Ухвала

від 28.01.2015 по справі 826/3576/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/800/42307/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Сірош М.В.,

за участю секретаря Стадницької Ю.Є.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Титаренка Т.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Транзит" публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (далі - Підприємство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014

у справі № 826/3576/14

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.10.2013 № 0006442208 та № 0006452208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014, у позові відмовлено з посиланням на формування позивачем даних податкового обліку за безтоварними операціями на підставі фіктивних первинних документів.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті всупереч положенням пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким заборонено приймати податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі; визнання правочинів нікчемними та кваліфікація господарських операцій як фіктивних не належить до компетенції податкового органу; Підприємством подано належні первинні документи на підтвердження реального виконання господарських операцій зі спірними контрагентами.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ та з податку на прибуток при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертно-промислова група», товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдтех», товариством з обмеженою відповідальністю «ЗД Солюшнз» та товариством з обмеженою відповідальністю «Спец-маркет» за період з 01.01.2011 по 30.06.2013. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 10.09.2013 № 1235/26-58-2-08-11/25401059, в якому викладено висновок податкового органу про те, що операції між Підприємством та товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертно-промислова група», товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдтех» і товариством з обмеженою відповідальністю «Спец-маркет» опосередковані штучним створенням документообігу з метою отримання податкової економії без реального руху активів.

Наведене стало підставою для прийняття ДПІ:

податкового повідомлення-рішення від 03.10.2013 № 0006452208, згідно з яким Підприємством визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 1 295 522 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 03.10.2013 № 0006442208, за яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 1 697 588 грн. (у тому числі 1 358 070 грн. за основним платежем та 339 518 грн. за штрафними санкціями).

За правилами пункту 138.1 статті 138 ПК України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат є правомірними за умови реального понесення цих витрат у процесі господарської діяльності платника, документальної підтвердженості цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем витрат та податкового кредиту наведеним критеріям, суди встановили, що за договором про надання послуг від 05.09.2012 № 25 товариство з обмеженою відповідальністю «Спец-Маркет» (виконавець) зобов'язалося надати послуги з виготовлення технічної продукції за технічним завданням замовника (позивача у справі) та здійснити маркетингові заходи щодо цієї продукції; у рамках виконання договору поставки від 05.07.2012 № 22 товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдтех» зобов'язалося поставити Підприємству товар (фильєра на екструдер моделі ЛГРП НП 6000); умовами договору від 10.04.2012 було передбачено поставку товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертно-промислова група» інформаційно-консультаційних, юридичних та бухгалтерських послуг позивачеві.

Виконання операцій за вказаними договорами оформлено актами приймання-передачі робіт (товарів, послуг), податковими накладними; оплата придбаних товарів (робіт, послуг) підтверджується банківськими виписками.

У той же час суди встановили, що зазначені первинні документи підписані від імені названих постачальників особами, які значилися номінальними керівниками та заперечували свою причетність до діяльності названих товариств; від імені товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдтех» первинні документи підписані директором ОСОБА_2, який на час виконання спірних операцій вже помер.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку з фактами неподання позивачем доказів фактичного вчинення дій у процесі виконання розглядуваних операцій, відсутності названих постачальників за місцезнаходженням були цілком об'єктивно розцінені судами як доказ безтоварності розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Підприємства.

Слід зазначити, що відповідно до судової практики, яка склалася у даній категорії спорів, здійснюючи будь-які, не заборонені чинним законодавством господарські операції, господарюючий суб'єкт повинен враховувати й публічні (фіскальні) інтереси держави, утримуючись від укладення правочинів, єдиною метою яких є зниження податкового тягаря. Платник не повинен вступати у господарські правовідносини виключно з ціллю податкової вигоди або збагачення за рахунок бюджетних коштів.

У даному разі установлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій та про їх номінальне оформлення первинними документами для створення сприятливих наслідків у податковому обліку Підприємства, що є неприпустимим.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно відмовили у задоволенні даного позову.

Посилання скаржника на порушення податковим органом положень пункту 86.9 статті 86 ПК України не є слушними, позаяк наведена норма забороняє контролюючому органу приймати податкове повідомлення-рішення до прийняття судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили, лише у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється.

У даному ж разі відсутні докази призначення податкової перевірки Підприємства у рамках кримінального провадження, порушеного відносно його посадових осіб.

Стосовно твердження скаржника про відсутність у податкового органу компетенції надати правову оцінку правочинам та господарським операціям, слід зазначити, що при встановленні у ході податкової перевірки факту заниження бази оподаткування внаслідок неправильної кваліфікації платником правочинів та оцінки податкових наслідків їх виконання, податковий орган вправі змінити юридичну кваліфікацію правочину, встановити статус та характер діяльності платника та на підставі цього визначити дійсний обсяг прав та обов'язків платника у сфері оподаткування. Питання про обґрунтованість здійсненої податкової органом перекваліфікації вирішується судом у рамках вирішення податкового спору.

Інші доводи заявника касаційної скарги спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи та оцінених доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а відтак підлягають відхиленню.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Транзит" публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 у справі № 826/3576/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько М.В. Сірош