Рішення

від 26.05.2015 по справі 906/500/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" травня 2015 р. Справа № 906/500/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Безпальчук Ю.О. - довіреність № 005/02 від 01.05.2015;

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005"

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 97343,81 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 97343,81грн., з яких: 69625,44грн. основного боргу, 2653,22грн. 3% річних, 25065,15грн. інфляційних втрат.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Подав клопотання, яке було задоволено судом, про долучення до матеріалів справи документів (а.с. 135-136).

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив. 26.05.2015 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши зазначене клопотання, суд дійшов висновку про його відхилення, з огляду на таке.

Згідно ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України. При цьому, підставами для відкладення є о б с т а в и н и, за яких спір н е м о ж е бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Натомість, враховуючи наявні у справі матеріали, відсутність представника відповідача, на думку суду, не перешкоджає вирішенню спору по суті, у відповідності до ст.75 ГПК України, за наявними в ній документами.

Так, відповідно до ст.28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Таким чином, за змістом наведених положень, право на представництво юридичної особи пов'язане не з конкретною фізичною особою. При цьому, слід зазначити, що ГПК не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа.

Суд також звертає увагу, що в попередніх судових засіданнях приймав участь уповноважений представник відповідача, при цьому явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася. Також відповідач мав право через канцелярію господарського суду подати всі необхідні документи, про що зазначалося в ухвалах господарського суду про відкладення розгляду даної справи. Крім того, у вказаних ухвалах суд попереджав відповідача, що у разі неподання ним витребуваних судом документів, справа буде розглянута за наявними в ній матеріалами, згідно приписів ст.75 ГПК України.

За вказаного, наведені відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи обставини, зокрема, зайнятість представників відповідача у інших судових засіданнях, не розцінюються судом, як підстави для відкладення розгляду справи, оскільки відповідач не був позбавлений можливості для захисту власних інтересів з моменту порушення провадження у справі.

До того ж, 2-х місячний строк розгляду спору, передбачений ч.1 ст. 69 ГПК України, по даній справі закінчується 06.06.2015, а для належного повідомлення сторін, з урахуванням вихідних та святкових днів, часу виготовлення ухвали та поштового обігу, 10 днів, що залишилися до закінчення цього строку, може бути не достатньо.

Згідно ч.1 ст. 69 ГПК, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів (ч.3 ст.69 ГПК України).

Натомість, клопотання про продовження строку вирішення спору, згідно ч.3 ст. 69 ГПК України, матеріали справи не містять.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" (постачальник/позивач) та Філією "Народицький райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК Автомобільні дороги України" (покупець) укладено договір поставки №4 (а.с. 14-15; далі - Договір), відповідно до умов якого у відповідача непогашеною залишилась заборгованість в сумі 69625,44грн.

На підтвердження існування заборгованості у вказаній сумі позивачем надано акти надання послуг та товарно-траспортні накладні (а.с. 17-18, 30-41), а також підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2014 (а.с.22).

Зазначає, що листами №13/1 від 24.11.2014 та №14/03 від 16.03.2015 звертався до ДП "Житомирський облавтодор" з вимогою погашення заборгованості, 17.03.2015 на адресу останнього позивачем було направлено претензію (а.с. 19-21), однак на дату звернення до суду заборгованість залишилась не сплаченою.

У зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань відповідачем, на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення 2653,22грн. 3 % річних та 25065,15грн. інфляційних.

Відповідач, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву (а.с. 46-52) вказує, що договір підписано начальником Філії "Народицький райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор" Петруком Г.В., однак на момент укладення спірного договору останній не мав довіреності та повноважень на його укладення. У зв'язку з вказаним, зсилаючись на постанову Пленуму ВГСУ України №11 від 29.05.2013, п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідач просить визнати спірний договір недійсним, як такий що суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, так як при його укладенні не дотримано вимоги ст.203 ЦК України.

Зазначає, що правовідносини ґрунтуються не на договорі поставки, а на договорі перевезення вантажу. При цьому транспортні накладні не можуть вважатися належним доказом отримання товару відповідачем, оскільки вони не відповідають вимогам Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 №363 так, як в них відсутні відомості щодо ідентифікації особи, яка одержала товар. Також просить застосувати строк позовної давності, оскільки для пред'явлення перевізником позову, що випливає з договору перевезення, встановлюється шестимісячний строк. При цьому стверджує, що письмовий договір на перевезення вантажу, в якому сторони мали обумовити, зокрема, вартість перевезення, не укладався.

Крім того, зауважує, що наданий акт звірки не може свідчити про визнання боргу, так як підписаний невідомою неуповноваженою особою, дій, які свідчать про схвалення правочину, відповідач не вчиняв.

Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача, згідно письмових пояснень від 10.05.2015 (а.с. 101-104), зокрема, зазначає, що відбиток печатки організації засвідчує підпис уповноваженої особи на документі. Стверджує, що між сторонами укладений договір поставки, а тому строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши надані в процесі розгляду справи пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Філією "Народицький райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК Автомобільні дороги України" укладено договір поставки №4 від 01.03.2013 (а.с. 14-15), за умовами п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю визначену цим договором щебеневу продукцію різних фракцій (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно п. 1.2. Договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікаціями, що підписуються між сторонами та є додатками до цього договору.

Умовами п.2.1. Договору сторони обумовили, що поставка товару постачальником здійснюється своїм транспортом.

Покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені у специфікації (п.5.1. договору).

Умовами специфікації №1 визначено найменування продукції - щебінь фр. 40-70 в кількості 200 тонн, загальною вартістю 26023,20грн. Умови поставки: доставка постачальником з складу м.Коростень Житомирської області до с.Радча Народицького р-ну, 86 км. Строк поставки: за заявою покупця. Порядок розрахунків: попередня оплата шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Кінцевий розрахунок - по ф а к т у п о с т а в к и за ф а к т и ч н у к і л ь к і ст ь п е р е в е з е н и х тон та км п р о б і г у (а.с. 16).

Тобто, зі змісту вказаного договору вбачається, що останній є саме договором поставки, який є договором змішаного типу (складний), оскільки містить елементи договору купівлі-продажу та перевезення. При цьому в перелік наданих послуг сторонами включено одночасно і поставку товару і його перевезення, обсяг якого визначається виходячи із перевезених тон та км. пробігу.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До д о г о в о р у п о с т а в к и застосовуються з а г а л ь н і п о л о ж е н н я про к у п і в л ю -п р о д а ж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Сторонами не заперечувалося, що станом на 16.12.2013 відповідач у повному обсязі провів розрахунки за поставлений на виконання умов Договору товар згідно накладної №4 від 07.03.2013 (а.с. 136).

Натомість, кінцевий розрахунок, в передбаченому умовами специфікації №1 порядку - по факту поставки за фактичну кількість перевезень тон та км. пробігу, відповідач не здійснив.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно товарно-транспортних накладних (а.с. 30-41) і актів надання послуг від 17.12.2013 та 30.12.2013 (а.с. 17-18) позивачем здійснено перевезення товару в кількості 81720т/км, вартістю 69625,44грн. При цьому, кількість т/км, зазначених в актах, відповідає т/км, відображеним у товарно-транспортних накладних.

З огляду на викладене, надані позивачем послуги по перевезенню товару відповідач помилково розцінює як договір перевезення, оскільки вказані послуги надані в рамках укладеного договору поставки, на що також міститься посилання в самих актах надання послуг (а.с. 17-18).

Крім того, належними доказами підтвердження суми заборгованості за Договором, в сукупності з іншими документами, є податкові накладні №222 від 17.12.2013 на суму 40896,00грн. та №226 від 30.12.2013 на суму 28729,44грн., в яких міститься зсилання на вищевказаний Договір.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України N1379 від 01.11.2011 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071 (чинному на момент виникнення спірних правовідносин), є звітними розрахунковими податковими документами.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п.8 наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 за №1235/26012 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу отримувача (покупця) цих товарів/послуг. У разі відмови постачальника (продавця) товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувач (покупець) таких товарів/послуг має право в порядку, передбаченому пунктом 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника (продавця).

Так, Головним управлінням Міндоходів у Житомирській області до матеріалів справи надано роздруківки податкових декларацій з ПДВ з додатками Д.5 (розшифровки в розрізі контрагентів) за грудень 2013, поданих ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в електронному вигляді, з яких вбачається вчасне надання відповідачем до податкових органів звітності по спірній поставці, що неможливо здійснити без отримання цінностей/послуг від контрагента та податкових накладних по вказаних господарських операціях.

Наведене є беззаперечним доказом отримання відповідачем послуг за Договором, а відображення вказаної заборгованості, як податкового кредиту, свідчить про визнання наявності боргу перед позивачем у заявленій позивачем сумі, та, відповідно, і про узгодження вартості товару.

Варто зауважити, що представником відповідача в судовому засіданні 12.05.2015 для долучення до матеріалів справи надано розшифровку податкових зобов'язань (додаток №5) за грудень 2013 року, в якій відображено спірну заборгованість (а.с. 111-113).

Тобто, з грудня 2013 відповідачу було відомо про існування заборгованості за Договором, що є закономірним з огляду на наступне.

Згідно п. 5.8. Положення філії "Народицький райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", відносини філії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності будуються на підставі договорів, що укладаються підприємством, і доручень підприємства. Контроль за діяльністю філії здійснюється шляхом надання підприємству статистичної звітності і податкових декларацій.

В п.5.3. вказаного положення зазначено, що за результатами виконаних робіт і послуг філія складає і підписує від імені підприємства акти виконаних робіт, представляє їх підприємству для розрахунків з замовниками.

Тобто, наявними в матеріалах справи доказами спростовуються доводи відповідача про недійсність вчиненого правочину. Подання відповідачем податкових декларації з відображенням спірної заборгованості та відсутність спору в частині попередньо проведеної за договором поставки товару свідчить про схвалення відповідачем вчинених філією дій.

Згідно ч.1 ст. 241 ЦК України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

За встановлених обставин та враховуючи приписи ч.2 ст. 241 ЦК України, у суду відсутні підстави для застосування п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Щодо доводів відповідача про невідповідність товарно-транспортних накладних вимогам до первинних бухгалтерських документів та відсутності обов'язкових реквізитів: посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції та особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, слід зазначити.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Допущені при складанні товарно-транспортних накладних недоліки, не впливають на результат вирішення спору, оскільки згідно встановлених судом обставин не спростовують належність цього доказу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, умовами специфікації №1 визначено порядок розрахунків: попередня оплата шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Кінцевий розрахунок - по факту поставки за фактичну кількість перевезених тон та км пробігу (а.с. 16). Інших строків сторонами не визначено.

Враховуючи визначений умовами укладеного між сторонами Договору порядок розрахунків, зважаючи на характер відносин між сторонами, умови специфікації №1 та приписи ч. 1 ст. 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок оплатити надані послуги 17.12.2014 та 30.12.2014 відповідно.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Оскільки відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг, ні у встановлений строк, ні станом на час розгляду справи, не виконав, вимога позивача про стягнення 69625,44грн. боргу є обґрунтованою. Її наявність також підтверджено сторонами у підписаному ними та скріпленому їх печатками акті звірки за період з 01.09.2013 по 01.11.2014 на суму 69625,44грн. (а.с. 22).

При цьому, зважаючи на заперечення відповідача, щодо акту звірки, як доказу наявності чи відсутності заборгованості та визнання боргу, слід зазначити, що, відповідно до норм чинного законодавства, акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Тобто, акт звірки є бухгалтерським документом, який складається на підставі первинних документів, тому оцінюється судом в сукупності з іншими доказами. Оскільки зміст наявного у справі акту звірки розрахунків відповідає поданим позивачем первинним документам, то акт звірки розрахунків є письмовим доказом у цій справі, що підтверджує наведені позивачем обставини. Відтиском печатки ДП "Житомирський облавтодор", який є на цьому акті, спростовуються твердження ДП про неналежність такого доказу.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних (а.с. 7) в загальній сумі 2653,22грн. за період з 18.12.2013 по 31.03.2015 (469 днів) на суму заборгованості 40896,00грн. та за період з 31.12.2013 по 31.03.2015 (465 днів) на суму - 28729,44грн.

Перевіривши розрахунок 3 % суд встановив, що їх нарахування в сумі 2653,22грн. є вірними.

Згідно викладеного у позовній заяві розрахунку (а.с. 7), позивачем нараховано інфляційні в розмірі 25065,15грн. за період з січня 2014 по лютий 2015.

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних за вказаний період в розмірі 24761,43грн. У задоволенні 303,72грн. слід відмовити.

Розглядаючи подану відповідачем заяву про застосування встановленого ст. 258 ЦК України строку позовної давності визначеного ч. 5 ст. 315 ГК України, господарський суд враховує наступне.

В обґрунтування поданої заяви відповідач вказує, що строк позовної давності для вимоги позивача про стягнення боргу за послуги з перевезення вантажу по актам від 17.12.2013 та від 30.12.2013 слід вважати таким, що сплив з 28.06.2014 та 10.07.2014.

Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст.267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За приписами ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, спір між сторонами виник в процесі виконання договору поставки, тому до вказаних відносини застосовується загальна позовна давність.

Тобто, на момент звернення позивача з позовом до суду 03.04.2015, останнім не пропущено строк позовної давності.

Крім того, варто зауважити, що підписання акту звірки, відповідно до приписів ст 264 ЦК України та положень п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягає частковому задоволенню на суму 97040,09грн., із яких 69625,44грн. основного боргу, 2653,22грн. 3% річних, 24761,43грн. інфляційних.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, Житомирська обл., м. Житомир, Богунський р-н., вул. Перемоги, буд. 75, ід. код 32008278)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" (10004, Житомирська обл., м. Житомир, проспект Миру, буд. 21, кв. 99, ід. код 33309655)

- 69625,44грн. основного боргу;

- 2653,22грн. 3% річних;

- 24761,43грн. інфляційних;

- 1940,80грн. судового збору.

3. У стягненні 303,72грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.06.15

Суддя Вельмакіна Т.М.

Друк:

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек. з пов.).