Ухвала

від 24.02.2015 по справі 826/17261/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.02.2015р. м. Київ К/800/21977/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

секретар Антипенко В.В.,

за участю представників ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця - ОСОБА_3, Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Макаревича О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця, до ДПІ,

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000662656170109 та № 0000652656170109 від 4.09.2013 року.

На обґрунтування позову зазначив, що висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються чинним законодавством та спростовуються первинними документами, складеними при здійсненні господарських операцій із контрагентами.

ОСОБА_2 наголошує, що він не може бути притягнутий до відповідальності за результати діяльності інших суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки не впливає на діяльність будь-якого суб'єкта господарювання, на його відносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

14 листопада 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000662656170109 та № 0000652656170109 від 4.09.2013 року скасовані.

Мотивуючи рішення, суди попередніх інстанції зазначили, що у ОСОБА_2 наявні всі необхідні документи на підтвердження реальності господарської операції із контрагентами, які надають право на формування відповідних показників при обчисленні податку на додану вартість та віднесення сум до валових витрат.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 21.06.2013 року до 1.07.2013 року ДПІ здійснила позапланову невиїзну документальну перевірку діяльності ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ «Діамант Делюкс», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Ідея Рісорч» за період з 1.01.2011 року до 31.12.2012 року, за результатами якої 8.07.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що ОСОБА_2 у порушення п. 138.2 ст. 138, п. 167.1 ст. 167, п. 177.4 ст. 177, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, завищив валові витрати та неправомірно включив до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість.

4 вересня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000662656170109 щодо збільшення ОСОБА_2 грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 782 731,32 грн., № 0000652656170109 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, у розмірі 660 088,29 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 господарська діяльність здійснювалась на підставі договорів № 105 від 1.11.2011 року, № 0312 від 3.01.2012 року, № 0912 від 9.02.2012 року, укладених з контрагентами - ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Ідея Рісорч», ТОВ «Діаманд Делюкс».

Відповідно до умов зазначених договорів, ОСОБА_2 замовляв послуги екскаватора, самосвалу, автокрану, поливної машини, бульдозера, автогрейдера, поливо-мийної машини, фрези, катка, асфальтоукладника, послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, поставку піску, щебеню, розчину та інших будівельних матеріалів, роботи з ремонту майданчика на складі фігурних елементів на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1.

На підтвердження виконання зазначених договорів ОСОБА_2 надав податкові накладні, акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), рахунки-фактури, календарні плани робіт.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що усі первинні документи складені при виконанні господарських операцій, відповідають вимогам Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Податкові накладні, на підставі яких ОСОБА_2 сформував податковий кредит, містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Крім того, податкові накладні, отримані ОСОБА_2, складені контрагентами, які на момент виконання господарських операцій знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є реальність здійснення господарських операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідної операції належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно не прийняли до уваги посилання ДПІ на протоколи допиту свідків від 17.04.2013 року, від 25.02.2013 року, протоколи огляду місця події від 22.03.2013 року, які були складені слідчим СВ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС у межах кримінального провадження, внесеного 30.11.2012 року до ЄРДР за №32012110100000073 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 , ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України , як на підтвердження нереальності здійснення ОСОБА_2 господарських операцій з вищевказаними підприємствами, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції ОСОБА_2 з його контрагентами мали товарний (реальний) характер.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є обґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 221, 223 , 224, 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.