Рішення

від 16.09.2015 по справі 911/3269/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа № 911/3269/14

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ

до 1) Ірпінської міської ради, Київська область, м. Ірпінь

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», Київська область, м. Ірпінь

за участі третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1, м. Київ

2) ОСОБА_2, м. Київ

3) ОСОБА_3, Закарпатська область, Тячівський район, с. Буштино

про визнання недійсним рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», Київська область, м. Ірпінь

до 1) Київської обласної державної адміністрації, м. Київ

2) Ірпінської міської ради, Київська область, м. Ірпінь

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) ОСОБА_1, м. Київ

2) ОСОБА_2, м. Київ

3) ОСОБА_3, Закарпатська область, Тячівський район, с. Буштино

за участю прокуратури Київської області

про визнання права власності на земельну ділянку

секретар судового засідання Шніт О.М.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_4 (довіреність №3-К від 05.01.15)

від відповідача: Представник ТОВ «БГМ ЛТД» ОСОБА_5 (довіреність б/н від 20.03.15)

від прокуратури: ОСОБА_6 (посвідчення №031867 від 02.02.15)

від третіх осіб: 1-3 : не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації з позовною заявою до Ірпінської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що Ірпінська міська рада прийняла протиправне рішення, яким вилучила з користування Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку, що в подальшому незаконно перейшла у власність 3-х осіб та Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», в зв'язку з чим прокурор просить суд визнати зазначене рішення недійсним, визнати недійсним державний акт на право власності 3-х осіб і Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» на спірну земельну ділянку, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» на користь Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку та визнати за Київською обласною державною адміністрацією право власності на дану земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Київської області від 29 вересня 2014 року у справі №911/3269/14 за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до 1) Ірпінської міської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1; 2) ОСОБА_2; 3) ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» залишено без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 29 вересня 2014 року у №911/3269/14 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 липня 2015 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» задоволено частково, рішення господарського суду Київської області від 29 вересня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року у справі №911/3269/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями від 27 липня 2015 року справу №911/3269/14 передано до розгляду судді Зайцю Д.Г.

Ухвалою суду від 28 липня 2015 року справу №911/3269/14 прийнято до провадження суддею Зайцем Д.Г. та призначено розгляд справи на 19 серпня 2015 року.

До господарського суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява б/н б/д (вх. №19235/15 від 19 серпня 2015 року) Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» до 1) Київської обласної державної адміністрації; 2) Ірпінської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) ОСОБА_1; 2) ОСОБА_2; 3) ОСОБА_3 за участю прокуратури Київської області про визнання права власності на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 19 серпня 2015 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та відкладено розгляд справи на 16 вересня 2015 року.

15 вересня 2015 року прокуратурою подано до суду клопотання про витребування доказів у справі №911/3269/14, а саме, оригіналу спірного рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Судом відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки, прокурором не доведено суду щодо обставин які перешкоджають його наданню прокуратурою, а саме, не подано доказів звернення прокуратури до УБОЗ ГУ МВС України в Київській області з відповідним клопотанням та доказів відмови УБОЗ ГУ МВС України в Київській області у наданні відповідного доказу.

Відповідачі, в усних та письмових поясненнях, поданих до матеріалів справи, проти задоволення позову заперечували.

Прокуратура та позивач, в усних та письмових поясненнях, поданих до матеріалів справи, проти задоволення зустрічного позову заперечували.

16 вересня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як випливає з позовних вимог, прокуратурою Київської області проведено перевірку щодо дотримання Ірпінською міською радою вимог земельного законодавства України, за наслідками якої виявлено порушення законодавства України в діяльності міської ради, що порушують державні інтереси з наступних підстав.

На підставі рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V ОСОБА_1 29 вересня 2010 року видано державний акт серії ЯЛ за №583542 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку 17 вересня 2010 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за №011096602315.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 жовтня 2010 року за реєстровим номером 4880, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 відчужено ОСОБА_2 Вказаний договір 26 жовтня 2010 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за №96601177001701.

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18 лютого 2011 року за реєстровим номером 750, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_7, вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_8 Вказаний договір 19 грудня 2011 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за №3210900000011770017303.

В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 вересня 2012 року за реєстровим номером 5959, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зазначену земельну ділянку ОСОБА_8 відчужено ТОВ «БГМ ЛТД». Вказаний договір 13 листопада 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

В ході проведення вищезазначеної прокурорської перевірки встановлено, що при прийнятті рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V та видачі державного акту серії ЯЛ №583542 на право власності на земельну ділянку порушено вимоги чинного законодавства, внаслідок чого подальше відчуження земельної ділянки проведено незаконно, в зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Земельний кодекс України в ст. 84 передбачає, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно інформації, наданої Управлінням Держземагентства у м. Ірпені Київської області Головного управління Держемагентства у Київській області за вих. №01-04/1245 від 16 липня 2014 року, відповідно до проекту формування території і встановлення меж Ірпінської міської ради: 1) земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту з наступними кадастровими номерами: - 3210900000:01:175:0033; - 3210900000:177:0014 та послідуючі ділянки розташовані в кварталі -177; 2) земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту з наступними кадастровими номерами: - 3210900000:01:045:0054; - 3210900000:01:047:0119 та послідуючі ділянки розташовані в кварталі -047; - 3210900000:01:067:0004 та послідуючі ділянки розташовані в кварталі -067.

Державною інспекцією сільського господарства в Київській області у листі за вих. №02-1-09/6065 від 24 вересня 2014 року викладено пояснення щодо нормативного регулювання та наявності відомостей про прийняття відповідних рішень, розроблення документації по встановленню та зміні меж міста Ірпеня, та з посиланням на лист Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 23 вересня 2014 року №01-04/1413 зазначено, що відповідно до наявного в управлінні проекту формування території та встановлення меж Ірпінської міської ради, земельні ділянки з кадастровими номерами з 3210900000:01:177:0001 по 3210900000:01:177:0054 включно, розташовані за межами населеного пункту м. Ірпінь та в межах Ірпінської міської ради Київської області.

Судом взято до уваги, що Держсільгоспінспекція та Держземагенство є спеціально уповноваженими держаними органами в сфері земельних ресурсів, зокрема, щодо перевірки та визначення меж і місця розташування земельної ділянки.

Крім того, судом враховано, що відомості Державного земельного кадастру формуються виключно за рахунок внесення відомостей до проекту землеустрою, при формуванні яких достовірність відомостей проекту землеустрою не перевіряється.

Статтею 79 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про землеустрій», межування земель це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка, які проводяться під час виконання робіт із землеустрою. Видами робіт із землеустрою являються обстежувальні вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про землеустрій», землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі вилучення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 «Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26 травня 2004 року за №677, встановлено, що проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Проте, в ході розгляду справи встановлено, що Київська обласна державна адміністрація не погоджувала та не надавала згоди на надання у власність 3-й особі - ОСОБА_1 земельної ділянки.

Слід зазначити, що без формування земельної ділянки, як об'єкта права, щодо останньої не могло бути прийнято рішення про її надання, оскільки, такої земельної ділянки на час прийняття оскаржуваного рішення, в розумінні ст. 79 Земельного кодексу України та ст.ст. 179, 181, 182 Цивільного кодексу України, - не існувало.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Ірпінська міська рада при прийнятті рішення від 25 червня 2010 року вийшла за межі наданих їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки, повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017 належить до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З огляду на вищезазначену норму Господарського процесуального кодексу України та те, що сторонами у справі не заперечується факт існування рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V у суду не виникає сумніву щодо достовірності зазначеної обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V прийнято в порушення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. ст. 17, 20, 52, 84 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, внаслідок чого має бути визнано недійсним в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_1, а позовна вимога прокурора в цій частині підлягає задоволенню.

Під час судового розгляду Товариством з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» було заявлено суду про пропуск позивачем строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (в редакції від 22 вересня 2011 року), позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Пункт 4 частини першої статті 268 було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року за №4176-VI.

Відповідно до п. 3 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року за №4176-VI, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

ОСОБА_9 України набрав чинності 15 січня 2012 року, отже, позовна давність за заявленою позовною вимогою про визнання недійсним рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V сплила лише 15 січня 2015 року.

Суд звертає увагу, що прокурор звернувся з даним позовом до суду 31 липня 2014 року, що підтверджується відтиском печатки господарського суду Київської області на титульній сторінці позовної заяви.

Отже, прокурором не пропущено позовну давність у даній справі.

У зв'язку з викладеним, судом відмовлено у застосуванні строків позовної давності.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акту серії ЯЛ №583542 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що державний акт серії ЯЛ №583542 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд було видано ОСОБА_1 на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V, в подальшому, на підставі зазначених вище договорів купівлі-продажу, переходило до третіх осіб.

Остаточно право власності на спірну земельну ділянку перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» про що на державному акті серії ЯЛ №583542 зроблено відповідну відмітку (том 1, на звороті а.с. 21).

Оскільки, рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4773-90-V, на підставі якого видано спірний державний акт, скасовано судом, державний акт має бути визнаний недійсними.

Проте, вимога прокурора про визнання недійсним державного акту серії ЯЛ №583542 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, для будівництва та обслуговування жилого будинку, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до статей 1, 8 Конституції України, Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України від 17 липня 1997 року за №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - «Конвенція») та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна», в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25 березня 1999 року, заява №311107/96, п. 54).

Отже, право власності на земельну ділянку є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та видання спірного державного акту гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року за №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже, визнання недійсним державного акту, що посвідчує право власності власника майна, яке перейшло до нього на підставі договору купівлі-продажу від третьої особи, яка в свою чергу набула права власності на це майно на підставі рішення органу місцевого самоврядування, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що орган місцевого самоврядування порушив закон, є неприпустимим.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства», майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При цьому, у наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, незалежно від типу договорів, які були укладені на виконання оскаржуваних рішень у будь-якій із країн, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

В постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 Верховний Суд України врахував висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» до правовідносин, що склалися в процесі приватизації відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів». Верховний Суд України, спираючись на зазначене рішення Європейського суду з прав людини, зробив висновок про те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

На переконання суду, практика Європейського суду з прав людини в даному випадку має бути застосована судом з огляду на те, що порушення, допущені органами місцевого самоврядування, не повинні впливати на правомірні очікування особи, і покладати на останню негативні наслідки таких порушень.

Отже, в силу вказаного рішення Європейського суду з прав людини, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності доказово обґрунтованих доводів щодо наявності умислу у ТОВ «БГМ ЛТД» на незаконне одержання земельної ділянки у власність, суд не вбачає підстав для визнання недійсним оспорюваного державного акту.

У зв'язку з тим, що спірний державний акт у судовому порядку недійсним не визнаний, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог (як похідних) щодо витребування з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки, площею 0,10 га, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, вартість якої становить 120340,00 грн. та визнання за державою в особі Київської обласної державної адміністрації права власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017.

Таким чином, первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Предметом зустрічного позову є вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017 за Товариством з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» на підставі ст. 330 ЦК України.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право за певних умов, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України, витребувати це майно від набувача.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вбачається з поданого до суду зустрічного позову, ТОВ «БГМ ЛТД» підставою позову визначило фактичні обставини, що ґрунтуються на ст. 330 Цивільного кодексу України.

Однак, судом встановлено, що станом на момент прийняття рішення у даній справі ТОВ «БГМ ЛТД» є власником земельної ділянки площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, що підтверджується державним актом серії ЯЛ №583542.

Право власності на спірну земельну ділянку у разі оспорювання або невизнання іншою особою підлягає захисту шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, а не ст. 330 Цивільного кодексу України, як помилково вважає позивач за зустрічним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-н, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017 за Товариством з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» на підставі ст. 330 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 49 Господарського кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

В зв'язку з викладеним, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на Ірпінську міську раду, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Судові витрати, за зустрічним позовом, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 124 Конституції України, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за 4773-90-V в частині передачі земельної ділянки, площею 0,10 га, ОСОБА_1 ( 02095, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1).

3. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Стягнути з Ірпінської міської ради (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 2-А, код 33800777), в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

6. На виконання п. 5 резолютивної частини рішення видати наказ після набрання рішенням законної сили .

Повне рішення складено - 21 вересня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць