Рішення

від 27.04.2015 по справі 910/4419/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015№910/4419/15-г

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., при секретарі судового засідання Грабовській А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/4419/15-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Артсінемагруп», м. Київ,

до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм», м. Київ,

про зобов'язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача - Ткаченка М.А. (довіреність від 16.03.2015 №б/н);

відповідача - Морозова В.В. (довіреність від 23.04.2015 №12).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артсінемагруп» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (далі - Підприємство) про витребування у відповідача та зобов'язання передати за актом приймання-передачі позивачу таке обладнання: цифровий кінопроектор СР 2000 ХВ; блок живлення «CHRISTIE KSX-7000CD»; процесор обробки звуку; п'ять підсилювачів потужності звуку «МРХ»; два саббуфера, колонки JBL; дванадцять заекранних звукових колонок «МІ-215»; двадцять чотири звукові колонки оточення «JBL»; кіноекран; одну тисячу сто сорок п'ять крісел; проектор Barco DP2R-12C; процессор обробки звуку «СР 650»; стійка з підсилювачем потужності звуку МРХ-300; дві стійки з підсилювачем потужності звуку МРХ-600; стійка з підсилювачем потужності звуку МРХ-1200; дві саббуферні колонки «KCS»; три заекранні звукові колонки «JBL»; десять звукових колонок оточення «JBL»; кіноекран і сто сімдесят шість крісел (далі - Обладнання).

Позов мотивовано тим, що:

- 03.03.2014 Товариством (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу кінообладнання № 14/03/03 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується поставити Обладнання покупцю, а покупець зобов'язується прийняти Обладнання і своєчасно здійснити оплату на умовах Договору;

- на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв Обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі від 03.03.2014;

- відповідно до пункту 3.1 Договору загальна вартість Обладнання складає 3 021 150 грн.;

- оплата за умовами Договору здійснюється шляхом перерахування покупцем платежів за поставку Обладнання протягом одного календарного року з моменту підписання Договору, але не менше 600 000 грн. на квартал (пункт 6.2 Договору);

- Підприємство перерахувало Товариству грошові кошти у сумі 480 000 грн.;

- 15.01.2015 сторони уклали договір про розірвання Договору (далі - Договір про розірвання), за умовами якого:

продавець та покупець дійшли згоди розірвати Договір (пункт 1 Договору про розірвання);

суми коштів, які надійшли від покупця до продавця до моменту підписання Договору про розірвання, зараховуються в рахунок погашення штрафів та пені відповідно до пунктів 7.2, 7.3 та 8.4 Договору (пункт 2 Договору про розірвання);

покупець передає продавцю обладнання у строк 5 (п'ять) робочих днів з моменту підписання Договору (пункт 3 Договору про розірвання);

- відповідач протягом п'яти днів з моменту підписання Договору про розірвання Обладнання позивачу не повернув;

- 06.02.2015 Товариство надіслало Підприємству лист від 05.02.2015 № 02/05/2, в якому вимагало повернути Обладнання до 12.02.2015;

- відповідач залишив вимогу без відповіді та належного реагування; Обладнання позивачу не повернув.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2015 порушено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2015 задоволено заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову; вжито заходів до забезпечення позовові шляхом: накладення арешту на Обладнання та заборони Підприємству вчиняти дії, пов'язані з використанням, в тому числі для здійснення кінопоказу, передавання в користування іншим особам та вчинення дій, які призведуть до погіршення за якістю, зношення або псування Обладнання.

14.04.2015 відповідач подав суду клопотання про зупинення провадження у справі та залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київську міську раду (далі - КМР) та Київську міську державну адміністрацію (далі - КМДА).

У судовому засіданні 14.04.2015 представник відповідача підтримав вказані клопотання.

Представник позивача 14.04.2015 подав письмові заперечення на клопотання відповідача, в яких вказав таке:

- правовим наслідком задоволення позовних вимог у даній справі буде рішення про передачу майна від Підприємства до Товариства, у свою чергу, відповідач, обґрунтовуючи заяву про зупинення провадження у справі, посилається на справу № 910/6896/15-г, предметом позову в якій є матеріально-правова вимога про визнання недійсним Договору;

- правові наслідки недійсних правочинів настають лише у формах, передбачених законом, зокрема, у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції), тобто правовим наслідком задоволення позовних вимог у справі про визнання правочину (Договору) недійним буде в тому числі і передача майна Підприємством Товариству;

- Договір укладено позивачем і відповідачем;

- відповідно до пункту 1.3 статуту відповідача Підприємство є юридичною особою, діє на принципах повного господарського розрахунку, набуває майнові та особисті немайнові права, несе відповідні обов'язки, укладає договори, виступає в суді, господарському та адміністративних судах від свого імені;

- підунктом 4.1.1 пункту 4.1 статуту Підприємства встановлено, що для виконання статутних завдань підприємство має право без обмежень самостійно та відповідно до положень статуту здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- таким чином, позивач в обґрунтування клопотання про залучення третіх осіб не наводить належних і допустимих доказів, що рішення з господарського спору у даній справі може вплинути на права або обов'язки Департаменту культури виконавчого органу КМР (КМДА), виконавчого органу КМР (КМДА), КМР та будь-якої іншої особи.

Господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотань відповідача, виходячи з такого.

Клопотання про зупинення провадження у справі мотивовано тим, що у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6896/15-г за позовом Підприємства до Товариства про визнання недійсним Договору.

Відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Отже, клопотання відповідача не містить підстав неможливості розгляду даної справи, оскільки господарський суд міста Києва наділений правом визнавати недійсним правочин в порядку статті 83 ГПК України, а зупинення провадження у справі є недоцільним і таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення спору.

Що ж до клопотання Підприємства про залучення третіх осіб, то слід зазначити таке.

Відповідач мотивує залучення до участі у справі Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації тим, що:

- відповідно до пункту 1.1 статуту Підприємства відповідач створений відповідно до рішення КМР від 26.04.2007 № 450/1111, заснований на комунальній власності територіальної громади міста Києва та підпорядкованй Головному управлінню культури виконавчого органу КМР (КМДА);

- згідно з пунктом 3.1 статуту відповідача майно Підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання;

- пунктом 7.1 статуту Підприємства визначено, що планування фінансово-господарської діяльності здійснюється шляхом складення у порядку та за формою, що визначаються виконавчим органом КМР (КМДА), річних фінансових планів, які затверджуються Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА);

- відповідно до частини першої статті 24 Господарського кодексу України (далі - ГК України) управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління;

- КМР є засновником і власником (від імені територіальної громади) Підприємства, а тому вирішення судом питання щодо господарської діяльності і зобов'язань відповідача стосується інтересів КМР;

- КМДА є контролюючим органом до сфери управління якого входить і якому підпорядковане Підприємство, а тому вирішення судом питання щодо господарської діяльності і зобов'язань відповідача стосується інтересів КМДА;

- майно відповідача є комунальною власністю територіальної громади міста Києва;

- таким чином, звернення стягнення на кошти та інше майно Підприємства є стягненням на комунальне майно територіальної громади міста Києва, представниками якої є КМР і КМДА, і стосується інтересі останніх.

Відповідно до частини першої статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Встановивши, що КМР та КМДА не є сторонами Договору та Договору про розірвання, а тому рішення з даного господарського спору не впливають на названих осіб як самостійних юридичних осіб; відповідач є повноправним учасником цивільних і господарських відносин та самостійно здійснює господарську діяльність, - господарський суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для залучення названих осіб до участі у справі.

22.04.2015 Підприємство подало суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчий орган КМР (КМДА).

23.04.2015 відповідач подав суду письмові пояснення, в яких вказав таке:

- у Товариства відсутні права на майно зазначене у Договорі; вказане майно фактично не передавалося позивачем і не приймалося відповідачем за Договором, оскільки майно вже було наявне у будівлях кінотеатрів Підприємства і належало останньому до моменту створення Товариства і укладення з ним Договору;

- в підтвердження наведеного відповідач посилається на такі докази: аудиторський звіт від 07.04.2015 № 070-5-07/14; висновок Експертної ради українського товариства оцінювачів 2014 року (складено на звернення прокуратури м. Києва); звіт про оцінку майна - будівлі кінотеатру «Київська Русь» від 30.04.2013; позовна заява від 19.07.2013; фотографії обладнання великого та малого залів кінотеатру «Київська Русь» тощо.

23.04.2015 Підприємство подало суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме: копії наказу від 16.01.2015 № 15-К про звільнення Цвєткова А.В.; копії листа від 20.01.2015 № 3; копії заяви про втрату оригіналів установчих документів юридичної особи; копія сьомої сторінки газети «Хрещатик» від 20.01.2015 № 6(4602) з повідомленням про втрату печатки відповідача.

У судовому засіданні 23.04.2015 представник відповідача підтримав клопотання про залучення третьої особи.

Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання.

Господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання відповідача, виходячи з такого.

Відповідач мотивує залучення до участі у справі Виконавчого органу КМР (КМДА) тим, що:

- у складі Підприємства знаходяться всі муніципальні кінотеатри м. Києва;

- питання витребування Обладнання, яке заходиться на балансі відповідача, може вплинути на систему кінематографії.

Виконавчий орган КМР (КМДА) не є стороною Договору та Договору про розірвання, рішення з даного господарського спору не впливає на права та інтереси вказаної юридичної особи, а тому підстав для задоволення клопотання в порядку статті 27 ГПК України немає.

23.04.2015 позивач подав суду додаткові пояснення, в яких вказав таке:

- передача Обладнання від Товариства до Підприємства на виконання умов Договору підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 03.03.2014;

- наявність частини майна, переданого позивачем відповідачу, в приміщенні кінотеатру «Київська Русь» підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП № 47151855 з виконання ухвали господарського суду міста Києва від 23.03.2015 зі справи № 910/4419/15-г, а саме актом державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 08.04.2015, яким встановлено, що повний опис майна здійснити неможливо, оскільки не можна ідентифікувати таке майно (на одному з підсилювачів та обладнанні, що проектує зображення, відсутні ідентифікуючі дані, наявний проектор DCP 2000 та звукове обладнання з відсутніми ідентифікуючими номерами), проте в апаратній кімнаті малого залу виявлено майно, яке відповідає майну, вказаному в ухвалі господарського суду міста Києва від 23.03.2015, у зв'язку з чим арешт на нього накладено актом опису № 1353/2;

- передача Обладнання від Товариства до Підприємства та знаходження такого обладнання у приміщенні кінотеатру «Київська Русь», розташованому за адресою: м. Київ, вул. Артема, 93 підтверджується постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві про закриття кримінального провадження від 10.10.2014, відповідно до якої встановлено, що в ході допиту свідків Прасола О.Г., Чирко Ю.В., Чушенка В.О., а також в ході огляду приміщення кінотеатру «Київська Русь» встановлено наявність обладнання, що було орендовано за договором від 23.10.2013 № 13/10/23 та придбано за Договором.

27.04.2015 відповідач подав суду письмові пояснення, в яких вказав таке:

- якщо порівняти фотографії станом на квітень 2013 року та фотографії на квітень 2015 року (тобто через два роки), то стає очевидним, що обладнання кінозалів (крісла, екрани) кінотеатру «Київська Русь» станом на квітень 2013 року залишилися незмінними станом на квітень 2015 року;

- таким чином, вказане обладнання було наявне до створення позивача (зареєстровано у жовтні 2013 року), укладення Договору, а тому за ним не поставлялося;

- Підприємство вважає безпідставними доводи Товариства про придбання спірного Обладнання у товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева Мануфактура» (далі - ТОВ «Меблева Мануфактура») за договором купівлі-продажу кінообладнання від 23.10.2013 (далі - Договір від 23.10.2013), оскільки відсутні докази поставки ТОВ «Меблева Мануфактура» і прийняття позивачем обладнання за Договором від 23.10.2013; здійснення оплати Товариством на користь ТОВ «Меблева Мануфактура» коштів за Договором від 23.10.2013, оскільки згідно з пунктом 2.1 Договору від 23.10.2013 поставка здійснюється ТОВ «Меблева Мануфактура» після здійснення позивачем платежу за обладнання;

- колишній директор Підприємства Цвєтков A.B. безпосередньо залучав Товариство та підписував із останнім Договір;

- разом з тим, після звільнення Цвєткова A.B. на Підприємстві зникла печатка;

- Цвєтков A.B. разом із представниками позивача навідуються до кінотеатру «Київська Русь» та намагаються вилучити комунальне майно, прикриваючись Договором;

- з огляду на наведене відповідач вважає, що Цвєтков A.B. оформив після свого звільнення з Товариством Договір про розірвання, оскільки названий документ не надходив до бухгалтерії Підприємства та ніколи не обліковувався; про Договір про розірвання Підприємство дізналося лише після ознайомлення із позовом Товариства.

У судовому засіданні 27.04.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.03.2014 Товариством (продавець) та Підприємством (покупець) укладено Договір, за умовами якого:

- продавець зобов'язується поставити Обладнання покупцю, а покупець зобов'язується прийняти Обладнання і своєчасно здійснити оплату на умовах Договору (пункт 1.1 Договору);

- право власності на Обладнання переходить від продавця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі Обладнання (пункт 1.4 Договору);

- покупець зобов'язаний прийняти Обладнання та підписати всі необхідні документи, що засвідчують приймання (пункт 2.3 Договору);

- загальна вартість Обладнання та робіт складає 3 021 150 грн. (пункт 3.1 Договору);

- всі розрахунки за Договором здійснюються виключно в національній валюті України (пункт 6.1 Договору);

- оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем платежів за поставку Обладнання протягом 1 (одного) календарного року з моменту підписання Договору, але не менше 600 000 грн. на квартал (пункт 6.2 Договору);

- у випадку затримки в оплаті більш ніж на 30 банківських днів продавець має право відмовитися від виконання Договору (пункт 6.6 Договору);

- у разі прострочення строків, визначених пунктом 2.1 Договору, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки від вартості непоставленого в строк Обладнання за кожен день прострочення (пункт 7.2 Договору);

- у разі порушення терміну оплати вартості Обладнання, встановленого Договором, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 7.3 Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 8.1 Договору);

- у будь-якому випадку припинення дії Договору усі фінансові і майнові розрахунки здійснюються сторонами відповідно до умов Договору. Суми плати, усі види договірних санкцій (відповідальності) і інших платежів, що залишилися невиконаними якою-небудь стороною, повинні бути виконані (сплачені) протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня припинення дії Договору. У випадку перевищення якою-небудь стороною зазначеного в даному пункті терміну розрахунків, сторона, що допустила таке перевищення, сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, прийнятої на дату виплати суми пені, від простроченої суми платежу за кожний календарний день прострочення (пункт 8.4 Договору).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв Обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі від 03.03.2014, який підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками без зауважень.

Підприємство перерахувало Товариству грошові кошти у сумі 480 000 грн.: 31.03.2014 - 100 000 грн.; 22.04.2014 - 100 000 грн.; 13.05.2014 - 15 000 грн.; 13.05.2014 - 15 000 грн.; 26.05.2014 - 100 000 грн.; 02.06.2014 - 100 000 грн.; 16.06.2014 - 20 000 грн.; 17.06.2014 - 5 000 грн.; 18.06.2014- 25 000 грн.

Таким чином, заборгованість відповідач перед позивачем за отримане Обладнання склала 2 541 150 грн.

У визначені розділом 6 Договору строки Підприємство борг не погасило та грошові кошти у сумі 2 541 150 грн. Товариству не перерахувало.

15.01.2015 сторони уклали Договір про розірвання, за умовами якого:

- продавець та покупець дійшли згоди розірвати Договір (пункт 1 Договору про розірвання);

- суми коштів, які надійшли від покупця до продавця до моменту підписання Договору про розірвання, зараховуються в рахунок погашення штрафів та пені відповідно до пунктів 7.2, 7.3 та 8.4 Договору (пункт 2 Договору про розірвання);

- покупець передає продавцю обладнання у строк 5 (п'ять) робочих днів з моменту підписання Договору (пункт 3 Договору про розірвання);

- Договір про розірвання набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 4 Договору про розірвання).

Відповідач протягом п'яти днів з моменту підписання Договору про розірвання Обладнання позивачу не повернув.

06.02.2015 Товариство надіслало Підприємству лист від 05.02.2015 № 02/05/2, в якому вимагало повернути Обладнання до 12.02.2015. Надіслання названого листа на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 06.02.2015 та фіскальним чеком від 06.02.2015 № 5885, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач залишив вимогу без відповіді та належного реагування.

На день розгляду справи Підприємство Обладнання Товариству не повернуло та заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке:

- Договір має бути визнаний недійсним у зв'язку з перевищенням директором Підприємства повноважень під час укладення правочину та внаслідок зловмисної домовленості з позивачем;

- Обладнання знаходилося у відповідача до державної реєстрації Товариства та укладення Договору і Договору про розірвання;

- позивачем документально не підтверджено факт передачі Обладнання відповідачу.

Пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З копії позовної заяви, поданої господарському суду міста Києва 20.03.2015, вбачається, що підставами для визнання Договору недійсним є такі:

- директор Цвєтков А.В. уклав Договір з перевищенням повноважень, оскільки пунктами 1.2 та 7.1 статуту Підприємства визначено, що: Підприємство у своїй діяльності керується рішенням КМР, розпорядженнями виконавчого органу КМР (КМДА), а також статутом); планування фінансово-господарської діяльності здійснюється шляхом складення у порядку та за формою, що визначаються виконавчим органом КМР (КМДА), річних фінансових планів, які затверджуються Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА);

- злочинна домовленість директора Цвєткова А.В. з Товариством підтверджується тим, що оскаржуваний правочин та акт приймання-передачі обладнання були підписані без реальної передачі майна.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статуту Підприємства встановлено, що для виконання статутних завдань відповідач має право придбавати необхідне Підприємству майно у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

У свою чергу, управління Підприємством здійснює директор (пункт 5.1 статуту Підприємства), який розпоряджається майном Підприємства; укладає від імені Підприємства будь-які угоди (договори, контракти), в тому числі зовнішньоекономічні; визначає вартість товарів; робіт та послуг, які реалізуються, надаються Підприємством; приймає рішення про подання претензій і позовів до юридичних осіб усіх форм власності та фізичних осіб, в тому числі нерезидентів (підпункт 5.3.4 пункту 5.3 статуту Підприємства).

Отже, директор Цвєтков А.В., укладаючи Договір та Договір про розірвання, мав необхідний обсяг дієздатності та не перевищував наданих йому статутом Підприємства повноважень.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) визначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Схвалення Договору полягає в тому, що відповідач прийняв Обладнання, користувався ним та перерахував на виконання умов Договору 480 000 грн., доказів протилежного Підприємство суду не подало.

Що ж до посилань на недійсність Договору на підставі статті 232 ЦК України, то слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Пунктом 3.10 Постанови № 11 передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Таким чином, застосування статті 232 ЦК України неможливо, оскільки правочин зі сторони покупця вчиняв директор.

З огляду на наведене Договір та Договір про розірвання підписані уповноваженими особами, які діяли на підставі статутів, та скріплені печатками, є дійсними, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 620 ЦК України передбачено, що у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.

Підприємство умови Договору про розірвання щодо повернення Обладнання не виконало, тому позовні вимоги щодо витребування Обладнання є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Саме на відповідачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заперечуючи проти позову.

Подані Підприємством документи на підтвердження викладених у письмових поясненнях обставин є неналежними, виходячи з такого.

Аудиторський звіт від 07.04.2015 № 070-5-07/14, висновок Експертної ради українського товариства оцінювачів 2014 року (складено на звернення прокуратури м. Києва), звіт про оцінку майна - будівлі кінотеатру «Київська Русь» від 30.04.2013 не спростовують факту укладення Договору та передачі Обладнання за актом приймання-передачі від 03.03.2014.

Посилання відповідача на придбання Обладнання товариством з обмеженою відповідальністю культурним центром «Київська Русь» (далі - ТОВ «Київська Русь») у товариства з обмеженою відповідальністю «Кіносвіт Діджитал» за договором на поставку обладнання та виконання робіт від 18.07.2012 № 040712 не спростовує наявність договірних відносин між позивачем та Підприємством.

Разом з тим, відповідач не подав докази виконання договору від 18.07.2012 № 040712, а саме: акти приймання-передачі; банківські виписки, платіжні доручення тощо.

Подані фотографії крісел малого та великого залу кінотеатру «Київська Русь» не свідчать про те, що спірне Обладнання було наявне у відповідача до укладення Договору, а у позивача відсутнє право на продаж Обладнання, що є предметом даного господарського спору.

Підприємство не надало жодного належного доказу, який би підтверджував право власності на спірне Обладнання до моменту укладення Договору.

Посилання на позовну заяву від 19.07.2013 ТОВ «Київська Русь» до комунального підприємства виконавчого органу КМР (КМДА) кінотеатру «Київська Русь» як на підтвердження права власності на Обладнання є необґрунтованим, виходячи з такого.

Названий позов було прийнято до розгляду та ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2013 порушено провадження у справі № 910/13873/13.

Разом з тим, ухвалою від 25.11.2013 зі справи № 910/13873/13 позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Жодної преюдиції під час розгляду справи № 910/13873/13 у порядку статті 35 ГПК України не було встановлено.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідач не надав суду доказів (у розумінні статті 32 ГПК України), які б спростовували доводи позивача.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи щодо судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (01004, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 3; ідентифікаційний код 35531906) та зобов'язати передати за актом приймання-передачі товариству з обмеженою відповідальністю «Артсінемагруп» (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 11; ідентифікаційний код 38919758) цифровий кінопроектор СР 2000 ХВ; блок живлення «CHRISTIE KSX-7000CD»; процесор обробки звуку; п'ять підсилювачів потужності звуку «МРХ»; два саббуфера, колонки JBL; дванадцять заекранних звукових колонок «МІ-215»; двадцять чотири звукові колонки оточення «JBL»; кіноекран; одну тисячу сто сорок п'ять крісел; проектор Barco DP2R-12C; процессор обробки звуку «СР 650»; стійку з підсилювачем потужності звуку МРХ-300; дві стійки з підсилювачем потужності звуку МРХ-600; стійку з підсилювачем потужності звуку МРХ-1200; дві саббуферні колонки «KCS»; три заекранних звукові колонки «JBL»; десять звукових колонок оточення «JBL»; кіноекран і сто сімдесят шість крісел, що знаходяться за адресою: 04050, м. Київ, вул. Артема, 93 у приміщенні кінотеатру «Київська Русь».

3. Стягнути з комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (01004, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 3; ідентифікаційний код 35531906) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Артсінемагруп» (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 11; ідентифікаційний код 38919758) 60 423 (шістдесят тисяч чотириста двадцять три) грн. судового збору за подання позовної заяви та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.2015.

Суддя О. Марченко