Ухвала

від 25.05.2015 по справі 203/2305/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3559/15 Справа № 203/2305/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф. Ф. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року м. Дніпропетровськ

25 травня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Черненкової Л.А.,

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Савченко» про визнання незаконним відсторонення від роботи, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та моральної шкоди, зобов'язання звільнити з роботи та провести остаточний розрахунок, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року позивач звернулась до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що з 17 вересня 2007 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді головного бухгалтера з неповним робочим днем. Згідно табелю робочого часу вона пропрацювала у відповідача до 31 жовтня 2007 року, у зв»язку з чим їй була нарахована заробітна плата в розмірі 284,67 грн., з яких 92,1 грн. за вересень, а 192,57 грн. за жовтень 2007 року. 03 листопада 2007 року, у приміщенні офісу під час завершення місячної звітності за жовтень 2007 року, директор запросив її та ОСОБА_3 на зустріч, а сам не з'явився, після чого в телефонному режимі наказав їй передати справи ОСОБА_3, як наступному головному бухгалтеру підприємства, при цьому повідомивши, що її послуг більше не потребує та наказав написати заяву про звільнення за власним бажанням.

Справи ОСОБА_3 передала, але акт приймання-передачі не складала та не писала заяву про звільнення. Зазначені події вважає фактичним відстороненням її від займаної посади. У листопаді 2007 року створена відповідачем комісія розглянула факт її відсутності на робочому місці без поважних причин з 22 жовтня 2007 року. Зазначає, що висновки комісії не є легітимними, оскільки головою комісії була офіційно не прийнята на роботу ОСОБА_3, а інші члени комісії або також оформлені після дати її відсутності на роботі, або ж взагалі не перебувають у трудових правовідносинах з відповідачем, є позаштатними працівниками.

01 грудня 2008 року, 03 липня 2009 року вона направила відповідачу заяви про допуск її до роботи та 28 липня 2009 року отримала відповідь про рішення відповідача звільнити її з 31 липня 2009 року на підставі ст.40 ч.5 КЗпП України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2012 року та ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2013 року встановлено факт відсутності наказу відповідача про її звільнення з роботи.

В зв'язку із цим 17 та 31 січня, 24 травня 2013 року направлені заяви відповідачу про допуск її до роботи, на що отримала відповідь про зміну місцезнаходження відповідача. 19 липня 2013 року вона прибула до відповідача за новим його місцезнаходженням із заявою про допуск її до робочого місця, однак директор відмовився це зробити. 22 жовтня 2013 року, а потім і 18 березня 2014 року вона зверталась до відповідача із заявами про звільнення її за власним бажанням відповідно з 28 жовтня 2013 року та з 25 березня 2014 року, у зв'язку із невиконанням відповідачем, як роботодавцем, вимог законодавства про працю. Дані заяви проігноровано.

З урахуванням викладеного, просить суд визнати незаконним її відсторонення відповідачем від роботи, стягнути з відповідача у зв'язку із цим середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2007 року по 01 квітня 2014 року в розмірі 52 389,04 грн., зобов'язати відповідача звільнити її за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, у зв'язку із невиконанням власником законодавства про працю в день винесення судом остаточного рішення та видати наказ про звільнення. Разом з тим, стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 2 100 грн., зобов'язати відповідача провести остаточний розрахунок з позивачем при звільненні всіх належних їй сум в розмірі 3 200 грн., а також стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. Факт завдання та розмір моральної шкоди мотивує тим, що відсторонення її від роботи та не сплата заробітної плати призвели до накопичення в неї боргів, працювати до відповідача позивач влаштувалась задля можливості оплати навчання сина, однак через дії відповідача не змогла цього зробити, крім того, вона мешкає разом із хворою матір'ю ІНФОРМАЦІЯ_1, яка потребує піклування та придбання ліків. Посилаючись на допущені відповідачем порушення її прав призвели до моральних страждань та вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, змусили звернутись за юридичною консультацією для з метою відстоювання в суді своїх прав, тому просила стягнути з відповідача зазначену суму моральної шкоди.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково (т.2 а.с.6-11).

Припинено трудові відносини між ТОВ «Видавничий дім «Савченко» та ОСОБА_2 з 25 березня 2014 року на підставі ст.38 ч.3 КЗпП України.

Зобов'язано ТОВ «Видавничий дім «Савченко» видати відповідний наказ про звільнення ОСОБА_2 із займаної нею з 17 вересня 2007 року посади головного бухгалтера ТОВ «Видавничий дім «Савченко», а також провести остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_2 у передбачені ст.116 КЗпП України строки.

Стягнуто з ТОВ «Видавничий дім «Савченко» на користь ОСОБА_2 у рахунок виплати вихідної допомоги при звільненні 1 800 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн., а всього - 2 800 грн.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із заочним рішенням суду ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту безпідставного її відсторонення від виконання посадових обов»язків головного бухгалтера, що є грубим порушенням вимог трудового законодавства України, а відтак правильно припинені трудові відносини між сторонами, зобов'язано відповідача видати відповідний наказ про звільнення ОСОБА_2 із займаної нею посади головного бухгалтера, з чого вбачається необхідність проведення остаточного розрахунку при звільненні у передбачені ст.116 КЗпП України строки, стягнення виплати вихідної допомоги при звільненні та відшкодування моральної шкоди, оскільки доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданням порушень прав позивача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору та вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені всі дійсні обставини справи, які вирішено згідно з законом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, наказом №3-К від 17 вересня 2007 року ОСОБА_2 прийнята на роботу до ТОВ «ВД «Савченко» на посаду головного бухгалтера з неповним робочим днем та з оплатою праці згідно штатного розкладу пропорційно відпрацьованому часу, за сумісництвом.

Згідно штатного розкладу співробітників відповідача з 01 вересня 2007 року - посадовий оклад головного бухгалтера ТОВ «ВД «Савченко» становив 460 грн. за повний робочий день, а станом на грудень 2007 року розмір такого окладу склав вже 600 грн. (а.с.23, 31). У вересні 2007 року позивачем відпрацьовано 10 неповних робочих днів (з 17 по 21 та з 24 по 28 вересня 2007 року), що становить 40 відпрацьованих годин (норма 80), а у жовтні 2007 року - 23 неповні робочі дні (з 01 по 05, з 08 по 12, 15, з 16 по 19, з 22 по 26, з 29 по 31 жовтня 2007 року), що становить 92 відпрацьовані години (норма 92). За даний час роботи відповідачем нарахована позивачу заробітна плата в загальному розмірі 284,67 гривень, з яких 92,1 гривень - у вересні та 192,57 гривень у жовтні 2007 року. В подальшому заробітна плата позивачу не нараховувалась, а табелі обліку робочого часу за листопад-грудень 2007 року не містять відміток про явку позивача на роботу, крім того, сама позивач в судовому засіданні підтвердила, що з 31 жовтня 2007 року немає відпрацьованих годин/робочих днів в ТОВ «ВД «Савченко», на робочому місці була відсутня з означеної дати.

09 листопада 2007 року комісією роботодавця ТОВ «ВД «Савченко» складено акт про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин.

01 грудня 2008 року позивач направила на адресу відповідача письмову претензію, в якій просила відповідача, посилаючись на те, що не писала заяви про звільнення з роботи у відповідача, яка не є її основним місцем роботи, поновити її на посаді бухгалтера ТОВ «ВД «Савченко», виплатити їй несплачену заробітну плату із середнім заробітком за час затримки виплатити, а також у рахунок відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн. У відповідь на дану письмову претензію відповідачем надіслано позивачу лист, в якому ТОВ «ВД «Савченко» повідомляє про намір звільнити позивача з роботи на підставі п.5 ст.40 КЗпП України з 29 грудня 2008 року через нез'явлення на роботі без поважних причин з 01 листопада 2007 року, а також про необхідність явки позивача для проведення остаточного розрахунку.

03 липня 2009 року позивачем направлено відповідачу заяву про допуск її на робоче місце головного бухгалтера ТОВ «ВД «Савченко», у відповідь на що відповідачем направлено свій лист, в якому директор ТОВ «ВД «Савченко» вказує на намір звільнити позивача з посади з 31 липня 2009 року на підставі п.5 ст.40 КЗпП України через нез'явлення на роботі без поважних причин з 01 листопада 2007 року, а також про необхідність явки позивача для проведення остаточного розрахунку.

24 жовтня 2012 року відповідачем направлено позивачу листа із пропозицією з'явитись 09 листопада 2012 року для продовження або припинення трудових відносин, а також для отримання нарахованої заробітної плати в розмірі 284,67 грн. (а.с.46).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2012 року, залишеним без змін за наслідками апеляційного та касаційного переглядів, яке у відповідності до ст.61 ч.3 ЦПК України має преюдиціальне значення для розгляду даної цивільної справи, встановлений факт невиплати ТОВ «ВД «Савченко» ОСОБА_2 нарахованої заробітної плати за фактично відпрацьований останньою час та факт перебування ОСОБА_2 з ТОВ «ВД «Савченко» станом на час ухвалення такого рішення у трудових відносинах, а саме продовження обіймання позивачем за сумісництвом посади головного бухгалтера вказаного товариства з неповним робочим днем та з оплатою праці згідно штатного розкладу пропорційно відпрацьованому часу. При цьому, в матеріалах цивільної справи, що розглядається, відсутні належні докази звільнення позивача з тих чи інших підстав із вказаної посади станом на теперішній час, а також виплати заборгованості по заробітній платі в розмірі 284,67 грн.

17, 31 січня та 24 травня 2013 року позивачем на адресу відповідача направлено три заяви про допуск її на робоче місце, виплату заробітної плати та компенсації за час вимушеного прогулу, а також про повідомлення позивачці місцезнаходження відповідача. У відповідь на останній лист відповідачем своїм листом від 10 червня 2013 року повідомлено про перебування підприємства з січня 2013 року за новою адресою - Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 25, зазначено номер телефону та вказано про можливість у позивача з'явитись за такою адресою.

19 липня 2013 року позивачем в присутності двох осіб складено акт про відмову директором ТОВ «ВД «Савченко» в допуску позивача на робоче місце за адресою Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 25. Свої дії, як зазначається в акті, директор відповідача пояснив відсутністю ключів від зачиненого офісу. В даному акті позивач послалась також на неподання їй документів щодо відсторонення від роботи.

22 жовтня 2013 року, а потім і 18 березня 2014 року позивачем були надіслані відповідачу дві аналогічні одна одній за змістом заяви, в яких позивач просить звільнити її з 28 жовтня 2013 року (перша заява) та з 25 березня 2014 року (друга заява) з ТОВ «ВД «Савченко» за власним бажанням у зв'язку із невиконанням відповідачем законодавства про працю, а саме через невиплату заробітної плати, незаконний недопуск до робочого місця, незаконне переведення на іншу роботу та в іншу місцевість. Також в своїх заявах позивач просила провести із нею остаточний розрахунок в день звільнення, виплативши вихідну допомогу, та надіслати їй поштою наказ про звільнення.

Судом першої інстанції, вірно враховано підтвердження факту перебування сторін між собою з 17 вересня 2007 року і дотепер у трудових відносинах, невиконання відповідачем вимог законодавства про працю та умов трудового договору у вигляді невиплати позивачу нарахованої заробітної плати у передбачені законом строки, що призвело до утворення заборгованості, яка існує вже декілька років, незабезпечення ним належним чином можливості доступу позивача до її робочого місця на її вимогу, а також залишення відповідачем поза увагою заяви позивача від 18 березня 2014 року про її звільнення за власним бажанням (розірвання трудового договору), у зв'язку із порушенням відповідачем законодавства про працю.

В свою чергу, обставини справи узгоджуються з висновками суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача, якими завдано порушень прав позивача, складовою яких є також і право на звільнення працівника з місця роботи, розірвання трудового договору за своєю ініціативою, якщо подальше продовження трудових правовідносин суперечить інтересам, порушує права позивача як працівника.

Згідно розділу ІІ п.2 Постанови від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плати обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. За суттю ст. 38 КЗпП України працівник має право за власною ініціативою в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений термін трудовий договір.

При цьому термін розірвання трудового договору та його правові підстави залежать від причин, що спонукають працівника до його розірвання та які працівник визначає самостійно. У разі якщо зазначені працівником причини звільнення порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. З ст. 38 КЗпП) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору за ч. 1 ст. 38 КЗпП.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку: у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт З статті 36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Статті 47, 48 КЗпП України передбачають обов'язок власника підприємства в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку, провести розрахунок з ним.

Слід зазначити, що встановлені судом порушення роботодавцем трудових прав позивача, безумовно завдали їй немайнових втрат, а тому суд обґрунтовано на підставі ст.237-1 КЗпП України стягнув на її користь завдану моральну шкоду.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України та положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача, часу та зусиль необхідних для відновлення попереднього стану та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих та виробничих зв`язках.

Колегія суддів, вважає, що висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачці моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. визначено з врахуванням характеру спору, конкретних обставин справи, характеру і ступеню моральних страждань позивачки, порушення нормального укладу її життя.

Аналізуючи вищезазначені правові норми, колегія суддів, вважає висновки суду першої інстанції цілком законними та обґрунтованими зробленими, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 38, 44, 115, 237-1 КЗпП України.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення, оскільки вони були предметом дослідження у суді першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Заочне рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

Л.А. Черненкова