Постанова

від 18.06.2015 по справі 910/27597/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року Справа № 910/27597/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: Мартинюка А.П., дов. № б/н від 26.11.2014 року;

Відповідача: Бойка М.М., дов. № б/н від 22.12.2014 року;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року

у справі № 910/27597/14 господарського суду міста Києва

за позовом приватного підприємства "2 Пей"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа"

про стягнення 37 000 000,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року приватне підприємство "2 Пей" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа", просило стягнути з відповідача 37 000 000,00 грн., отриманих останнім за договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 07.11.2014 року № 07/11/14, який позивач вважав нікчемним (т. 1, а.с. 12-16).

Правовою підставою для заявленої вимоги приватне підприємство "2 Пей" обрало ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, зазначивши, що вищезгаданим правочином було порушено публічний порядок, оскільки договір від імені позивача було укладено особою, яку власник не призначав на посаду керівника, внаслідок чого відбулось незаконне заволодіння коштами юридичної особи (позивача).

Клопотанням від 09.02.2015 року приватне підприємство "2 Пей" просило суд про вихід за межі позовних вимог та визнання договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 07.11.2014 року № 07/11/14 недійсним у зв'язку з укладенням його особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та керувалась підробленими документами (т. 1, а.с. 215-218).

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року (суддя Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року (головуючий Новіков М.М., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.) (т. 2, а.с. 50-59) визнано недійсним договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 07.11.2014 року № 07/11/14. Позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа" 37 000 000,00 грн. основного боргу. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 225-232).

Зазначивши про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 228 ЦК України, суди, разом з тим, з посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, керуючись п. 1 ст. 83 ГПК України, встановили, що ОСОБА_4 за обставин підробки рішення засновника приватного підприємства "2 Пей" про його призначення на посаду директора, вчинив правочин не з перевищенням повноважень, а взагалі за їх відсутності.

Вищевикладене стало підставою для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові та визнанні недійсним оспорюваного договору (т. 2, а.с. 77-80).

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/947 від 10.06.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Корсак В.А., судді Прокопанич Г.К. (доповідач), Шаргало В.І. (т. 2, а.с. 74).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2015 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.06.2015 року (т. 2, а.с. 75-76).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто, з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені судові акти вищезазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності сторін.

Разом з тим, ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі наданих позивачем доказів, а саме, копій експертних висновків суди встановили факт підробки рішення засновника приватного підприємства "2 Пей" про призначення ОСОБА_4 на посаду директора і, як наслідок, визнали правочин недійсним.

Натомість, судами не перевірені доводи відповідача про наявність у матеріалах справи копії реєстраційної справи приватного підприємства "2 Пей", наданої відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дарницького району (т. 1, а.с. 131-191), згідно якої на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 був директором позивача та про відповідність його дій п. 17 статуту приватного підприємства "2 Пей" (т. 1, а.с. 19-27).

Також судами не досліджено та, відповідно, не надано оцінки тим обставинам, що рішенням власника № 1/2014 від 12.11.2014 року ОСОБА_4 було звільнено з посади директора приватного підприємства "2 Пей" (т. 1, а.с. 185); не з'ясовано, чи не суперечить зазначене тому, що, за твердженням позивача, рішення № 2 від 16.10.2014 року про призначення ОСОБА_4 на відповідну посаду було підроблено, адже, у разі встановлення факту підробки рішення таке рішення підлягає скасуванню або визнається нечинним.

Не досліджувались судами і первинні платіжні документи, за якими було здійснено перерахування коштів за спірним договором, не з'ясовано, чи відповідають платіжні доручення вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зокрема, п. 2.1, Глави 3, додатку № 8 до Інструкції щодо наявності підписів відповідальних осіб та відбитка печатки.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Частиною 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно п. 21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Матеріали справи містять копії експертних досліджень (т. 1, а.с. 205-207; т. 2, а.с. 20-27), які не можуть вважатись висновками судових експертів у розумінні ст. 42 ГПК України, а є лише письмовими доказами у справі.

Разом з тим, судом не перевірено, чи є вищеперелічені докази належними та допустимими та чи відповідають вони приписам ст. 34 ГПК України.

Так, у копії висновку № 1/15 від 22.01.2015 року (т. 1, а.с. 205-207) зазначено, що досліджувалась електрофотокопія рішення приватного підприємства "2 Пей" № 2 від 16.10.2014 року та зразки підписів гр. ОСОБА_5. вільні у довіреностях від 01.05.2013 року, № 1 від 12.03.2014 року, картках зі зразками підписів та відбитків печатки від 19.03.2014 року, одночасно експертом зазначено, що питання щодо наявності монтажу у наданій для дослідження електрофотокопії виходить за межі компетенції експерта-почеркознавця.

Копія висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12014100100012533, не засвідчена печаткою експертної установи,а містить лише копію печатки "для пакетів" канцелярії прокуратури м. Києва, що суперечить п. 4.17 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5).

Також судами не перевірено, чи відповідають надані копії експертних висновків в частині надання експерту зразків почерку особи, що ідентифікується, Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК України.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Матеріали справи містять копії документів (т. 1, а.с. 132-191), не засвідчені належним чином, відповідно до п. 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55 та ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, прийняті у справі судові рішення грунтуються на неналежних доказах, дослідження яких та їх оцінка має значення для встановлення фактичних обставин справи.

Наслідком порушення судом норм процесуального права є передчасне застосування як п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, так і ст. 216 ЦК України

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року у справі № 910/27597/14 скасувати.

Справу № 910/27597/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало