Постанова

від 29.09.2015 по справі 41/480

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 41/480 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В. Цвігун В.Л. за участю представників: Тов "Центр інфотехнологій" Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-10" розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-10" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі№ 41/480 господарського суду міста Києва за позовом дотовариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-10" простягнення 22 062, 85 грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.02.2015 року (суддя Спичак О.М.) позов задоволено.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, тому позов задовольнив.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. (судді: Коршун Н.М., Алданової С.О., Дикунської С.Я.) рішення господарського суду м. Києва від 13.02.2015 р. залишено без змін.

Судова колегія погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 22 062,85 грн. (у урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, не враховано висновки Верховного суду України в Постанові від 28.11.2011 року № 21-246а11.

Скаржник не погодився з висновками суду, що акти міської державної адміністрації, як. виконавчого органу Київради, щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, оскільки як визнав Верховний Суд України у постанові від 28.11.2011 року у справі № 21-246а11 нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади та які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, підлягають державній реєстрації. При цьому державну реєстрацію нормативно-правових актів КМДА здійснює Київське міське управління юстиції.

Крім того, скаржник вважає, що слід врахувати висновки Верховного Суду України в постанові від 02.12.2014 року за № 21-470а19 якщо голова КМДА, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Також скаржник звертає увагу, що навіть застосовуючи розпорядження КМДА № 1575 від 30.10.2006 року в редакції Розпорядження КМДА № 142 від 12.02.2007 року, потрібно звернути увагу на те, що ці Розпорядження припинили свою дію відповідно до Розпорядження № 643 від 30.05.2007 року і в дії не поновлені.

Скаржник вважає, що суд неправильно застосував ст. 49 ГПК України при розподілі судових витрат, оскільки задовольняючи позовні вимоги по заборгованості за спожиту теплову у розмірі 22062 (двадцять дві тисячі шістдесят дві) грн. 85 коп. з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог з 29810,72 до 22062,85 грн. судовий збір (державне мито) повинно бути задоволено у сумі 220,63 грн., а не 298, 11 грн. як вирішив суд.

Суд також не врахував часткову сплату скаржником за спірний період 7747, 87 грн., тому суд безпідставно поклав на нього всю суму судових витрат.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку, що касаційні скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.06.1999 року між Закритим акціонерним товариством "Укр-Кан Пауер", яке в подальшому змінило найменування на Закрите акціонерне товариство "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Локомотив-10" (покупець) було укладено договір № 450080 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, за умовами якого енергопостачальна організація виробляє, систематично постачає та передає покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води, а споживач приймає товар та своєчасно здійснює за нього оплату на умовах договору.

Згідно з п. 6.1 договору тарифи на теплову енергію розраховуються по групах споживачів. Затверджуються у встановленому порядку і підлягають перегляду у випадку зміни розмірів складових калькуляції собівартості теплової енергії (в т.ч. ціни на паливо), а також в інших випадках, передбачених діючими нормативними документами. На час укладення договору тарифи на теплову енергію складають 29,64 грн. за Гкал.

Відповідно до 6.4 договору покупець щомісяця з 12 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць. Один примірник підписаного акту покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

У п. 10.1. договору сторони встановили, що даний договір укладений на термін з 01.06.1999 до 31.05.2000 р. і вважається продовженим на такий же строк, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною зі сторін не буде заявлено про протилежне.

Позивачем належним чином виконувалися зобов'язання за договором, про що свідчить акт приймання-передачі товарної продукції №11/2008-450080 за листопад 2008 року, тоді як відповідач свої зобов'язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.11.2008 р. до 30.11.2008 р. у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, становить 22 062,85 грн.

Відповідачем не оспорюється факт передавання йому позивачем теплової енергії у зазначеної в акті приймання-передачі товарної продукції №11/2008-450080 за листопад 2008 року кількості, а лише розмір тарифів.

Судом також встановлено, що за спірний період позивачем при розрахунку заборгованості застосувались тарифи, які було узгоджено між сторонами підписаною угодою № 5 про зміни і доповнення договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 450080 від 01.06.1999 року, за умовами якої у зв'язку із видачею виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) розпорядження від 30.05.2007 р. № 643 "Про затвердження тарифів на теплову енергію", тарифи на теплову енергію для житлових організацій, вказані в цьому пункті договору, застосовуються "Енергопостачальною організацією" з дня введення їх в дію при розрахунках за теплову енергію, що поставлена житлово-експлуатаційним організаціям на теплові пункти для вироблення (створення) комунальних послуг з центрального опалення і постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 6.1.1.1. та 6.1.1.2. зазначеної додаткової угоди, тариф на теплову енергію для житлових організацій складає 94,64 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) та продовжує діяти на 01 грудня 2008 року; 94,33 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) та продовжує діяти на 01 грудня 2008 року, застосовуються в разі, якщо будинковий засіб обліку теплової енергії належить балансоутримувачу житлового будинку або відсутній.

Таким чином, з огляду на наведені умови договорів вимоги позову вірно визнано обґрунтованими.

Касаційна інстанція зазначає, що в розглядуваному випадку спірні правовідносини регулюються умовами укладених у встановленому порядку договорів, зміни та доповнення цих договорів вносяться також у визначеному договором порядку.

Касаційна інстанція погоджується з доводами скарги в обґрунтування яких скаржник посилається на висновки постанови Верховного Суду України від 28.11.2011 року у справі № 21-246а11.

Так, як зазначено у згадані постанові за змістом пунктів 1, 2 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади та які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, підлягають державній реєстрації. При цьому державну реєстрацію нормативно-правових актів КМДА здійснює Київське міське управління юстиції.

У зв'язку з цим касаційна інстанція визнає невірними мотиви суду першої та апеляційної інстанції, що акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, оскільки зазначені акти слід розглядати в контексті чи зачіпають вони права, свободи й законні інтереси громадян.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що невірність правових висновків та мотивів суду першої та апеляційної інстанції в цій частині не впливають на правильність правового висновку щодо обґрунтованості вимог позову про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію з мотивів, що наведені вище, тому в задоволенні скарги слід відмовити.

Касаційна інстанція також відхиляє доводи щодо неправильного розподілу судових витрат, оскільки суд вправі був віднести судові витрати на сторону відповідача при задоволені позову. По суті вимог спір вирішено на користь позивача. Суд касаційної інстанції враховує, що неправомірними діями відповідача зумовлено необхідність судового захисту прав позивача, ухвалені у справі судові рішення суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, тому не вбачає підстав для зміни розподілу судових витрат.

Відповідно зі ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи встановлені обставини, висновки суду першої та апеляційної інстанції слід визнати законними, обґрунтованими, тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі касаційна інстанція не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. та рішення господарського суду м. Києва від 13.02.2015р. у справі № 41/480 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун