Постанова

від 28.04.2015 по справі 23/077-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 23/077-12

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Яценко О.В., розглянувши матеріали касаційної скаргиОСОБА_4 на постановувід 08.12.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Київської області № 23/077-12 за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Галс Агро" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівка" доБілоцерківської районної державної адміністрації за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1.ОСОБА_13 2.ОСОБА_14 3.ОСОБА_15 4.ОСОБА_16 5.ОСОБА_17 провизнання недійсним розпорядження, за участю представників: позивача 1 - позивача 2 - ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_11 відповідача -не з'явились третьої особи 1 -ОСОБА_12 третьої особи 2 -не з'явились третьої особи 3 -не з'явились третьої особи 4 - третьої особи 5 -не з'явились не з'явились ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.01.2013 у справі №23/077-12 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Заєць Д.Г., судді Черногуз А.Ф., Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Чорна Л.В., Гончаров С.А.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Галс Агро" (далі - позивач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівка" (далі - позивач-2) до Білоцерківської районної державної адміністрації (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_13 (далі - третя особа-1), ОСОБА_14 (далі - третя особа-2), ОСОБА_15 (далі - третя особа-3), ОСОБА_16 (далі - третя особа-4), ОСОБА_17 (далі - третя особа-5), про визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №717 від 28.09.2011 "Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області".

Постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2013 рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2013 у справі № 23/077-12 скасовано, справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами здійснення нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Київської області від 04.09.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Подоляк Ю.В., судді Бацуца В.М., Щоткін О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г., Лобань О.І.), позовні вимоги задоволені повністю. Визнано недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №717 від 28.09.2011 "Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області".

Третя особа - 4 з рішенням місцевого господарського суду від 04.09.2014 та постановою суду апеляційної інстанції від 08.12.2014 не згодна, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 22 Земельного кодексу України (1992 року), ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 31 Закону України "Про колективні сільськогосподарські підприємства", ч.2 наказу Державного комітету України по земельних ресурсах №13 від 01.02.2000 "Про затвердження рекомендацій щодо перерозподілу земель загального користування колективних сільськогосподарських підприємств в процесі їх реформування", ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що попередніми судовими інстанціями не досліджено процедуру переходу і переоформлення прав на не розпайовану земельну ділянку, яка належала КСП "Перемога", оскільки, зазначаючи про перехід всіх прав та обов'язків останнього до позивача-2, господарськими судами попередніх інстанцій не надано оцінку тим обставинам, що ТОВ "Фастівка" було правонаступником не КСП "Перемога", а СВК "Перемога", яке у визначеному законодавством порядку не набуло відповідних прав на спірні землі. Крім того, скаржник також зазначає про відсутність порушених прав позивачів у зв'язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження, оскільки позивач-2, не набувши права власності на спірні земельні ділянки в порядку правонаступництва, раніше використовував ці землі на умовах договору оренди, укладеного з Білоцерківською районною державною адміністрацією, наразі не має будь-яких правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, а право позивача-1 на оформлення земель, що знаходяться під придбаним нерухомим майном, не було порушено внаслідок прийняття спірного розпорядження, оскільки майно останнього на цих землях відсутнє.

У письмових поясненнях по справі представник третьої особи-1 підтримав вимоги касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивачів заперечив проти її задоволення.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 27.04.2015 №03-05/691, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Глос О.І., для розгляду касаційної скарги у справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивачів та третьої особи-1, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що Білоцерківською районною Радою народних депутатів відповідно до розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області "Про передачу у колективну власність і постійне користування земельних ділянок господарств, які знаходяться на території декількох Рад народних депутатів" від 04.12.1995 №46 видано Колективному сільськогосподарському підприємству "Перемога" Державний акт від 01.06.1996 серії НОМЕР_1 на право колективної власності на землю загальною площею 1422,1 га для сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається з матеріалів справи, КСП "Перемога" (зареєстроване розпорядженням представника Президента України в Білоцерківському районі від 28.02.1994 №38) було правонаступником Колгоспу "Перемога (зареєстрованого Виконавчим комітетом Білоцерківської районної ради 04.04.1989), а надалі було реформовано в Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перемога".

Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 28.09.2011 №717 затверджено проект відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та надано їм у власність земельні ділянки за рахунок сільськогосподарських земель (господарські будівлі і двори) в адміністративних межах Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, з подальшим виготовленням державних актів на право власності на землю.

Зазначаючи про те, що прийнявши вказане розпорядження від 28.09.2011 №717, Білоцерківська районна державна адміністрація безпідставно розпорядилась та передала у власність третім особам 2, 3, 4 земельну ділянку загальною площею 6,0 га, яка входить до складу земель колективної власності загального користування Колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога", правонаступником якого є ТОВ "Фастівка", останній, разом із ТОВ "Торговий дім "Галс Агро", яке набуло права власності на нерухоме майно, розташоване на землях колишнього КСП "Перемога", звернулись до господарського суду з позовом про визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №717 від 28.09.2011 "Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області", вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. 108 ЦК України, ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України.

При повторному розгляді справи місцевим господарським судом було призначено судову земельно-технічну експертизу, за результатом проведення якої складено наступний висновок від 27.12.2013 №СЕ-1-1-190/13:

- земельні ділянки загальною площею 6,0 га (кадастрові номери земельних ділянок НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4), надані у власність громадянам ОСОБА_16, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за оскаржуваним розпорядженням, знаходяться повністю в межах земельної ділянки загальною площею 1422,1 га, яка передана в колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству "Перемога" згідно з розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області "Про передачу у колективну власність і постійне користування земельних ділянок господарств, які знаходяться на території декількох Рад народних депутатів" від 04.12.1995 №46 (відповідний Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 01.06.1996, зареєстрований за № 16);

- земельні ділянки знаходяться повністю в межах земельної ділянки колективної власності загального користування згідно схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) Колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога" в межах Фастівської та Фесюрівської сільських рад;

- земельні ділянки не знаходяться в межах земельної ділянки колективної власності, що підлягає розпаюванню згідно схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) Колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога" в межах Фастівської та Фесюрівської сільських рад (повністю за її межами).

За висновками додаткової судової земельно-технічної експертизи від 28.07.2014 №СЕ-1-1-235/14:

- нерухоме майно, належне ТОВ "Торговий дім "Галс Агро" за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 25.03.2011 №1071 та договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.03.2011 №1074, укладених між ТОВ "Фастівка" та ТОВ "Торговий дім "Галс Агро", на спірних земельних ділянках не знаходиться;

- межі земельної ділянки загальною площею 32,1360 га, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна ТОВ "Торговий дім "Галс Агро" за договорами, визначені експертом на підставі Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ТОВ "Торговий дім "Галс Агро" для обслуговування існуючого нерухомого майна (господарських будівель та дворів) в адміністративних межах Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, виготовлені ПП "Паралель Плюс Експерт", та представлені на кадастрових планах даної технічної документації;

- межі земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна належного ТОВ "Торговий дім "Галс Агро" за договорами накладаються на межі земельних ділянок, які були надані ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_15 (кадастрові номери земельних ділянок НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3) спірним розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, зокрема:

1) площа накладання земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна, належного ТОВ "Торговий дім "Галс Агро", на земельну ділянку ОСОБА_16 складає 0,3 га;

2) площа накладання земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна, належного ТОВ "Торговий дім "Галс Агро", на земельну ділянку ОСОБА_15 складає 1,9 га;

3) площа накладання земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна, належного ТОВ "Торговий дім "Галс Агро", на земельну ділянку ОСОБА_14 складає 1,3 га.

На підставі вказаних висновків судових земельно-технічних експертиз, зазначаючи також, що при перетворенні Колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога" в Товариство з обмеженою відповідальністю "Фастівка" до останнього перейшло, зокрема, право власності на не розпайовану землю, яке не припинено у порядку, встановленому земельним законодавством, відтак, прийнявши спірне розпорядження, Білоцерківська районна державна адміністрація порушила права ТОВ "Фастівка" стосовно володіння і розпорядження вказаною земельною ділянкою та право ТОВ "Торговий дім "Галс Агро" щодо користування зазначеною земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування належного йому нерухомого майна, яке розташоване на вказаній земельній ділянці, попередні судові інстанції дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Втім, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, тобто, здійсненими з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник щодо законності розпорядження Білоцерківською райдержадміністрацією земельними ділянками загальною площею 6га, які передані у приватну власність 3-м фізичним особам з оформленням їм відповідних державних актів, втім, позивачі вважають, що це порушує їх права, адже ці землі належали на праві колективної власності правопопередникам прозивача-2 і необхідні позивачеві-1 для обслуговування належної йому нерухомості.

Відтак, виходячи з предмета доказування у справі, суди з метою правильного вирішення спору у справі мали встановити відповідність оскаржуваного розпорядження Білоцерківської РДА вимогам діючого законодавства та визначеній законом компетенції, а також наявність і обсяг прав позивачів, які порушуються внаслідок прийняття цього розпорядження.

Однак, колегія суддів зазначає, що приймаючи рішення про задоволення позову за наслідками нового розгляду справи, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які входять до предмета доказування і не виконали вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2013 у цій справі, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (1990р.) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно з ч. ч. 1 - 5 ст. 5 Земельного кодексу України (1990р.) суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Відповідно до ч.1 ст.7, ч.3 ст. 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" об'єктом права колективної власності підприємства є, зокрема, земля. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

На виконання Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529 "Про невідкладні заходи при реформуванні аграрного сектора економіки" колективні сільськогосподарські підприємства було реорганізовано у підприємства на основі приватної форми власності.

При цьому, відбувся чіткий поділ майна колишніх КСП за напрямками використання:

- майно під погашення кредиторської заборгованості колишнього КСП (на суму кредиторської заборгованості колишнього КСП без врахування списаної бюджетної заборгованості);

- майно соціальної сфери;

- майно, яке не підлягає розпаюванню;

- майно пайового фонду.

Майно під погашення кредиторської заборгованості передається підприємству-правонаступнику і є його власністю. Майно соціальної сфери та майно, яке не підлягає паюванню, передається підприємству-правонаступнику в довірче управління з послідуючою передачею його на баланс місцевих рад. Майно пайового фонду передається у спільну часткову власність співвласникам майнових паїв. Пайовий фонд реорганізованого КСП може бути переданий цілісним комплексом будь-якому сільськогосподарському підприємству у користування на основі договорів оренди, купівлі-продажу, схову, міни і т. д.

За приписами ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. Підприємство може на добровільних засадах за рішенням загальних зборів перетворюватися в самостійні кооперативи, що створюються із госпрозрахункових підрозділів підприємства або окремих груп працівників. Вони наділяються правами розпоряджання продукцією та доходами, відкриття рахунку в банківських установах. До них переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Разом з тим, відповідно до пунктів 17, 18 Порядку оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 63, обсяг правонаступництва визначається за передавальним (роздільним) актом (балансом), складеним на дату реорганізації КСП і затвердженим вищим органом управління КСП, який може бути уточнений на дату врегулювання майнових відносин у частині боргових зобов'язань підприємства і затверджений загальними зборами співвласників або іншим уповноваженим органом. Разом з установчими документами підприємства-правонаступника роздільний (передавальний) баланс є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов'язками КСП. До статутних фондів підприємств-правонаступників КСП передається майно лише в частині, вартість якої дорівнює сукупній вартості майнових паїв членів КСП - засновників такої юридичної особи-правонаступника.

Таким чином, створення сільськогосподарського виробничого кооперативу співвласники майнових паїв можуть ініціювати тільки за рахунок майнових паїв тих осіб, які виявили бажання стати засновниками даного сільськогосподарського виробничого кооперативу.

Як вбачається з Статуту СВК "Перемога", прийнятого установчими зборами кооперативу 21.02.2000, зареєстрованого Білоцерківською райдержадміністрацією 03.03.2000, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перемога" є добровільним об'єднанням засновників фізичних осіб, створений на основі членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській діяльності для виробництва, заготовки, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції і товарів та діє на засадах підприємництва, приватної власності, взаємодопомоги та економічного співробітництва. Кооператив створено рішенням установчих зборів (протокол №1 від 21.02.2000) на основі заяв засновників і являється правонаступником усіх прав і обов'язків попереднього господарства (п.1.1 статуту); кооператив є добровільним об'єднанням суб'єктів підприємницької та фінансово-кредитної діяльності недержавної форми власності фізичних і юридичних осіб на основі поєднання їх пайових внесків, майна, земельних часток, виробничих, комерційних і фінансових інтересів з метою одержання прибутку (п.3.1 статуту); власністю кооперативу є землі, інші основні оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, одержані від реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, майно, придбане на законних підставах, продуктивна худоба, транспортні засоби, посіви, а також інше майно придбане на підставах, не заборонених законом. Власністю кооперативу є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є кооператив (п.7.1 статуту).

Згідно з додатком №1 до Статуту СВК "Перемога", його засновниками стали 13 осіб.

При цьому, як за змістом пункту 1.1 установчого договору від 16.04.2001 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівка", так і відповідно до п. 1.2 Статуту у його первісній редакції, зареєстрованій Білоцерківською райдержадміністрацією 15.05.2001, товариство є правонаступником саме СВК "Перемога", а отже висновки про обсяги прав та обов'язків, отриманих позивачем-2 від свого правопопередника щодо земель господарського двору, повинні визначатись з урахуванням обсягів прав та обов'язків відносно цих земель, набутих СВК "Перемога".

Втім, висновки попередніх судових інстанцій відносно того, що земельна ділянка господарського двору не підлягала розпаюванню та у зв'язку з цим перейшла в порядку правонаступництва до СВК "Перемога", а згодом і до ТОВ "Фастівка", належним чином не обґрунтовані відповідними приписами законодавства, зроблені без дослідження статусу цих земель, обсягу прав та обов'язків реорганізованого КСП, що перейшли до СВК в процесі реорганізації за відповідним рішенням компетентного органу управління КСП відносно не розпайованої земельної ділянки, саме якому належали землі на праві колективної власності, відтак висновок судів попередніх інстанцій про можливості автоматичного переходу такої земельної ділянки до позивача-2 як до правонаступника КСП, не можливо вважати підставним.

Крім того, судами не враховано, що відповідно до приписів ст. 5 Земельного кодексу України (1990р.) товариства з обмеженою відповідальністю не відносились до кола суб'єктів права колективної власності на землю.

За приписами ст. ст. 80, 81 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент перетворення КСП у СВК) землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 27 і 28 цього Кодексу. Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до норм Земельного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2002 року, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі (пункт 2 статті 19), земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу (пункт 2 статті 30).

З наведених норм Земельного кодексу України можна зробити висновок, що земельні ділянки, що не підлягали паюванню, повинні бути віднесені до земель запасу. При цьому, за відсутності формальної процедури такого віднесення, земельні ділянки набувають цього статусу автоматично, внаслідок не проведення їх розпаювання та не прийняття власникам цих земель (яким на час реорганізації КСП виступало підприємство в особі всіх його членів) відповідного рішення про передачу земель правонаступникам чи іншим фізичним та юридичним особам. Такі землі можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність або надані в оренду громадянам, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Втім, судами під час нового розгляду справи не встановлювався ні обсяг земель колишнього КСП, які були розпайовані, та обсяг земель колективної власності, що не підлягав розпаюванню, ані розмір земельної ділянки, яка залишилась не розпайованою, її статус і форма власності, отже, висновок судів, що позивач-2 є власником земельної ділянки, яка залишилась не розпайованою після припинення діяльності його правопопередника як юридичної особи, видається безпідставним.

При цьому, судами не враховано, що нормами Земельного кодексу України (2002р.) не визначалось такої форми власності на землі як колективна власність, а його перехідні положення не передбачали ні автоматичного переходу цієї форми власності, ані можливості її переоформлення.

Звернення ж судів до норми п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України як до підстави вважати збереженим за позивачем-2 право на землю колишнього КСП, колегія суддів вважає хибним, адже відповідно до цієї норми право за громадянами та юридичними особами зберігалось на одержані у власність або у тимчасове користування земельні ділянки у певних розмірах, тобто на ті земельні ділянки, право власності або право користування на які вже виникло за раніше діючим законодавством, а відповідно до ст. 22 Земельного кодексу (1990р.) таке право виникало лише після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст. 125 Кодексу).

Відтак, сільськогосподарські підприємства для отримання права на використання земельних ділянок, які не підлягали розпаюванню, але фактично використовувалися ними, повинні були оформити та належним чином зареєструвати договори оренди відповідних земельних ділянок.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2004 між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Фастівка" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває у державній власності і розміщена на території Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області загальною площею 46,6 га; земельна ділянка передається в оренду для обслуговування господарського двору на території Фастівської сільської ради; договір укладено терміном на п'ять років.

Втім, спірні правовідносини сторін не досліджувалися в контексті вищевказаних приписів законодавства, у зв'язку з чим висновки попередніх судових інстанцій про те, що Білоцерківська районна державна адміністрація не мала права розпоряджатися спірними землями, зроблені без дослідження обставин включення земельних ділянок господарського двору до земель запасу та правовідносин ТОВ "Фастівка" з Білоцерківською районною державною адміністрацією, що виникли на підставі договору оренди від 23.04.2004.

Також колегія суддів зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про прийняття Білоцерківською районною державною адміністрацією спірного розпорядження поза межами визначеної законом компетенції не ґрунтується ні на встановлених обставинах, ані на приписах діючого законодавства.

Щодо прав позивача-1, суди попередніх інстанцій визначили, що це право на користування земельною ділянкою, необхідною йому для обслуговування нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, яка спірним розпорядженням надана у власність 3-м громадянам, є порушеним.

Однак, таких висновків суди дійшли без дослідження умов договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 25.03.2011 №1071 та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.03.2011 №1074, укладених між ТОВ "Фастівка" та ТОВ "Торговий дім "Галс Агро", та вимог чинного законодавства, яким врегульовано правовідносини переходу прав на земельну ділянку з придбанням нерухомості, яка на цій ділянці розташована.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договорів купівлі-продажу майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Відповідно до ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

З аналізу наведених норм матеріального права слідує, що у зв'язку з переходом права власності на об'єкти нерухомості відбувається перехід до набувача тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування. Право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості виключно за умови, що в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно з вимогами земельного законодавства України, таке право було і воно належним чином посвідчене.

Разом з тим, господарські суди, не встановивши приналежності позивачеві-2 як попередньому власникові нерухомості будь-яких конкретних і оформлених у встановленому порядку прав на земельну ділянку під цією нерухомістю, не визначили ні розміру земельної ділянки, щодо якої позивач-1 має право на її оформлення в майбутньому відповідно до істотних умов договору купівлі-продажу, ані обсягу тих прав, які порушує або може порушувати спірне розпорядження Білоцерківської РДА.

Між тим, колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Зазначені висновки стосуються також і ненормативних актів, прийнятих органами виконавчої влади, що вичерпують свою дію внаслідок їх виконання. При цьому, скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування або відповідного органу виконавчої влади щодо передачі у власність та/або в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Відтак, у разі прийняття органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, задоволення позову, предметом якого є спірне рішення компетентного органу, з-за обрання позивачем саме такого способу захисту порушених прав, не забезпечить їх реального захисту (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14).

Таким чином, не врахування зазначених вище законодавчих приписів, правових позицій Верховного Суду України та не встановлення господарськими судами вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі і обов'язковість встановлення яких при новому розгляді справи була визначена постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2013 у цій справі, є порушенням вимог ч. 1 ст. 43, ст. 111 12 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111 9 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх викладених вище вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 у справі Господарського суду Київської області №23/077-12 та рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2014 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко