Постанова

від 20.05.2015 по справі 13/219

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року Справа № 13/219 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Акулової Н.В., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі№ 13/219 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" доОб`єднання співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6" простягнення 104682,70 грн. за участю представників сторін:

позивача: Кучкова Ю.В., дов. від 26.12.2014 № 91/2014/12/26-11

відповідача: Пінчук М.М., дов. від 20.01.2015 б/н

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у розмірі 104682,70 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 у справі № 13/219, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 у справі № 13/219 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського міста Києва в іншому складі суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 у справі № 13/219 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Тарасенко К.В., суддів Іоннікової І.А., Тищенко О.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі № 13/219, передати справу на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6", в якому відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі № 13/219 залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.03.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6" був укладений договір № 1630255 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого позивач, як постачальник, зобов'язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу, як споживачу, для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договорі (п. 1.1 договору).

Як передбачено п. 2.1 договору, при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та розрахунків за енергоносії.

Згідно із п.п. 2.2.1, 2.3.1 договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем, як споживачем, для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, а відповідач зобов'язався сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Пунктом 4.3. договору визначено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Судами першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що 16.03.2007 відповідач листом за вих. № 030 повідомив позивача про припинення дії договору, відповідно до п. 4.3., з 01.06.2007 року, а отже з цієї дати дія договору була припинена з ініціативи відповідача.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся із вказаним позовом до суду, який обґрунтований тим, що у період з 01.11.2006 по 01.05.2009 позивач поставив відповідачу теплову енергію у гарячій воді на загальну суму 404589,19 грн., а відповідач за вказаний період розрахувався лише частково, в результаті чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 63816,49 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Позивачем також нараховані 3% річних в розмірі 34316,10 грн. та збитки від інфляції в розмірі 6550,11 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що дія договору була припинена з ініціативи відповідача з 01.06.2007, а тому позивач може заявляти вимогу щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію тільки за період до 01.06.2007, станом на 01.06.2007 заборгованість відповідача перед позивачем становить 186049,78 грн.; згідно платіжних доручень: № 212 від 23.11.2006, № 123 від 26.07.2007, № 239 від 28.12.2006, № 20 від 31.01.2007, № 38 від 27.02.2007, № 45 від 23.03.2007, № 139 від 30.08.2007, № 139 від 30.08.2007, № 75 від 26.04.2007, № 113 від 27.06.2007, № 83 від 24.05.2007 відповідач сплатив кошти за спожиту теплову енергію в розмірі 283948,51 грн.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що зазначені платіжні доручення підтверджують здійснення відповідачем сплати за отриману теплову енергію в повному обсязі, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані рішення судів попередніх інстанції, зазначає наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у цій у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 01.11.2006 по 01.05.2009 у сумі 63816,49 грн.

Дослідивши умови договору щодо підстав його припинення, суди дійшли вірного висновку про те, що договір припинив свою дію з 01.06.2007, а тому період, за який може бути нарахований борг складає з 01.11.2006 по 01.06.2007.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 про відмову у позові у цій справі, Вищий господарський суд України у постанові від 05.11.2014 зазначив, що висновки судів про здійснення відповідачем оплати у повному обсязі зроблені без з'ясування розміру нарахування за поставлену теплову енергію у спірний період, належного дослідження стану розрахунків між сторонами у цей період, з'ясування правомірності часткового зарахування позивачем оплат, здійснених відповідачем 26.04.2007 та 30.05.2007, у рахунок погашення заборгованості за попередні періоди, та вказав на необхідність врахувати викладені обставини при новому розгляді справи.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Разом з тим, вказівки, що містилися у постанові суду касаційної інстанції, судами першої та апеляційної інстанцій не виконані.

Так, вірно вказавши про те, що період, за який може бути нарахований борг складає з 01.11.2006 по 01.06.2007, місцевий господарський суд разом з тим не з'ясував обсяг теплової енергії, поставленої позивачем у вказаний період, та її вартість, визначену згідно із умовами договору, належним чином не дослідив розрахунки між сторонами за поставлену у цей період теплову енергію та залишив поза увагою і не надав оцінки як фактичним обставинам справи, так і доводам позивача про те, що платежі на суму 283948,51 грн. згідно із платіжними дорученнями, на які посилався суд, були враховані позивачем при визначенні суми боргу.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу у повному обсязі, на вказане уваги не звернув, та не усунув суперечливі висновки місцевого господарського суду, який встановив, що станом на 01.06.2007 заборгованість відповідача становила 186049,78 грн., та разом з тим врахував як належні докази оплати цієї заборгованості платежі, здійснені відповідачем до вказаної дати, а саме: платіжні доручення № 212 від 23.11.2006, № 239 від 28.12.2006, № 20 від 31.01.2007, № 38 від 27.02.2007, № 45 від 23.03.2007, № 75 від 26.04.2007, № 83 від 24.05.2007.

Отже, не визначивши перш за все вартість теплової енергії, поставленої позивачем у спірний період, передчасним є висновок судів про те, що платіжні доручення на суму 283948,51 грн. підтверджують здійснення відповідачем оплати за отриману теплову енергію у повному обсязі.

При цьому, не дослідивши належним чином стан розрахунків сторін у спірний період, суди залишили поза увагою обставини часткового зарахування позивачем оплат, здійснених відповідачем 26.04.2007 та 30.05.2007 у рахунок погашення заборгованості за попередні періоди, та не надали оцінки правомірності таких дій позивача.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, з'ясувати обсяг теплової енергії, поставленої позивачем у спірний період, та її вартість, визначену згідно із умовами договору, дослідити подані відповідачем докази оплати теплової енергії у спірний період, перевіривши призначення цих платежів та чи були враховані такі платежі у наданому позивачем розрахунку заборгованості, надати оцінку правомірності часткового зарахування позивачем оплат, здійснених відповідачем 26.04.2007 та 30.05.2007 у рахунок погашення заборгованості за попередні періоди, і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі № 13/219 скасувати.

Справу № 13/219 передати на новий розгляд до Господарського міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Н. Акулова

Т. Козир