Постанова

від 11.03.2015 по справі 920/738/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. Справа № 920/738/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Ходжалиєва С.М., за довіреністю № 21 від 02.10.14 р.;

відповідача - Маківський О.В., за довіреністю № 0501 від 05.01.15 р

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вх. №888С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі №920/738/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Паливна Компанія", м. Київ

до Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Суми

про стягнення 2034579,54 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі №920/738/14 (судя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено. Стягнуто з ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ТОВ "Перша Паливна Компанія" 1917360,99 грн. боргу, 71728,21 грн. інфляційних втрат, 26317,73 грн. 3% річних, 19173,60 грн. пені, 40691,59 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі №920/738/14 про стягнення з ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ТОВ "Перша Паливна Компанія" 1917360,99 грн. боргу, 71728,21 грн. інфляційних втрат, 26317,73 грн. 3% річних, 19173,60 грн. пені, 40691,59 грн. витрат по сплаті судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної зави у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм ст. ст. 526, 662, 692 Цивільного кодексу України та ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом не взято до уваги узгоджені сторонами умови договору щодо порядку та строків оплати товару, не враховано, що позивач не надав визначені пунктами 4.4 та 5.6 договору документи, відтак зобов'язання з оплати товару у відповідача не настали.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року апеляційну скаргу ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" задоволено. Рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року по справі №920/738/14 скасовано. Прийнято нове рішення.

В задоволенні позову ТОВ "Перша Паливна Компанія" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2015 року по справі №920/738/14 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року по даній справі скасовано. Касаційну скаргу ТОВ "Перша Паливна Компанія" задоволено частково. Справу направлено на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 16 липня 2013 року позивач - ТОВ "Перша Паливна Компанія" та відповідач - ДП "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" уклали договір №16/07-6/13 .

Згідно пункту 1.1 зазначеного договору №16/07-6/13 позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його.

Відповідно до п.5.1. договору №16/07-6/13 поставка товару здійснюється партіями, згідно специфікацій, що підписуються сторонами до договору №16/07-6/13.

У відповідності до п. 5.4. договору №16/07-6/13 зобов'язання позивача з поставки партії товару вважаються виконаними з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару та надання документів, зазначених в пп. 4.2. та 5.6. договору №16/07-6/13.

Пунктом 4.2. договору №16/07-6/13 передбачені вимоги до оформлення платіжних документів, а пунктом 5.6. договору №16/07-6/13 встановлений перелік документів, що мають бути передані позивачем в якості постачальника на адресу відповідача.

Пунктом 4.1. договору №16/07-6/13 сторони встановили, що розрахунки за поставлений товар здійснюються відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 60 календарних днів після отримання товару

Пунктом 4.3. договору №16/07-6/13 погоджено, що датою оплати товару буде вважатися дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

На підставі п. 5.1. договору №16/07-6/13 відповідач та позивач уклали до договору №16/07-6/13 специфікації, а саме:

- специфікація №1 від 19.07.2013 щодо поставки товару у кількості 130 тн. +/-10% на загальну суму 1001000,00 грн. залізничним транспортом на умовах поставки СРТ станція призначення Торопилівка;

- специфікація №2 від 16.08.2013 щодо поставки товару у кількості 120 тн. +/-10% на загальну суму 936000,00 гривень залізничним транспортом на умовах поставки СРТ станція призначення Торопилівка.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив поставку товару, а відповідач прийняв даний товар у кількості 247, 4 тн. загальною вартістю 1917360,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі товару №895 від 28.07.2013 вартістю 951 720,00 гривень; №1011 від 23.08.2013 вартістю 478140,00 гривень; №1031 від 29.08.2013 вартістю 487500,00 гривень.

На виконання вимог п. 5.6. договору №16/07-6/13 позивач здійснив відправку документів 03.09.2013 р. (копії чеку про відправлення та повідомлення про вручення містяться в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримання товару не заперечує. Доказів відмови від отримання товару в зв'язку із його неякісністю та не отримання відповідних документів на підтвердження його якості відповідач не надав.

Також, відповідачем не надано доказів щодо складання відповідних актів, згідно вимог чинного законодавства (нормативних документів) на підтвердження неякісності отриманого товару, або вимог до позивача на витребування документів на підтвердження його якості.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, відповідач, в порушення своїх договірних зобов'язань, зокрема п. 4.1 зазначеного договору, оплату за отримані товари не здійснив, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Твердження відповідача щодо відсутності у позивача доказів на отримання товару саме відповідачем, суд першої інстанції обгрунтовано визнав безпідставними та необґрунтованими, такими, що суперечать наявним в справі матеріалам, оскільки договір №16/07-6-13 від 16.07.2013 р., специфікації до нього та акти прийому-передачі товару підписані повноважними представниками сторін, зміст зазначених документів відповідає вимогам ст. 207 Цивільного кодексу України, якою передбачається, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Договір №16/07-6/13 від 16.07.2013 р. відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 628, 639, 837 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.

Крім того, як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до положень ст. 92 Цивільного кодексу України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Посилання відповідача на вимоги Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99 є недоречним, так як акти приймання-передачі товару були підписані з боку відповідача його керівником.

Відповідно до положень ст. 65 Господарського кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Отже, твердження відповідача щодо неможливості встановити кому саме був вручений товар, так як не має довіреності на одержання товару, суд вважає необґрунтованими, як і необґрунтовані, безпідставні твердження відповідача щодо того, що акт звіряння розрахунків за період з 16.07.2013 р. по 28.02.2014 р. не може бути доказом заборгованості, так як не підписаний керівником відповідача.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція з поставки товару за договором №16/07-6-13 від 16.07.2013 р. відображена у первинних бухгалтерських документах як позивача, так і відповідача.

Відповідно до п. 5.6 договору №16/07-6-13 від 16.07.2013 р., сторони узгодили окремий спосіб передачі супровідних документів на товар, а саме супровідні документи на товар передаються одночасно з відправленням товару факсом або електронною поштою, а потім оригінали відправляються поштою.

Як свідчать матеріали справи, а саме копія чеку про відправлення та повідомлення про вручення, позивач здійснив відправку документів відповідачу 03.09.2013 р.

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідач доказів сплати боргу за отриманий товар не надав, тому вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 1917360,00 грн. за поставлені товари визнаються судом правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Твердження відповідача щодо неправомірності застосування позивачем штрафних санкцій спростовується умовами договору №16/07-6/13 від 16.07.2013 р., а саме п. 9.10 договору, відповідно до якого загальний розмір відповідальності відповідача (покупця) не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань. При нарахуванні неустойки позивач обмежив її суму саме таким розміром. Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 19173,60 грн. передбачені умовами договору №16/07-6/13 від 16.07.2013 р., пеня нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому позовні вимоги в зазначеній частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 549-552 Цивільного Кодексу України.

Щодо стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 26317,73 грн. та 71728,21 грн. інфляційних збитків.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Заперечення відповідача щодо стягнення інфляційних збитків та 3% річних суд вважає безпідставним, так як вони суперечать вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України, тому до уваги їх не приймає.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі №920/738/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі №920/738/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 13.03.15

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.