Постанова

від 19.05.2015 по справі 910/27597/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа№ 910/27597/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

за участю представників:

від позивача: Мартинюк А.П. - дов. б/н від 26.11.2014

від відповідача: Бойко М.М. - дов. б/н від 22.02.2014

розглядаючи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Онлайн Медіа"

на рішення господарського суду міста Києва

від 12.02.2015 (суддя Ломака В.С.)

у справі №910/27597/14

за позовом Приватного підприємства „2 Пей"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Онлайн Медіа"

про стягнення 37000000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного підприємства „2 Пей" (надалі - позивач, ПП „2 Пей") до Товариства з обмеженою відповідальністю „Онлайн Медіа" (надалі - відповідач, ТОВ „Онлайн Медіа") про стягнення 37000000,00 грн. в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України.

У ході розгляду справи судом першої інстанції, 09.02.2015 позивач подав клопотання, у якому просив суд вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним договір №07/11/14 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, укладений 07.11.2014 між ПП „2 Пей" та ТОВ „Онлайн Медіа".

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі №910/27597/14 визнано недійсним договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 07.11.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Онлайн Медіа" та Приватним підприємством „2 Пей" та задоволено позовні вимоги повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі №910/27597/14 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта місцевий господарський суд припустився порушення приписів статтей 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України та незаконно визнав недійсним договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №07/11/14 від 07.11.2014, який за твердженням позивача був вчинений внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб та був спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами ПП „ 2 Пей", тобто є нікчемним, тоді як законом визнання нікчемного правочину недійсним не вимагається. Крім того, апелянт зазначає, що за наслідками розгляду кримінального провадження, порушеного за заявою власника ПП „2 Пей", не прийнято вироку, яким було б встановлено та доведено факт незаконного викрадення печатки позивача, незаконного звільнення та призначення керівника позивача, а також незаконного заволодіння грошовими коштами позивача у сумі 37000000,00 грн. При цьому, власник ПП „2 Пей" не звертався до суду із позовом про визнання недійсним рішення власника ПП „2 Пей" №2 від 16.10.2014 року. Скаржник також звертає увагу на те, що судом першої інстанції було взято до уваги висновок експертного почеркознавчого дослідження за заявою директора ПП „2 Пей" Юрія О.В. за №1/15, складений 22.01.2015 ТОВ „Українська агенція судових експертиз", яке проводилось із фотокопії рішення власника ПП „2 Пей" №2 від 16.10.2014 та без відібрання зразків підпису безпосередньо у Агапітова О.С. Відповідач також зазначає, що згідно даних реєстраційної справи станом на момент підписання договору №07/11/14 від 07.11.2014 директором ПП „2 Пей" був Ситниченко Р.В., який мав необхідний обсяг прав та повноважень для укладення зазначеного правочину.

23.03.2015 від відповідача надійшло клопотання, у якому він просив призначити у справі судову почеркознавчу експертизу та витребувати від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дарницького району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві оригінали реєстраційної справи ПП „2 Пей".

23.03.2015 від відповідача також надійшло клопотання про витребування від Шевченківського районного управління ГУ МВС України у м. Києві інформації про хід кримінального провадження №12014100100012533, порушеного за заявою власника ПП „2 Пей" Агапітова О.С. щодо незаконного заволодіння невстановленими особами печаткою ПП „2 Пей", підроблення рішення власника ПП „2 Пей" №2 від 16.10.2014, незаконного призначення нового директора ПП „2 Пей" та незаконного заволодіння грошовими коштами ПП „2 Пей" у сумі 37000000,00 грн.

07.04.2015 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із клопотанням, у якому просив витребувати від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дарницького району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві оригінал рішення власника ПП „2 Пей" №2 від 16.10.2014 та повторно просив витребувати від Шевченківського районного управління ГУ МВС України у м. Києві інформації про хід кримінального провадження №12014100100012533.

18.05.2015 від відповідача надійшло клопотання, у якому він просив витребувати у Прокуратури міста Києва оригінал рішення власника ПП „2 Пей" №2 від 16.10.2014, яке зберігається у матеріалах кримінального провадження №12014100100012533, а також інформацію про хід зазначеного кримінального провадження.

Розглянувши у судовому засіданні 19.05.2015 вказані клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Так, відповідно до положень ч.1 ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з огляду на предмет спору у даній справі та зважаючи на те, що у матеріалах справи наявні відповідні докази, які стосуються вирішення заявленого відповідачем у клопотанні питання, яке він вважає за необхідне поставити на вирішення судовому експерту, в тому числі доказів, що містять висновки відповідних спеціалістів, то у даному випадку суд має можливість оцінити вказані докази у сукупності, що виключає необхідність застосування спеціальних знань. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для призначення у даній справі судової експертизи. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішення питання про необхідність застосування спеціальних знань з метою встановлення певних обставин є виключно прерогативою суду, який розглядаючи справу може об'єктивно оцінити необхідність застосування спеціальних знань.

Клопотання відповідача про витребування доказів та інформації також не підлягають задоволенню з огляду на те, що докази та інформація, які просить витребувати відповідач, стосуються дослідження питання нікчемності договору №07/11/14 від 07.11.2014, а відтак не стосуються предмету апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, яким вказаний договір було визнано недійсним з ініціативи суду, та відхилено доводи позивача про нікчемність вказаного правочину. Таким чином, відповідачем не наведено суттєвих (для здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції) обставин, які можуть бути підтверджені зазначеними доказами та інформацією. При цьому, у ході розгляду справи судом першої інстанції вказані клопотання відповідачем не заявлялись.

У судовому засідання 19.05.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, та просив залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення №1 від 15.05.2009 громадянином Російської Федерації Агапітовим Олександром Сергійовичем було створено Приватне підприємство „2 Пей" та призначено на посаду директора Хантіль Андрія Олександровича.

У подальшому, рішенням №2 від 16.10.2014 по Приватному підприємству „2 Пей", оформленим від імені Агапітова Олександра Сергійовича, було вирішено звільнити Хантіль Андрія Олександровича з 16.10.2014 та призначено на посаду директора з 17.10.2014 Ситниченко Руслана Віталійовича, якому доручено керівництво фінансово-господарською діяльністю Приватного підприємства.

17.10.2014 Ситниченком Русланом Віталійовичем було підписано наказ №12-к, відповідно до якого він приступив до виконання функцій директора Приватного підприємства „2 Пей" з 17.10.2014 року.

У подальшому 07.11.2014 між Приватним підприємством „2 Пей", від імені якого діяв Ситниченко Р.В., та Товариством з обмеженою відповідальністю „Онлайн Медіа", було укладено договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №07/11/14 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язався надати відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в сумі 37000000,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі та в строк (термін), визначений договором.

Пунктом 1.4. договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається на 1 рік з 07.11.2014 по 06.11.2015 включно. Дата повернення поворотної фінансової допомоги - не пізніше 06.11.2015 року.

Місцевим господарським судом встановлено, що на підставі вказаного договору Приватним підприємством „2 Пей" були перераховані з його рахунку №26007060585691 у ПАТ „ПриватБанк" на рахунок відповідача №26001015100510 у ПАТ „Піреус Банк МКБ" грошові кошти у сумі 37000000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1429 від 10.11.2014 на суму 15710000,00 грн.; №1436 від 11.11.2014 на суму 3420000,00 грн. та №1433 від 11.11.2014 на суму 17870000,00 грн.

У подальшому рішенням №1/2014 по Приватному підприємству „2 Пей" від 12.11.2014 за підписом Агапітова О.С. було вирішено відсторонити з 12.11.2014 Ситниченка Руслана Віталійовича від виконання обов'язків керівника Приватного підприємства „2 Пей" та звільнено з посади директора підприємства, у зв'язку із незаконним призначенням на посаду та вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника; призначено з 13.11.2014 громадянина України Юрія Олександра Валентиновича на посаду директора Підприємства на підставі поданої заяви та доручено директору Приватного підприємства „2 Пей" Юрію О.В. керівництво фінансово-господарською діяльністю Підприємства відповідно до Статуту.

Рішенням № 2/2014 власника Приватного підприємства „2 Пей" від 14.11.2014 було вирішено доручити директору ПП „2 Пей" Юрію О.В. вжити усіх можливих та законних заходів щодо встановлення обставин підроблення рішення власника ПП „2 Пей" №2 від 16.10.2014 р., яке було складене та підписане без участі Агапітова О.С. невідомими особами під час перебування Агапітова О.С. за межами України та на підставі якого Хантіль А.О. припинив виконувати обов'язки директора підприємства, а громадянин Ситниченко Р.В. розпочав виконувати зазначені обов'язки. Також, доручено директору ПП „2 Пей" Юрію О.В. вжити усіх можливих та законних заходів щодо встановлення правочинів та інших юридично значимих дій, що були вчинені від імені ПП „2 Пей" Ситниченком Русланом Віталійовичем, та щодо відшкодування заподіяних підприємству збитків, повернення коштів та інших активів підприємства, якщо такі збитки та/або втрати були спричинені підприємству діями вищевказаного Ситниченка Р.В. Крім того, доручено директору ПП „2 Пей" Юрію О.В. звернутись у передбачений законодавством спосіб до відповідних компетентних органів влади України, у тому числі у відповідні суди, до правоохоронних органів, з метою захисту прав та законних інтересів підприємства та притягнення винних осіб (у тому числі Ситниченка Р.В.) до передбаченої законом відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи 22.01.2015 на замовлення директора ПП „2 Пей" Юрія О.В. ТОВ „Українська агенція судових експертиз" в особі експерта Фраймович Л.В. (Свідоцтво № 26-11 від 27.04.2011, видане Міністерством юстиції України) було проведено експертне почеркознавче дослідження підпису, виконаного від імені Агапітова О.С. на рішенні №2 від 16.10.2014 про звільнення та призначення директора, про що складено висновок №1/15, відповідно до якого зазначається, що підпис від імені засновника Приватного підприємства „2 Пей" Агапітова О.С., електрофотографічне зображення якого міститься проти його прізвища в електрофотокопії рішення №2 від 16.10.2014 про звільнення та призначення директора виконаний не Агапітовим Олександром Сергійовичем, а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису Агапітова О.С.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом, предметом якого є вимоги позивача до відповідача про стягнення 37000000,00 грн. в порядку ст. 216 ЦК України. При цьому, позивач у ході розгляду справи судом першої інстанції подав клопотання, у якому просив суд вийти за межі позовних вимог та визнати недійним укладений між сторонами договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначив суд першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання поворотної фінансової допомоги, що в Цивільному кодексі України відповідає договору позики.

Так, відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про повернення в порядку ст. 216 ЦК України перерахованих відповідачу за договором грошових коштів в сумі 37000000,00 грн., позивач стверджував про його нікчемність згідно зі ст. 228 ЦК України в силу того, що дії осіб, які прийняли участь в укладенні такого правочину були спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача та відповідно порушують публічний порядок.

Однак вказані доводи позивача про нікчемність правочину обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Так, відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у вищевказаному пункті Постанови Пленуму, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За таких обставин місцевий господарський суд правильно зазначив, що застосування статті 228 ЦК України, можливе виключно за умови наявності обвинувального вироку суду у кримінальній справі, де би судом було встановлено, що підсудний реалізував свій прямий умисел на заволодіння майном, шляхом укладання відповідної угоди.

В даному випадку вироків, в яких би згадувався договір №07/11/14 від 07.11.2014, укладений між сторонами, та підтверджувались обставини наявності у осіб, які його підписали, злочинного умислу на вчинення протиправних дій, суду надано не було.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст. статті 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 „Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин підписання від імені засновника Приватного підприємства „2 Пей" рішення про призначення директором Підприємства Ситниченка Р.В. іншою особою, який діючи від імені позивача уклав з відповідачем №07/11/14 від 07.11.2014 та перерахував на його користь грошові кошти в сумі 37000000,00 грн., колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно вийшов за межі позовних вимог та власної ініціативи визнати такий договір недійсним.

Факт підписання від імені засновника Приватного підприємства „2 Пей" рішення №2 від 16.10.2014 про призначення директором Підприємства Ситниченка Р.В. іншою особою, а не власником ПП „2 Пей", також підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи №5225/5226/15-32 від 27.03.2015, яка була проведена у ході кримінального провадження №12014100100012533.

Відповідно до вказаного висновку судової експертизи підпис від імені Агапітова О.С. у рядку „Агапітов Олександр Сергійович" у рішенні №2 ПП „2 Пей" від 16.10.2014 виконано не Агапітовим О.С., а іншою особою з наслідуванням його підпису.

Із висновку експертів №5225/5226/15-32 від 27.03.2015 вбачається, що для проведення почеркознавчої експертизи до експертної установи було надано рішення №2 ПП „2 Пей" від 16.10.2014 та зразки підпису Агапітова О.С.

Зазначений висновок судово-почеркознавчої експертизи хоча і не існував станом на момент вирішення справи місцевим господарським судом, однак розцінюється колегією суддів як доказ, який додатково підтверджує встановлені судом першої інстанції обставини та в сукупності з іншими доказами дає підстави вважати, що рішення №2 ПП „2 Пей" від 16.10.2014 підписане іншою особою, а не власником ПП „2 Пей".

Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд припустився порушення приписів статтей 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України та незаконно визнав недійсним договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №07/11/14 від 07.11.2014, який за твердженням позивача є нікчемним. Вказані доводи відповідач обґрунтовує ти, що законом не вимагається визнання нікчемного правочину недійсним.

З цього приводу суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що укладений між сторонами договір був визнаний судом першої інстанції недійсним саме у зв'язку із наявністю обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів - порушення з боку особи, яка від імені позивача підписала такий договір, компетенції на вчинення відповідного правочину, а не з підстав його нікчемності.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків щодо договору №07/11/14 від 07.11.2014, а саме: порушення з боку особи (Ситниченка Р.В.), яка від імені позивача підписала такий договір, компетенції на вчинення відповідного правочину.

При цьому, Ситниченко Р.В. за обставин підробки рішення засновника ПП „2 Пей" про його призначення на посаду директора, вчинив правочин не з перевищенням повноважень, а взагалі, не маючи повноважень вчиняти будь-які правочини від імені позивача.

Належних доказів того, що дії Ситниченка Р.В. щодо укладення зазначеного договору були схвалені в подальшому власником ПП „2 Пей", суду не надано. При цьому, дії щодо перерахування спірних коштів відповідачу також були здійснені не з волі Агапітова О.С., протилежного відповідачем не доведено.

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно даних реєстраційної справи станом на момент підписання договору №07/11/14 від 07.11.2014 директором ПП „2 Пей" був Ситниченко Р.В., який мав необхідний обсяг прав та повноважень для укладення зазначеного правочину, спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у особи, яка підписала від імені позивача вказаний договір, повноважень на вчинення відповідних дій.

Крім того, та обставина, що відповідач не знав або не міг знати про відсутність повноважень у Ситниченка Р.В. на вчинення спірного правочину, не може братись до уваги при вирішенні питання щодо визнання зазначеного договору недійсним та застосуванні наслідків його недійсності, оскільки права законного власника спірних коштів мають бути відновлені.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, оскільки відповідач отримав від позивача за недійсним договором грошові кошти в сумі 37000000,00 грн., на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України такі кошти мають бути повернуті позивачу.

Обставина відсутності вироку у кримінальній справі, яким було б встановлено та доведено факт незаконного викрадення печатки позивача, незаконного звільнення та призначення керівника позивача, а також незаконного заволодіння грошовими коштами позивача у сумі 37000000,00 грн., так само як і відсутність підтвердження звернення засновника ПП „2 Пей" до суду із позовом про визнання недійсним рішення власника ПП „2 Пей" №2 від 16.10.2014 року, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог та скасування рішення у даній справі, оскільки господарський суд, розглядаючи справу, не позбавлений права та можливості в межах своєї компетенції встановлювати ті чи інші обставини, які є суттєвими для вирішення спору, виходячи із оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності. Тому доводи апелянта з цього приводу колегією суддів відхиляються.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин, укладений між сторонами договір №07/11/14 від 07.11.2014 правомірно визнаний судом недійним, а позовні вимоги ПП „2 Пей" обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Онлайн Медіа" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі №910/27597/14 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Онлайн Медіа" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі №910/27597/14 залишити без змін.

Матеріали справи №910/27597/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець