Постанова

від 21.05.2015 по справі 826/18728/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18728/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніс», Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оніс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 листопада 2014 року: № 0005792201, № 0005802201, № 0049741702, № 0005782212, № 0049751702.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано винесені Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення № 0005782212 та № 0049741702 від 21 листопада 2014 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача - необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оніс» (код ЄДРОПУ 32069791) зареєстроване в якості юридичної особи 01 серпня 2002 року Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 125037.

У період з 20 жовтня 2014 року по 07 листопада 2014 року на підставі направлень № 1098/26-51-22-01, № 1099/26-51-22-01, № 1100/26-51-17-02, № 1101/26-51-17-02, № 1102/26-51-22-01, № 1103/26-51-22-01 від 20 жовтня 2014 року, № 1116/26-51-22-01 та №1117/26-51-22-01 від 27 жовтня 2014 року, письмового повідомлення № 53/26-51-22-01 від 07 жовтня 2014 року, наказів № 1280-П від 07 жовтня 2014 року, № 1366-П від 03 листопада 2014 року, виданих ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.2 ст. 77 ПК України відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Оніс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт № 8951/26-51-22-1/32069791 від 14 листопада 2014 року.

У ході проведення перевірки встановлено наступні порушення позивачем норм податкового законодавства: п. 44.6 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 264 769,00 грн., в т.ч. за: ІІ-ІІІ кв. 2011 року - на суму 275 685,00 грн.; ІІ- ІV кв. 2011 року - на суму 385 822,00 грн.; півріччя 2012 року - на суму 35 329,00 грн.; ІІІ кв. 2012 року - на суму 130 936,00 грн.; 2012 рік - на суму 420 996,00 грн.; 2013 рік - на суму 1 457 951,00 грн.; пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.6 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 2 271 131,00 грн., в т.ч. за: липень 2011 року - на суму 34 661,00 грн.; серпень 2011 року - на суму 5 825,00 грн.; вересень 2011 року - на суму 199 240,00 грн.; жовтень 2011 року - на суму 95 771,00 грн., квітень 2012 року - на суму 1 040,00 грн., травень 2012 року - на суму 14 154,00 грн., червень 2012 року - на суму 18 453,00 грн., липень 2012 року - на суму 25 233,00 грн., серпень 2012 року - на суму 10 889,00 грн., вересень 2012 року - на суму 54 932,00 грн., жовтень 2012 року - на суму 886,00 грн., листопад 2012 року - на суму 58 736,00 грн., грудень 2012 року - на суму 216 626,00 грн., січень 2013 року - на суму 68 111,00 грн., лютий 2013 року - на суму 99 083,00 грн., березень 2013 року - на суму 125 839,00 грн., квітень 2013 року - на суму 32 278,00 грн., травень 2013 року - на суму 91 853,00 грн., липень 2013 року - 149 717,00 грн., серпень 2013 року - 40 416,00 грн., вересень 2013 року - 45 492,00 грн., жовтень 2013 року - на суму 170 926,00 грн., листопад 2013 року - 190 481,00 грн., грудень 2013 року - 520 489,00 грн.; пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» та пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, у результаті чого підприємством з виплаченого доходу фізичній особі в розмірі 1 407,00 грн., не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 211,05 грн., який не відображено в податковому розрахунку за 3 квартал 2013 року; п. 2.8 та п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року; п. 286.4 ст. 286 ПК України, в частині подання податкової звітності з плати за землю на 2012 рік та 2013 рік з порушенням встановленого граничного терміну подання.

21 листопада 2014 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: за формою «Р» № 0005792201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 458 820,75 грн., з яких 1 989 084,00 грн. - за основним платежем та 469 736,75 грн. - за штрафними санкціями; за формою «Р» № 0005802201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 419 542,50 грн., з яких 1 935 634,00 грн. - за основним платежем та 483 908,50 грн. - за штрафними санкціями; за формою «С» № 0005782212, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 716 792,00 грн.; за формою «Р» № 0049741702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на загальну суму 773,82 грн., з яких 211,05 грн. - за основним платежем та 562,77 грн. - за штрафними санкціями; за формою «Р» № 0049751702, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: адміністративні штрафи та інші санкції (надходження коштів, контроль за справлянням яких закріплено за податковим органом, на загальну суму 510,00 грн., з яких 510,00 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року позивач здійснював господарські операції на підставі укладених із контрагентами тотожних договорів підряду, за змістом яких ТОВ «Євростройтех», ТОВ «Будресурс-К», ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Спецекспертгруп», ТОВ «Техно-Торг» та ТОВ «Спецпідряд сервіс» (виконавці) зобов'язуються за дорученням ТОВ «Оніс» (замовник) взяти на себе зобов'язання із виконання підрядних робіт на об'єктах замовника, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх на умовах цих договорів.

На підтвердження факту реального виконання умов укладених договорів підряду позивачем надано до суду першої інстанції: за укладеними договорами із ТОВ «Євростройтех»: додатки до договору (договірна ціна та локальний кошторис); видаткові накладні та рахунки-фактури; довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3 та акт приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2В; акти здачі-приймання робіт - за жовтень 2011 року; за укладеними договорами із ТОВ «Будресурс-К»: видаткові накладні та рахунки-фактури; відповідні додатки до договорів (договірні ціни / протоколи погодження вартості робіт та локальні кошториси / кошториси); довідки за ф. № КБ-3 та акти за ф. № КБ-2В; акти виконаних робіт; акти до протоколів № 1 - за липень-грудень 2013 року; за укладеними договорами із ТОВ «Салкон-2012»: відповідні додатки до договорів (договірні ціни / протоколи погодження вартості робіт та локальні кошториси / кошториси); акти виконаних робіт; довідки за ф. № КБ-3 та акти за ф. № КБ-2В - за грудень 2012 року та лютий-травень 2013 року; за укладеними договорами із ТОВ «Спецекспертгруп»: кошториси; акти здачі-прийняття робіт; рахунки-фактури та видаткові накладні; до частини договорів надані відповідні додатки (договірна ціна / протокол погодження вартості робіт та локальний кошторис); довідки за ф. № КБ-3 та акти за ф. № КБ-2В - за листопад-грудень 2012 року та січень-лютий 2013 року; за укладеними договорами із ТОВ «Спецпідряд сервіс»: до частини договорів надані відповідні додатки (договірна ціна / протокол погодження вартості робіт та локальний кошторис); довідки за ф. № КБ-3 та акти за ф. № КБ-2В; рахунки-фактури та видаткові накладні; акти до протоколів № 1; акти здачі-прийняття робіт - за травень-вересень 2012 року.

Крім того, встановлено, що розрахунки між позивачем та виконавцями проведено у безготівковій формі, про що свідчать банківські виписки.

Водночас, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Оніс» встановлено відображення позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суми ПДВ розміром 2 271 131,00 грн. та включення її до складу податкового кредиту на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних, а саме: від ТОВ «Євростройтех» - у розмірі 329 672,00 грн.; від ТОВ «Техно-Торг» - у розмірі 2 999,00 грн.; від ТОВ «Спецпідряд сервіс» - у розмірі 122 588,00 грн.; від ТОВ «Спецекспертгруп» - у розмірі 173 664,00 грн.; від ТОВ «Будресурс-К» - у розмірі 1 117 520,00 грн.; від ТОВ «Салкон-2012» - у розмірі 518 862,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року ТОВ «Оніс» задекларовано податкового кредиту з ПДВ у розмірі 5 857 245,00 грн., проте перевіркою визначення податкового кредиту відповідачем встановлено його завищення на суму 2 271 131,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на суму 2 271 131,00 грн.

Також, у ході аналізу податкової звітності з податку на прибуток відповідачем встановлено, що ТОВ «Оніс» включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та відображено в деклараціях з податку на прибуток підприємств відповідних періодів суму витрат у розмірі 2 264 769,00 грн., понесених від контрагентів, зокрема: ТОВ «Євростройтех», ТОВ «Будресурс-К», ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Спецекспертгруп», ТОВ «Техно-Торг» та ТОВ «Спецпідряд сервіс».

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 31 582 874,00 грн. Однак, відповідачем встановлено їх завищення на загальну суму 2 264 769,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету, на 2 264 769,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Оніс» є електромонтажні роботи, а також будівництво житлових та нежитлових будівель, для чого останнім отримана відповідна ліцензія. У перевіряємий період відповідно до укладених договорів із контрагентами (генпідрядники/замовники), позивач мав велику кількість замовлень на виконання будівельних підрядів на багатьох будівельних об'єктах, зокрема: ТОВ «Фактор Консалтс», ТОВ «Трейдом», ТОВ «Рекламне Агентство «АІТІ», ДП «Інформаційний центр» Мін'юсту України, ПАТ «Київська пересувна механізована колона-2» (ПАТ «КПМК-2»), НУ «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА), ТОВ «Продпак ЛТД», ТОВ «БК «Атлант», Підприємство «Гоойоорд Б.В.», ТОВ «ТРК», ТОВ «БК «Будтранссервіс», ТОВ «Ля Бріош», ТОВ «АМ Централ Сервіс», ТОВ «Макрохім», ТОВ «АдПро», ТОВ «КУА АПФ «Українські фонди», ТОВ «Азаріс», ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій», Посольство Швеції в Україні, МП «ПМК-1».

У зв'язку із одночасним виконанням робіт у різних регіонах України на об'єктах будівництва зазначених вище замовників ТОВ «Оніс» змушене додатково залучити кваліфіковані компанії, такі як: ТОВ «Євростройтех», ТОВ «Будресурс-К», ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Спецекспертгруп», та ТОВ «Спецпідряд сервіс» для виконання своїх зобов'язань перед замовниками, що, у свою чергу, давало змогу останньому виконувати такий об'єм робіт, відтак, договори підряду завжди укладались після підписання договорів із генпідрядниками. При цьому, у спірних господарських взаємовідносинах контрагенти позивача (виконавці) виступали в якості субпідрядників та/або постачальників товарів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що закупівля необхідних матеріалів та обладнання для виконання отриманих від генпідрядників замовлень ТОВ «Оніс» у перевіряємий період здійснювалась безпосередньо у виконавців, за умови доставки - за власний рахунок на вказаний позивачем об'єкт будівництва, а саме: на об'єкти будівництва замовників ТОВ «Фактор Консалтс» («Житловий будинок, за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 89») та ТОВ «Трейдом» («Холодильний термінал. Склад № 1, за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Мартусівка») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Євростройтех» - виконавця будівельно-монтажних робіт у жовтні 2011 року; на об'єкт будівництва замовника ТОВ «Рекламне Агентство «АІТІ» («Офісні приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г, корп. «С») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Спецпідряд сервіс» - виконавця робіт із модернізації системи контролю доступом у червні 2012 року; на об'єкт будівництва замовника НаУКМА («Приміщення аудиторій № 100 та № 101 корпусу № 4 НаУКМА») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Спецпідряд сервіс» - виконавця робіт з монтажу структурованої кабельної мережі у вересні 2012 року, а на інший об'єкт будівництва вказаного замовника («навчальний корпус № 1 НаУКМА») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Салкон-2012» - виконавця ремонтно-відновлювальних робіт системи пожежної сигналізації у лютому 2013 року; на об'єкт будівництва ТОВ «Продпак ЛТД» («Цех із виробництва фасованої продукції з чаю та кави та логістичний центр ТОВ «Продпак ЛТД» по вул. Броварській, 27, с. Требухів, Броварського району, Київської обл.») - закупівля здійснювалась у виконавців робіт з улаштування системи відеонагляду, слабкострумових систем, додаткових робіт по монтажу електричних мереж, улаштування мереж пожежної безпеки - ТОВ «Будресурс-К» у липні-грудні 2013 року, ТОВ «Салкон-2012» у лютому-травні 2013 року, ТОВ «Спецекспертгруп» у листопаді 2012 року та січні 2013 року, ТОВ «Спецпідряд сервіс» у липні 2012 року; на об'єкт будівництва ТОВ «БК «Атлант» («Цех із виробництва фасованої продукції з чаю та кави та логістичний центр ТОВ «Продпак ЛТД» по вул. Броварській, 27, с. Требухів, Броварського району, Київської обл.») - закупівля здійснювалась у виконавців робіт з монтажу електричних мереж - ТОВ «Будресурс-К» у липні-грудні 2013 року, ТОВ «Салкон-2012» у лютому-травні 2013 року, ТОВ «Спецекспертгруп» у листопаді 2012 року та січні 2013 року; на об'єкт будівництва ДП «Інформаційний центр» Мін'юсту України («Офісні приміщення за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 76-Г») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Спецекспертгруп» - виконавця робіт із побудови електричних та слабоструменевих мереж у грудні 2012 року; на об'єкт будівництва ПАТ «КПМК-2» («Багатоквартирний житловий будинок за адресою: Київська обл., м. Українка, вул. Київська, 1») - закупівля здійснювалась у виконавців робіт із улаштування, встановлення та монтажу пусконалагоджувальних робіт ТОВ «Спецпідряд сервіс» у червні-вересні 2012 року, ТОВ «Спецекспертгруп» у грудні 2012 року та січні 2013 року; на об'єкти будівництва Підприємство «Гоойоорд Б.В.» («Офісні приміщення за адресами: по вул. І. Франка та по вул. Пушкінській у м. Києві») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Спецпідряд сервіс» - виконавця робіт із ремонту системи контролю доступом, монтажу системи охоронної сигналізації у травні та вересні 2012 року, а також у ТОВ «Салкон-2012» - виконавця робіт з монтажу електричних мереж та монтаж структурованої кабельної системи у лютому-травні 2013 року; на об'єкт будівництва ТОВ «ТРК» («Офісні приміщення за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 19-21, БЦ «Леонардо») - закупівля здійснювалась у виконавців робіт із розширення системи відеоспостереження та системи контролю ТОВ «Спецекспертгруп» у грудні 2012 року, ТОВ «Салкон-2012» у лютому 2013 року та ТОВ «Будресурс-К» у грудні 2013 року; на об'єкт будівництва ТОВ «БК «Будтранссервіс» («Нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, 6») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Салкон-2012» - виконавця комплексу монтажно-будівельних робіт у грудні 2012 року; на об'єкт будівництва ТОВ «Ля Бріош» («Реконструкція частини приміщень будівлі адміністративно-побутового корпусу «Д» літ.А під розміщення кафе, за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 18») - закупівля здійснювалась у виконавців комплексу монтажних робіт систем безпеки ТОВ «Спецекспертгруп» у січні-лютому 2013 року, ТОВ «Салкон-2012» у лютому 2013 року, ТОВ «Будресурс-К» у липні 2013 року; на об'єкт будівництва ТОВ «АМ Централ Сервіс» («Офісні приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г, корпус «С») - закупівля здійснювалась у ТОВ «Будресурс-К» - виконавця робіт із модернізації системи контролю доступом у жовтні 2013 року; на об'єкт будівництва ТОВ «Макрохім» («Лабораторія СЕС в м. Тернопіль») - закупівля здійснювалась у виконавців монтажних та пусконалагоджувальних робіт комплексу систем безпеки ТОВ «Салкон-2012» у лютому-березні 2013 року та ТОВ «Будресурс-К» у грудні 2013 року.

Крім того, відповідач в акті перевірки № 8951/26-51-22-1/32069791 від 14 листопада 2014 року посилається на отримані матеріали та інформацію щодо контрагентів позивача (акт Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київської області № 45/22-00/36844712 від 17 квітня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Євростройтех»; акт ДПІ у Приморському районі ГУ Міндоходів в Одеській області № 476753-22-3/37634001 від 29 серпня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецпідряд сервіс»; акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 385/3-22-08-35791183 від 11 жовтня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг»; акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 289/26-58-22-08-11/37849140 від 14 березня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецекспертгруп»; акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 1503/26-59-22-05 від 25 червня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будресурс-К»), якими встановлено відсутність підприємств за податковими адресами, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновників та директорів контрагентів, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти до висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, зокрема, його контрагентів, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 29 січня 2014 року № К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року № К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року № К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року № К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року № К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року № К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року № К/800/6497/13.

Колегією суддів також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України № 2379/12/13-12 від 14 листопада 2012 року, така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Судам варто враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб. Наприклад, не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду справи про її адміністративний проступок, при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, працівником (представником) якої була ця фізична особа, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Тому, колегія суддів вважає посилання відповідача на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року по справі № 757/23026/13-к, яким директора ТОВ «Спецекспертгруп» визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України, як на підставу відсутності реального здійснення господарських операцій та порушення позивачем норм податкового законодавства, необґрунтованими, з урахуванням того, що обставини щодо діяння директора ТОВ «Спецекспертгруп», встановлені у вироку Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року, не доводять протиправності дій позивача щодо заниження податку на прибуток та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, оскільки такі акти не є допустимими доказами в розумінні КАС України порушення позивачем податкового законодавства, та не підтверджують протиправності дій позивача щодо заниження податку на прибуток та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем надано до суду першої інстанції копії відповідних первинних документів, а саме: договорів, додатків до договорів (договірна ціна та локальний кошторис), видаткових накладних, рахунків-фактури, довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3, актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2В, актів здачі-приймання робіт, податкових накладних.

Між тим, як встановлено судом першої інстанції, окремі з наданих документів не відповідають вказаним вище обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: видаткові накладні та рахунки-фактури не містять відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, щодо місця їх складання.

Крім того, судом першої інстанції встановлено ряд невідповідностей та порушень при складенні окремих первинних документів, а саме: зазначені в додатках (локальний кошторис та договірна ціна на будівництво), довідках за ф. № КБ-3 та актах за ф. № КБ-2В об'єкти будівництва до договорів підряду не відповідають об'єктам, визначеним у договорах (в укладеному договорі № 10-08/12 із ТОВ «Спецпідряд сервіс» об'єкт будівництва «Багатоквартирний житловий будинок, за адресою: Київська обл., м. Українка, вул. Київська, 1» замовника ПАТ «КПМК-2», а у похідних документах - «Офісні приміщення, за адресою: м. Київ, вул. І.Франка, 33/34» замовника Підприємство «Гоойоорд Б.В.»); замість визначених додатків до договорів - локальний кошторис та договірна ціна на будівництво, надано зовсім інші - протокол № 1 погодження вартості та строків виконання робіт; вказані в актах здачі-прийняття робіт до договорів підряду (із ТОВ «Спецекспертгруп») види робіт не відповідають видам робіт, встановленим у відповідних кошторисах та договорах.

Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки первинних документів самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення таких документів сили звітних податкових і одночасно розрахункових документів, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, виходячи із приписів наведених законодавчих норм, лише відсутність первинних документів, а не окремі їх недоліки, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Згідно з ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Позивачем разом із апеляційною скаргою додано нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, та обґрунтовано необхідність дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з урахуванням того, що прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів зумовлюється поважністю причин, з яких докази не могли бути подані до суду першої інстанції.

Зокрема, позивачем надано копії наступних документів: витягу з журналу реєстрації довіреностей за 2011-2014 роки, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, первинних документів по правовідносинам позивача з ТОВ «Техно-Торг» (договори підряду, додаткові угоди, додатки до договору (договірна ціна та локальний кошторис), видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3 та акт приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2В).

Колегія суддів звертає увагу на те, що надані позивачем додаткові докази є первинними документами, які підтверджують реальне виконання господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентами, а тому мають істотне значення для розгляду та вирішення справи.

Крім того, колегією суддів встановлено, що у період здійснення позивачем господарських операцій на підставі укладених із контрагентами договорів підряду, позивач та його контрагенти були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Також, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За змістом листа Вищого адміністративного суду України № 2198/11/13-11 від 24 листопада 2011 року передбачено, що визначені розглядуваною законодавчої нормою санкції застосовуються не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Тому повторність визначення контролюючим органом протягом 1095 днів суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування слід застосовувати в розрізі кожного окремого з податкових порушень, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України. Тобто повторним у розумінні статті 123 Податкового кодексу України є визначення контролюючим органом податкових зобов'язань внаслідок вчинення одного й того самого порушення: або неподання податкової декларації, або заниження податкових зобов'язань з окремого виду податку, або завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість тощо.

У разі повторного визначення податкових зобов'язань за вчинення різних податкових порушень (наприклад, спочатку внаслідок виявлення заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а згодом протягом 1095 днів через виявлення завищення суми бюджетного відшкодування) підвищений розмір відповідальності застосовуватися не повинен.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом накладено на ТОВ «Оніс» штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25 % визначених відповідачем сум податкових зобов'язань, а саме: з податку на прибуток нараховано суму грошового зобов'язання у розмірі 1 989 084,00 грн., відповідно 25 % від вказаної суми становить - 469 736,75 грн.; з ПДВ нараховано суму грошового зобов'язання у розмірі 1 935 634,00 грн., відповідно 25 % від вказаної суми становить - 483 908,50 грн.

Крім того, згідно з пп. 54.3.2, 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що при здійсненні податкового контролю ТОВ «Оніс» не надані відповідачу витребувані в обов'язкових для виконання запитах первинні документи по господарським операціям із ТОВ «Євростройтех», ТОВ «Будресурс-К», ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Спецекспертгруп», ТОВ «Спецпідряд сервіс», що свідчить про правомірність застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що на запит б/н від 29 жовтня 2014 року про надання оригіналів первинних документів ТОВ «Оніс» забезпечило доступ до вказаних документів відповідача.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року: № 0005792201, № 0005802201, № 0049751702, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З приводу правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0005782212 від 21 листопада 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем під час проведення перевірки встановлено, що позивачем для виведення залишку готівки в касі у серпні, вересні та жовтні 2013 року надавались видаткові касові ордери (№ 116 та № 117 від 16 серпня 2013 року, № 127 від 03 вересня 2013 року, № 160 від 28 жовтня 2013 року), в яких видача готівки з каси на виплату грошей (повернення повторної фінансової допомоги) гр. ОСОБА_5 не підтверджено підписом одержувача.

За результатами дотримання ТОВ «Оніс» встановленого наказом № 3 від 11 січня 2011 року ліміту залишку готівки в касі у розмірі 401,00 грн. відповідачем встановлено перевищення такого ліміту на загальну суму 358 396,00 грн., що спричинило порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, як наслідок, податковим органом застосовано до позивача фінансові санкції, передбачені ч. 2 ст. 1 Указу Президента України № 436/95 від 12 червня 1995 року «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», у вигляді штрафу за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожен день, який становить 716 792,00 грн.

Згідно з п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Відповідно до п.п. 2.8, 2.9, 2.10 вказаного Положення, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства (підприємця) може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами).

Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси відомостях на виплату грошей (далі - видаткова відомість) (додаток 1).

Згідно з п.п. 3.1, 3.4, 3.5 вказаного Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не врегульовано законодавством України, можуть проводити видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що засвідчуються підписом здавальника.

У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу, або за окремою видатковою відомістю.

Якщо підприємство (підприємець) надає держателям електронних платіжних засобів послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95 від 12 червня 1995 року, установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

За своєю суттю передбачена статтею 1 Указу Президента України № 436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 ГК. При цьому колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а отже, встановлений статтею 250 ГК строк адміністративно-господарської санкції застосовується при її реалізації.

Згідно зі ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 ГК України передбачено, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК, відповідно до частини першої якої, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після спливу одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки).

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку про те, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Враховуючи те, що застосований згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0005782212 від 21 листопада 2014 року штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосований у межах строків, визначених статтею 250 ГК.

Правова позиція щодо застосування до спірних відносин статті 250 ГК висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2007 року № 21-713во06, 15 вересня 2009 року № 21-558во09, 27 травня 2014 року № 21-126а14, від 04 листопада 2014 року № 21-466а14.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки порушення норм з регулювання обігу готівки мало місце у серпні, вересні та жовтні 2013 року, а податкове повідомлення-рішення № 0005782212, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції, винесене 21 листопада 2014 року, тобто після закінчення річного строку з моменту вчинення порушення, то таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

З приводу правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0049741702 від 21 листопада 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що за даними податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за 3 кв. 2013 року позивачем у ряд. 157 податкового розрахунку відображено, нараховано та виплачено суму доходу у розмірі 1 407,00 грн. за господарськими взаємовідносинами із ФОП ОСОБА_6

У зв'язку із ненаданням позивачем під час перевірки виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців для підтвердження відображеного, нарахованого та сплаченого доходу за ознакою « 157» по ФОП ОСОБА_6 відповідач дійшов до висновку, що ТОВ «Оніс» із виплаченого доходу у розмірі 1 407,00 грн. не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 211,05 грн., що також не відображено у податковому розрахунку, та, як наслідок, спричинило донарахування відповідачем грошових зобов'язань з відповідного податку на загальну суму 773,82 грн., з яких 211,05 грн. - за основним платежем та 562,77 грн. - за штрафними санкціями.

Згідно з пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з пп. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до пп. «а», «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку.

Згідно з п. 177.8 ст. 177 ПК України, під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період ТОВ «Оніс» здійснювались фінансово-господарські операції із ФОП ОСОБА_6, що підтверджується наявними в матеріалах справи: рахунком № 104К від 20 серпня 2013 року та накладною № 099 від 21 серпня 2013 року, виписаними ФОП ОСОБА_6 до позивача, на загальну суму 1 407,00 грн.

Згідно з ч.ч. 3, 4, 6 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції, чинній до набрання чинності Законом України № 3205-VI від 07 квітня 2011 року), за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Водночас, у зв'язку із набранням чинності 07 травня 2011 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи - підприємця» № 3205-VI від 07 квітня 2011 року, у тих випадках, коли нормативно-правовими актами для підтвердження факту державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця передбачається подання платником податків до податкового органу копії свідоцтва про його державну реєстрацію, слід керуватись нормами Закону № 3205-VI та Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», зокрема, замість копії свідоцтва про державну реєстрацію подається копія чинної виписки із Єдиного державного реєстру платниками податків, державну реєстрацію яких проведено після 07 травня 2011 року або стосовно яких після зазначеної дати до Єдиного державного реєстру були внесені зміни щодо відомостей, які зазначались у свідоцтві про державну реєстрацію або вказуються у виписці. Як і раніше, подається копія свідоцтва про державну реєстрацію платниками податків, державну реєстрацію яких проведено до 07 травня 2011 року та стосовно яких після зазначеної дати до Єдиного державного реєстру не вносились зміни щодо відомостей, які зазначались у свідоцтві про державну реєстрацію або вказуються у виписці, а також платниками податків, для яких установлені особливості їх державної реєстрації та відомості про яких не включаються до Єдиного державного реєстру.

Таким чином, з урахуванням того, що датою проведення державної реєстрації ФОП ОСОБА_6 є 15 жовтня 1992 року, тобто до 07 травня 2011 року, тому підтверджуючим документом щодо реєстраційних даних такої ФОП є саме свідоцтво про його державну реєстрацію, а тому висновок відповідача щодо необхідності надання ТОВ «Оніс» виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців для підтвердження відображеного, нарахованого та виплаченого доходу у ряд. 157 податкового розрахунку (ф. № 1ДФ) за 3 кв. 2013 року по ФОП ОСОБА_6 є необгрунтованим, а податкове повідомлення-рішення № 0049741702 від 21 листопада 2014 року підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи, покладені податковим органом в основу висновків акту перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки відповідача по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, які, до того ж, не забезпечені логічним зв'язком між собою, з огляду на що висновки акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентами та підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Доводи апелянта, Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду сплачено судовий збір у розмірі 2 436,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 37 від 10 березня 2015 року.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За змістом ч. 6 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасувати та ухвалити нову.

У скасованій частині адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніс» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 0005792201, № 0005802201, № 0049751702 від 21 листопада 2014 року, винесені Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року - залишити без змін.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніс» (код ЄДРПОУ: 32069791) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість),00 грн.

Повний текст постанови виготовлений 22 травня 2015 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.