Рішення

від 29.07.2009 по справі 36/218

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

36/218

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/218

29.07.09

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш»

До                      Приватного підприємства «Ярослав»

Про                       стягнення 548 391 грн. 72 коп.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача            Притула С.В. –по дов. № 4 від 12.03.2009р.

Від відповідача          не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш»про стягнення з  Приватного підприємства «Ярослав»548 391,72 грн., що становлять збитки від втрати майна, що перебувало в оренді згідно договору оренди № 01/12А від 01.03.2006р.

          Відповідач в судове засідання 29.07.2009р. не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 36/218 від 04.06.2009р. та ухвали від 01.07.2009р. не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали  суду були надіслані за адресою, що зазначена в позовній заяві та довідці про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців від 10.07.2009р.  Відповідач ухвалу про порушення провадження у справі  отримав  10.06.2009р., що підтверджується  повідомленням про вручення  поштового рекомендованого відправлення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за  наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача 1 та його відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 29.07.2009р. за згодою представника позивача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.03.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш»(Орендодавець) та Приватним підприємством «Ярослав»(Орендар) було укладено договір оренди № 01/12А (далі - Договір).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в оренду (тимчасове і платне користування) елементи лісів, далі –майно.

Згідно п. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3.2. Договору строк оренди становить 30 діб від дати підписання акту прийому-передачі майна.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що майно передається по акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною Договору.

Факт передачі позивачем та відповідно отримання відповідачем майна в оренду 11 813 кв. м. на загальну суму 2 568 181,32 грн. підтверджується наступними актами прийому-передачі майна в оренду: №ЛА 40 від 01.03.2006р. (3043 кв. м. на суму 660 195,48 грн.), № ЛА 42 від 01.03.2006р. (185 кв. м. на суму 43 088,28 грн.), № ЛА 41 від 06.03.2006р. (1106 кв. м. на суму 239 878,08 грн.), № ЛА 53 від 10.03.2006р. (385 кв. м. на суму 83 453,40 грн.), № ЛА 54 від 13.03.2006р. (1760 кв. м. на суму 380 958,96 грн.), № ЛА 55 від 22.03.2006р. (600 кв. м. на суму 129 159,36 грн.), № ЛА 69 від 31.03.2006р. (802 кв. м. на суму 174 069,12 грн.), № ЛА 137 від 15.05.2006р. (1732 кв. м. на суму 375 701,16 грн.), № ЛА 162 від 01.06.2006р. (1200 кв. м. на суму 260 558,04 грн.), № ЛА 179 від 08.06.2006р. (1000 кв. м. на суму 219 086,88 грн.), № ЛА 235 від 08.06.2006р. (на суму 2032,56 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач повернув майно позивачу 10 160 кв. м. на загальну суму 2 019 789,60 грн. згідно актів прийому-передачі майна з оренди № ЛВА 133 від 06.06.2006р. (197 кв. м. на суму 47 510,64 грн.), № ЛВА 191 від 03.07.2006р. (270 кв. м. на суму 58 738,80 грн.), № ЛВА 202 від 03.07.2006р. (855 кв. м. на суму 185 433,12 грн.), № ЛВА  288 від 23.08.2006р. (623 кв. м. на суму 134 134,20 грн.), № ЛВА 291 від 28.08.2006р. (1030 кв. м. на суму 230 921,88 грн.), № ЛВА  374  від 21.09.2006р. (2200 кв. м. на суму 458 720,88 грн.), № ЛВА  423 від 10.10.2006р. (1810 кв. м. на суму 286 716,36 грн.), № ЛВА 432 від 24.10.2006р. (1120 кв. м. на суму 177 593,64 грн.), № ЛВА 554 від 14.11.2006р. (90 кв. м. на суму 16 604,52 грн.), № ЛВА 558 від 14.11.2006р. (260 кв. м. на суму 52 113,36 грн.), № ЛВА 628 від 06.12.2006р. (на суму 3 100 грн.), № ЛВА 647 від 15.12.2006р. (915 кв. м. на суму 199 399,92 грн.), № ЛВА 653 від 18.12.2006р. (15 кв. м. на суму 1335,12 грн.), № ЛВА 661 від 21.12.2006р. (775 кв. м. на суму 167 466,96 грн.).

Спір виник внаслідок того, що в користуванні у відповідача залишилось майно позивача вартістю 548 391,72 грн. і оскільки відповідач повідомив, що належне позивачу майно, що залишилось в користуванні було втрачено, а отже позивач вимагає стягнути з відповідача збитки, що становлять вартість втраченого майна.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Положеннями статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За відсутності відповідних заяв сторін Договір постійно поновлювався.

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Позивач у відповідності до вищезазначеної норми листом № 425 від 16.07.2007р. повідомив відповідача про відмову від договору оренди  № 01/12А від 01.03.2006р., в зв'язку з неналежним виконанням умов Договору щодо сплати орендної плати, та вимагав повернути орендоване майно.

Згідно п. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як вбачається з матеріалів справи повідомлення про відмову від Договору оренди вручено уповноваженому представнику відповідача 05.09.2007р. (поштове повідомлення про вручення).

Враховуючи викладене,  договір оренди № 01/12А від 01.03.2006р. вважається розірваним з 05.09.2007р.

Отже, на момент припинення Договору у відповідача залишилось в користуванні майно позивача 1653 кв. м. на загальну суму 548 391,72 грн.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 6.1. Договору після закінчення строку оренди або при достроковому розірванні Договору Орендар зобов'язаний повернути орендоване майно Орендодавцю разом з упаковкою та технічною документацією (комплектно) по акту прийому-передачі в день закінчення строку оренди.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, матеріали справи свідчать, що в порушення умов п. 6.1. Договору та ст. 785 Цивільного кодексу України відповідач не повернув майно з оренди в обсязі 1653 кв. м. загальною вартістю 548 391,72 грн.

Позивач листом № 878 від 12.11.2008р. звернувся до відповідача в якому просив повернути належне йому майно к обсязі 1653 кв. м. на загальну суму 548 391,72 грн.

Листом № 123 від 08.12.2008р. відповідач повідомив позивача про втрату мана обсягом 1653 кв. м. на об'єкті «Київський міський Центр Серця», що по вул. Братиславській, 5а у м. Києві.

В даному листі відповідач просив позивача зачекати з вирішенням питання стосовно повернення майна з незаконного володіння до лютого 2009 року, але всупереч наданих відповідачем обіцянок останнім не було здійснено жодних дій щодо повернення майна або сплати його вартості.

Пунктом 8.2. Договору визначено, що ризик випадкової втрати предмету оренди покладається на Орендаря з моменту отримання майна по акту прийому-передачі.

Отже, внаслідок втрати відповідачем майна в обсязі 1653 кв. м. загальною вартістю 548 391,72 грн. позивачу нанесено збитки в розмірі вартості втраченого майна.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 548 391,72 грн. збитків у вигляді вартості втраченого відповідачем належного позивачу майна обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись  ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Ярослав» (м. Київ, вул. Васильківська, 30, «Клуб», офіс 1.203 (АПП), код ЄДРПОУ 30779292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш»(Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9/3, код ЄДРПОУ 20303352) 548 391 (п'ятсот сорок вісім тисяч триста дев'яносто одну) грн. 72 коп. збитків, 5 483 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 92 коп. витрат по сплаті державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                                      Трофименко Т.Ю.