Постанова

від 18.03.2015 по справі 911/3269/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2015 р. Справа№ 911/3269/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» на рішення господарського суду Київської області від 29.09.2014 року

у справі № 911/3269/14 (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави

в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1) Ірпінської міської ради

2) товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: 1) ОСОБА_2

2) ОСОБА_3

3) ОСОБА_4

про визнання недійсним рішення міської ради, державного акту

на право власності на земельну ділянку, витребування

земельної ділянки та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 29.09.2014 року у справі № 911/3269/14 позов Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Ірпінської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності - задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 29.09.2014 року, товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2014 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

13.01.2015 року розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням судді-доповідача Скрипки І.М. у відпустці, призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» у справі № 911/3269/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя Лобань О.І., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 02.02.2015 року та 18.03.2015 року представник ТОВ «БГМ ЛТД» надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, подану апеляційну скаргу то додаткові пояснення підтримав у повному обсязі на підставі доводів зазначених у них та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити заступнику прокурора Київської області у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Прокурор у судових засіданнях 02.02.2015 року, 23.02.2015 року та 18.03.2015 року також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі. Просив апеляційну скаргу ТОВ «БГМ ЛТД» залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 29.09.2014 року залишити без змін.

Представники Київської обласної державної адміністрації, Ірпінської міської ради та третіх осіб у судові засідання суду апеляційної інстанції 02.02.2015 року, 23.02.2015 року та 18.03.2015 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

При цьому від Ірпінської міської ради до суду надійшли письмові пояснення в яких відповідач-1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким у задоволенні позову відмовити. Крім того, Ірпінська міської рада просила суд апеляційної інстанції розглядати справу за відсутності представника Ірпінської міської ради та за доказами, наявними у матеріалах справи. Київська обласна державна адміністрація та треті особи про причини своєї неявки у судові засідання суд не повідомили.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з абз. 1 п. 3.9.2 вищезазначеної постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представників сторін що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Київської обласної державної адміністрації та третіх осіб, оскільки останні, про дату та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, участь представників що не з'явились у судовому засіданні 18.03.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Крім того, як зазначалося вище, Ірпінська міської рада надала суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі які колегією суддів прийняті до уваги та просила розглядати справу за відсутності представника Ірпінської міської ради та за доказами, наявними у матеріалах справи.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи за клопотанням сторін вже продовжувався.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Прокуратурою Київської області проведено перевірку щодо дотримання Ірпінською міською радою вимог земельного законодавства України. Вказаною перевіркою встановлено, що при прийнятті рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 року за № 4773-90-V та виданні державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку порушено вимоги чинного законодавства, внаслідок чого подальше відчуження земельної ділянки проведено незаконно.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 року за № 4773-90-V ОСОБА_2 29.09.2010 року видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером НОМЕР_3, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку 17.09.2010 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № НОМЕР_4.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.10.2010 року за реєстровим номером 4880, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_3 Вказаний договір 26.10.2010 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № НОМЕР_5.

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18.02.2011 року за реєстровим номером 750, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_3 відчужено ОСОБА_7 Вказаний договір 19.12.2011 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № НОМЕР_6.

Аналогічно, в подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.09.2012 року за реєстровим номером 5959, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зазначену земельну ділянку ОСОБА_7 відчужено ТОВ «БГМ ЛТД». Вказаний договір 13.11.2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь.

Так, у липні 2014 року Заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації з позовною заявою до Ірпінської міської ради, ТОВ «БГМ ЛТД», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсними рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності. Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що Ірпінська міська рада прийняла протиправне рішення, яким вилучила з користування Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку, що в подальшому незаконно перейшла у власність 3-х осіб та ТОВ «БГМ ЛТД».

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 29.09.2014 року у справі № 911/3269/14 позов Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про визнання недійсним рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності - задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд правомірно виходив з того, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування, в межах повноважень, встановлених законом, приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Земельний кодекс України в ст. 84 передбачає, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розмежування землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених у абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно інформації наданої Управлінням Держземагентства у м. Ірпені Київської області Головного управління Держемагентства у Київській області за вих. № 01-04/1245 від 16.07.2014р. відповідно до проекту формування території і встановлення меж Ірпінської міської ради: 1) земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту з наступними кадастровими номерами: - НОМЕР_7; - НОМЕР_8 та послідуючі ділянки розташовані в кварталі -177; 2) земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту з наступними кадастровими номерами: - НОМЕР_9; - НОМЕР_10 та послідуючі ділянки розташовані в кварталі -047; - НОМЕР_11 та послідуючі ділянки розташовані в кварталі -067.

Державною інспекцією сільського господарства в Київській області у листі за вих. № 02-1-09/6065 від 24.09.2014р. викладені пояснення щодо нормативного регулювання та наявності відомостей про прийняття відповідних рішень, розробленню документації по встановленню та зміні меж міста Ірпеня, та з посиланням на лист Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 23.09.2014р. № 01-04/1413 зазначено, що відповідно до наявного в управлінні проекту формування території та встановлення меж Ірпінської міської ради, земельні ділянки з кадастровими номерами з НОМЕР_12 по НОМЕР_13 включно, розташовані за межами населеного пункту м. Ірпінь та в межах Ірпінської міської ради Київської області.

При цьому, зміст зазначених листів свідчить, що станом на 25.06.2010р. (дата прийняття оспорюваного рішення Ірпінської міської ради № 4773-90-V від 25.06.2010р.) інших змін по встановленню меж міста Ірпеня не відбувалось, в цей період не були чинними і взагалі відсутні відомості про існування відповідних рішень щодо зміни меж міста Ірпеня у встановленому законом порядку.

Доводи скаржника з приводу недоведення факту належності спірної земельної ділянки до державної власності станом на час прийняття оскаржуваного рішення Ірпінською міською радою Київської області, відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки вказані твердження не свідчать про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи чи про порушення або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні спору, так як, обґрунтовані лише доводами скаржника без спростування встановлених судом обставин належними доказами.

В силу положень ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. На сторін процесуальним законом покладено саме обов'язок довести обставини на які вони посилаються належними засобами доказування, а не надавати оцінку доказам іншої сторони (ст. 33 ГПК України).

Стверджуючи про невірну оцінку доказів судом першої інстанції, скаржником не надано підтверджуючих документів про зміну меж міста Ірпеня станом на 25.06.2010р. за якими земельні ділянки з кадастровими номерами з НОМЕР_12 згідно відомостей державного земельного кадастру знаходились в межах міста Ірпеня, не повідомлено суду які саме обставини стали підставою відсутності таких відомостей в державному земельному кадастрі станом на липень 2014 року.

Згідно з частиною першою ст. 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Відповідно до пунктів 34, 41 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції місцевої ради віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та питань адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку визначених цим та іншими законами.

Згідно із статтею 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать зокрема, організація і здійснення землеустрою, вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Статтею 21 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

У відповідності до статті 22 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

Статтею 184 Земельного кодексу України передбачено, що землеустрій передбачає зокрема встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Відповідно до статей 173, 174, 176 Земельного кодексу України 2001 року межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом, який видається на підставі затвердженого відповідною радою проекту встановлення межі.

Як зазначає Ірпінська міська рада, Київською обласною радою рішенням № 211-12-ХХІІІ від 15 червня 2000 року погоджено проект встановлення меж міста Ірпінь загальною площею 3705,1 га, пунктом 2 зазначеного рішення ухвалено просити Верховну раду України затвердити межі міста Ірпінь, включивши додатково в межі міста 1981,1 га земель, погоджених відповідними землекористувачами.

Натомість, сторонами у справі не повідомлено обставин та не представлено документів підтверджуючих прийняття уповноваженими органами державної влади (Верховною Радою України) рішень щодо адміністративно-територіального устрою міста Ірпінь (встановлення меж, зміну меж), у поясненнях наданих суду апеляційної інстанції Ірпінською міською радою зазначено, що на сьогодні Ірпінська міська рада робить спробу встановити межі міста Ірпінь за процедурою статтей 174, 175 та 176 Земельного кодексу України, що потребує відповідних рішень Київської обласної ради та Верховної Ради України.

Враховуючи, що рішенням № 211-12-ХХІІІ від 15 червня 2000 року Київською обласною радою лише погоджено проект встановлення меж міста, розроблений проектним інститутом, відсутні підстави вважати, що рішення Ірпінської міської ради Київської області № 4773-90-V від 25.06.2010р. прийнято в межах її повноважень та без порушень чинного законодавства.

Посилання відповідачів на визначення кадастрового кварталу, яке вміщено у Тимчасових методичних вказівках щодо присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення державного земельного кадастру (схвалені протоколом НТР Держкомзему України від 26 січня 1998р. № 1) не свідчить про знаходження земельної ділянки з кадастровим номером № НОМЕР_3 в межах населеного пункту міста Ірпеня, оскільки таке поняття кадастрового кварталу використовується при веденні державного земельного кадастру, а віднесення земельної ділянки до відповідного кадастрового кварталу не є встановленням меж міста у розумінні положень Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 173 Земельного кодексу України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Статтею 3 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що планування територій здійснюється відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

До виключної компетенції місцевих рад, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено повноваження щодо затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Відповідно до наданої інформації (лист Державної інспекції сільського господарства в Київській області за вих. № 02-1-09/6065 від 24.09.2014р.) Генеральний план міста Ірпеня затверджено рішенням Ірпінської міської ради від 20.12.2012р. № 2639-39-VІ; що мало місце вже після прийняття оспорюваного рішення Ірпінської міської ради № 4773-90-V від 25.06.2010р., а затвердження генерального плану міста не призводить до автоматичної зміни меж населеного пункту, а є підставою для наступної такої зміни у порядку передбаченому законодавством.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про землеустрій» для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. Проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог прокурора щодо визнання недійсним рішення Ірпінської міської ради № 4773-90-V від 25.06.2010р. в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 загальною площею 0,10 га ОСОБА_2, оскільки таке рішення прийняте Ірпінською міською радою за відсутності відповідних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, які знаходяться поза межами міста Ірпеня.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що, прокурор довів суду за допомогою належних і допустимих доказів та Відповідачі не спростували те, що рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 року за № 4773-90-V прийнято в порушення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. ст. 17, 20, 52, 84 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, внаслідок чого воно має бути визнано недійсним, як і виданий на ім'я ОСОБА_2 на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

Відповідно до положень ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Земельний кодекс України в ст. 153 передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Земельний кодекс України в ст. ст. 125, 126 передбачає, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно із ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цивільний кодекс України в ст. 388 передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно Узагальнення Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», стаття 330 Цивільного кодексу України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Таким чином судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що прокурором обґрунтовано та вірно визначено те, що спірний державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку, внаслідок чого відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки на користь держави. Одночасно, прокурором вірно та обґрунтовано визначено те, що власником та розпорядником спірної земельної ділянки державної власності на момент прийняття спірного рішення Ірпінської міської ради була і є Київська обласна державна адміністрація, в зв'язку з чим спірна земельна ділянка вибули поза волею власника з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку безоплатного надання земельних ділянок у власність громадян, внаслідок чого існують всі правові підстави для відновлення становища, яке існувало до порушення на підставі вищевказаних вимог Цивільного кодексу України шляхом витребування спірної земельної ділянки на користь держави та визнання права власності на земельну ділянку за державою в особі Київської обласної державної адміністрації.

Отже, прокурор обґрунтовано та вірно з метою захисту інтересів держави звернувся до суду з позовом для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, про визнання недійсним рішення Ірпінської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування оспорюваної земельної ділянки у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Абзацом 1 п. 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 року за № 02-5/35 з послідуючими змінами та доповненням визначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вищевказані оспорюванні рішення міської ради та державний акт в силу вимог ст.ст. 21, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок через те, що спрямовані на протиправне вилучення з власності держави земельної ділянки, в зв'язку з чим позовні вимоги прокурора є обґрунтованими і доведеними, та правомірно задоволені судом в повному обсязі шляхом визнання недійсними рішення місцевої ради, державного акту, витребування земельної ділянки та визнання за державою права власності на останню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо невірного висновку суду першої інстанції про дату початку перебігу позовної давності через необхідність врахування наявності відомостей у відділі Держкомзему у м. Ірпінь Київської області про прийняте Ірпінською міською радою Київської області рішення № 4773-90-V від 25.06.2010р. під час реєстрації державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку 29.09.2010р., виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Посилання скаржника на приписи п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» є обугрунтованими, однак не підтверджують неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки суду не було надано належних доказів, які б свідчили про обізнаність Київської обласної державної адміністрації чи прокурора про прийняте Ірпінською міською радою Київської області рішення № 4773-90-V від 25.06.2010р., про видачу державного акту на право власності на земельну ділянку та про подальше відчуження ОСОБА_2 третім особам спірної земельної ділянки, раніше проведеної прокурором перевірки.

Факт реєстрації державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку 29.09.2010р у відділі Держкомзему у м. Ірпінь не означає про виникнення права на оскарження рішення Ірпінської міської ради Київської області рішення № 4773-90-V від 25.06.2010р. у вказаного органу, чи про обов'язок здійснення повідомлення про прийняття такого рішення інший державний орган виконавчої влади, яким є Київська обласна державна адміністрація, оскільки таких повноважень на Держкомзем при реєстрації державних актів не покладалось.

Державне управління земельними ресурсами, державний контроль у сфері охорони та використання земель, ведення державного земельного кадастру, моніторингу земельних ресурсів, видача державних актів на право власності на землю та користування землею здійснювалось у відповідності до норм законодавства станом на 25.06.2010р. спеціально уповноваженими на те державними органами, діяльність яких регулювалась, в тому числі, Указом Президента України від 6 січня 1996 року № 34 «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» та від 14 серпня 2000 року № 970 «Про Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах».

Так, Указом Президента України від 6 січня 1996 року № 34 «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 19 серпня 2002 року № 720/2002 постановлено створити єдину систему державних органів земельних ресурсів у складі Державного комітету України по земельних ресурсах і підпорядкованих йому Державного комітету Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських (міст обласного та районного підпорядкування) управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ.

Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України), його відділи на місцях не були підконтрольними місцевим державним адміністраціям, а те, що зазначений відділ є органом виконавчої влади не свідчить про обізнаність Київської обласної адміністрації про неправомірне (без наявності повноважень на розпорядження відповідною земельною ділянкою) прийняття Ірпінською міською радою Київської області рішення № 4773-90-V від 25.06.2010р. по наданню у власність земельної ділянки станом на дату прийняття такого рішення чи на дату реєстрації акту про право власності іншим органом виконавчої влади.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що про порушення майнових прав держави на земельну ділянку прокурор та позивач довідався в червні 2014 року в ході проведення вищевказаної перевірки. При цьому, прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави одразу після виявлення факту порушення останніх, в зв'язку з чим судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор в інтересах держави звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою в межах встановлено законом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачами не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 29.09.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими є таким, що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «БГМ ЛТД», слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 29.09.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» на рішення господарського суду Київської області від 29.09.2014 року у справі № 911/3269/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 29.09.2014 року у справі № 911/3269/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3269/14 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 23.03.2015 року