Постанова

від 28.07.2009 по справі 41/115

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

41/115

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28.07.2009                                                                                           № 41/115

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:            Кондратової  І.Д.

          Попікової  О.В.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Сорока О.П. – представник, дов. б/н від 12.05.2009;

 від відповідача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича компанія "Етап"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.04.2009

 у справі № 41/115 (суддя Спичак О.М.)

 за позовом                               Приватне підприємство "Фірма Регент"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича компанія "Етап"

 про                                                   стягнення 45332,34 грн.

 Розпорядженнями Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2009 № 01-23/1/5, від 06.07.2009 № 01-23/1/7 змінювався склад колегії суддів.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2009 розгляд апеляційної скарги у справі № 41/115 було відкладено на 07.07.2009, а 07.07.2009 та 21.07.2009 було оголошено перерву у засіданні на 21.07.2009 та 28.07.2009, відповідно.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 у справі № 41/115 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 39925,00 грн. основного боргу, 1 968,75 грн. пені, 1 996,25 грн. штрафу, 1 196,24 грн. інфляційних втрат, 246,10 грн. 3% річних, 453,32 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що позивач на виконання умов договору від 03.01.2006 № 14/К поставив та передав у власність відповідача канцтовари, проте відповідач за поставлені канцтовари не розрахувався, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 39 925,00 грн., тому господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені та підлягають задоволенню повністю в сумі 39 925,00 грн.; сторонами протягом 2006-2007 років не було заявлено про намір розірвати договір, умови якого, згідно із п. 6.4 автоматично продовжувались на 1 рік, станом на день розгляду справи в суді зазначений договір сторонами не розірвано; господарський суд, здійснивши перерахунок неустойки у вигляді штрафу в розмірі 5% від несплаченої суми, пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несплаченої суми, 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що позивачем вірно визначено періоди та суму прострочення відповідачем, тому позов у цій частині також підлягає задоволенню у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 у справі № 41/115 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що продукція була отримана відповідачем відповідно до вимог ЦК України без укладення між сторонами будь-якого письмового договору, оскільки договір № 14/к від 03.01.2006 припинив свою дію.

Заявник не погоджується із висновком суду про отримання відповідачем від позивача продукції на підставі умов договору № 14/К від 03.01.2006, та вважає посилання на ч. 3 ст. 205 ЦК України помилковим, стверджуючи, що пунктом 6.4 договору чітко встановлено, якщо кожна із сторін не заявить про розірвання договору за 30 днів до закінчення терміну дії останнього, договір вважається продовженим на один рік, тобто договір припинив свою дію 31.12.2007, оскільки договором не передбачено продовження договору на кожний наступний рік, або пролонгованість на кожний наступний термін.

Заявник апеляційної скарги вважає, що оскільки товар був відпущений відповідачу без договору, то строк оплати товару не передбачений та необхідно було керуватись ст. 530 ЦК України, якою визначено, що якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який строк, однак відповідач не отримував від позивача будь-яких вимог про оплату отриманої продукції.

Скаржник у апеляційній скарзі вказує на те, суд стягнув кошти з ТОВ "Торгівельно-виробнича компанія Етап", в той час, як позивач звертався з позовом до ТОВ "Торгівельно-виробнича компанія "Етап", тобто суд самостійно якимось чином змінив сторону у справі.

Також скаржник вважає, що сторонами всупереч умовам договору не погоджено розмір пені, оскільки подвійна облікова ставка НБУ не є постійною величиною.

Заявник стверджує, що відповідач отримував продукцію від позивача не тільки за накладною № 19436 від 12.11.2008, на якій ґрунтуються позовні вимоги, а за період з 21.01.2008 по 18.02.2009 відповідач отримав від позивача продукцію на суму 831 184,96 грн., при цьому сплативши позивачу 819 666,52 грн., тобто фактично відповідач не сплатив позивачу тільки 12 427,17 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає безпідставним твердження відповідача, що він не отримував від позивача вимог про оплату отриманої продукції, оскільки останній направив цінним листом з повідомленням про вручення на юридичну та фактичну адреси відповідача лист-вимогу № 1/30-3 від 30.03.2009, про що свідчать фіскальні чеки УДППЗ "Укрпошта" № 0423 та № 0424 від 01.04.2009 та два описи вкладень в цінні листи з відміткою поштового відділення; позивачем було отримано повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, згідно із яким лист-вимогу № 1/30-03 від 30.03.2009 було отримано останнім 09.04.2009.

Позивач вказує на те, що відповідач сам з власної вини невірно вказує свою назву у документах під час проведення господарських операцій з позивачем.

Позивач зазначає, що в позовній заяві чітко видно, що за основу взято облікову ставку НБУ в розмірі 12%, а період нарахування для стягнення є 03.12.2008 по 17.02.2009; відповідно до постанови НБУ від 21.04.2008 № 107 та листа НБУ від 16.02.2009 № 14-011/778-2395 з 30.04.2008 до 14.06.2009 розмір облікової ставки НБУ не змінювався і становив 12%.

Також позивач посилається на ч. 1 ст. 654 ЦК України, де зазначено, що зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, оскільки договір у письмовій формі, то й повідомлення про розірвання договору повинно бути здійснено також у письмовій формі; про те, що вищевказаний договір діяв протягом всього 2008 року свідчить те, що відповідач у генеральній довіреності від 01.11.2007 на отримання товару від позивача вказав, що дана довіреність діє до 31.12.2008.

Позивачем та відповідачем надані документи витребувані ухвалою апеляційного господарського суду від 30.06.2009.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву з вимогою до відповідача про стягнення 39 925,00 грн. основного боргу, 1 968,75 грн. пені, 1 196,24 грн. інфляційних втрат, 246,10 грн. 3% річних, 1 996,25 штрафу.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.01.2006 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 14/к, відповідно до п. 1.1. якого позивач, за договором продавець, зобов'язався поставити, а відповідач, за договором покупець, зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Строк договору № 14/к визначено у п. 6.1 зазначеного договору, де зазначено, що договір вважається укладеним та діє з моменту його підписання та до 31.12.2006, а у п. 6.4 договору № 14/к вказано, що, якщо ні одна із сторін не заявить про розірвання договору за 30 днів  до закінчення строку дії останнього, договір вважається продовженим на один рік.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи те, що договір № 14/к від 03.01.2006 укладений у письмовій формі, відповідачем не надано письмових доказів про те, що одна із сторін заявляла про розірвання договору за 30 днів до закінчення строку дії останнього, апеляційний господарський суд вважає, що договір № 14/к був продовжений на 2007р., що не заперечується позивачем та відповідачем, та на 2008 рік.

Згідно із п. 5.1 та 5.2 договору № 14/К приймання-передання партії товару здійснюється уповноваженими особами учасників договору шляхом підписання накладної або акту приймання-передачі товару.

Відповідачем видана 01.11.2007 генеральна довіреність представнику на одержання товару від позивача, зі строком дії до 31.12.2008.

Позивач на підставі видаткової накладної № 00019436 від 12.11.2008, поставив та передав у власність відповідача канцтовари на загальну суму у розмірі 39 925,00 грн.

Відповідно до п. 7.1 договору № 14/к відповідач здійснює розрахунок з позивачем за поставлений товар шляхом перерахування грошової суми, зазначеної в накладній, рахунку-фактурі, які є невід'ємною частиною договору, на розрахунковий рахунок позивача протягом 21-го календарного дня з моменту підписання накладної або акту приймання-передачі на кожну конкретну партію товару.

Згідно із ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання  та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу № 1/30-3 від 30.03.2009, з вимогою сплатити заборгованість.

Згідно зі ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На вимогу ухвали апеляційного господарського суду від 30.06.2009 позивачем та відповідачем надані документи, що підтверджують обґрунтованість розрахунку основного боргу.

Із наданих матеріалів встановлено, що відповідно до договору № 14/К позивачем за видатковими накладними передавались товари, виставлялись рахунки-фактури, а відповідачем здійснювались платежі за платіжними дорученнями із посиланням у графі: "Призначення платежу" на № і дату рахунку.

Однак, відповідачем не завжди за платіжним дорученням перераховувалась сума, що відповідає у зазначеному рахунку. У разі перерахуванні суми більшої, ніж вказано у відповідному рахунку, залишок суми зараховувався у рахунок неоплаченого рахунку, який виставлено раніше.

Стан передання товару, виставлення рахунків та здійснення платежів відображено у акті звірки взаєморозрахунків, підписаному позивачем (а.с. 8, т. 3).

Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість за товари, одержані відповідачем за видатковою накладною № 00019436 від 12.11.2008, відповідачем сплачувалась періодично, частинами сум, в основному, протягом грудня 2008 р. – січня 2009 р., та на час пред'явлення позову становила суму 27 552,44 грн.

Таким чином, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу саме у розмірі 27 552,44 грн. є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат нарахованих позивачем на суму заборгованості за поставлений товар за договором від 03.01.2006, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.1 договору № 14/к передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених п.п. 2.2, 7.1 договору, відповідач виплачує позивачу неустойку у вигляді штрафу у розмірі 5% від несплаченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несплаченої суми.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перерахуванні апеляційним господарським судом суми штрафу у розмірі 5% від несплаченої суми встановлено, що позивачем нараховано її правильно.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Із врахуванням періоду сплати, судом перераховано суми пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несплаченої суми, суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та суму 3% річних та встановлено, що пред'явлені позивачем суми є меншими, ніж фактичні, тому позовні вимоги про стягнення пені, суми інфляційних втрат та суми 3% річних підлягають задоволенню у сумах, що вимагаються та які не перевищують правильно нараховані суми, а саме 1 968,75 грн. пені, 1 196,24 грн.  інфляційних втрат та 246,10 грн. 3% річних.

Із доводами апеляційної скарги, частково, немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та такі обставини.

Оскільки в п. 6.4 договору № 14/К від 03.01.2006 умова щодо продовження на один рік не містить назву конкретного року, то відсутні підстави для твердження, що продовження договору передбачене лише на 2007 рік. Про сприйняття договору продовженим в подальшому свідчать дії учасників договору № 14/К, як то: видача відповідачем генеральної довіреності до 31.12.2008, поставка позивачем та прийняття відповідачем паперу, канцтоварів  за видатковими накладними, виставлення рахунків та оплата їх відповідачем.

Оскільки розмір облікової ставки та періоди її встановлення закріплені рішенням Національного банку України та оприлюднені в офіційних періодичних виданнях в листах Національного банку України, то немає підстав для висновку, що погодивши умову про розмір пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, сторонам невідомий розмір пені.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткової зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 у справі № 41/115 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“ Позов задовольнити частково.

 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича компанія "Етап" (юридична адреса: 04102, м. Київ, вул. Підгірна/Татарська, 3/7, фактична адреса: 02160, вул. Регенераторна, 4, з-д "Вулкан"; код ЄДРПОУ 24939199) на користь Приватного підприємства "Фірма Регент" (03047, м. Київ, пр. Перемоги, 50; рахунок № 26003101014859 в КРД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 322904; код ЄДРПОУ 24370345) 27 552,44 грн. основного боргу, 1 996,25 грн. штрафу, 1 968,75 грн. пені, 246,10 грн. 3% річних, 1 196,24 грн. інфляційних втрат, 329,60 грн. державного мита, 85,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити."

3. Стягнути з  Приватного підприємства "Фірма Регент" (03047, м. Київ, пр. Перемоги, 50; рахунок № 26003101014859 в КРД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 322904; код ЄДРПОУ 24370345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича компанія "Етап" (юридична адреса: 04102, м. Київ, вул. Підгірна/Татарська, 3/7, фактична адреса: 02160, вул. Регенераторна, 4, з-д "Вулкан"; код ЄДРПОУ 24939199) 61,86 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу № 41/115 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Ропій  Л.М.

 Судді                                                                                          Кондратова  І.Д.

                                                                                          Попікова  О.В.