Рішення

від 09.02.2015 по справі 922/5489/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р.Справа № 922/5489/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ПП "К.В.", м. Харків до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. про стягнення коштів в сумі 7033,51 грн. за участю сторін:

позивача - Тимошенко В.І.

відповідача - Терещенко Л.С.

третя особа - не з'явилась

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "К.В." (далі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 33,51 грн., понесені збитки у вигляді сплаченого штрафу у сумі 2000,00 грн., та немайнову шкоду у сумі 5000,00 грн., загальна сума до стягнення складає 7033,51 грн.

Предметом спору у даній справі є стягнення шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача , які складаються з: сплаченого штрафу у сумі 2000,00 грн., та немайнової шкоди у сумі 5000,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договору на виконання робіт від 05.12.2011 року №1890273, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання з проведення технічної інвентаризації, виготовлення технічного паспорту та надання позивачеві витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно позивача. У зв'язку з несвоєчасним виконанням взятих на себе зобов'язань , позивач поніс збитки у вигляді сплати штрафу у сумі 2000,00 грн. за порушення умов попереднього договору про укладення договору купівлі продажу нежитлових приміщень від 16.12.2011 року., виконання якого є похідним від договору, укладеного з відповідачем та немайнової шкоди на суму 5000 грн.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити позивачеві в повному обсязі посилаючись на ті обставини, що інвентаризаційна справа по вул. Пушкінській 79/1 довгий час знаходилась в Юридичному департаменті Харківської міської ради, про що директора позивача було повідомлено належним чином. З наведених підстав, відповідач вважає, що неможливість виконання покладених на нього обов'язків по договору спричинена форс-мажорними обставинами, у зв'язку з чим, відповідальність за таке невиконання не наступає у відповідності до п. 10.1 договору.

Ухвалою суду від 20.01.2015 року за клопотанням відповідача, в якості третьої особи, було залучено Харківську міську раду. ( а.с.108-109).

06.02.2015 року через канцелярію суду третьою особою надано пояснення на позовну заяву, у яких підтримано правову позицію відповідача, викладену у відзивіна, а також наголошено на тому, що дійсно інвентаризаційна справа за адресою м.Харків, вул.Пушкінська 79/1 була витребувана з КП «Харків яке міське бюро технічної інвентаризації» на підставі розпорядження Харківського міського голови від 19.09.2008 року №2112 «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання вимог законодавства у сфері містобудування та земельних відносин» у зв'язку з розглядом судами різних інстанцій справ за участю позивача та відповідача. Третя особа вказує на те, що вилучені документи використовувались при підготовці позовних заяв та надавалися на вимогу суду для огляду у судовому засіданні.

В обґрунтування правомірності витребування інвентаризаційної справи посилається на положення про Юридичний департамент, затверджений рішенням Харківської міської ради від 24.11.2010 року №07/10, згідно якого департамент має право одержувати в установленому порядку від посадових осіб виконавчих органів міської ради, керівників підприємств, установ і організацій комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а також від інших підприємств, установ і організацій, що не перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Харкова документи, довідки інші матеріали, необхідні для виконання покладених на департамент завдань.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05.12.2011 року між позивачем та відповідачем було укладеного договір за № 1890273 на виконання робіт ( а.с.16). У відповідності до предмету договору позивач доручив, а відповідач взяв на себе зобов'язання у відповідності до діючих нормативно-правових актів та згідно з умовами даного договору виконати роботи з виготовлення технічного паспорту та виготовлення витягу на приміщення, які розташовані за адресою : м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1.

У відповідності до п. 2.1 договору, відповідач зобов'язався власними силами та засобами виконати усі роботи та у терміни, передбачені даними договором здати їх за відповідним актом. Відповідач в свою чергу, зобов'язався негайно інформувати позивача у випадках: якщо дотримання ним вказівок загрожує придатності результатів робіт, що виконуються; при наявності інших, не залежних від відповідача обставин ( п.2.2 договору). Вартість робіт з виготовлення технічного паспорту та виготовлення витягу на приміщення, складає 3262,17 грн. ( п.4.2 договору). Сторони погодили, що позивач здійснює оплату послуг на поточний рахунок відповідача у вигляді 50 % попередньої оплати, протягом 6-ти банківських днів після отримання рахунку - фактури від відповідача. Так, договором передбачено що позивач за бажанням може здійснити оплату виконаних робіт готівкою шляхом внесення її безпосередньо до каси відповідача згідно квитанції.

Виконавець зобов'язався розпочати виконання робіт протягом однієї доби з моменту підписання договору, надання необхідної документації за умови виконання відповідачем п. 6.1 та 6.2 договору. Відповідач зобов'язався виконати роботи протягом 20 робочих днів при відсутності змін, з правом дострокового виконання. Подовження терміну виконання робіт можливе за згодою сторін з обов'язковим складання письмового документу, що є невід'ємною частиною даного договору.

Так, на виконання умов договору та на підставі виставленого відповідачем рахунку ( а.с.17) позивачем було сплачено авансову оплату у сумі 1631,09 грн., що не заперечує відповідач.

У відповідності до п. 7.1 відповідач повинен був протягом однієї доби розпочати виконання робіт з моменту підписання сторонами договору та здійснення позивачем 50 % попередньої оплати (згідно пп.. 6.1.-6.2. договору) та протягом 20-ти робочих днів повністю виконати роботи з виготовлення технічного паспорту та виготовлення витяга на приміщення, розташовані за адресою: м.Харків, вул.. Пушкінська, 79/1 (п.7.2. договору).

Враховуючи умови договору, укладеного між позивачем та відповідачем, виходячи зі строку виконання відповідачем обов'язків з надання Витягу з реєстру прав власності, позивач 16.12.2011 року уклав з потенційним покупцем Ханіним В.А. попередній договір про укладення договору купівлі - продажу нежитлових приміщень ( а.с.19-20). У відповідності до даного договору у строк до 10 січня 2012 року, позивач зобов'язався передати у власність покупця нежитлові приміщення з укладанням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити нежитлові приміщення другого поверху за №№ 15-35, ІІІ,ІV загальною площею 327,4 кв.м. в будинку за № 79/1 , що на вулиці Пушкінській в м. Харкові у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.

Пунктом 8 попереднього договору від 16.12.2011 року , сторони передбачили, що у разі ухилення ( відмови) від виконання умов договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 100 кратної суми авансу, що становить 500 000 грн., та повертає суму авансу.

Відповідно до частини 4 статті 182 Господарського кодексу України відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Частина 1 статті 182 Господарського кодексу України передбачає, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Частина 2 статті 182 Господарського кодексу України встановлює, що попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як зазначає позивач та встановлено з матеріалів справи, відповідач у визначений строк не виконав свої зобов'язання та не надав позивачу технічний паспорт та витяг з реєстру прав власності, обґрунтовуючи це тим, що матеріали інвентаризаційної справи на нежитлові приміщення позивача направлено на розгляд в Юридичний департамент Харківської міської ради та після їх повернення до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» замовлення буде виконано.

06.09.2012 року відповідач повідомив позивача про виготовлення документів та запропонував здійснити повну оплату по договору.

Так, на виконання умов договору позивачем було здійснено остаточну оплату на суму 1631,08 грн. згідно квитанції про оплату від 06.09.2012 року ( а.с.21).

Відповідачем 06.09.2012 року виконано умови договору та виготовлено технічний паспорт та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно позивача з простроченням строків його виконання на 250 днів, що стало підставою невиконання позивачем покладених на нього обов'язків за попереднім договором від 16.12.2011 року щодо укладання основного договору купівлі - продажу нежитлових приміщень та призвело до сплати відповідачем штрафу у розмірі 2000,00 грн. на користь Ханіна В.А.

Таким чином, як стверджує позивач йому заподіяно матеріальні збитки на вказану суму та завдано немайнової шкоди, що виражається у приниженні ділової репутації позивача та підриву довіри у його діяльності, яка оцінена у сумі 5000,00 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам та вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Обов'язок відповідача зі здійснення реєстрації об'єктів нерухомості та виготовлення і надання витягів з реєстру прав власності передбачено пунктом 5 розділу V "Прикінцеві положення", Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем), у відповідності до якого, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Також, пунктом 2 статті 28 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено, що місцеві органи державної реєстрації прав зобов'язані надати витяг із Державного реєстру прав, який містить відомості про зареєстроване право власності на нерухоме майно, інші речові права, їх обмеження та прізвище, ім'я, по батькові власника (власників) або назву юридичної особи, про зареєстровані обмеження щодо речових прав на нерухоме майно та прізвище, ім'я, по батькові або назву юридичної особи, в інтересах якої вчинено обмеження, виключно особам, що діють на підставі довіреності, виданої власником (власниками) нерухомого майна, володільцям речових прав, а також особам, в інтересах яких вчинено обмеження.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач звертався до відповідача, з вимогою, про надання замовлених витягів з реєстру прав власності, зокрема судом досліджені лист позивача від 06.01.2012 року № 1. Судом також досліджені листи відповідача від 09.12.2011 року № 10906; та від 19.01.2012 року №576 з яких позивачеві повідомлено про неможливість виконання його замовлення з виготовлення витягів з реєстру прав власності, з причин вилучення матеріалів інвентаризаційної справи юридичним департаментом Харківської міської ради - третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог.

З приводу вилучення матеріалі інвентаризаційної справи з архіву відповідача - суд зазначає, що пунктами 3; 4 статті 13 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", визначено, що вилучення документів із реєстраційної справи забороняється. У випадках, передбачених законом, надаються копії аркушів реєстраційної справи. Реєстраційні справи підлягають довічному зберіганню в архівах, які створюються в органах державної реєстрації прав.

Окрім того пунктом 1 статті 28 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено виключний перелік осіб, яким може бути надана інформація стосовно речових прав на нерухоме майно, а саме: - Відомості про зміст документів, що підтверджують (посвідчують) правочини, щодо нерухомого майна, узагальнені відомості про речові права окремої особи на нерухоме майно, а також витяги з Державного реєстру прав, що містять відомості про встановлення, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно, надаються органами державної реєстрації лише:

- власнику (власникам) нерухомого майна, його спадкоємцям (правонаступникам - для юридичних осіб) або особам, на користь яких вчинено обмеження, чи іншим суб'єктам речового права;

- органам державної влади чи органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам, якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законами;

- бюро кредитних історій на їх запит щодо інформації Державного реєстру прав, передбаченої частиною першою цієї статті, в електронному вигляді (у форматі бази даних), у разі наявності письмової згоди юридичних, фізичних осіб - власників нерухомого майна.

Таким чином, наведеними нормами чітко визначено, що вилучення оригіналів документів із реєстраційної справи забороняється, а надання копій аркушів реєстраційної справи та інших відомостей з неї здійснюється лише чітко визначеному колу осіб у порядку передбачено ст.. 5 «Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №7/5.

Суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо посилання відповідача на те, що вилучення матеріалів є форс-мажорною обставиною, суд враховує позицію Вищого господарського суду України , викладену в листі від 078.04.2008 року №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та господарського кодексів України» в якому йдеться про те, що особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ст.. 617 ЦК України).

При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності.

Поняття "надзвичайність" є оціночним, воно характеризує об'єктивну якість обставини, незалежну від волі сторін.

Норми чинного законодавства передбачають умови, за яких особа, яка порушила зобов'язання може бути звільнена від відповідальності за це порушення, якщо вона зможе довести, що порушення сталося внаслідок непереборної сили, тобто в результаті надзвичайних і не передбачуваних у даних умовах обставин, яких неможливо було запобігти.

При цьому, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, звільняючою від цивільно-правової відповідальності.

Форс - мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричиняє неможливість виконання договірних зобов'язань в обумовлений сторонами строк. Отже, на відміну від випадку та непереборної сили, форс-мажор є спеціальною підставою звільнення від відповідальності лише за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань.

Для визнання обставин форс-мажором, необхідна наявність певних умов, а саме: по-перше, виникнення їх після укладення договору; по-друге, неможливість виконання зобов'язання у період їх існування; по-третє, закріплення цих обставин у договорі як таких, що звільняють від відповідальності.

Таким чином, з наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання за ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставини непереборної сили; 2) її надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цією обставиною і понесеними збитками.

На підставі вищезазначеного, в кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі певні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов.

Чинним законодавством визначено виключний перелік органів, уповноважених підтверджувати такі факти, висновок будь-якого іншого органу не є легітимним i не може бути використаний як підтвердження форс-мажорних обставин.

Так, статтею 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата в Україні засвідчує обставини форс-мажору.

Проте, матеріали справи не містять такого висновку, а отже посилання відповідача на форс-мажорні обставини, які виключають відповідальність за невиконання зобов'язань, є необґрунтованими.

Таким чином, виходячи із наведених норм, обставини, на які посилається відповідач, та третя особа в силу приписів ст. 617 ЦК України, ч. 2ст. 218 ГК України не є дією непереборної сили або форс - мажорними обставинами, тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини, а отже ці обставини виключають звільнення відповідача від відповідальності.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною другою зазначеної статті визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Під час стягнення збитків, на позивача покладається обов'язок довести суду згідно ст. 33 ГПК України наступне: по-перше, факт заподіяння йому збитків; по-друге, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань; по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Згідно загальної практики про визначення розміру збитків (шкоди) заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги:

А) вид (склад) збитків;

Б) наслідки порушення договірних зобов'язань.

Частинами 1 та 2 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

В матеріалах справи міститься видатковий касовий ордер від 26.11.2012 року (а.с. 22), відповідно до якого позивачем на користь Ханіна В.А. було сплачено штрафу у розмірі 2000 грн. згідно попереднього договору від 16.12.2011 року. Крім того, виплату штрафних санкцій у розмірі 2000 грн. відображено у касовій кнізі позивача (а.с. 31-32)

Відповідно до п. 3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правлінням Національного банку України від 15.12.2004 № 637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно п. 3.4. наведеного Положення, видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі (п.4.2. Положення)

Таким чином, на думку суду, позивачем доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме:

протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незаконній передачі оригіналів документів інвентаризаційної справи третій особі та порушення умов договору укладеного з позивачем,

шкідливого результату такої поведінки , що виражається у прострочення строків виконання робіт з виготовлення технічного паспорту та витягу на нежитлове приміщення позивача.,

причинного зв'язоку між протиправною поведінкою та збитками - невиконання відповідачем покладених на нього обов'язків призвело до порушення позивачем умов попереднього договору та як наслідок сплати штрафних санкцій у сумі 2000,00 грн.;

вини правопорушника - відповідачем не доведено наявність форс-мажорних обставин, які виключають відповідальність останнього за порушення або неналежне виконання зобов'язань по договору.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення збитків у сумі 2000,00 грн. доведеними належними та допустимими доказами, а тому у цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 33,51 грн, нарахованих позивачем на суму 1631,09 грн., сплачену ним у якості попередньої оплати за надані послуги, суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки відповідальність у вигляді стягнення 3 % річних застосовується за порушення грошових зобов'язань, що за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Предметом же договору від 05.12.2011 року №1890273 укладеного між позивачем та відповідачем є надання послуг з виготовлення технічного паспорту та витягу на нежитлове приміщення, що належить позивачеві на праві власності, а тому у даному випадку положення ст.. 625 ЦК України не можуть бути застосовані.

Окрім суми збитків, позивачем заявлено до стягнення суму немайнової шкоди у розмірі 5000 грн.

Надаючи правову кваліфікацію позовних вимог у цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Позивач зобов'язаний обґрунтувати, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Позивач зазначає, що внаслідок не укладання ним договору купівлі-продажу, у зв'язку з невиконання відповідачем умов договору №1890273, орендарі нежитлових приміщень позивача розірвали існуючі договори оренди нежитлових приміщень, що, в свою чергу, призвело до падіння ділової репутації підприємства та підрив довіри до його діяльності.

Матеріали справи свідчать, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту заподіяння втрат немайнового характеру, а також не обґрунтовано розмір заявленої суми немайнової шкоди, наявність такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини відповідача в її заподіянні, а тому у цій частині позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи приписи ч. 2 ст.49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача, як на сторону, внаслідок неправомірних спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (61003, м.Харків, пл. Р.Люксембург, 4, ЄДРПОУ 03355057) на користь Приватного підприємства "К.В." (61024, м.Харків, вул. Пушкінська, 79/1, ЄДРПОУ 32030429) збитки у сумі 2000 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.02.2015 р.

Суддя Л.С. Лаврова