Постанова

від 16.07.2015 по справі 911/3269/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року Справа № 911/3269/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач), суддівГоголь Т.Г., Данилової Т.Б. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі№ 911/3269/14 Господарського суду Київської області за позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до 1. Ірпінської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. ОСОБА_4; 2. ОСОБА_5; 3. ОСОБА_6 провизнання недійсним рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/1233 від 15 липня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: головуючого - Швеця В.О. (доповідач), Гоголь Т.Г., Данилової Т.Б.

за участю представників сторін від:

прокуратури : Збарих С.М. (прокурор ГПУ, посв. № 028728),

позивача : Козак Є.О. (дов. від 12.03.2015),

відповідача-2 : Бойко А.М. (дов. від 12.03.2015),

Представники відповідача-1, третіх осіб - 1, 2, 3 в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ :

Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Ірпінської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД", в якому просив визнати недійсним рішення Ірпінської міськради від 25.06.2010 за № 4773-90-V в частині передачі земельної ділянки, площею 0,10 га третій особі у справі - ОСОБА_4, визнати недійсним державний акт серії ЯЛ за НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, витребувати спірну земельну з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" та визнати за державою в особі Київської облдержадміністрації право власності на цю земельну ділянку. Обґрунтовуючи свої вимоги заступник прокурора зазначав про те, що оспорюване рішення було прийнято Ірпінською міськрадою за відсутності відповідних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, які знаходяться поза межами міста Ірпеня. З огляду на що, на думку позивача, спірна земельна ділянка незаконно перейшла у власність третіх осіб, а в подальшому до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД". При цьому, позивач посилався на приписи статей 373, 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 17, 38, 84, 125, 126, 152, 153, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.09.2014, ухваленим суддею Скутельник П.Ф., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин щодо розташування спірної земельної ділянки поза межами міста Ірпеня, а відтак і прийняття Ірпінською міськрадою спірного розпорядження за відсутності відповідних повноважень на розпорядження землями за межами міста. Такого висновку суд дійшов з огляду на листи Держсільгоспінспекції в Київській області та Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області. При цьому суд керувався приписами статей 21, 181, 182, 203, 215, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 17, 79, 125, 126, 152, 153, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Лобаня О.І. - головуючого, Федорчука Р.В., Майданевича А.Г., постановою від 18.03.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням доповнень, просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами пропуску строку позовної давності та непідвідомчості господарському суду спору в частині визнання недійсним рішення ради. Також скаржник вказує на неправильне обрання позивачем способу захисту в частині оскарження рішення ради, оскільки останнє вичерпало свою дію фактом його виконання. Наголошує також і на неврахуванні судами практики Європейського Суду щодо неприпустимості позбавлення покупця майна, отриманого від держави. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 22, 256, 261, 267 330, 387, 390 Цивільного кодексу України, статей 34, 43, 54 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, представника позивача та відповідача-2, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимоги заступника прокурора Київської області, заявлені в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Ірпінської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" про визнання недійсним рішення Ірпінської міськради від 25.06.2010 за № 4773-90-V в частині передачі земельної ділянки, площею 0,10 га третій особі у справі - ОСОБА_4, визнання недійсним державного акта серії ЯЛ за НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" та визнання за державою в особі Київської облдержадміністрації право власності на цю земельну ділянку. Підставою позову заступником прокурором визначено порушення норм законодавства, з огляду на відсутність повноважень у Ірпінської міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Здійснюючи судовий розгляд, судами було установлено, що на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 за № 4773-90-V ОСОБА_4 29.09.2010 видано державний акт серії ЯЛ за НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку 17.09.2010 зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096602315. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.10.2010 зазначену земельну ділянку ОСОБА_4 відчужено ОСОБА_5 Вказаний договір 26.10.2010 зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь. Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18.02.2011 вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_5 відчужено ОСОБА_6 Вказаний договір 19.12.2011 зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь. Аналогічно, в подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.09.2012 зазначену земельну ділянку ОСОБА_6 відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" Вказаний договір 13.11.2012 зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь. Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про доведеність позовних вимог, з огляду на порушення Ірпінською міською радою законодавства щодо розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться поза межами міста Ірпеня. Проте, колегія суддів визнає такий висновок передчасним з огляду на наступне. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі. Прийняте Ірпінською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Наведеної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14. Водночас, покладаючи в основу судових рішень висновок про відсутність у Ірпінської міської ради повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, судами не було надано оцінки доводам відповідача-2 щодо наявності у нього статусу добросовісного набувача, якому законодавством надано можливість захисту своїх інтересів. З огляду на те, що судами не з'ясовано відповідних обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті та не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Київської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі № 911/3269/14 Господарського суду Київської області і рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2014 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

Т. Данилова