Постанова

від 03.03.2015 по справі 920/209/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа № 920/209/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Кухар В.І., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача - Мирославський С.В. - посвідчення від 17.08.2012р. №7;

відповідача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх№4569С/2 від 22.12.2014р.) , на рішення господарського суду Сумської області від 17.11.2014р. у справі №920/209/14,

за позовом Спільного агрохімічного підприємства "Родючість" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, с. Склярівка, Сумська обл.,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар", м. Суми,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Київ,

про визнання договору недійсним ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.11.2014р. у справі №920/209/14 (суддя Моїсеєнко В.М.) в задоволенні позову Спільного агрохімічного підприємства "Родючість" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" про визнання договору недійсним відмовлено.

Спільне агрохімічне підприємство "Родючість" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 17.11.2014р. у справі №920/209/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, що призвело до безпідставного застосування наслідків спливу строків позовної давності, передбачених статтею 267 Цивільного кодексу України, оскільки про обставини, які вказують на фіктивність договору позивач довідався з матеріалів господарської справи №920/1543/13 у жовтні 2013р., і відповідно, не міг раніше звернутись із вказаним позовом.

Також, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що з наданих до матеріалів справи №920/1543/13 органами статистики копій фінансових звітів та звітів про фінансові результати ТОВ "ЛеСтар" за 2008-2013 роки вбачається, що ТОВ "ЛеСтар" ніколи не ставив на свій баланс фінансові та майнові права, у тому числі права вимоги від позивача, і відповідно підписуючи договір відступлення права вимоги 10.01.2008р з ТОВ "ЮВС", вчинив це без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором, оскільки фактично не прийняв і не поставив собі на баланс отримане право вимоги, що на думку позивача, порушує норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і вказує на ознаки його фіктивності відповідно до ст. 234, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт зазначає, що вказаний договір порушує права та інтереси позивача, та укладений з порушенням вимог законодавства щодо дійсності правочинів і підлягає визнанню недійсним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України, як фіктивний правочин.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2014р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх.№1459 від 02.02.2015р.), в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що договір уступки права вимоги від 10.01.2008р., укладений між ТОВ "ЮВС" та ТОВ "ЛеСтар" виконаний сторонами, та не може вважатися таким, що укладений без наміру створити правові наслідки.

Також, відповідач зазначає, що позивачу було відомо про факт укладення договору уступки права вимоги від 10.01.2008р. ще в 2008р., та відповідно саме з 2008р. потрібно відраховувати строк позовної давності. Таким чином, на думку відповідача, позовна заява про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 10.01.2008р., укладеного між ТОВ "ЮВС" та ТОВ "ЛеСтар" була подана після спливу трирічного строку позовної давності.

Позивач також надав до суду додаткові письмові пояснення (вх.№3278 від 27.02.2015р.), в яких зазначив, що право вимоги, яке обумовлювалось оскаржуваним договором взагалі не існувало на момент укладення договору, оскільки було проведено взаємозалік вимог, що підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 22.10.2008р. у справі №34/311, наказ по якому повернувся без виконання, у зв'язку із банкрутством ТОВ "ЮВС" та актом звірки між ТОВ "ЮВС" за період з 01.01.2007р. по 07.05.2010р., в якому ні про яку угоду про відступлення права вимоги не згадується. Також, апелянт вказує, що сума у розмірі 200000,00 грн., яку ТОВ "ЛеСтар" зобов'язаний був перерахувати ТОВ "ЮВС" сплачена не була, і як слідує з акту ТОВ "ЮВС" даний актив не враховано при розгляді справи про банкрутство останнього.

Розпорядженням голови суду від 22.01.2015р. у зв'язку з хворобою судді Шутенко І.А. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко суддя Кухар В.І., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р. задоволено клопотання відповідача про проведення слухання справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. розгляд справи було відкладено на 03.03.2015р., у зв'язку із неможливістю продовження розгляду справи в режимі відеоконференції та заслуховування пояснень представника відповідача, про що складено відповідний акт №12-26 від 03.02.2015р. Також, вказаною ухвалою визнано явку представника відповідача у судове засідання, у приміщення Харківського апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Правди, 13, 1-й поверх, каб.№105 - обов'язковою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2015р. відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "ЛеСтар" про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 03.03.2015р. об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції, у зв'язку з тим, що проведення попереднього судового засідання та заслуховування пояснень представника відповідача було неможливим, про що складено відповідний акт, та зважаючи на те, що явка представника відповідача у судове засідання до Харківського апеляційного господарського суду була визнана обов'язковою для надання усних пояснень по справі.

В судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 03.03.2015р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не сповістив.

Колегія суддів, зазначає, що відповідач не скористався наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правом взяти участь в господарському засіданні, проігнорував вказівки суду апеляційної інстанції на необхідність дотримання принципів судочинства та з'явлення в судове засідання представника відповідача для надання усних пояснень по справі, а отже, зважаючи на граничні строки розгляду апеляційної скарги, у відповідності до статті 102 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності в судовому засідання уповноваженого представника відповідача.

Третя особа у справі відзиву на апеляційну скаргу не надала, у судове засідання апеляційного господарського суду також не з'явилась, про причини неявки не сповістила, про розгляд справи була належним чином повідомлена, а отже, колегія суддів, зважаючи на те, що розгляд справи вже відкладався, з метою забезпечення участі уповноважених представників відповідача та третьої особи, та з огляду на достатність матеріалів справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 03.03.2015р. представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, Спільне агрохімічне підприємство "Родючисть" у формі ТОВ звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008р., укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС", згідно якого первісний кредитор - ТОВ "ЮВС" передало новому кредитору - ТОВ "ЛеСтар" право вимоги боргу від боржника - САП "Родючість" у формі ТОВ.

Позовні вимоги САП "Родючість" у формі ТОВ обґрунтовано тим, що з наданих до матеріалів справи №920/1543/13 органами статистики копій фінансових звітів та звітів про фінансові результати ТОВ "ЛеСтар" за 2008-2013 роки вбачається, що ТОВ "ЛеСтар" ніколи не ставив на свій баланс фінансові та майнові права у тому числі права вимоги від позивача, і відповідно підписуючи договір відступлення права вимоги від 10.01.2008р з ТОВ "ЮВС" вчинив це без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором, оскільки фактично не прийняв і не поставив собі на баланс право вимоги. Позов обґрунтований ст.ст. 203, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.02.2014р. у справі №920/209/13 позов задоволено; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008р., укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС".

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008р., укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС", порушує законні права та інтереси позивача, оскільки є фіктивним і укладений не з метою викупу кредиторської заборгованості, оскільки заборгованість була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується заявою позивача та актом звірки розрахунків за період з 01.01.2007р. по 07.05.2010р. На підставі ст.ст. 203, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що є всі підстави вважати, що договір про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС" 10.01.2008р., є фіктивним, тобто не спрямований на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2014р. рішення господарського суду Сумської області від 27.02.2014р. по справі №920/209/14 залишено без змін з мотивів того, що позивачем доведено, як факт порушення прав та законних інтересів ТОВ "САП Родючість" спірним правочином, так і наявність передбачених законом підстав для визнання спірного договору недійсним, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та правомірність викладених в рішенні висновків суду про задоволення позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014р. вищезазначені судові рішення у справі №920/209/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області. Вищий господарський суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій, визнаючи спірний договір фіктивним, не врахували, що відсутність лише в однієї сторони з учасників правочину, наміру на створення юридичних наслідків не є доказом фіктивності договору, суди не встановили відсутність в обох сторін договору наміру створити цивільно-правові наслідки та надав вказівку про врахування вищенаведеного.

Після повернення справи на новий розгляд, до господарського суду Сумської області від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбачених статтею 267 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що про укладення оскаржуваного договору позивач був повідомлений ще 10.01.2008р.

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позову, з посиланням на те, що по-перше, позивачем пропущений строк звернення до суду із позовом, з огляду на те, що останньому було відомо про оскаржуваний договір ще в 2008р., по-друге, позивач не подав будь-яких доказів того, що сторони договору відступлення права вимоги від 10.01.2008р. заздалегідь знали, що даний правочин буде невиконаний.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

По-перше, щодо висновку суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду із позовом, колегія суддів зазначає, що, позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно копій фінансових звітів та звітів про фінансові результати ТОВ "ЛеСтар" за 2008-2013р., вбачається, що відповідач ніколи не ставив на свій баланс фінансові та майнові права вимоги від позивача. Вказані обставини стали відомі позивачу лише з матеріалів господарської справи №920/1543/13 у жовтні 2013р.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, колегія суддів, зазначає, що, незважаючи на те, що про оскаржуваний договір відповідачу було відомо ще в 2008р., обставини, які зумовили звернення позивача до суду, а саме отримання з господарської справи №920/1543/13 інформації, яка дає підстави вважати про фіктивність правочину, стали відомі позивачу в жовтні 2013р., а отже перебіг позовної давності починається із вказаної дати. Отже, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності є необґрунтованим та не може бути підставою для відмові в позові.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до пункту 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

По-друге, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (на що посилається позивач в обґрунтування своїх вимог).

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як вже було зазначено вище, суд касаційної інстанції у постанові від 12.08.2014р. по даній справі вказав, що фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спірного договору про відступлення вимоги від 10.01.2008р. є право вимоги, що передається від первісного кредитора (ТОВ "ЮВС") до нового кредитора (ТОВ "ЛеСтар") щодо зобов'язання "САП Родючість" у формі ТОВ по видатковим накладним на суму 320479,10 грн.

Зважаючи на те, що право вимоги є активами юридичної особи і для того щоб володіти та передавати такі права вони мають бути відображені бухгалтерському обліку та фінансовій звітності такої юридичної особи.

Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Згідно частини 5 статті 9 вказаного Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до статті 139 Господарського кодексу України майном є сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Статтею 1 Закону "Про бухгалтерські облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; користувачі фінансової звітності (далі - користувачі) - фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Із наявних в матеріалах справи фінансових звітів про фінансові результати ТОВ "ЛеСтар" за період з 2008р. по 2013р., вбачається, що на балансі відповідача не відображено фінансові та майнові права, в тому числі право вимоги до САП "Родючість" у формі ТОВ.

Висновками експертного дослідження №2694 від 03.03.2012р. та №4231 від 31.08.2011р. також встановлено відсутність документального підтвердження заборгованості САП "Родючість" у формі ТОВ перед ТОВ "ЛеСтар".

Факт відсутності на балансі товариства вказаного права вимоги відповідачем не заперечується та не спростовується.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що оскаржуваний договір був виконаний, оскільки відповідачем не надано суду доказів здійснення оплати придбаного права за договором відступлення права вимоги.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що ТОВ "ЛеСтар" укладаючи договір відступлення права вимоги від 10.01.2008р з ТОВ "ЮВС" вчинив це без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором, оскільки фактично не прийняв і не поставив собі на баланс право вимоги, що свідчить про фіктивність оспорюваного правочину, в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України.

Щодо другої сторони правочину - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС", то колегія суддів зазначає, що, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2008р. було порушено провадження у справі №24/501-б про банкрутство ТОВ "ЮВС" та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Нагорнєву Тетяну Володимирівну. В подальшому, постановою господарського суду міста Києва від 30.04.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮВС" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Нагорнєву Тетяну Володимирівну. Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2012р. затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс банкрута та припинено провадження у справі №24/501-б про банкрутство ТОВ "ЮВС".

При цьому, колегія суддів зазначає, що з ухвали про затвердження ліквідаційного звіту та балансу у справі про банкрутство ТОВ "ЮВС" не зазначено про наявність у останнього дебіторської заборгованості ТОВ "ЛеСтар", яка виникла внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги.

Також, колегія суддів зазначає, що оскаржуваним договором передбачено проведення розрахунку за відступлене права вимоги тільки після розрахунку боржника із новим кредитором. Тобто, проведення розрахунку за відступлене право вимоги з первісним кредитором (ТОВ "ЮВС") в майбутньому тільки у випадку настання розрахунку боржника із новим кредитором, свідчить про відсутність в первісного кредитора будь-яких намірів отримання вигоди від вчиненого правочину, та фактично свідчить про те, що ТОВ "ЮВС" не мав наміру отримати розрахунок за оскаржуваним договором.

Тобто, з огляду на зазначене, колегія суддів встановила, що у другої сторони оскаржуваного правочину - ТОВ "ЮВС", також, не було наміру створити цивільно-правові наслідки обумовлені договором про відступлення права вимоги.

Таким чином, колегія суддів, враховуючи висновки Вищого господарського суду, викладені в постанові по даній справі від 12.08.2014р. встановила, що дві сторони правочину, укладаючи договір про відступлення права вимоги, діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки, оскільки ТОВ "ЛеСтар" не відобразило у бухгалтерському обліку вказане майнове право, а відносно ТОВ "ЮВС" в 2008р. порушено справу про банкрутство, та жодна із сторін не мала намір здійснити розрахунки на виконання вказаного договору, оскільки докази перерахунку вказаних коштів, або зазначення даного активу в будь-яких документах відсутні.

Підсумовуючи все вищевикладене, дослідивши належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, встановивши, що оскаржуваний договір є фіктивним, тобто не спрямований на створення правових наслідків, які ним обумовлювались, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга САП "Родючість" у формі ТОВ є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню, через що рішення господарського суду Сумської області від 17.11.2014р. у справі №920/209/14 підлягає скасуванню, а позов про визнання недійсним договору - задоволенню.

У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та позову, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання до господарського суду позовної заяви та апеляційної скарги на рішення господарського суду покладаються на відповідача у повному розмірі, у відповідності до вимог Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 3 ч.1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спільного агрохімічного підприємства "Родючість" у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.11.2014р. у справі №920/209/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮВС".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" (40009, м. Суми, вул. Білопільське шосе, 24, код ЄДРПОУ 35539968) на користь Спільного агрохімічного підприємства "Родючість" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (42302, Сумська область, Сумський район, с. Склярівка, вул. Молодіжна, 1, код ЄДРПОУ 19369021) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1218,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 609,00 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 10 березня 2015 року.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.І. Кухар

Суддя В.В. Лакіза