Постанова

від 03.03.2015 по справі 910/9209/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа№ 910/9209/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Клименко Н.С. - представник за дов. № 179/19 від 03.09.2014;

від відповідача: Долич О.В. - представник за дов. № 1 від 19.02.2015;

Степанченко О.В. - представник за дов. № 2 від 23.02.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014

у справі № 910/9209/13 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово фінансова компанія "Технополюс"

про стягнення 890 916,91 грн.,

У судовому засіданні 03.03.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово фінансова компанія "Технополюс" (далі - ТОВ "ПФК "Технополюс", відповідач) про стягнення 890 916,91 грн. неустойки, з яких: 483 308,17 грн. - пені та 407 608,74 грн. - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням (простроченням) відповідачем поставки обладнання за договором поставки, внаслідок чого позивач нарахував до стягнення зазначену суму неустойки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2014, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 25 000,00 грн. штрафу; 25 000,00 грн. пені; 17 701,87 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2014 судові рішення попередніх інстанцій у справі № 910/9209/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 477 484,52 грн. пені; 407 608,74 грн. штрафу; 17 701,86 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2014 у справі № 910/9209/13 судові рішення попередніх інстанцій у справі № 910/9209/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн. штрафу; 50 000,00 грн. пені та 17 701,87 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі частково та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, неправомірно зменшив розмір штрафних санкцій, оскільки, на думку апелянта, відповідач не надав належних доказів в обґрунтування власного клопотання про зменшення розміру неустойки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 03.03.2015 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.02.2015).

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав пояснення на апеляційну скаргу, яке представники сторони підтримали у судовому засіданні. Також було подано звернення трудового колективу ТОВ "ПФК "Технополюс", яким фактично підтримано подане в суді першої інстанції клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Представник позивача у судовому засіданні 03.03.2015 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Зазначив, що на його думку, суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно зменшив розмір штрафних санкцій на підставі клопотання відповідача.

Представники відповідача у судовому засіданні 03.03.2015 заперечували проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у поясненнях та додаткових поясненнях на апеляційну скаргу. Зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Окремо зауважили про наявність судової практики щодо зменшення розміру штрафних санкцій при аналогічних правовідносинах.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень та пояснень на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.11.2011 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір поставки № 1116111437 (далі - договір, т. 1, а.с. 20-25), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити скануючий спектрометр випромінювання людини виробництва Canberra Industries (США) для енергоблоку № 1 ВП "Южноукраїнська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура і ціна та належність до СВБ зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору ціна договору становить 5 940 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 990 000, 00 грн.

Відповідно до п. 4.1. покупець сплачує вартість продукції за цінами зазначеними в специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем в наступному порядку: покупець перераховує аванс у розмірі 30% суми договору протягом 10 робочих днів після надання постачальником гарантійного документу згідно з п. 4.4. Договору; остаточна оплата продукції у розмірі 70% вартості продукції здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі продукції та надання покупцю акту введення продукції в експлуатацію. Якщо постачальник не надав гарантійний документ згідно з п. 4.4. договору, оплата продукції у розмірі 100% вартості продукції здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі продукції та надання покупцю акту введення продукції в експлуатацію (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.4. договору з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором в частині повернення авансового платежу у випадку невиконання умов договору з боку постачальника, останній зобов'язується протягом 5 робочих днів від дати укладення договору надати покупцю банківську гарантію або договір страхування (страховий поліс) повернення авансових платежів страхової компанії, яка пройшла відбір у ДП НАЕК "Енергоатом", що має покривати суму авансового платежу, передбачену договором.

Згідно з п. 5.1. договору строк поставки продукції - протягом 6 місяців від дати укладення договору.

За змістом п. 6.3.1. договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що листом за № 22/11/1-ТП від 22.11.2011 (т. 1, а.с. 33) відповідач направив позивачу у забезпечення виконання договору, відповідно до п. 4.4. - сертифікат № 1033371 від 21.11.2011.

Разом з цим, листом за № 28/12/3-ТП від 28.12.2011 (т. 1, а.с. 157-158) відповідач, враховуючи те, що були внесені зміни до вимог оформлення стразового забезпечення виконання договору про закупівлю направив позивачу заміну попереднього сертифіката з внесеними змінами від ПрАТ "Європейський страховий альянс".

Сторонами також не заперечується, що 16.01.2012 позивач перерахував відповідачу 1 782 000,00 грн. в якості авансу по договору, що підтверджується випискою банку по поточному рахунку останнього (т. 1, а.с. 164-167).

Листом № 17/04/-ТП від 17.05.2012 (т. 1, а.с. 35) відповідач звернувся до позивача з проханням погодити строк постачання продукції до 20.06.2012, у зв'язку з перевантаженням виробника по термінових постачаннях устаткування для АЕС Фукусима-1 в Японії, а також з технічних причин, пов'язаних з виготовленням детекторів з надчистого германію.

Сторонами не заперечується, що станом на липень 2012 року продукція не була поставлена, через що 11.07.2012 позивач направив відповідачу лист № 07/11/29 (т. 1, а.с. 37), яким просив надати роз'яснення щодо причин зриву строків поставки за договором.

Так, листом № 142/07-3-ТП від 13.07.2012 (т. 1, а.с. 38) відповідач повідомив позивача про те, що причиною затримки поставки є прострочення позивачем майже на 2 місяці сплати авансового платежу, що призвело до затримки своєчасного виготовлення та відвантаження продукції.

При цьому, листом № 26/07/1-ТП від 26.07.2012 (т. 1, а.с. 40) відповідач знову звернувся до позивача з проханням погодити строк поставки продукції до 15-20 серпня 2012 року, вказуючи на те, що в силу затримки зі сплати авансового платежу позивачем, відбувся несвоєчасний початок виробництва і сертифікації спектрометра.

Як вбачається з матеріалів справи, обумовлена договором продукція на суму 5 822 982,00 грн. була поставлена відповідачем позивачу тільки 08.08.2012, що підтверджується видатковою накладною № РН-000004 від 08.08.2012 та актом прийому-передачі ТМЦ № 04-327/1 від 30.10.2012 (т. 1, а.с. 27-28).

Так, претензією № 9953/51 від 18.10.2012 (т. 1, а.с. 29-30) позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити передбачені п. 7.2. договору пеню та штраф за порушення строків поставки визначеної договором продукції.

У відповідь, листом № 2410/01-ТП від 24.10.2012 (т. 1, а.с. 32) відповідач повідомив, що причиною затримки поставки продукції є те, що позивач із запізненням здійснив сплату визначеного договором авансового платежу, у зв'язку з чим виготовлення продукції також було відстрочене. Як зазначає відповідач у своїй відповіді, про можливі зміни строків поставки він повідомляв позивача відповідними листами.

Разом з цим, листом № 11011/51 від 21.11.2012 (т. 1, а.с. 44) позивач повідомив відповідача, що твердження, викладені в листі № 2410/01-ТП не відповідають дійсності, оскільки страховий сертифікат, визначений п. 4.4. договору, надійшов від відповідача 28.12.2011, а не 22.11.2011, а також наголосив на тому, що позивач не погоджував запропонованих відповідачем нових строків поставки. Враховуючи зазначене, позивач просив сплатити нараховані ним штрафні санкції (неустойку) у розмірі 885 093,26 грн.

Факт проведення вищезазначеного листування сторонами не заперечується. Крім того, самим відповідачем не заперечується, що ним не були сплачені нараховані позивачем штрафні санкції.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу відповідних штрафних санкцій, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 890 916,91 грн. неустойки, з яких: 483 308,17 грн. - пені та 407 608,74 грн. - штрафу, нарахованих за період з 18.05.2012 по дату поставки - 08.08.2012 включно.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірно визначення позивачем кінцевої дати нарахування пені, а також про наявність обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, про можливість зменшення нарахованого позивачем штрафу до 50 000,00 грн. та пені до 50 000,00 грн.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.1. договору, строк поставки продукції - протягом 6 місяців від дати укладення договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідний товар мав бути поставлений відповідачем позивачу в термін до 17.05.2012 включно.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено строки поставки.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів того, що на виконання умов договору ним було поставлено товар в термін до 17.05.2012 включно.

Пунктом 12.1. договору його сторони визначили, що специфікації, додаткові угоди та додатки до договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу за умови укладення їх у письмовій формі, підписання їх повноважними особами і скріплення печатками обох сторін.

Доказів того, що між сторонами укладались додаткові угоди до договору, відповідно до яких сторони змінювали би строки поставки, суду не надано.

При цьому, суд першої інстанції правомірно зазначив, що сторони не передбачили умовами договору право постачальника притримати поставку товару або в односторонньому порядку змінити строки поставки у разі несвоєчасного проведення розрахунків відповідачем. В свою чергу, відповідач не надав доказів прийняття позивачем умов листів з пропозиціями щодо перенесення строків поставки, що спростовує доводи відповідача про перенесення строків поставки товару у зв'язку з несвоєчасним внесенням авансового платежу позивачем.

Так, пунктом 7.2. договору його сторони встановили, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення, але не більше 30% вартості непоставленої в строк продукції.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Положення пункту 7.2. договору узгоджуються з приписами частини другої статті 231 ГК України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки (яким є позивач), або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Як було вищезазначено, позивач нарахував відповідачу пеню за період з 18.05.2012 та по дату поставки 08.08.2012 включно у розмірі 483 308,17 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначав, що суд першої інстанції неправомірно здійснив перерахунок пені без врахування дня поставки продукції.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів апелянта, враховуючи наступне.

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється стягнення штрафних санкцій (аналогічна правова позиція міститься у пункті 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що при обрахунку пені, позивач невірно визначив останній день прострочення, зокрема, нарахував пеню за день, в який відбулась поставка відповідного товару (08.08.2012), оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється стягнення штрафних санкцій, а день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій припиняє таке зобов'язання (ст. 599 ЦК України).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок пені без врахування дня, в якому було здійснено поставку продукції та дійшов обґрунтованого висновку про те, що арифметично вірною та такою, що відповідає приписам законодавства, є сума пені у розмірі 477 484,52 грн.

Також, позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 407 608,74 грн. відносно товару, поставленого 08.08.2012, розрахунок якого є вірним.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 № 3-88гс11, правовий висновок по якій є обов'язковим, в силу приписів ст. 111-28 ГПК України).

Разом з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем була подана заява про застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшення розміру штрафних санкцій.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За приписами статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Згідно з пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У постанові Вищого господарського суду України від 07.10.2014 по даній справі зазначено про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо факту порушення зобов'язання відповідачем (з подальшим виникненням права на нарахування неустойки у позивача), разом з цим, суд касаційної інстанції зауважив, що в даному випадку суди попередніх інстанцій не встановили наслідків порушення виконання зобов'язання відповідачем (а саме, чи були заподіяні збитки позивачу внаслідок прострочення виконання зобов'язання відповідачем, у якому саме розмірі), не надали оцінки поведінці винної сторони, у тому числі, після порушення виконання зобов'язання, що, у свою чергу, призвело до порушення балансу інтересів сторін.

Так, на виконання вказівок суду касаційної інстанції (які є обов'язковим для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, в силу положень ст. 111-12 ГПК України) місцевий господарський суд правомірно встановив, що в даному випадку прострочення відповідача не завдало будь-яких значних збитків позивачу, позивачем не доведені обставини щодо збитків, не зазначений їх розмір, не наданий відповідний розрахунок.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів апелянта про те, що відсутність збитків у позивача не є підставою для зменшення розміру надмірно великих штрафних санкцій, з урахуванням вищенаведених приписів законодавства в цій частині.

Разом з цим, можливість суттєвого погіршення фінансового стану відповідача документальна підтверджена останнім. Зокрема, відповідно до фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва на 30.09.2013 за відповідачем рахуються основні засоби вартістю 28,7 тис. грн., виробничі запаси вартістю 253,7 тис. грн., грошові кошти в сумі 663 тис. грн., інші оборотні активи - 8,2 тис. грн. При цьому, в той же час відповідач має кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги в сумі 11213, 5 тис. грн., заборгованість перед бюджетом в сумі 2,9 тис. грн., зі страхування - 8,7 тис. грн., з оплати праці 17,5 тис. грн., інші поточні зобов'язання в сумі 229,7 тис. грн.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначено, що дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги в сумі 10 976,1 тис. грн., дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом 66,1 тис. грн., іншу поточну дебіторську заборгованість у розмірі 694,6 тис. грн., не є реальною на відповідну дату, оскільки така заборгованість може набувати статусу як поточної (буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу), так і довгострокової (буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу) або безнадійної.

Таким чином, з наведених показників вбачається, що заявлена позивачем до стягнення сума штрафних санкцій в розмірі 860 169,55 грн. може негативно відобразитись на господарській діяльності відповідача, в тому числі призвести до його фінансової неспроможності.

При цьому, суд апеляційної інстанції також звертає увагу на поведінку винної сторони - відповідача у спірних правовідносинах.

Так, з матеріалів справи вбачається, що листом за № 22/05/1-ТП від 22.05.2013 відповідач звертався до ВП "Южно-Українська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" з повідомленням про те, що він має можливості надати своїм партнерам безповоротну технічну допомогу у формі додаткових запасних резервних вузлів та виробів для вертикального скануючого спектрометру випромінювання людини Accuscan ІІ моделі 2280, що з 28.09.2012 р. успішно експлуатується персоналом ЦРБ.

У відповідь листом за № 09/14354 від 19.09.2013 р. ВП "Южно-Українська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" висловило відповідачу щиру подяку за додаткову технічну допомогу та поставку додаткових запасних частин та вузлів, що не входили в договір поставки. Також було висловлено подяку спеціалістам компанії Canberra Industries за успішне проведення гарантійного обслуговування та модернізації програмного забезпечення встановленого обладнання.

На підставі зазначеного, враховуючи незначний термін прострочення поставки товарів, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок саме прострочення поставки відповідачем товару, на підставі системного аналізу змісту приписів ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, приймаючи до уваги інтереси сторін у даній справі, а також зважаючи на принцип справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про можливість зменшення нарахованого позивачем штрафу до 50 000,00 грн. та пені до 50 000,00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 у справі № 910/9209/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 у справі № 910/9209/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/9209/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 04.03.2014 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім