Рішення

від 13.02.2015 по справі 41/480

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2015Справа №41/480

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» ДоЖитлово-будівельного кооперативу «Локомотив-10» Простягнення 22 062,85 грн. Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Токаренко Я.С. - дов. № цит-10/03 від 01.10.2014 року;

від відповідача: Сергієнко С.В. - дов. № б/н від 08.09.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Локомотив - 10» про стягнення 29 810, 72 грн.

Ухвалою від 24.12.2008 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 02.02.2009 року.

В судовому засіданні 02.02.2009 року представник позивача надав заяву про зупинення провадження по справі, суд повідомив сторін, що зазначена заява буде розглянута в наступному судовому засіданні.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, свою правову позицію обґрунтував у відзиві на позов.

Ухвалою суду від 02.02.2009 року розгляд справи відкладено 19.02.2009 року.

В судовому засіданні 19.02.2009 р. представник позивача підтримав заявлене у судому засіданні 02.02.2009 року клопотання про зупинення провадження по справі, а також надав письмові пояснення на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.02.2009 року заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду, суд відхилив зазначене клопотання та пояснив, що заяви та клопотання подаються в письмовій формі.

Крім того, в судовому засіданні 19.02.2009 року сторони подали суду клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 41/480.

Ухвалою суду від 19.02.2009 р. продовжено строк вирішення спору по справі № 41/480.

В судовому засіданні 19.02.2009 року судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 р. N 640, від 30.05.2007 р. N 641, від 30.05.2007 р. N 642, від 30.05.2007 р. N 643.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2009 року по справі № 22-а 14381/08.

За таких обставин, враховуючи те, що справа № 41/480 та справа № 8/131 є пов'язаними і розгляд даної справи був неможливим до вирішення справи № 8/131, ухвалою суду від 19.02.2009 р. зупинено провадження у справі № 41/480 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8/131 за адміністративним позовом ОСББ «Престиж» до виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про оскарження розпоряджень від 30.05.2007 р. N 640, від 30.05.2007 р. N 641, від 30.05.2007 р. N 642, від 30.05.2007 р. N 643.

23.10.2014 року на адресу Господарського суду м. Києва надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» про поновлення провадження у справі 41/480 та про заміну сторони у справі № 41/480 з Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій», у зв'язку з правонаступництвом останнього.

У зв'язку з тим, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/480 відпали, ухвалою суду від 14.01.2015 р. поновлено провадження у справі № 41/480 та замінено сторону (позивача) у справі № 41/480 з Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій».

В судовому засіданні 26.01.2015 року, представник позивача, у зв'язку з погашенням відповідачем суми основного боргу у розмірі 7 747,87 грн., подав клопотання про зменшення розміру позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлену протягом листопада 2008 року теплову енергію в сумі 22 062,85 грн.

Відповідно до ч. 4 т. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 встановлено, що статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п., а тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи вищенаведене, суд в судовому засіданні 26.01.2015 прийняв вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.01.2015 р. підтримав подане ним через канцелярію суду клопотання про зупинення провадження у справі № 41/480 до вирішення справи № 761/8760/14-а, а саме набрання законної сили постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 р. по справі № 761/8760/14-а.

Судом оголошено, що клопотання про зупинення провадження у справі буде вирішене в наступному судовому засіданні.

Представником позивача у даному судовому засіданні заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи.

Представник відповідача не заперечував проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим судом воно було розглянуто та задоволено.

У судовому засіданні 26.01.2015 р. судом оголошено перерву до 09.02.2015 р.

09.02.2015 р. через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких відповідач визнав позовні вимоги у розмірі 795,32 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2015 надав усні пояснення по справі.

У судовому засіданні 09.02.2015 р. судом оголошено перерву до 13.02.2015 р.

У судовому засіданні 13.02.2015 р. представник позивача подав заперечення на відзив ЖБК «Локомотив-10» та надав усні пояснення по справі відповідно до яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Суд не розглядав клопотання про зупинення провадження по справі № 41/480, так як представник відповідача не наполягав на його розгляді та відмовився від нього.

В судовому засіданні 13.02.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.1999 року між Закритим акціонерним товариством «Укр-Кан Пауер», яке в подальшому змінило найменування на Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» (далі - енергопостачальна організація, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Локомотив-10» (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 450080 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі - Договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація виробляє, систематично постачає та передає покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води, а споживач приймає товар та своєчасно здійснює за нього оплату на умовах договору.

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 6.4 договору № 450080 від 01.06.1999 р. встановлено, що покупець щомісяця з 12 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць. Один примірник підписаного акту покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця

В пункті 6.5 даного договору зазначено, що покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно пункту 10.1. договору № 450080 від 01.06.1999 р., даний договір укладений на термін з 01.06.1999 до 31.05.2000 р. і вважається продовженим на такий же строк, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною зі сторін не буде заявлено про протилежне.

Позивач у своїй позовній заяві стверджував, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором № 450080 від 01.06.1999 р., тоді як відповідач свої зобов'язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого, за період з 01.11.2008 р. до 30.11.2008 р. у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на момент подання позовної заяви становила 29 810,72 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу.

У зв'язку з тим, що відповідачем частково було погашено заборгованість за зазначений період, то позивач просить Господарський суд міста Києва стягнути з відповідача 22 062,85 грн. заборгованості.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що при здійсненні розрахунку за надані послуги з постачання теплової енергії позивачем неправомірно застосовано тарифи, погоджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 року № 643, оскільки останні постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 р. по справі № 761/8760/14-а (провадження № 2-а/761/220/2014) визнано незаконним та нечитаним з моменту їх прийняття. Постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 р. по справі № 761/8760/14-а (провадження № 2-а/761/220/2014) набула законної сили відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 р.

У зв'язку з тим, що на даний момент відсутні тарифи, які можливо було б застосувати при розрахунку заборгованості у спірний період, то на думку відповідача, при розрахунку вартості теплової енергії підлягають застосуванню тариф у розмірі 29,64 грн. за Гкал, який було погоджено сторонами в п. 6.1 договору № 450080 від 01.06.1999 року. Таким чином, враховуючи часткову оплату відповідачем спожитих послуг, останній визнає перед позивачем заборгованість у розмірі 795,32 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В ході судового розгляду справи судом було встановлено, що зобов'язання щодо оплати заборгованості за листопад 2008 р. у розмірі 22 062,85 грн. відповідач не виконав, незважаючи на те, що строк виконання цих зобов'язань настав.

Заперечення відповідача, про невірне застосування тарифів спростовується наступним.

Згідно із п. 6.1 договору № 450080 від 01.06.1999 р., тарифи на теплову енергію розраховується по групах споживачів. Затверджуються у встановленому порядку і підлягають перегляду у випадку зміни розмірів складових калькуляції собівартості теплової енергії (в т.ч. ціни на паливо), а також в інших випадках передбачених діючими нормативними документами.

Вартість спожитої відповідачем теплової енергії розраховувалась відповідно до тарифів, встановлених законодавством у спірний період, застосування яких було узгоджено між сторонами підписаною угодою № 5 про зміни і доповнення договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 450080 від 01.06.1999 р.

Відповідно до умов вищезазначеної додаткової угоди, зокрема у зв'язку із видачею виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) розпорядження від 30.05.2007 р. № 643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію», тарифи на теплову енергію для житлових організацій, вказані в цьому пункті договору, застосовуються «Енергопостачальною організацією» з дня введення їх в дію при розрахунках за теплову енергію, що поставлена житлово-експлуатаційним організаціям на теплові пункти для вироблення (створення) комунальних послуг з центрального опалення і постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 6.1.1.1. та 6.1.1.2. зазначеної додаткової угоди, тариф на теплову енергію для житлових організацій складає 94,64 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) та продовжує діяти на 01 грудня 2008 року; 94,33 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) та продовжує діяти на 01 грудня 2008 року, застосовуються в разі, якщо будинковий засіб обліку теплової енергії належить балансоутримувачу житлового будинку або відсутній.

Таким чином, сторонами додатково в угоді було передбачено тариф нарахування вартості теплової енергії, які в подальшому були застосовані позивачем при розрахунку вартості теплової енергії спожитої відповідачем в листопаді 2008 року.

Крім того, твердження відповідача про неправомірність застосування позивачем при розрахунку вартості теплової енергії тарифів погоджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 року № 643, спростовується наступним.

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України «Про столицю України - місто герой Київ», виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20.06.2002 року № 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація». Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 року № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, зокрема тарифи на теплову енергію у вигляді гарячої води, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) було прийняте оскаржуване розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірне розпорядження прийняте з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року №493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 року у справі № К/9991/16573/11.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування Закритим акціонерним товариством «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» при здійсненні розрахунку заборгованості за надані послуги в листопаді 2008 р. тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 22 062,85 грн. боргу, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Локомотив-10» суми основного боргу у розмірі 22 062,85 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Локомотив-10» (місцезнаходження : 02091, м. Київ, вул. Ревуцького, 11Г, код ЄДРПОУ 22883046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» (місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 22, код ЄДРПОУ 32531966) 22 062 (двадцять дві тисячі шістдесят дві) грн. 85 коп. основного боргу, 298 (двісті дев'яносто вісім) грн. 11 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.02.2015 р.

Суддя Спичак О.М.