Хуст

до відповідача 1: Головного управління юстиції у Закарпатській області, м.Ужгород

до відповідача 2: Відділу ДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області, м.Хуст

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: Управління Державної казначейської служби України у Хустському районі Закарпатської області, м.Хуст

про стягнення суми 9 156,48грн. в т.ч. 7 600грн. - основного боргу, 598,65грн. - 3% річних та 957,83грн. - інфляційних нарахувань

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.11.2014р. (повний текст складено 10.11.2014р) було частково задоволено позов Приватного консалтингового підприємства „Консульт", м.Хуст до відповідача 1 Головного управління юстиції у Закарпатській області, м.Ужгород, до відповідача 2 Відділу ДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області, м.Хуст за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: Управління Державної казначейської служби України у Хустському районі Закарпатської області, м.Хуст та стягнуто з Відділу ДВС Хустського районного управління юстиції в Закарпатській області (м.Хуст, вул.Поперечна,2, код 34460960) із рахунку Головного управління юстиції в Закарпатській області (м.Ужгород, пл.Народна,4, код 34888449) на користь Приватного консалтингового підприємства "Консульт" (м.Хуст, вул.Львівська,145 код 22080413) суму 6 600 грн. (шість тисяч шістсот гривень) витрат (винагороди) за проведення робіт по оцінці майна, а також 1 316,90грн. (одна тисяча триста шістнадцять гривень 90 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми 957,83грн. інфляційних нарахувань та 598,65 грн. 3% річних відмовлено. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відділ ДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області, м.Хуст (далі - ВДВС Хустського РУЮ), не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що спір, який виник між сторонами, не відноситься до підвідомчості господарський судів в силу ст.ст.1,2,12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», оскільки у даному випадку відсутня така обов'язкова умова віднесення спору до підвідомчості господарського суду, як наявність між сторонами спору про право, що виникає з господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (діла - ГК України) і іншими актами господарського та цивільного законодавства. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність між позивачем та скаржником організаційно-господарських відносин, а також не з'ясував характер взаємовідносин сторін, про що, на думку апелянта, свідчить застосування в однаковому контексті тексту рішення різних за змістом юридичних понять «винагорода» та «витрати» на проведення оцінки майна.

Скаржник вказує на те, що господарський суд безпідставно визнав належними та допустимими доказами акти приймання-передачі звітів про оцінку вартості майна в частині обґрунтування суми стягнення з ВДВС, оскільки начальник ВДВС Хустського РУЮ в силу Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №549/5 від 10.04.2012р., не уповноважений визначати вартість робіт експерта, укладати договори на проведення оцінки і оплачувати вартість робіт за проведену оцінку. Оцінка майна проводиться виключно на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна, однак, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно витлумачив норми ст.ст.7, 10 Закону України «Про оцінку майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», щодо можливості оплати роботи експерта за відсутності договору.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не надав правової оцінки обставинам справи, на які посилався ДВС Хустського РУЮ, зокрема, щодо того, що: - дати фактичного надходження звітів про оцінку вартості майна співпадають з датами складення актів прийому-передачі звітів про оцінку вартості майна, наданих позивачем; - авансування витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, до участі у яких було залучено позивача, стягувачами не здійснювалось; - майно щодо якого виготовлялись звіти не було реалізоване; - акти прийому-передачі звітів про оцінку вартості майна містять посилання на договори, які не були укладені і містять суму винагороди, яка перевищує 500грн., що виключає можливість її визначення начальником відділу ДВС; - витрати виконавчого провадження з боржників не стягнуто; - вказані акти прийому-передачі звітів про оцінку вартості майна не погоджено з начальником відповідного органу ДВС ГУЮ Міністерства юстиції України, що суперечить п.2.2.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999р.

23.12.2014р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н б/д, в якому Приватне консалтингове підприємство „Консульт" (далі - ПКП «Консульт») вказує, що доводи апеляційної скарги є надуманими та безпідставними, зокрема зазначає, що факт використання у виконавчому провадженні ВДВС Хустського РУЮ звітів про оцінку вартості майна підтверджується актами приймання-передачі звітів, у яких відповідачем 2 погоджено отримання від позивача вказаних звітів на загальну вартість виконаних послуг по оцінці майна 7 600 грн. Даний факт відповідачем 2 у суді першої інстанції не оспорювався, і був визнаний у відзиві №19828 від 13.10.2014р.

Одночасно щодо перевищення суми виплат, то позивач у відзиві зазначив наступне. В даному випадку всі акти прийому-передачі звітів містять зведений перелік виконавчих проваджень, по яких надавалась оцінка вартості майна та зведену суму вартості наданих послуг, однак, вартість кожної окремої оцінки не перевищує суму у 500грн, як і передбачено п.2.2.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999р. Всі вказані акти приймання-передачі підписані начальником ВДВС та скріплені гербовою печаткою, а тому, позивач вважає, що такі дії можна розцінювати, як прийняття виконаної роботи без зауважень та з вказаною в актах ціною.

В свою чергу зроблені позивачем звіти використані торгівельними організаціями під час реалізації майна. На думку позивача, між сторонами виникли організаційно-господарські правовідносини, оскільки правовідносини, які виникають у сфері господарського управління, є організаційно-господарськими, у той час, як договір про надання послуг з оцінки майна породжує господарсько-виробничі відносини, тому є необхідною передумовою правочину. Також у своєму відзиві позивач посилається на ст.ст.2-4, 7, 18, 58 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст.ст.1, 13, 41 Закону України «Про виконавче провадження», вважає, що аргументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують факту виконання ним роботи, прийняття актів виконаних робіт щодо передачі «Звітів про оцінку вартості майна» та обов'язку ВДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області по оплаті за виконану роботу, а тому просить апеляційну скаргу відхилити.

21.01.2015р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення Головного управління юстиції у Закарпатській області, м.Ужгород, в яких відповідач 1 зазначив, що у зв'язку з відсутністю підписаного між сторонами договору, ніяких зобов'язань між відповідачами і позивачем не виникало, а постанова державного виконавця не може вважатися правочином чи іншим актом, який породжує зобов'язання. Відповідач 1 зазначає, що відповідно до ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець тільки залучає до участі суб'єкта господарювання - суб'єкта оціночної діяльності. Головне управління юстиції у Закарпатській області вважає, що між ним і позивачем не може бути організаційно-господарських правовідносин, передбачених ст.176 ГК України, а тому підтримує апеляційну скаргу Відділу ДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області, м.Хуст.

У судовому засіданні 28.01.2015р. скаржник підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, і просив суд скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 05.11.2014р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, викладених у відзиві б/н б/д та просила залишити рішення суду без змін.

Представники відповідача 1 та третьої особи у судові засідання 24.12.2014 та 28.01.2015р. не з'явились. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень з відповідною ухвалою суду (т.2, а.с.4,6). Про наявність поважних причин неявки у судове засідання апеляційної інстанції уповноважених представників суд не повідомили. Третя особа своїми правами, передбаченими ст.22,27 ГПК України, не скористалась.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановами про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчих провадженнях від 09.02.2011р. (ВП №20370628), від 23.08.2011р. (ВП №25929959), від 10.11.2011р. (ВП №24824279), від 08.11.2011р. (ВП №22575226), від 07.05.2012 (ВП31641661), від 13.06.2012р. (ВП31063754), від 09.07.2012р. (ВП №32969763), від 30.07.2012р. (ВП №25665193) винесеними старшим та головним державними виконавцями ВДВС Хустського РУЮ на підставі ст.ст.13,14 Закону України „Про виконавче провадження", призначено експертом, суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання Бондар Єлизавету Юріївну, директора і експерта ПКП „Консульт". Вказаними постановами зобов'язано експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання надати письмовий звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань визначення вартості автотранспортних засобів та нерухомого майна та попереджено про відповідальність за відмову або ухилення від дачі звітів чи за дачу завідомо неправдивих звітів.

Внаслідок чого, ПКП „Консульт" було проведено роботи по оцінці вартості майна та складено наступні акти прийому - передачі звітів про оцінку вартості майна: №32/1 від 21.03.2011р. на суму 1 000грн., №34/1 від 01.09.2011р. на суму 800грн., №27/1 від 28.11.2011р. на суму 700грн., №33/1 від 28.11.2011р. на суму 800грн., №31/1 від 14.05.2012р. на суму 800грн., №23/1 від 06.07.2012р. на суму 1 000грн., №24/1 від 12.07.2012р. на суму 1 500грн., №30/1 від 17.09.2012р. на суму 1 000грн.

Факт використання у виконавчому провадженні відповідачем 2 звітів про оцінку вартості майна підтверджується вищезазначеними актами приймання-передачі звітів про оцінку вартості майна, у яких відділ ДВС Хустського РУЮ погодив отримання від ПКП „Консульт" звітів про оцінку вартості майна з зазначенням про те, що загальна вартість послуг по оцінці становить 7 600грн., яка і підлягає оплаті.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач 2 факт прийняття та використання здійснених позивачем робіт по оцінці вартості (звіти) та використання цих робіт у своїй діяльності визнав, про що зазначено у відзиві на позов №19828 від 13.10.2014р. Тому, є вірним висновок господарського суду, що складені позивачем акти прийому - передачі звітів про оцінку вартості майна, в яких начальник ВДВС Хустського РУЮ М.І.Олашин погодив прийняття звітів про оцінку вартості майна з вартістю послуг на загальну суму 7 600грн. шляхом вчинення підпису та скріплення печаткою ВДВС РУЮ, і це є належним доказом прийняття і використання у виконавчому провадженні звітів про оцінку вартості майна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судовий виконавець ВДВС Хустського РУЮ владним приписом зобов'язав позивача здійснити оцінку майна з питань визначення вартості автотранспортних засобів та нерухомого майна, встановивши вартість оцінки в загальній сумі 7 600грн. У свою чергу, позивач, у зв'язку з відсутністю правових підстав для відводу, здійснив оцінку майна, а результати оцінки, у вигляді звітів, - передав державному виконавцю для використання у виконавчому провадженні, а держаний виконавець прийняв вказані звіти.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України „Про державну виконавчу службу" районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.

Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом (ч.1 ст.5 Закону України „Про державну виконавчу службу").

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України „Про державну виконавчу службу", державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Частинами 1 та 4 статті 2 Закону України „Про виконавче провадження" зазначає, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, а інші органи, організації і посадові особи проводять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі і у відповідності до ст.5 цього закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

У відповідності до ст.7 Закону України „Про виконавче провадження", спеціальний суб'єкт господарювання - суб'єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, якого залучається до участі не в силу господарського договору, а на підставі владного припису - своєї постанови , відповідно до ст.13 Закону України „Про виконавче провадження".

Згідно з п.2.2.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5. для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження й потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста та суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання , а при потребі - кількох спеціалістів або експертів.

Відповідно до ст.58 Закону України „Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". При цьому, п.4 ст.13 Закону України „Про виконавче провадження", експерт, спеціаліст і суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Винагорода та інші витрати, зумовлені проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання належать до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відтак, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що правовідносини, що виникають у сфері господарського управління (владні приписи господарським суб'єктам ), є організаційно-господарськими відносинами (ст.176 ГК України), в той час, як договір на надання послуг з оцінки майна, що укладається згідно ст.10 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність", як юридичне явище, породжує господарсько-виробничі відносини (ст.175 ГК України), а тому він є необхідною передумовою правочину. Зміст такого зобов'язання визначається домовленістю сторін згідно з законом, іншим нормативно-правовим актом або актом управління господарською діяльністю. В даній ситуації виникли організаційно-господарські правові відносини, і Закон України „Про виконавче провадження" є спеціальним законом.

Законом України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" визначаються правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів. Аналіз норм наведеного закону, зокрема ст.ст.1, 7, 10, та Законів України „Про державну виконавчу службу", Закону України „Про виконавче провадження", а також положень Інструкції №74/5 (п.2.2.1.) у сукупності дають достатні підстави для висновку, що господарський договір не являється єдиною правовою підставою для здійснення суб'єктом оціночної діяльності оплатних дій , спрямованих на оцінку майна та майнових прав. Оцінка майна проводиться і у інших випадках, встановлених законодавством України, що передбачено ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність".

Згідно ст.ст.10, 11 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" відносини із суб'єктом оціночної діяльності можуть бути побудовані на підставі договору, який визначає права і зобов'язання його контрагентів. Наявність такого договору є обов'язковою умовою, коли між суб'єктами права мають виникнути майново-господарські відносини.

Відповідно до п.4 ст.13 Закону України „Про виконавче провадження", експерт, спеціаліст і суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги. Розмір винагороди визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Винагорода та інші витрати, зумовлені проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання належать до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Статтею 41 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Частиною 1 статті 18 Закону України „Про державну виконавчу службу" також передбачено, що фінансове і матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення та організацію виконавчих дій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, порядок формування яких встановлюється Законом України "Про виконавче провадження".

Одночасно п.2.2.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999р. зазначає, що експерт або спеціаліст та суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання має право на винагороду за надані ним послуги , розмір якої визначає начальник відповідного органу державної виконавчої служби за розрахунком, поданим експертом або спеціалістом (у разі, якщо розмір винагороди не перевищує 500 грн.). Ця винагорода та інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов'язаних із здійсненням виконавчих дій . Про виплату винагороди державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником органу державної виконавчої служби .

Приймаючи звіти позивача та визначаючи вартість робіт по оцінці майна, що в даній ситуації перевищує 500грн., судовим виконавцем не було застосовано правила п.2.2.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затверджених Наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999р., та не погоджено з начальником ГУЮ у Закарпатській області розмір винагороди суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкт господарювання за надані ним послуги.

Натомість, складені позивачем акти прийому - передачі звітів про оцінку вартості майна у яких Начальник ВДВС Хустського РУЮ М.І.Олашин погодив прийняття звітів про оцінку вартості майна із вартістю послуг на загальну суму 7 600грн., були прийняті, підписані та скріплені печаткою ВДВС Хустського РУЮ без будь-яких зауважень.

Апеляційна інстанція погоджується з висновками місцевого суду, що з огляду на викладене, відповідачі володіють механізмом та достатніми правовими підставами для самостійного вирішення питань відшкодування витрат , однак застосовують їх не завжди .

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що частково майно, оцінку якого проводило ПКП «Консульт», було реалізоване на аукціонах, відповідно до договорів про надання послуг по організації і проведенню аукціону з реалізації арештованого рухомого мана, укладених протягом 2012 року. (т.1, а.с.101, 108, 114, 121). Вказаний факт є прямим підтвердженням того, що ВДВС Хустського РУЮ використовувало передані ПКП «Консульт» звіти по оцінці вартості майна у своїй діяльності.

Щодо застосування строків позовної давності колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просила суд першої інстанції поновити строк позовної давності, оскільки в період з 03.09.2012р. по 30.06.2013р. директор ПКП "Консульт", Боднар Єлизаветта Юріївна була вагітна і перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, народженню дитини (що підтверджується свідоцтвом про народження дитини Боднар Олександра 30.05.2013р.н., м.Сегирдьормат Угорська республіка, область Соболч-Сотмар-Берег виданий 03.06.2013р. серія МА№2311772) і відповідно не могла значний час звернутись за захистом своїх порушених прав до суду. Одночасно, на думку позивача, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'являти вимогу про виконання зобов'язання, тобто після закінчення або передбаченого ч.2 ст. 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Відтак, позивач вважає, що строк позовної давності не пропущено, оскільки ним пред'являвся лист (вимога) від 18.09.2012р., адресована відповідачу 1 - Головному управлінню юстиції у Закарпатській області щодо виконання зобов'язань з оплати послуг по оцінці майна.

В матеріалах справи також наявне клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення з відповідача 2 суми боргу в розмірі 1 800грн. згідно актів прийому - передачі звітів про оцінку вартості майна №32/1 від 21.03.2011р. на суму 1 000грн., №34/1 від 01.09.2011р. на суму 800грн. Вказують на те, що звернувшись з позовною заявою 02.09.2014р. позивач пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки останній ставить вимоги щодо оплати виконаних послуг згідно актів виконаних робіт за березень, травень та вересень 2011 року , що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У відповідності до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку . Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності .

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (п.1.2) передбачено, що ч.2 ст.9 ЦК України та ч.1 ст.223 ГК України зазначає, що позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України. Що ж до вимог, які виникають з організаційно-господарських зобов'язань (стаття 176 ГК України), то позовна давність застосовується до тієї їх частини, яка за своєю правовою природою має ознаки цивільного зобов'язання .

Судом першої інстанції встановлено, що згідно бази документообігу господарського суду Закарпатської області, позивач 04.08.2014р. звертався до суду з вказаним позовом про стягнення спірної заборгованості. Однак, ухвалою суду від 04.08.2014р. по справі №907/760/14 вказану позовну заяву було повернуто позивачу без розгляду, тому, строк позовної давності за вимогою позивача про стягнення винагороди за виконані роботи згідно акту прийому - передачі звіту про оцінку вартості майна №34/1 від 01.09.2011р. на суму 800грн. переривався відповідно до положень ч.2 ст.264 ЦК України. Вимога позивача щодо стягнення винагороди за виконані роботи з оцінки майна згідно акту прийому - передачі звіту про оцінку вартості майна №32/1 від 21.03.2011р. на суму 1 000грн. , то вона заявлена за межами три річного строку позовної давності відповідно до положень ст.257 ЦК України.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що клопотання позивача про поновлення строку позовної давності підлягає частковому задоволенню, тобто в частині стягнення заборгованості за актом №34/1 від 01.09.2011р. на суму 800грн. позовна давність поновлюється . Вимога про стягнення заборгованості за актом прийому - передачі звіту про оцінку вартості майна №32/1 від 21.03.2011р. на суму 1 000грн. виходять за межі строку позовної давності , а доводи позивача, зазначені у клопотанні про поновлення строку позовної давності, є необґрунтованими, оскільки відсутність особи, яка може представляти інтереси ПКП „Консульт" в судовому процесі не позбавляє підприємства права і можливості залучити до участі у такому процесі іншу особу, а тому не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Закарпатської області правильно застосував норми матеріального права, дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 2 витрат (винагороди) за фактично виконані експертні роботи по оцінці майна згідно актів прийому - передачі звітів про оцінку вартості майна: №34/1 від 01.09.2011р. на суму 800грн., №27/1 від 28.11.2011р. на суму 700грн., №33/1 від 28.11.2011р. на суму 800грн., №31/1 від 14.05.2012р. на суму 800грн., №23/1 від 06.07.2012р. на суму 1 000грн., №24/1 від 12.07.2012р. на суму 1 500грн., №30/1 від 17.09.2012р. на суму 1 000грн., на загальну суму 5800грн.

Господарський суд також зробив вірний висновок, що ті вимоги, які заявлені позивачем згідно актів прийому - передачі звітів про оцінку вартості майна №32/1 від 21.03.2011р. на суму 1000грн., не можуть бути задоволені, оскільки позивач пропустив трирічний строк позовної давності, звернувшись до суду 02.09.2014р.

Висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення 598,65грн. - 3% річних та 957,83грн. - інфляційних нарахувань, є також вірним, оскільки акти прийому - передачі звітів про оцінку не містять строку виконання грошового зобов'язання , щодо оплати винагороди за виконані роботи, а лише розмір вартості робіт, а надісланий позивачем лист (вимога) від 18.09.2012р. не може вважатися вимогою до відповідача 2 про сплату винагороди за проведену оцінку майна, оскільки адресований відповідачу 1 - Головному управлінню юстиції у Закарпатській області, тобто особі, яка не є стороною у спірних правовідносинах, а являється лише розпорядником коштів відповідача 2.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Закарпатської області надав належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідив всі обставини справи і дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного консалтингового підприємства „Консульт", оскільки позивачем повною мірою доведені ті обставини справи, на які він посилався в підтвердження своїх позовних вимог.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і всупереч вищевказаних норм ГПК України скаржником, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Відділу ДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області, м.Хуст не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Закарпатської області від 05.11.2014р. (повний текст складено 10.11.2014р.) по справі №907/876/14 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу ДВС Хустського РУЮ у Закарпатській області, м.Хуст - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 05.11.2014р. (повний текст складено 10.11.2014р.) по справі №907/876/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 04.02.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді Г.М. Гнатюк

О.Л. Мирутенко