Ухвала

від 17.02.2015 по справі 826/12966/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12966/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Смарчевської Я.В. Ткача С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПНН» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.06.2014 № 77226552208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 13.05.2014 по 19.05.2014 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» (ПН 31406570) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Технокомрезерв» (ПН 36303038) за період діяльності з 01.07.2012 по 31.12.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на загальну суму 227 630,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 22.05.2014 № 444126-55-22-08/31406570 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2014 № 77226552208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 341 445,00 грн., в т.ч. 227 630,00 грн. основного платежу та 113 815,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, повністю доведено правомірність прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 02.07.2012 між ТОВ «ПНН» (Замовник), в особі директора Волковича В.В. та ТОВ «Технокомрезерв» (Виконавець), в особі директора ОСОБА_8, був укладений договір № 123181, за умовами якого, Замовник доручає, а Виконавець приймає згідно з цим Договором на себе постійні роботи за темою: «Консалтингові послуги з розробки, тестування та впровадженню програмного та інформаційного забезпечення». Роботи виконуються на постійній основі за фактом звернення замовника на виконання чергового етапу роботи (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Згідно п. 2.2 Договору, на підставі рахунків, наданих Виконавцем, 100% вартості виконаного етапу робіт перераховується на поточний рахунок Виконавця протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання сторонами Акту.

Перелік продукції (документів тощо), що підлягають здачі, прийманню та іншому оформленню за цим Договором, визначається та узгоджується з Замовником. Після завершення робіт Замовник приймає від Виконавця виконані роботи з супроводжувальними документами, про що Сторони складають Акт здачі-приймання робіт. Замовник розглядає та підписує Акт здачі-приймання робіт протягом 5-ти днів з дня його отримання від Виконавця або направляє Виконавцю мотивовану відмову від приймання робіт (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Крім цього, умовами Договору також передбачено, що Замовник зобов'язується: надати Виконавцю повну інформацію для постановки задач і виконання робіт; надати Виконавцю технічні засоби та можливість доступу на об'єкти обумовлені Замовником, які необхідні для якісного та своєчасного виконання робіт за цим Договором; призначити особу, відповідальну за виконання робіт та приймання робіт за етапами. В свою чергу, Виконавець зобов'язується, зокрема: залучити до виконання робіт, визначених цим Договором, кваліфікованих фахівців, які пройшли відповідну підготовку; призначити особу, відповідальну за виконання робіт по цьому Договору, а в разі тимчасової відсутності такої особи забезпечити її заміну.

На підтвердження фактів надання ТОВ «Технокомрезерв» вказаних послуг та проведення розрахунків за спірним правочином позивачем надано:

- договір на виконання робіт від 02.07.2012 № 123181 та протокол-угоду до нього про договірну ціну на проведення відповідних робіт;

- акти здачі-приймання робіт від 31.07.2012 № ОУ-000168, від 31.08.2012 № ОУ-000168, від 16.10.2012 № ОУ-00071, від 30.11.2012 № ОУ-000126, всього на загальну суму 1 300 740, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 216 790,00 грн.);

- податкові накладні від 31.07.2012 № 168, від 31.08.2012 № 168, від 16.10.2012 № 71, від 30.11.2012 № 126, виписані ТОВ «Технокомрезерв», всього на загальну суму 1 300 740, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 216 790, 00 грн.).;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку бухгалтерського обліку 631 за 2012 рік;

- платіжні доручення ТОВ «ПНН» від 07.08.2012 № 228, від 06.09.2012 № 263, від 16.10.2012 № 302, від 03.12.2012 № 365 з відомостями про перерахування коштів ТОВ «Технокомрезерв» на загальну суму 1 054 740, 00 грн. (з ПДВ).

Інших первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі Договору на виконання робіт від 02.07.2012 № 123181, зокрема: актів здачі-приймання робіт про передачу відповідних супроводжувальних документів, як того вимагає п. 3.2 Договору, позивачем не було надано, а також не зазначено про таку передачу в наявних в матеріалах справи актах здачі-приймання робіт.

Крім цього, позивачем не надано доказів на підтвердження виконання розділу 4 Договору стосовно виконання взаємних обов'язків сторін, зокрема, щодо підтвердження залучення до виконання робіт кваліфікованих фахівців, які пройшли відповідну підготовку, призначення відповідальних осіб.

При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, за всіма зазначеними актами здачі-приймання робіт позивачу надані ідентичні послуги щодо розробки однакових продуктів, при тому, що в кожному акті зазначено про надання таких послуг у повному обсязі.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач, серед іншого, посилається на наявність вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року, який набрав законної сили 04 листопада 2013 року, постановленого за результатами розгляду кримінального провадження № 32012110010000040 відносно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України. Належним чином завірена копія вироку надійшла на запит Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 № 02.3-12-3/476.

Так, зі змісту даного вироку суду вбачається, що засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038) є ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 на якого, як на засновника та службову особу підприємства, відповідно до Статуту ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038), покладались обов'язки: - представляти інтереси Товариства у відносинах із підприємствами, установами, організаціями та громадянами, - укладати договори, контракти, вчиняти інші правочини від імені Товариства. - виконувати всі дії від імені Товариства, виступати від його імені у державних органах; - вирішувати всі питання фінансово - господарської діяльності Товариства.

Однак, ОСОБА_8, відповідно до Протоколу № 4 загальних зборів Учасників ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038) від 26.10.2010, обійнявши посаду, пов'язану із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємстві, підприємницькою діяльністю не займався і займатися в подальшому намірів не мав. Придбання на ОСОБА_8, ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038), відповідно до Протоколу № 4 загальних зборів Учасників Товариства від 26.10.2010, відбулася шляхом внесення змін в установчі та реєстраційні документи підприємства та відступленням статутного капіталу підприємства ОСОБА_8

ОСОБА_8, придбавши ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038) та одночасно взявши на себе обов'язки передбачені посадою директора в частині ведення фінансово-господарської діяльності, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, усвідомлюючи покладену на нього відповідальність службової особи та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, усвідомлював, що не прийматиме жодної участі у подальшому веденні фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038).

В подальшому, після проведення придбання ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038), ОСОБА_8 печаток підприємства не отримував, первинну бухгалтерську, податкову, фінансову та господарську звітність не формував та в первинній фінансово-господарській документації не розписувався. Такі дії ОСОБА_8 дали змогу невстановленим слідством особам використовувати суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) ТОВ «Технокомрезерв» (код ЄДРПОУ 36303038) для прикриття незаконної діяльності, що спрямовувалась на надання можливості формування валових витрат з податку на прибуток підприємства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки.

Обвинувачений ОСОБА_8 після роз'яснення йому обвинувачення, повністю визнав вищенаведені обставин.

Злочинні дії ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України, оскільки своїми умисними діями він вчинив фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, лише в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що виписані контрагентом позивача податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем валових витрат, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум, є безпідставним, що вірно враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування валових витрат, з огляду на наступне.

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК, застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, не потребують доведення в силу їх нікчемності.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Крім цього, з наявних в матеріалах справи штатного розкладу працівників ТОВ «ПНН» в 2012 році та інвентаризаційного опису основних засобів ТОВ «ПНН» на 31 грудня 2013 року вбачається достатня кількість кваліфікованого персоналу, в тому числі інженер-програміст, програміст-тестувальник та програміст-аналітик (відповідно до протоколу-угоди про договірну ціну на проведення робіт до договору на виконання робіт від 02.07.2012 № 123181 саме такі спеціалісти необхідні були для виконання робіт за спірним договором), а також основних засобів, в тому числі відповідної комп'ютерної техніки, для виконання, зокрема, робіт за спірним договором. Натомість позивач не надав суду жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження того, що ТОВ «ПНН» не могло власними силами виконати відповідні роботи (велика завантаженість персоналу поточною та/або іншою роботою, недостатня кваліфікація персоналу тощо), а потребувало залучення третьої особи (ТОВ «Технокомрезерв») для виконання відповідних робіт.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідачем були надані до суду всі належні та допустимі докази правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.06.2014 № 77226552208, а відтак, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» про його скасування задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 20.02.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.