Рішення

від 20.10.2008 по справі 36/405-16/332

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

36/405-16/332

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  36/405

20.10.08

За позовом                  Колективного підприємства «Авангард»

До                         Верховної Ради Автономної Республіки Крим

Про                            визнання недійсною Постанови Верховної Ради АР Крим

                           від 20.06.2001р. №1863 2/01 «Про внесення доповнення в

                           перелік майна яке належить АР Крим, підлеглого

                           приватизації»

Суддя   Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від позивача              Труш В.Н. –по дов. №б/н від 25.11.2006р.

Від відповідача          не з”явився

       В судовому засіданні 29.09.2008р. оголошувалась перерва до 20.10.2008р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи:

      На розгляд Господарського суду міста Києва  передані позовні вимоги Колективного підприємства «Авангард»про визнання  постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим  №1863-2/01 від 20.06.2001 р. «Про внесення доповнення в перелік майна яке належить АР Крим, підлеглого приватизації».

       Позовні вимоги мотивовані тим, що спірною постановою були обмежені майнові права трудового колективу Колективного підприємства «Авангард», оскільки після прийняття зазначеної постанови було прийнято рішенням про відчуження майна, що не належить державі, без згоди членів трудового колективу Комунального підприємства «Авангард», що суперечить положенням чинного законодавства України. В обгрунтування  позовних вимог посилається на те, що  споруда котельні  входить в єдиний майновий комплекс КП «Авангард», а тому є власності позивача.

      Представник Верховної Ради АР Крим  в судовому засіданні  29.09.2008р. проти позову заперечувала та пояснила, що п. 3 ст. 138 Конституції України до відання Автономної Республіки Крим віднесено управління майном, що належить Автономній Республіці Крим.

       Аналогічні повноваження Автономної Республіки Крим закріплені в п. 20 ч. 1 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 року №350-ХІУ.

        Відповідно до абзацу 2 п.1 Положення про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим або передане в її управління, затвердженого постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 21.04.1999р. №459-2/99, суб'єктом права власності  Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

        Відповідно до п. 5.2 п. 5 Положення  про порядок  управління майном, що  належить Автономній  Республіці Крим або передане в її управління, рішення про  приватизацію, що належить Автономній Республіці Крим, приймає Верховна Рада автономної Республіки Крим.

        Керуючись зазначеними положеннями Верховна Рада Автономної Республіки Крим  постановою від 18 жовтня 2000 року №1465-2/2--- затвердила Перелік майна, що належить Автономній Республіці Крим, що підлягає приватизації.

       Постановою від 20 червня 2001 року №1863-2/01  Верховна Рада Автономної Республіки Крим доповнила зазначений Перелік, включивши до нього будинок колишньої котельної,  що розташований у м. Сімферополі по вул. Козлова, 19.

        Ґрунтуючись на викладених вище доводах відповідач вважає, що оспорювань постанову прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України, нормативно –правовими актами Автономної Республіки Крим та без порушення права та охоронюваних законом інтересів позивача.

       Після оголошеної перерви представник в відповідача в судове засідання. Через канцелярію суду від відповідача поступила заява про розгляд справи без участі представника відповідача.

       Розглянувши   матеріали   справи,   дослідивши   представлені   докази,   заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

       Постановою Верховної Ради Автономної Республіки  Крим №1863-2/01 від 20.06.2001 р. «Про внесення доповнення до переліку майна, що належить Автономній Республіці Крим, яке підлягає приватизації, затвердженого Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 200 року №1465-2/2000»перелік майна, що належить АР Крим та підлягає приватизації, затверджений Постановою ВР АР Крим від 18.10.2000 р. №1465-2/2000 був доповнений рядком 33 наступного змісту: будівля колишньої котельної по вул. Козлова, 19 в м. Сімферополі.

       Вважаючи, що з прийняттям відповідачем спірної постанови  були порушені майнові права трудового колективу Колективного підприємства  «Авангард»позивач звернувся до суду з вимогами щодо визнання її недійсною.

Оцінивши в сукупності надані докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

          Наказом Сімферопольської виробничо-комерційної фірми «Фотон»№217 від 20.03.1994 р. «Про будівництво та реконструкцію виробничих площ заводу «Авангард»на майданчику по вул. Севастопольська, 42»було вирішено відновлені будівлі та споруди на майданчику по вул. Севастопольська, 42 поставити на баланс заводу «Авангард»як колективну власність ВКФ «Фотон».

          Наказом Орендного підприємства Сімферопольської виробничо-комерційної фірми «Фотон»№425 від 22.08.1995 р. «Про реорганізацію»завод «Авангард»був реорганізований у дочірнє підприємство «Авангард»колективного підприємства «Кримфон», що входить до складу Сімферопольського оперативно-виробничого об'єднання «Фотон». Вказаним наказом було вирішено майно, що знаходиться на балансі філії та є власністю СВКФ «Фотон», передати на баланс заводу  «Авангард»у вигляді установчого внеску КП «Кримфон».

         Серед іншого майна, заводу «Авангард»від ОП СВКФ «Фотон»було передано приміщення котельної з прибудовами, що підтверджується актом від 19.09.1995 року приймання-передачі будівель та споруд на площах по вул. Севастопольська, 42

         Згідно з вищезгаданим актом передачі колективного майна, яке передається орендним підприємством Сімферопольської виробничо-комерційної фірми «Фотон»у власність заводу «Авангард»від 19.09.1995 р.  ОП СВКФ «Фотон»було передано, а дочірнім підприємством «Авангард»прийнято паї у вигляді колективного майна, серед яких, у тому числі, передбачена і будівля котельної по вул. Севастопольська, 42.

        Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Статуту Колективного підприємства «Авангард», КП «Авангард»с правонаступником заводу «Авангард»ДП КП «Кримфон», зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №1538 від 01.09.1995 р.

        Згідно зі ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», який діяв на час передачі позивачеві майна,  майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається  в самостійному балансі підприємства, Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

         Відповідно до ч. 4 ст. 10 вказаного Закону, джерелом формування майна підприємства є, у тому числі, грошові та матеріальні внески засновників.

         Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилічення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про підприємства в Україні».

         Таким чином, приймаючи до уваги  також те, що колективним підприємством, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні»є підприємство засноване на власності трудового колективу , після передання позивачеві  будівлі котельної з прибудовами вказане майно стало власністю трудового колективу позивача.

         При розгляді справи судом приймається до уваги лист Фонду державного майна Криму №1136/1 від 20.101993р.  відповідно до якого ОП СВКФ «Фотон»була надана згода на списання у встановленому порядку будівель та споруд по вул.. Севастопольській, 42 у зв'язку з повним зношенням.

         Оскільки списана котельна не була демонтована та не витребувана Фондом майна, була здійсненна її реконструкція, після чого були підписані акт здачі - приймання підрядних робіт по будівлі котельні від 30.09.1995 року та акт приймання закінченого будівництвом будівель та споруд   заводу «Авангард», з яких вбачається, що  відновлювальний ремонт будівель та споруд здійснювався робітниками заводу «Авангард», роботи по реконструкції корпусів заводу «Авангард»виконані відповідно до проекту, будівельних норм та правил та відповідають вимогам приймання закінчених будівництвом об'єктів.

          Згідно з ч. 4 ст. 33 Закону України «Про підприємства в Україні»вилучення об'єктів  соціально –культурного та побутового призначення, житла, збудованих за рахунок коштів підприємств, місцевими Радами народних  депутатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства не допускається.

           З огляду на викладене не можуть бути визнанні правомірними дії відповідача  про прийняттю оспорюваної позивачем постанови.

           Відповідно  з ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

           Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про власність»держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

           Згідно з Роз'ясненнями Президії Вищого арбітражного суд)' України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів»№02-5/35 від 21.01.2000 р. (зі змінами та доповненнями) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного, законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації —позивача у справі.

           За таких обставин, приймаючи до уваги те, що у зв'язку з прийняттям відповідачем спірної постанови  було порушено майнове право трудового колективу позивача, суд вважає, що позовні вимоги Колективного підприємства «Авангард»є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами-справи та підлягають задоволенню в повному обсягу.

           Заперечення відповідача судом до уваги не приймаються з огляду на вищевикладене.

            Клопотання Верховної Ради АР Крим про застосування позовної давності не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

            П. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

           Таким чином, клопотання Верховної Ради АР Крим про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Судовий збір у розмірі 3,40 грн. у порядку ч. 1 ст. 94, п. 1, 2 ч. З Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, п. п. „б" п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

У порядку п. З ст. 160, п. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України вступна та резолютивна частини постанови оголошені та підписані у судовому засіданні 09.07.2007 р. Повний текст постанови складений та підписаний 13.07.2007 р.

Приймаючі до уваги викладене, керуючись ст. ст. 158 - 163, п. 4 ст. 167, ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2.  Визнати недійсною та скасувати Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим №1863-2/01 від 20.06.2001 р. «Про внесення доповнення до переліку майна, що належить Автономній Республіці Крим, яке підлягає приватизації, затвердженого Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 200 року №1465-2/2000».

3.   Визнати недійсним та скасувати наказ Фонду майна Автономної Республіки Крим №364 від 30.04.2003 р.

4.  Визнати недійсним та скасувати наказ Фонду майна Автономної Республіки Крим №300 від 22.04.2005 р.

5.   Визнати недійсним та скасувати наказ Фонду майна Автономної Республіки Крим №516 від 22.06.2005 р.

6.  Визнати недійсним та скасувати наказ Фонду майна Автономної Республіки Крим №781 від 01.09.2005 р.

7.  Зобов'язати Верховну Раду Автономної Республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул. К. Маркса, 18) опублікувати резолютивну частину постанови господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2007 р. у справі №2-7/5188-2007А у тому самому виданні та у той самий спосіб, де було опубліковано Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим №1863-2/01 від 20.06.2001 р. - в газеті «Крьімские известия», в строк до 13.08.2007 р.

8.  Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача:

        Представник відповідача  в судове засідання 22.10.2008р. не з”явився, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі не виконав.  Заяв та клопотань до суду не поступало.

        Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала суду  направлялась на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та Витязі з Єдиного  державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, що підтверджується  штампом про відправлення  на зворотній стороні  ухвали. Таким чином відповідач не реалізував  своє процесуальне право на участь  в судовому засіданні господарського суду.  

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за  наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

       Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

           11 серпня  2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву  (далі позивач) та Приватним підприємством «Науково –виробнича компанія «Ава –Кварц»(далі відповідач) був укладений договір №2057  оренди нерухомого майна, що належить  до державної власності.

         Відповідно до умов даного договору  позивач передав, а відповідач прийняв в  строкове  платне користування  державне нерухоме майно площею 72 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20. Приміщення передається в оренду під склад та розфасовку кварцового піску.

         Строк дії даного договору сторони визначили  з 11 серпня 2005 року по 11 липня 2006 року (11 місяців).

         Оскільки після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не заявила про його припинення договір був пролонгований на новий строк на тих самих умовах, що були визначені в договорі.

         22 травня 2008 року відповідач повернув орендоване приміщення загальною площею 72 кв.м.  позивачу  по акту прийому – передачі.

           Згідно пункту  3.3  договору відповідач зобов'язаний  перераховувати орендну плату самостійно до 10 числа наступного за звітним таким чином: 70% орендної плати перераховується орендарем (відповідачем)  до державного бюджету, 30% орендної плати  перераховується орендарем (відповідачем) на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

           Як вбачається із матеріалів справи відповідач порушив умови договору в частині своєчасної  та повної сплати орендних платежів у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 3 408 грн. 35 коп. за період з  листопада 2007 року по   травень 2008 року.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

         Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов договорів оренди   не здійснив  своєчасне та повне  перерахування орендних платежів по укладеному договору, чим порушив свої зобов'язання. На день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем по спірним договорам становить  3 408 грн. 35 коп.

         Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

          Це стосується відповідача який належними засобами доказування повинен був довести, що ним  умови договорів в частині сплати  орендних платежів виконані належним чином.

          З огляду на викладене суд приходить до висновку, що  позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 3 408 грн. 35 коп. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

          Відповідно до ст.  229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин  не звільняється від відповідальності  через неможливість виконання зобов'язання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог встановлених цим кодексом та іншими законами.

          Оскільки відповідач припустився прострочки платежу по вищевказаним договорам  з нього на підставі п.  3.5 договору №2057 від 11 серпня 2005 р. підлягає стягненню пеня в сумі 411 грн. 99 коп., відповідно до наданого позивачем і неоспореного відповідачем розрахунку пені.

         Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив  виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора  зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений  законом або договором .

         З огляду на викладене, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення 207 грн. 07 коп. збитків від індексу інфляції обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального Кодексу України з відповідача підлягає стягненню державне мито в сумі 102 грн.  та 118грн. –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в доход державного бюджету України.

Враховуючи викладене та  керуючись ст.49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу  України, суд -  

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

            Стягнути з Приватного підприємства «Науково –виробнича компанія «Ава –Кварц»(м. Київ, вул. Лебедєва, 1, код 31057806) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву  (м. Київ, вул. бул. Т.Шевченко, 50-Г, код 19030825) 3 408 грн. 99 коп. заборгованість по орендній платі, 207 грн. 70 коп. збитки від  індексу інфляції, 41 грн. 99 коп. пеня за прострочку платежу.

         Стягнути з Приватного підприємства «Науково –виробнича компанія «Ава –Кварц»(м. Київ, вул. Лебедєва, 1, код 31057806) в доход державного бюджету України  102 грн. державного мита.

         Стягнути з Приватного підприємства «Науково –виробнича компанія «Ава –Кварц»(м. Київ, вул. Лебедєва, 1, код 31057806) 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету по КЕКД 22050000 “Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах”.

         Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Суддя                                                                                              Трофименко Т.Ю.