Рішення

від 09.02.2015 по справі 910/14195/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015Справа №910/14195/14

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства

Дніпровського району м. Києва

до Приватного підприємства Фірма «Елоко»

про стягнення 57 055, 60 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Решетниченко О.С. по довіреності № 7-2 від 05.01.2014;

Від відповідача: Цурка Н.О. по довіреності № б/н від 01.08.2014

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києва до Приватного підприємства "Елоко" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 486/419 від 01.11.2001 в сумі 57 055,60 грн. з них: основного боргу - 47 623,39 грн., інфляційної складової боргу - 5 751,52 грн. та 3% річних - 3 680,69 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 у справі № 910/14195/14 в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 01.12.2014 рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 у справі № 910/14195/14 скасовано з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Автоматичною системою документообігу Господарського суду міста Києва справу № 910/14195/14 передано на новий розгляд судді Трофименко Т.Ю.

За вказаних обставин суд визнав за необхідне прийняти справу до свого провадження та призначив розгляд даної справи у судовому засіданні за участю представників сторін на 12.01.2015.

В судовому засіданні 12.01.2015 представник відповідача подав документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про витребування від позивача: доказів надання послуг централізованого опалення нежитлового приміщення площею 521,5 кв. м по вул. Серафимовича, 11 у м. Києві за заявлений період з урахуванням акту від 24.02.2011 та 14.02.2102.

Обґрунтований розрахунок позовних вимог, з зазначенням кількості спожитих Гкал теплової енергії у кожному місяці заявленого періоду, тариф, який застосовувався при здійсненні розрахунку, кінцева дата оплати наданих послуг, період прострочення.

Копії платіжних доручень та актів прийму-передачі наданих послуг за заявлений період.

Докази вручення та/або надсилання актів прийому-передачі наданих послуг та платіжних доручень за заявлений період.

Докази пролонгації дії договору про надання комунальних послуг з 2009 року. Докази переобладнання і перепланування нежитлового приміщення площею 521,5 кв. м по вул. Серафимовича, Пум. Києві.

Докази на підтвердження самовільного відключення від мереж центрального опалення.

Зазначене клопотання судом задоволено частково, у зв'язку з чим ухвалою від 12.01.2015 розгляд справи відкладено до 28.01.2015.

21.01.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача на виконання вимог суду, викладених в ухвалі надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

27.01.2015 представник відповідача подав документи для долучення до матеріалів справи та заяву про застосування строків позовної давності в частині вимог про стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат за період з січня 2011 року по квітень 2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2015 підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.02.2015 проти задоволення позову заперечував з урахуванням поданої заяви про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 09.02.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району (далі позивач) та Приватним підприємством "Елоко" (далі відповідач) 01.11.2001 укладено договір на користування комунальними послугами № 486/419, відповідно до умов якого позивач зобов'язався згідно укладених договорів з відповідними комунальними підприємствами «Водоканал», ПКТМ, Київенерго, надавати комунальні послуги відповідачу за адресою: вул. Серафімовича, 11, площею 521, 5 кв.м., а саме: холодне водопостачання, каналізація, гаряче водопостачання, центральне опалення, електроенергія.

Пунктом 2.1. вищевказаного договору передбачено, що відповідач повинен сплачувати до першого числа наступного місяця: відшкодування внутрішньо будинкових мереж; експлуатаційні витрати; вивіз сміття; комунальні послуги минулого місяця, згідно груп розрахунків та табулярів, які надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше (до моменту встановлення лічильників обліку комунальних послуг).

Пунктом 4 додатку № 2 до договору передбачено, що комунальні послуги відповідачу надаються підприємствами Водоканалу, ПКТМ, Київенерго через посередника, згідно виставлених розрахунків в табулярах (групрахунках), пред'явлених до оплати.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Виходячи з системного аналізу змісту ст.ст. 11, 509 ЦК України та ч. 1 ст. 19, п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між сторонами по справі, як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку відповідача оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання постачальником (виконавцем) обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги": - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; - виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; - виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; - власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку; - управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору.

Судом встановлено, що на підставі долучених до матеріалів справи облікових карток (табуляграм) за спірний період по груп-рахунках, відповідачу виставлено наступні платіжні-вимоги про сплату комунальних послуг: № 486/419 від 31.01.2011 на суму 47 763, 83 грн., № 486/419 від 28.02.2011 на суму 53562, 33 грн., № 486/419 від 31.03.2011 на суму 60023, 98 грн., № 486/419 від 30.04.2011 на суму 61862, 57 грн., № 486/419 від 30.10.2011 на суму 56 822, 57 грн., № 486/419 від 30.11.2011 на суму 57 023, 40 грн., № 486/419 від 30.12.2011 на суму 31 281, 94 грн., № 486/419 від 31.01.2012 на суму 31 281, 94 грн., № 486/419 від 28.02.2012 на суму 25 190, 64 грн., № 486/419 від 31.03.2012 на суму 31 672, 33 грн., № 486/419 від 30.04.2012 на суму 37 327, 16 грн., № 486/419 від 30.11.2012 на суму 39800, 75 грн., № 486/419 від 30.12.2012 на суму 7547, 05 грн., № 486/419 від 31.01.2013 на суму 47623, 39 грн.

Наявні в матеріалах справи облікові картки за спірний період пред'являлися позивачу на підставі договору № 510056 від 26.12.2003, укладеного Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та позивачем.

Втім, відповідач у повному обсязі не сплатив вартість комунальних послуг, у зв'язку з чим за період з 01.01.2011 по 31.01.2013 виникла заборгованість у розмірі 47 623,39 грн., яка заявлена до стягнення.

У письмових поясненнях відповідач зазначив про те, що між сторонами відносини припинені, в підтвердження зазначеного посилається на заяву про розірвання договору № 486/419 від 01.11.2001, а саме: лист № 6 від 21.10.2009.

У пункті 3.8. договору № 486/419 сторони погодили, що цей договір укладений строком на п'ять років, а саме з 01.11.2001 по 01.11.2006.

Якщо одна із сторін не заявить про припинення дії договору, або його розриву, то договір вважається продовженим на той самий термін і на тих же умовах (п.3.9 договору).

Пунктом 1.9 договору сторони погодили, що про припинення користування комунальними послугами відповідач повинен за два місяці письмово повідомити: а) Посередника та ЖРЕО про розірвання договору в окремих частинах, в цілому; б) відповідні комунальні підприємства (Київенерго, Водоканал, Підприємства теплових мереж, Київгаз).

Однак, згідно п. 1.9 договору відповідач повинен був направити заяву саме про припинення договірних відносин, крім того, суд звертає увагу на те, що у листі № 1 від 04.02.2009 відповідач повідомляє позивача, що договір є недійсним з 1.03.2009 та у листі № 4 від 08.07.2009, відповідно просив позивача вважати недійсним договір з 01.08.2009.

Посилання відповідача на його право, встановлене пунктом 1.9 укладеного сторонами у справі договору як на підставу розірвання договірних відносин не має правового підґрунтя, оскільки за умовами цієї договірної норми у випадку припинення користування комунальними послугами відповідач повинен був також повідомити і відповідні комунальні підприємства, докази чого відсутні у матеріалах справи.

Крім того, відповідно до пункту 1.10 укладеного сторонами у справі договору нарахування вартості комунальних послуг позивач припиняє з тієї дати, коли комунальні підприємства-постачальники припиняють виставляти відповідні рахунки позивачу.

Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для твердження про розірвання договору № 486/419 від 01.11.2001.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першої статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині сплати грошових коштів за комунальні послуги.

Відповідно до п.1.6, п. 1.7 договору відповідач повинен встановити прилади обліку електроенергії, газу, води, тепла згідно наказу ВЖРО №109 від 20.04.95, та листа Держжитлокомунтрспу України №45-7-680 від 06.05.95, а у разі не встановлення таких лічильників позивач не несе відповідальності за вартість одержаних комунальних послуг, які нараховані відповідними комунальними підприємствами.

Доказів виконання відповідачем умов пункту 1.6 договору матеріали справи не містять та суду не надано.

Відповідно до п. 1.8. договору відповідач повинен укласти з відповідними підприємствами договори на постачання комунальних послуг.

В свою чергу, відповідач зазначив про те, що 13.12.2012 уклав договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510226 з Публічним акціонерним товариством «Київенерго», що звільняє його від обов'язку оплатити надані позивачем послуги.

Однак, як вбачається з долученого до матеріалів справи наряду № 22620, підключення опалення до адміністративної будівлі відповідача за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, 11 відбулося 25.12.2012, що виключає можливість звільнити відповідача від обов'язку оплатити отримані послуги, оскільки спірний період становить з 01.01.2011 по 31.01.2013 та зазначені послуги сплачувались позивачем постачальнику.

З приводу наданих відповідачем актів від 24.02.2011, від 14.02.2012, в яких зафіксовано факт спорудження теплопункту без належних документів суд зазначає про те, що зазначені акти не є підставою для зняття навантаження з центрального опалення по приміщенню відповідача, оскільки згідно п.п.2.5, 2.6 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, відключення приміщень здійснюється за проектом монтажною організацією за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ним особи, а по закінченню відключення складається акт, який в десятиденний термін подається заявником до комісії на затвердження.

Крім того, наданий відповідачем акт від 14.02.2012, який складений невідомими особами та в якому зафіксовано факт пошкодження приладу опалення, неможливість обстежити належним чином стояки центрального опалення та опалювальних приладів, не звільняє відповідача від сплати заборгованості, оскільки у відповідності до умов договору саме на відповідача покладено обов'язок відповідати за збереження інженерного та сантехнічного обладнання, а у випадку, якщо обладнання прийшло в непридатність, відповідач змінює його за свої кошти.

Таким чином, пошкодження одного приладу опалення з вини відповідача не є підставою для зняття нарахування навантаження за центральне опалення.

Також не приймається судом до уваги твердження відповідача з приводу того, що договір не містить, а ні ціни комунальних послуг, а ні посилання на тарифи, якими слід керуватися при визначенні вартості наданих комунальних послуг, що свідчить про неукладеність договору, оскільки договір виконувався сторонами та не може мати правових наслідків щодо вимог про стягнення заборгованості в даному судовому провадженні.

Розглянувши подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності в частині стягнення заборгованості за період з січня 2011 року по квітень 2011 року на суму 21 231, 92 грн., необхідно зазначити наступне:

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Загальна позовна давність, згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, перебіг позовної давності по стягненню заборгованості за надані комунальні послуги в період з січня 2011 року по квітень 2011 року сплинув у квітні 2014 року, в той час як позивач звернувся з позовом до суду лише 14.07.2014.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

За вказаних обставин, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 21 231, 92 грн. за період січня 2011 року по квітень 2011 року задоволенню не підлягають.

Заборгованість Відповідача перед позивачем у сумі 26391, 47 грн. за період з листопада 2011 року по січень 2013 року підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 26391, 47 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 625 ЦК України Позивач просить суд стягнути з Відповідача на свою користь 3 680,69 грн. - 3% річних та 5 751,52 грн. - інфляційних втрат за період з 01.01.2011 по 31.05.2013.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Однак, враховуючи відмову у задоволенні вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності за період з січня 2011 року по квітень 2011 року, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення 203, 79 грн. - 3 % річних та 752, 14 грн. - інфляційних втрат за вказаний період, тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втарт підлягають частковому задоволенню.

Отже, до стягнення підлягає 3 % річних у розмірі 3476, 90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4999, 38 грн.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Уклавши договір, незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, а право сторони на отримання виконання згідно договору підлягає захисту судом відповідної юрисдикції.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд. -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Фірма «Елоко» (02152, м. Київ, вул. Серафимовича, будинок 11, код ЄДРПОУ 21607166) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г; код ЄДРПОУ 03366612), а у випадку відсутності коштів - з будь якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 26 391 (двадцять шість тисяч триста дев'яносто одна) грн. 47 коп. - основного боргу, 3 476 (три тисячі чотириста сімдесят шість) грн. 90 коп. - 3 % річних, 4 999 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 38 коп. - інфляційні втрати та 1 116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн. 51 коп. - витрати по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.02.2015.

Суддя Трофименко Т. Ю.