Ухвала

від 08.04.2015 по справі 2а-2921/10/0370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2015 р. м. Київ К/800/25151/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Лошака В.О.,

представника відповідача Кузьменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 року

у справі № 2а-2921/10/0370 (876/9098/13)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (далі - позивач, ТОВ «Мавекс»)

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Луцька ОДПІ)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Мавекс» звернулось у листопаді 2010 року до суду з позовом до Луцької ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 15.10.2010 року № 0000912301/1 та № 0001442301/1.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з установлених судами за наявними у справі доказами обставин справи, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.04.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складений акт № 4374/23-1/30555833 від 30.07.2010 року та винесено податкове повідомлення-рішення від 09.08.2010 року № 0000912301/0, яким за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 286 395,00 гривень та застосовані штрафні санкції в сумі 13 286 395,00 гривень та податкове повідомлення-рішення від 09.08.2010 року № 0001442301/0, яким за порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 8 420 052,50 гривні та застосовані штрафні санкції в розмірі 4 210 026,32 гривень.

В порядку адміністративного оскарження позивача прийнятих рішень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 15.10.2010 року № 0000912301/1 та від 15.10.2010 року № 0001442301/1.

Підставами прийнятих рішень згідно акту № 4374/23-1/30555833 від 30.07.2010 року стало те, що позивачем не надано підтверджуючих документів, на підставі яких нараховані відсотки за користування кредитними коштами в сумі 4 993 696,00 гривень, крім того до Луцької ОДПІ не надавались уточнюючі розрахунки за 2008 рік, не відображались раніше занижені валові витрати на суму відсотків за користування кредитними коштами у рядку 05.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» у 2008 та 2009 роках.

Також актом перевірки зафіксовано, що кредитні кошти, які використовувались ТОВ «Мавекс» на розрахунки з ТОВ «Рубітекс» та ТОВ «Рейнбоу», неправомірно віднесені до складу валових витрат, так як не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, оскільки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська актами невиїзної документальної перевірки № 296/235/33516074 від 08.10.2008 року та № 297/235/33516074 від 08.10.2008 року встановлено нікчемність правочинів на поставку паливно-мастильних матеріалів між ТОВ «Рубітекс» та ПП «Весна», а також ТОВ «Рейнбоу» та ПП «Весна».

В цьому ж акті перевірки Луцькою ОДПІ зроблений висновок, що укладені ТОВ «Мавекс» договір купівлі-продажу № 17/205 від 25.02.2005 року з ТОВ «Рейнбоу» та договір купівлі продажу від 14.05.2008 року № 14/05-08/М з ТОВ «Рубітекс» відповідно до ч. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного Кодексу України є нікчемними, так як зазначені правочини спрямовані на заволодіння державним майном та порушують публічний порядок.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факт реального придбання товарів у ТОВ «Ренбоу», ТОВ «Рубітекс», не встановлено реальність господарських операцій з поставки товарів з вказаними контрагентами, відтак, ТОВ «Мавекс» неправомірно включило до складу валових витрат та податкового кредиту відповідні суми по вказаних господарських операціях, незважаючи на наявність формально складених, але недостовірних документів, та сплати грошових коштів. При цьому, відсутність судових рішень про визнання вказаних договорів недійсними чи нікчемними сама по собі не свідчить про реальність вчинення господарських операціях за цими договорами.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТОВ «Мавекс» у ТОВ «Ренбоу» та ТОВ «Рубітекс» товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з даним контрагентом за період, що перевірявся.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зокрема, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону).

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим Законом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (покупець) та ТОВ «Ренбоу» (постачальник) був укладений договір на поставку нафтопродуктів від 25.02.2005 року № П-17/2005, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити нафтопродукти в кількості, по цінам та в строк, встановлений додатковими угодами, які є невід'ємною частиною первісного договору. На підтвердження здійснення господарських операцій ТОВ «Ренбоу» було видано видаткові та податкові накладні.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Рубітекс» (постачальник) був укладений договір на поставку нафтопродуктів від 14.05.2008 року № 14/05-08/М, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити нафтопродукти, а саме бензин А-76, А-80, А-92, А-95. До даного договору сторонами укладено додаткову угоду № 080514000000027 від 14.05.2008 року, згідно якої постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти бензин та дизельне паливо на загальну суму 3 429 895,60 гривень. На виконання даного договору ТОВ «Рубітекс» було видано видаткову накладну.

Крім того, на підтвердження поставки товару в повному об'ємі позивачем були надані суду товарно-транспортні накладні, при досліджені яких судами було встановлено, що замовником являється ТОВ «Мавекс», а вантажовідправником є ДП «Оптіма-770-Р».

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було зобов'язано позивача надати належні докази, на підтвердження взаємозв'язку ДП «Оптіма-770-Р» з контрагентами позивача: ТОВ «Ренбоу» та ТОВ «Рубітекс». Однак, останнім доказів, які б підтверджували, що паливно-мастильні матеріали, які транспортувались відповідно до наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних належать саме ТОВ «Рубітекс» та ТОВ «Ренбоу» надано не було.

Судом першої інстанції правомірно не взято до уваги твердження позивача щодо реальності поставки товару від контрагентів, викладених у листі № 01/03-8-1 ТОВ «Ренбоу» адресованого ВАТ «Дніпронафтопродукт» про дозвіл відпуску нафтопродуктів ТОВ «Мавекс», оскільки з нього не вбачається за можливе встановити взаємозв'язок контрагентів позивача до поставки нафтопродуктів від ДП «Оптіма-770-Р».

Крім того, з наявних в матеріалах справи оригіналів товарних звітів за період податкової перевірки, вказаному в акті перевірки № 4374/23-1/30555833 від 30.07.2010 року, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Мавекс» були реалізовані нафтопродукти, однак у наявних у звітах документах не вказано постачальника даних товарів. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені у звітах нафтопродукти не можливо ідентифікувати, як такі, що поставлені від ТОВ «Ренбоу» та ТОВ «Рубітекс».

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт реального придбання товарів у ТОВ «Ренбоу», ТОВ «Рубітекс», не встановлено реальність господарських операцій з поставки товарів з вказаними контрагентами, а відтак ТОВ «Мавекс» неправомірно включило до складу валових витрат та податкового кредиту відповідні суми по вказаних господарських операціях, незважаючи на наявність формально складених, але недостовірних документів, та сплати грошових коштів. При цьому, відсутність судових рішень про визнання вказаних договорів недійсними чи нікчемними сама по собі не свідчить про реальність вчинення господарських операціях за цими договорами.

Судом першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, встановлено та підтверджено правомірність висновку податкового органу про факт нереальності вчинення господарських операцій, який в свою чергу не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку, незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанційї дійшов вірного висновку, що ТОВ «Мавекс», незважаючи на наявність у нього первинних бухгалтерських документів, не мало право на підставі вказаних документів відображати валові витрати та формувати податковий кредит, оскільки як встановлено податковим органом та підтверджено в судовому засіданні, фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів та послуг не було.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220 -231 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 року у справі № 2а-2921/10/0370 (876/9098/13) - скасувати.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 року у справі № 2а-2921/10/0370 (876/9098/13) - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько