Постанова

від 16.04.2015 по справі 5011-55/6659-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 5011-55/6659-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді: Борденюк Є.М., Вовк І.В., Могил С.К. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу колективного підприємства "Міжрегіональна компанія "Спеценерго" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 у справі № 5011-55/6659-2012 господарського суду міста Києва за позовомколективного підприємства "Міжрегіональна компанія "Спеценерго" дотовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Адан" треті особи: 1) комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна", 2) товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТрансГруп" провизнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору,

за участю представників позивача: не з'явились, відповідача:Сиротіна Д.В., третіх осіб: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2012 року колективне підприємство "Міжрегіональна компанія "Спеценерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Адан" та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16.12.2003 та витребувати нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоногвардійська, 20, що складається з: виробничих майстерень (літ. Г), площею 1077,6 м 2 .; гаражів (літ. З), площею 558,8 м 2 ; складу (літ. Л), площею 419 м 2 ; складу (літ. Ж), площею 73,6 м 2 ; складу (літ. Д), площею 70,2 м 2 ; складу (літ. К), площею 13,5 м 2 ; трансформаторної підстанції (літ. И), площею 26,9 м 2 ; контрольно-пропускного пункту (літ. Е), площею 13,6 м 2 - з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТрансГруп" та повернути його у власність позивача.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 07.06.2012 та 14.03.2013 залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" та товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТрансГруп" відповідно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013 позов задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16.12.2003, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2014, рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

В подальшому, у листопаді 2014 року позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови від 11.12.2013 за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 заяву позивача залишено без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Не погоджуючись з ухвалою, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ухвалу від 11.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на невідповідність зроблених апеляційним судом висновків дійсним обставинам справи, які, на його думку, достеменно свідчать про безпідставність відмови у його позові.

Переглянувши оскаржену ухвалу, колегія суддів Вищого господарського суду України не знайшла підтвердження доводам про неправильне застосування судами норм матеріального або процесуального права та дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено апеляційним господарським судом, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди апеляційної та касаційної інстанції виходили з того, що судово-почеркознавча експертиза у даній справі проведена без дотримання вимог ст. 12 Закону України "Про судову експертизу", ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженої наказом Міністерства юстиції від 08.10.1998 № 53/5, а тому не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження недійсності спірного договору. Крім того, статут позивача в редакції на час укладення спірного договору положень щодо продажу майна лише за рішенням Конференції засновників підприємства не містив. Посилання позивача на відсутність доказів оплати за спірним договором для визнання його недійсним не мають юридичного значення, оскільки невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

Обґрунтовуючи свої вимоги про перегляд постанови апеляційного господарського суду у даній справі за нововиявленими обставинами, позивач посилається на те, що відповідно до інформації, наданої Головним управлінням регіональної статистики в період з 31.08.2000 по 14.05.2004 роки (в межах цього періоду укладено договір) керівником відповідача значилась Ненахова Світлана Михайлівна, тобто інша особа, ніж та, що зазначена в договорі, як керівник. Також, заявник посилається на те, що президент позивача Зелінський Г.І. на дату оформлення договору був тимчасово недієздатним, знаходився у безпорадному стані, оскільки у період з 28 листопада по 30 грудня 2003 року перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні № 1 клінічної лікарні "Феофанія" і у хворого реєструвалися епізоди клінічної смерті з ефективною реанімацією, що підтверджується довідкою клінічної лікарні "Феофанія" № 2-10/2067 від 12.11.2014. На думку позивача, зазначені обставини спростовують можливість існування договору від 16.12.2003. Також позивач вказує на те, що відповідачем не надано доказів сплати коштів за нежитлові приміщення, придбані за договором купівлі-продажу від 16.12.2003, що, на його думку, свідчить про відсутність правовідносин між сторонами та недійсність договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 112 Господарського процесуального кодексу України, підставою для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наведені позивачем обставини не містять ознак нововиявлених.

Так, не є нововиявленою обставиною інформація Головного управління регіональної статистики від 14.11.2014 № 23-07/2459, відповідно до якої в період з 31.08.2000 по 14.05.2004 роки керівником відповідача значилась Ненахова Світлана Михайлівна, тобто інша особа, ніж та, що зазначена в договорі купівлі-продажу від 16.12.2003 як керівник, оскільки відповідно до заявлених позовних вимог позивач не оспорював повноваження представника відповідача на підписання договору та не посилався на обставини непідписання договору купівлі-продажу від 16.12.2003 керівником відповідача, внаслідок чого ці обставини не покладались в основу судового рішення.

Довідка клінічної лікарні "Феофанія" № 2-10/2067 від 12.11.2014 свідчить про перебування Зелінського Г.І. на стаціонарному лікуванні та не містить даних про неможливість підписання ним оспорюваного договору, а відтак не спростовує факти, які було покладено в основу судового рішення та не є істотною для розгляду справи, а отже не може бути нововиявленою обставиною.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону, зокрема, статті 38 Господарського процесуального кодексу України. У зв'язку з цим, посилання позивача на те, що відповідачем не надано доказів сплати коштів за нежилі приміщення, придбані за договором купівлі-продажу від 16.12.2003, не є нововиявленими обставинами, оскільки досліджувались в постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 та їм надана правова оцінка.

Крім цього, посилання позивача на те, що апеляційним господарським судом під час прийняття постанови від 11.12.2013 зроблено висновок щодо невідповідності договору від 16.12.2003 та акта приймання-передачі до даного договору дійсному договору та при цьому не встановлено достовірно, що такий договір дійсно існував, зводяться до переоцінки доказів у справі, здійсненої у постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013, а тому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, не є нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, апеляційним господарським судом зроблено правильний висновок щодо відсутності в обставинах, на які посилається позивач, ознак нововиявлених, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування ухвали Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015, прийнятої за результатами розгляду заяви позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 у справі № 5011-55/6659-2012 - без змін.

Головуючий суддяБорденюк Є.М. Судді:Вовк І.В. Могил С.К.