Ухвала

від 11.03.2015 по справі 826/9114/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2015 р. м. Київ К/800/53850/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря - Бруя О.Д.,

за участю представника позивача - Янкової І.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ ім. Гречко" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі № 826/9114/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ ім. Гречко" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СФГ ім. Гречко" (далі -ТОВ "СФГ ім. Гречко") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 березня 2014 року № 0003312201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2014 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги ТОВ "СФГ ім. Гречко" залишено без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу та з урахуванням уточнень під час судового засідання, просив його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 04 лютого 2014 року №1145 ДПІ проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "УТФ Зерно" за період з 01 вересня 2013 року по 30 вересня 2013 року, з ТОВ "Широкі Лани" за період з 01 жовтня 2013 року по 30 листопада 2013 року та ТОВ "Рокфор Маркет" за період з 01 листопада 2013 року по 30 листопада 2013 року, за результатами якої складено акт позапланової виїзної перевірки від 17 лютого 2014 року № 147/26-54-22-01-10/37195786 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 198.3, пункту 198.6. статті 198, пункту 200.1 та пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 828 680,00 грн., у тому числі: за вересень 2013 року у сумі 127 804,00 грн., за жовтень 2013 року у сумі 164 721,00 грн., за листопад 2013 року у сумі 536 155,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 07 березня 2014 року № 0003312201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 243 020,00 грн., з яких 828 680,00 грн. за основним платежем та 414 340,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальність здійснення спірних господарських операцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновок суду апеляційної інстанції передчасним, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період, який перевірявся, позивач мав договірні відносини з ТОВ "Широкі Лани" та ТОВ "Вайзор ЛТД".

Так, позивачем укладено договір поставки з ТОВ "Широкі Лани" від 28 жовтня 2013 року № 28, за умовами якого постачальник передає, а покупець приймає та сплачує, на умовах що вказуються у специфікаціях (додатках) до даного Договору, сільськогосподарську продукцію.

Згідно специфікацій до зазначеного договору, постачальник здійснював покупцю поставку сої товарної у відповідній кількості за визначеною ціною. Базис поставки - СРТ - Хмельницька область, с. Панівці; Волинська область, Володимир-Волинський район, м. Устилуг; Волинська область, м. Турійськ (в редакції Інкотермс 2010).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надано копії податкових та видаткових накладних, рахунків - фактур, накладних на товар, товарно - транспортних накладних, платіжних доручень, актів звірки взаєморозрахунків та банківських виписок по рахунку.

Проте, надаючи оцінку спірним господарським операціям суд апеляційної інстанції обмежився лише аналізом окремих первинних бухгалтерських документів, складених за такими операціями, виявивши певні дефекти змісту та форми, дійшов до висновку про їх нереальність.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, між позивачем та ТОВ "Вайзор ЛТД" укладено договір поставки від 15 серпня 2013 року № 15, за умовами якого постачальник передає, а покупець приймає та сплачує, на умовах що вказуються у специфікаціях (додатках) до даного Договору, сільськогосподарську продукцію.

Як зазначив суд першої інстанції, на підтвердження реальності здійснення указаних господарських операцій позивачем надано податкові та видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, банківські виписки по рахунку позивача.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що всі перелічені документи, окрім, товарно - транспортних накладних від 29 жовтня 2013 року № 33640 та б/н. по господарським операціям із вказаним контрагентом, в матеріалах справи відсутні.

Натомість, звертаючись до суду із касаційною скаргою позивачем надано копії договору поставки від 15 серпня 2013 року № 15, специфікації до указаного договору поставки, додатки до специфікації, рахунки - фактури, податкові та видаткові накладні, товарно транспортні накладні про відсутність яких зазначав суд апеляційної інстанції.

Тобто, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи були зроблені передчасні висновки щодо відсутності будь-яких первинних документів, окрім товарно - транспортних накладних по спірним операціям з указаним контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ ім. Гречко" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі № 826/9114/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: