Рішення

від 12.05.2015 по справі 904/6872/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.05.15р. Справа № 904/6872/14

За позовом публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ім. Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ГЛОБУС", м.Дніпропетровськ

про стягнення 244977,53грн.

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Кузьменко О.М. - довіреність № 29 від 29.01.15р.;

від відповідача: представник Анципович Д.О. - довіреність № 52 від 10.01.15р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Глобус", м.Дніпропетровськ в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 66210,44грн. вартості неякісного товару; 13242,09грн. штрафу; 165525,00грн. плати за зберігання товару.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.10.2013р. між сторонами було укладено договір №13-1867-02 та підписано специфікацію №1 до договору на постачання товару, за умовами яких відповідачем було виставлено рахунок на попередню оплату товару №СФ-0000137 від 09.10.2013р. на суму, вказану у специфікації №1, а саме 66210,44грн., який позивачем сплачено в повному обсязі 01.11.2013р., що підтверджується випискою банку №20544.

Позивач зазначав, що 15.11.2013р. на виконання умов договору та специфікації №1 до нього відповідачем на адресу позивача було поставлено товар, проте, при комісійному отриманні товару представниками позивача та представником незалежної організації - ТОВ "ІБФІ" (товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерне бюро Франке Інтернешенал") було складено акт №1454/Фк про фактичну якість (комплектність) продукції від 20.11.2013р., у якому встановлено невідповідність поставленого відповідачем товару ГОСТу 12652-74, вказаному сторонами в специфікації №1. Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерне бюро Франке Інтернешенал" (ТОВ "Engineering Bureau Franke International") було також складено акт про невідповідність вхідної продукції №355 від 20.11.2013р.

Згідно з вимогами Інструкції П-7 про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітраж СРСР від 25.04.1966р., яка є чинною, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування поставленої продукції, тари або пакування вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, зазначеним в маркування і супровідних документах, що підтверджують якість продукції, отримувач призупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийманні недоліків.

На виконання вимог пункту 18 вказаної Інструкції П-7, позивачем 21.11.2013р., 22.11.2013р. та 26.11.2013р. направлялись на адресу відповідача факсограми про виклик представника для комісійного приймання товару та складання двостороннього акта, а 27.11.2013р., не отримавши відповіді, відбулось приймання продукції за участі представників позивача та незалежної фірми - ТОВ "ІБФІ", про що складено акт № 71/014 про фактичну якість (комплектність) продукції.

Позивач вказував, що 06.12.2013р. факсом на адресу відповідача було направлено претензію про повернення грошових коштів у розмірі 66210,44грн. за поставлений неякісний товар та сплату штрафу у розмірі 13242,09грн., а також направлені акти про взяття матеріальних цінностей неналежної якості на відповідальне зберігання та акти повернення цих матеріальних цінностей неналежної якості для оформлення та підписання, які підписані не були та були повернуті за закінченням терміну зберігання, що стало підставою для звернення до суду.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 017/50 від 01.09.2015 року ухвалою суду від 10.09.2014 року порушено провадження по справі та призначено слухання.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач у позовній заяві просить повернути сплачену за товар грошову суму повністю, але такий наслідок має застосовуватися лише за умови відмови позивача від договору, а оскільки, як встановив суд першої інстанції, такої відмови не було, а строк дії договору продовжувався і сплинув 31.12.2013р. відповідно до пункту 9.4. цього договору, то жоден з вищезазначених наслідків не може бути застосований, виходячи з фактичних обставин та обґрунтування позивачем його позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду після закінчення перебігу шестимісячного терміну встановленого статтею 269 Господарського кодексу України.

За результатами апеляційного оскарження постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2014 року без змін з тих же підстав стосовно недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права та вказуючи на викладення у судових рішеннях лише доводів відповідача.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з підстав спливу позовної давності, про що відповідачем у справі зроблена заява, проте, в порушення пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення доводів позивача стосовно необхідності встановлення обставин порушення прав позивача та можливості застосування наслідків пропуску позовної давності за обставин встановлення наявності такого порушеного права.

На думку заявника касаційної скарги, неправильно надавши оцінку спірним правовідносинам, які, як зазначає скаржник, виникли з договору купівлі - продажу, судами залишено поза увагою, що за приписами пункту 4 частини 2 статті 258 та статті 681 Цивільного кодексу України до вимог, які виникли у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, а до вимог поставки товару неналежної якості відповідно до статті 269 Господарського кодексу України, застосується 6 - місячний строк пред'явлення вимог, тобто річний строк застосовується щодо договорів купівлі - продажу (стаття 655 Цивільного кодексу України), а шестимісячний строк - до договорів поставки (стаття 265 Господарського кодексу України, стаття 712 Цивільного кодексу України).

Заявник касаційної скарги вважає, що ним доведено та обґрунтовано наявність підстав для стягнення з відповідача відповідних коштів, що безпідставно не взято судами до уваги.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Торгівельна компанія "Глобус" просить залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін вказуючи на те, що у зв'язку з тим, що відповідно до частини 1 статті 264 Господарського кодексу України збут і матеріально - технічне постачання опосередковується, як правило, таким господарським договором як поставка, і лише в окремих випадках - договором купівлі - продажу, а оскільки у даному випадку укладеним між сторонами договором №13-1867-02 передбачено постачання продукції, яка відноситься до продукції виробничо - технічного призначення, то до цього договору застосовуються положення про договір поставки, тобто застосуванню підлягають саме положення статті 269 Господарського кодексу України.

Крім того, на думку відповідача, судами правомірно встановлено факт недоведеності позивачем своїх вимог належними та допустимими доказами.

За результатами касаційного оскарження постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року прийнято постанову Вищого господарського суду України, якою постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Касаційну скаргу задоволено частково.

Автоматизованою системою справу №904/6872/14 розподілено на суддю Петренко І.В., який керуючись ст. ст. 61, 64, 65 Господарського процесуального кодексу України, який ухвалив справу № 904/6872/14 прийняти до свого провадження та призначити до розгляду в засіданні на 05.05.2015р.

Суд оголошував перерву з 05.05.2015р. до 12.05.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 05.05.2015р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 05.05.2015р.

12.05.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 12.05.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Глобус" (далі по тексту - відповідач, продавець) та публічним акціонерним товариством "Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (далі по тексту - позивач, покупець) укладено договір №13-1867-02, за умовами якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти й оплатити продукцію (товар). Кількість, номенклатура, ціна строки поставки товару, умови поставки (відповідно до ІНКОТЕРМС - правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати в редакції 2010 року) та умови оплати визначені в Специфікаціях, доданих до даного договору, що становлять його невід'ємну частину.

Згідно пункту 3.2. договору перехід права власності зазначається у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

У пункті 5.1 договору сторони передбачили, що приймання товару по якості й кількості здійснюється покупцем відповідно до інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості й кількості П-6, П-7.

Якщо поставлений товар виявиться дефектним або не буде відповідати іншим умовам договору, покупець має право відмовитися від приймання товару , або зажадати від постачальника відповідного зниження ціни або його замін, при цьому витрати, пов'язані із заміною товару, несе продавець. (пункт 5.2. договору).

Відповідно до пункту 5.3. договору приймання товару по якості здійснюється покупцем відповідно до якості, зазначеною у сертифікаті (паспорті). У випадку виявлення яких-небудь дефектів у відвантаженому товарі, невідповідності останнього ТУ, ГОСТам, кресленням, що указані у специфікаціях, прикладених до договору, або виявлення недостачі у вазі й кількості товару, невиконання умов договору, сторона за договором, чиє право порушене, має право пред'явити претензію іншій стороні, що допустила порушення. Пред'явлення й розгляд претензій регулюється Господарським кодексом України.

Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності визначений зокрема статтею 222 Господарського кодексу України.

Пунктом 5.4. договору сторони погодили, що при прийманні товару обов'язкова наявність наступних документів: сертифіката (паспорта) якості, накладної, податкової накладної, товаросупроводжувальних накладних, рахунку.

У випадку поставки неякісного товару продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості неякісного товару (пункт 8.4 договору).

При цьому, відповідно до пункту 3.3 договору у випадку поставки продавцем товару неналежної якості і/або товару, що відрізняється по яких - небудь параметрах від замовленого, а також як товару, що має недоліки або невідповідність умовам договору покупець приймає його на відповідальне зберігання на строк не більше 1 (одного) місяця для визначення правових наслідків у відповідності зі статтею 678 Цивільного кодексу України. При подальшому знаходженні товару на зберіганні (понад 1 місяць) і не вирішенні питання про розпорядження своїм товаром, продавець повинен оплатити покупцю 1 % від суми поставки за кожний наступний день зберігання товару до вирішення питання.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 244977,53грн., з яких: 66210,44грн. вартості неякісного товару, сплачених позивачем на рахунок відповідача, 13242,09грн. штрафу, 165525,00грн. плати за зберігання товару, посилаючись на приписи статей 193, 216, 268 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 610, 629, 673, 712 Цивільного кодексу України, вказуючи на здійснення відповідачем, на підставі укладеного між сторонами договору № 13-1867-02 від 03.10.2013р., поставки товару неналежної якості, що підтверджується актом № 1454/Фк про фактичну якість (комплектність) продукції від 20.11.2013р., складеним представниками позивача та представником незалежної організації - ТОВ "ІБФІ" (товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерне бюро Франке Інтернешенал"), актом про невідповідність вхідної продукції №355 від 20.11.2013р. складеним ТОВ "ІБФІ" на підставі договору №ЕВFІ.Ukr 12-17/13-0008-02 від 04.12.2012р., актом №71/014 про фактичну якість (комплектність) продукції, а також актами про взяття матеріальних цінностей неналежної якості на відповідальне зберігання та повернення матеріальних цінностей, складених позивачем.

Господарським судом встановлено, що 13.10.2013р. між публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Глобус" укладено специфікацію №1, якою було узгоджено найменування товару, що поставляється на загальну суму 66210,44грн. Умови оплати: 100% попередня оплата, на підставі рахунка, за узгоджену партію товару. Строк поставки товару: впродовж 10-ти календарних днів після перерахування 100% оплати на п/рахунок продавця. Сторони узгодили, що наявність сертифікату якості або сертифікату відповідності обов'язкова (а.с.18)

На підставі виставленого продавцем рахунку-фактури №СФ-0000137 від 09.10.2013р., покупець - позивач 01.11.2013року здійснив попередню оплату товару на суму 66210,44грн., про що свідчить банківська виписка по особовому рахунку №26002601005099 за 01.11.2013р. (а.с.19-20).

На виконання умов договору, 15.11.2013р. відповідач поставив на адресу позивача товар на загальну суму 68505,96грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна №РН-0000147 від 15.11.2013 року, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств (а.с.21), а також передав позивачу сертифікат якості № HU6504981235. (а.с.25). Товар було прийнято позивачем без заперечень.

20.11.2013р. представниками позивача та представником незалежної організації ТОВ "ІБФІ" було складено акт про фактичну якість (комплектність) продукції №1454/Фк, яким засвідчено, що при огляді продукції комісією встановлено фактичну якість, а саме: на приймання наданий сертифікат якості, який не пов'язаний з даною продукцією (не вказана партія, товщина). При візуальному огляді листів виявлено короблення листів, поверхня листів не гладка, по всій поверхні наявні тріщини, різнотонність, рябизна. На підставі викладеного, комісією зроблено висновок про те, що через виявлені зауваження поставлену продукцію рекомендовано взяти на відповідальне зберігання (а.с.22).

Крім того, 20.11.2013року, ТОВ "Інженерне бюро Франке Інтернешенал", на підставі укладеного з позивачем договору №EBFI.UKR12-17/13-0008-02 від 04.12.2012 р., було складено акт №335 про невідповідність вхідної продукції.

21.11.2013р. та 22.11.2013р. позивач повідомляв відповідача про необхідність направлення представника для комісійного приймання продукції, а також просив оформити акти на відповідальне зберігання та акти на вивіз продукції.

26.11.2013р. позивач звернувся до відповідача з проханням направити представника в строк до 27.11.2013р. для комісійного приймання продукції, проте, оскільки відповіді від відповідача не надійшло, 27.11.2013р. приймання продукції відбулося за участі представників позивача та представника незалежної організації ТОВ "ІБФІ", про що складено акт №71/014Р про фактичну якість (комплектність) продукції, в якому в графі "фактична якість" зазначено, що при візуальному огляді листів, поверхня листів не гладка, по всій поверхні наявні тріщини, пошкодження, різнотонність, рябизна. В наданому сертифікаті на поставлену продукцію не вказано номер партії та товщина склотекстоліта. На підставі викладеного, комісія дійшла висновку, про те що, через виявлені зауваження, постачальнику рекомендовано розпорядитись своєю продукцією.

06.12.2013р. позивач направив на адресу відповідача претензію №01ЮК/3194 від 06.12.2013р., якою просив відповідача повернути грошові кошти у розмірі 66210,44грн. та оплатити штраф у розмірі 13242,09грн. (а.с.30), а також відповідно до поштового опису вкладення (а.с.34) направив на адресу відповідача акти про взяття ТМЦ неналежної якості на відповідальне зберігання (а.с.32) та акт про повернення ТМЦ неналежної якості (а.с.33) Зазначений лист було повернуто позивачу поштовою установою з відміткою про закінчення строку зберігання поштового відправлення (а.с.35). Відповідач на претензію не відреагував, грошові кошти за неякісний товар у розмірі 66210,44грн. позивачу не повернув.

Щодо правової природи укладеного між сторонами договору надано наступні письмові пояснення.

Відповідно до приписів статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Укладаючи договір №13-1867-02 від 03.10.2013р., сторони чітко визначили його як договір купівлі-продажу, про що зазначено в преамбулі договору: «Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Глобус» м.Дніпропетровськ, іменоване надалі «Продавець», в особі директора Щелков Д.В., що діє на підставі Статуту, з одного боку, і Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського», іменоване надалі «Покупець», в особі директора комерційного Кравченко Ю.В., що діє на підставі довіреності №55 від 30.08.12р., з іншого боку, уклали даний договір про нижченаведене».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

У відповідності до п. 3.2 зазначеного договору перехід права власності зазначається у Специфікаціях прикладених до договору, що становлять його невід'ємну частину.

Згідно умов Специфікації № 1 право власності «Покупця» на товар виникає з моменту отримання товару на складі «Покупця».

Тобто, з умов договору вбачається, що Продавець зобов'язується не тільки передати товар, передбачений договором, а і доставити його до Покупця.

Відповідно, для врегулювання моменту доставки товару до Покупця сторони в договорі визначили нормативні акти, які врегульовують ці відносини і працюють на виконання умов договору купівлі-продажу, що не суперечить діючому законодавству.

Сторонами договору купівлі-продажу виступають продавець і покупець. За загальним правилом ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин: фізичні, юридичні особи або держава.

Крім того, правову природу купівлі - продажу підкреслює і мета, з якою відбувається покупка того чи іншого товару.

Вказаний в Специфікації № 1 до договору № 13-1867-02 від 03.10.13 товар використовується: «Назначение: Стеклотекстолит марки СТ-ЗТФ предназначен для изготовления деталей электротехнического назначения для работы на воздухе в условиях:

- нормальной относительной влажности при (15-35)0С 45-75% и напряжений свыше 1000В;

- повышенной влажности при (93±2)%, температуре 40±20 пр напряжений до 1000В и частоте тока 50Гц.

Стеклотекстолит СТ-ЗТФ отличается от других видов стеклотекстолитов повышенной теплостойкостью» (інформація використана з Інтернету).

Стеклотекстолиты обладают високими механическими и диэлектрическими свойствами, влаго- и теплостойкостью. Детали из стеклотекстолита широко используются в турбо- и гидрогенераторах, электрических машинах, тяговых электродвигателях и т.д.

Среди основних потребителей стеклотекстолита - металлургические заводы, предприятия машиностроения, РЖД, энергетики, нефтяники (інформація використана з Інтернету) та зазначалося в апеляційній скарзі, що позивачем вказаний товар придбавався для внутрішнього використання, а не з підприємницькою метою.

Відповідно до п. 3.3 договору у випадку поставки продавцем товару неналежної якості і/або товару, що відрізняється по яких-небудь параметрах від замовленого, а також як товару, що має недоліки або невідповідність умовам договору покупець приймає його на відповідальне зберігання на строк не більше 1 (одного) місяця для визначення правових наслідків у відповідності зі ст. 678 Цивільного кодексу України.

При подальшому знаходженні товару на зберіганні (понад 1-н місяць) і не вирішенні питання про розпорядження своїм товаром, продавець зобов'язаний оплатити 1 % від суми поставки за кожен день зберігання товару до вирішення питання.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно, сторони в договорі врегулювали відносини щодо зберігання товару у випадку поставки товару невідповідної якості, що не суперечить діючому законодавству.

Крім того, позивач звертає увагу суду, що останнім виконані всі вимоги договору щодо оплати товару, приймання товару та виконано всі дії щодо своєчасного повідомлення відповідача про своє порушене право.

Відповідач зі свого боку заперечує, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу та наполягає на тому, що між сторонами укладено договір поставки посилаючись на наступне.

Згідно з частиною 264 Господарського кодексу України збут і матеріально-технічне постачання опосередковується, як правило, таким господарським договором як поставка і лише в окремих випадках - договором купівлі-продажу. На це переконливо вказує і назва параграфу 1 - "Поставка" глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідач вказує, що позивач сам собі суперечить вважаючи, що був укладений договір купівлі-продажу, обґрунтовує позовні вимоги з посиланням на норми Господарського кодексу, які регламентують договір поставки.

Крім того, позивач вважає, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу у з зв'язку з тим, що товар який придбаний у відповідача використовувався для ремонту «грузоподьемных кранов и электродвигателей высоковольтних машин, конвейеров, механизмов подьема кранов всех цехов комбината».

Однак, виходячи зі ст. 712 Цивільного кодексу України позивач ремонтував вищезазанчені механізми з метою подальшого здійснення своєї підприємницької діяльності.

Враховуючи вищевикладене, правовою природою договору №13-1867-02 від 03.10.2013р., на думку відповідача, є договір поставки.

Акт від 27.111.2013р., на який посилається позивач, обґрунтовуючи даний позов, не має юридичної сили з огляду на допущені позивачем порушення при прийманні товару і складанні цього акту, а тому він не може бути доказом вини відповідача в постачанні неякісного товару.

Відповідач вказує, що доказів відсутності відповідної інспекції по якості або бюро товарних експертиз в місті розташуванні отримувача (покупця) позивачем не надано.

Крім того, відповідач зазначає, що акт на який посилається відповідач не є належним та допустимим доказом, так як позивач не надав жодного підтвердження, що товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерне бюро Франке Інтернешинал" має акредитацію та компетентність у визначенні якості продукції - стеклотектоліту.

Відповідач зазначає, що позивач не ініціював процедуру розірвання договору.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем та відповідачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 66210,44грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Господарський суд погоджується з позицією позивача, що відповідно до приписів статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Укладаючи договір №13-1867-02 від 03.10.2013р., сторони визначили його як договір купівлі-продажу, на що вказує суб'єктний склад, однак господарський суд констатує, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу врегульований певними нормами, які регулюють договір поставки, але це не суперечить вимогам чинного законодавства.

Господарський суд констатує, що правову природу купівлі-продажу підкреслює і мета, з якою відбувається покупка того чи іншого товару. Зокрема за спірним договором позивач купив у відповідача товар, який придбавався для внутрішнього використання, а не з підприємницькою метою.

Господарський суд констатує, що позивач належним чином виконав зі свого боку зобов'язання з оплати товару і перерахував на користь відповідача грошові кошти у повному обсязі.

Здійснюючи судовий розгляд справи господарським судом визнано належними доказами на підтвердження позовних вимог наданих позивачем, зокрема, акт приймання продукції за якістю від 27.11.2013р. № 71/014, акт № 71/014 від 20.11.2014р. про фактичну якість продукції та акта про фактичну якість продукції № 71/014р від 27.11.2014р.

Відповідач не надав суду доказів, що поставлений на адресу позивача товар є належної якості.

З урахуванням матеріалів справи господарський суд дійшов висновку, що дії відповідача спрямовані на уникнення відповідальності.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, що товариство з обмеженою відповідальність "Інженерне бюро Франке Інтернешинал" не має відповідної акредитації та компетентності у визначенні якості продукції - стеклотекстоліту.

Господарський суд вважає за потрібне до спірних правовідносин застосувати положення статті 678 Цивільного кодексу України, а саме, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Господарський суд встановив, що строк дії договору продовжувався і сплинув 31.12.2013 р. відповідно до пункту 9.4. договору.

З огляду положення договору, враховуючи вимогу позивача повернути сплачену за товар грошову суму та закінчення строку дії договору господарський суд визнає дії позивача такими, що відповідають положенням статті 678 Цивільного кодексу України.

Господарський суд констатує, що дії позивача в частині відмови від прийняття товару відповідають положенням укладеного між сторонами договору, а саме пункту 5.2.

Господарський суд зазначає, що правильність застосування до спірних відносин статті 678 Цивільного кодексу України передбачено і пунктом 3.3 укладеного між сторонами договору.

Господарський суд констатує, що згідно з пунктом 5.3 приймання товару по якості здійснюється покупцем відповідно до якості, зазначеної у сертифікаті (паспорт), проте, у наданому продавцем сертифікаті на поставку продукції не зазначений номер партії та товщина стеклотекстолита, тобто не з'ясоване питання стосовно наявності документального підтвердження спростування доводів позивача щодо поставки неякісної продукції.

Таким чином, господарський суд визнає сертифікат (паспорт) на товар неналежним доказом якості товару поставленого відповідачем позивачу.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з частинами 1, 3 статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За змістом частин 1, 2 та 6 статті 265 вказаного Кодексу, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 1 Господарського кодексу України передбачено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Тобто, Господарський кодекс України по відношенню до Цивільного кодексу України є систематизованим законодавчим актом, який регулює особливості господарських відносин.

Статтею 268 Господарського кодексу України встановлено якість товарів, що поставляються, а стаття 678 Цивільного кодексу України містить положення стосовно правових наслідків передання товару неналежної якості.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія" "Глобус" подало до суду заяву про застосування строків позовної давності, вказуючи на те, що відповідно до частини 8 статті 269 Господарського кодексу України, позови, які випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом 6 місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів, а оскільки позивач звернувся до суду тільки у вересні 2014 р., строк позовної давності за його вимогами сплив.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Господарський суд визнав укладений між сторонами договір за правовою природою договором купівлі-продажу, який має ознаки договору поставки.

Господарський суд вважає, що спірних правовідносин не повинна застосовуватися позовна давність визначена частиною 8 статті 269 Господарського кодексу України.

Питання позовної давності, на думку господарського суду, в даних правовідносинах сторін повинно бути врегульовано нормами Цивільного кодексу України.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач довідався про порушення свого права 27.11.2013р., до суду звернувся 09.09.2014р.

Господарський суд констатує, що строк позовної давності не пропущено.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У випадку поставки неякісного товару продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості неякісного товару (пункт 8.4 договору).

Позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 12242,09грн.

Господарський суд перевірив нарахування позивача та дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд констатує, що строк позовної давності не є пропущений.

Крім того, відповідно до пункту 3.3 договору у випадку поставки продавцем товару неналежної якості і/або товару, що відрізняється по яких - небудь параметрах від замовленого, а також товару, що має недоліки або невідповідність умовам договору покупець приймає його на відповідальне зберігання на строк не більше 1 (одного) місяця для визначення правових наслідків у відповідності зі статтею 678 Цивільного кодексу України. При подальшому знаходженні товару на зберіганні (понад 1 місяць) і не вирішенні питання про розпорядження своїм товаром, продавець повинен оплатити покупцю 1 % від суми поставки за кожний наступний день зберігання товару до вирішення питання.

Господарський суд бере до уваги наявні в матеріалах справи копії опису вкладення у цінний лист із зазначення про направлення 06.12.2013 р. на адресу ТОВ "Торгівельна компанія "Глобус" актів про взяття ТМЦ неналежної якості на відповідальне зберігання та повернення ТМЦ і поштової квитанції про направлення поштового відправлення відповідачу в наголошує, що вказані дії позивача відповідають умовам договору, а саме пункту 3.3 щодо наявності підстав для вжиття таких дій як-то взяття матеріальних цінностей на зберігання та правомірність здійснення ним розрахунку коштів за зберігання продукції.

Посилаючись на положення пункту 3.3 договору позивач нарахував відповідачу до стягнення 165525,00грн. за період з 16.12.2013р. по 22.08.2014р.

Господарський суд перевірив розрахунок здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 4899,55грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1, 6, 256, 257, 258, 260, 261, 509, 525, 526, 549, 610, 612, 625, 629, 655, 656, 664, 678, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 173, 174, 193, 199, 216, 222, 264, 265, 268, 269 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Глобус" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Білостоцького, б.114, кв.7; ідентифікаційний код 36206393) на користь публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Кірова, 18б; ідентифікаційний код 05393043) 66210,44грн. (шістдесят шість тисяч двісті десять грн. 44 коп.) вартості неякісного товару; 13242,09грн. (тринадцять тисяч двісті сорок дві грн. 09 коп.) штрафу; 165525,00грн. (сто шістдесят п'ять тисяч п'ятсот двадцять п'ять грн. 00 коп.) плати за зберігання товару; 4899,55грн. (чотири тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять грн. 55 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

15.05.2015 року

Суддя І.В. Петренко