Постанова

від 05.08.2009 по справі 36/400

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/400

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 серпня 2009 р.                                                                                    № 36/400  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Уліцького А.М.,Цвігун В.Л.

розглянувши касаційну скаргуГоловного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

на рішеннявід 15.09.08

у справі№36/400

господарського судум. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Щедро"

до1. Київської міської ради2. Головного управління земельних ресурсів

провизнання укладеним договору оренди

за участю представників сторін

від позивача:у засідання не прибули

від відповідачів:І –Дорошенко О.С., дов.; ІІ –Кузменкова Ю.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Щедро" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про визнання укладеним між ним та Київською міською радою договору оренди земельної ділянки площею 15,23 га (кадастровий номер 8000000000:62:295:0012) по вул. Кіото у Деснянському районі м. Києва в редакції позивача, а також зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати цей договір.

Позов мотивовано посиланням на обставини прийняття Київською міською радою рішення про надання в оренду позивачеві спірної земельної ділянки та ненадання нею відповідно до ст. 181 ГК України заперечень щодо направленого позивачем проекту договору оренди.

Київська міська рада проти позову заперечила, посилаючись на відсутність законодавчо визначеного строку укладення радою договору оренди земельної ділянки після прийняття нею рішення про надання земельної ділянки в оренду.

Рішенням від 15.09.08 господарський суд м. Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задовольнив у повному обсязі.

Рішення мотивовано встановленням обставин надіслання позивачем Київській міській раді для укладання проекту спірного договору оренди, який радою не підписаний та не повернутий із зауваженнями.

Ухвалою від 16.07.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління земельних ресурсів, в якому заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована посиланням на відсутність порушення з боку касатора прав позивача, який в установленому порядку не звертався щодо реєстрації підписаного обома сторонами договору оренди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 ЗК України (в редакції на момент вирішення спору) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В силу ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі". При цьому підставою набуття відповідного права є саме рішення ради, яке відповідно до ч. 2 ст. 126 ЗК України лише оформляється договором як документом, що посвідчує право на земельну ділянку.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач послався на обставини передання йому в оренду відповідної земельної ділянки по вул. Кіото у Деснянському районі м. Києва рішенням Київської міської ради від 27.12.07 №1553/4386.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині свого рішення зазначив лише про встановлення обставин щодо звернення позивача до Київської міської ради про виділення в оренду спірної земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу; погодження проекту її відведення відповідними органами; а також підписання позивачем та надіслання проекту договору оренди цієї ділянки для укладання до Київської міської ради, яка цей договір не підписала та не повернула його з зауваженнями позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що якщо Київська міська рада прийняла рішення про передачу земельної ділянки в межах визначених законом повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України, то у Міського голови немає законних підстав ухилятись від підписання договору оренди цієї земельної ділянки.

З таким висновком суду слід погодитись, але в мотивувальній частині рішення відсутні зазначення про встановлення судом обставин щодо прийняття радою відповідного рішення, його змісту тощо. Викладені в позовній заяві доводи позивача з цього приводу не отримали жодної правової оцінки щодо їх відповідності фактичним обставинам. Також судом не з'ясовувались обставини та причини невиконання рішення ради (в разі його наявності) Міським головою або іншою уповноваженою особою чи органом.

В силу ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Крім того, ст. 649 ЦК України та ст. 187 ГК України передбачено вирішення в судовому порядку переддоговірних спорів.

Проте суд першої інстанції при розгляді справи не надав належної правової оцінки підставам виникнення даного спору та суті порушення прав позивача: невиконання Київською міською радою, Головним управлінням земельних ресурсів чи їх посадовими і службовими особами певних обов'язків щодо підписання договору оренди на підставі рішення сесії чи його реєстрації після підписання; або ж в наявність у сторін певних заперечень щодо умов цього договору –переддоговірний спір. Не з'ясувавши вказані обставини, суд першої інстанції належним чином не визначив передбачений законом спосіб захисту прав позивача (в разі їх порушення), який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пунктах 1, 4, 7 Постанови від 29.12.76 №11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення підлягає скасуванню як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

При новому розгляді справи суду також слід надати правову оцінку кожній з позовних вимог щодо їх господарського або публічно-правового характеру.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 15.09.08 у справі №36/400 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    А.Уліцький

                                                                                                    В.Цвігун