Постанова

від 17.08.2009 по справі 30/88-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/88-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2009 року                                    Справа №  30/88-09

        Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Павловського П.П. (доповідача),

суддів: Чус О.В., Швеця В.В.

Секретар судового засідання Резніченко С.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Меркович Д.В., довіреність № 38  від 19.01.09 р.;

від відповідача:  Букрєєва Р.О., довіреність № 01.04.09 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської  області від  20.05.09р. у справі  № 30/88-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна група “Ратибор”, м. Дніпропетровськ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ про стягнення 40987, 94 грн.

за зустрічним позовом      Товариства з обмеженою відповідальністю   “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна група “Ратибор”, м. Дніпропетровськ

про визнання недійним договору позики № 58-СГР від 27.11.07р.  

ВСТАНОВИВ:

           В березні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна група “Ратибор”, м. Дніпропетровськ  звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ про стягнення 40987, 94 грн.

          В квітні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю   “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна група “Ратибор”, м. Дніпропетровськ визнання недійним договору позики № 58-СГР від 27.11.07р.  

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.09р. (суддя –Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні зустрічного позову відмовлено; Судові витрати за зустрічним позовом покладено на товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Політ"; Первісний позов задоволено; Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Політ"  на користь  товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Ратибор" пеню в розмірі 19 607,67 грн., 3% річних –в сумі 2450,96 грн., інфляційні втрати у сумі 18 929,31 грн., а всього –40 987, 94 грн.; витрати по сплаті державного мита у розмірі 409,88 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.; Крім того, повернуто товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Ратибор" з Державного бюджету державне мито в розмірі 0,12 грн. надмірно сплачене за платіжним дорученням №1589 від 22.03.2009 року, яке знаходиться в матеріалах справи.

          Не погодившись з зазначеним рішенням господарського  суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ звернулось в Дніпропетровський апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою і посилаючись на порушення господарським судом  норм  матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.09р. по справі № 30/88-09 та прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна група “Ратибор”, м. Дніпропетровськ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ 40987, 94 грн. відмовити, а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Політ” про визнання договору займу недійним задовольнити.

           В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом зазначає, що договір займу № 58-СГР від 27.11.07р. відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна група “Ратибор” передала Товариству з обмеженою відповідальністю “НВП Політ” грошові кошти в розмірі 430 000, 00грн. не відповідає вимогам ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” і таким чином є незаконним.

           Позивач  за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу, вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм чинного законодавства. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.09р. по справі № 30/88-09 залишити без змін.

          Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.06.09р.  колегією суддів у складі головуючого судді Павловського П.П. (доповідача), суддів: Чус О.В., Швеця В.В. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської  області від  20.05.09р. у справі  № 30/88-09  прийнято до розгляду, слухання справи призначено в судовому засіданні на 22.07.09р. на 10:30год.        

           Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від   22.07.09р. розгляд справи відкладався до 10.08.09р. на 10:40 год.

Ухвалою в.о. голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.09р.  Куліш Р.Ф. продовжено строк розгляду справи № 30/88-09 на один місяць.

В судовому засіданні 10.08.09р. оголошувалась перерва до  17.08.09р.

           В судовому засіданні 17.08.09р. за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

   Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення  - скасуванню з огляду на наступне:

  Як вбачається з  матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 27 листопада 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Ратибор" (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Політ" (позичальник) укладений договір позики №58-СГР, відповідно до п.1.1 якого позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти в сумі 430 000, 00грн., а позичальник зобов'язався повернути їх у визначений договором строк - до 31.12.2008 року (п.2.1 договору).

  На виконання умов договору позики позивач перерахував відповідачу згідно платіжних доручень №664 від 23.06.2008 року суму 104 000,00грн., №656 від 20.06.2008 року  суму 4000,00грн., №555 від 28.05.2008 року суму 13 000,00грн., №432 від 25.04.2008 року суму 60 000,00грн., №346 від 04.04.2008 року суму 45 000,00грн., №163 від 21.02.2008 року суму 80 000,00грн., №937 від 28.11.2007 року суму 120 000грн., а всього –426 000, 00грн.

  В порушення умов договору позики відповідач повернув грошову суму 426 000,00грн. 12.03.2009 року (платіжне доручення №777/12 від 12.03.2009 року).

  Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Ратибор" (м. Дніпропетровськ) просить  стягнути з ТОВ "НВП Політ" (м. Дніпропетровськ) пеню в розмірі 19 607,67грн., 3% річних –в сумі 2450,96грн., інфляційні втрати у сумі 18 929,31грн., а всього –40 987, 94 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором позики. Не погоджуючись з вимогами за первісним позовом ТОВ "НВП Політ" (м. Дніпропетровськ) просить визнати договір позики недійсним. як такий, що укладено з порушенням вимог ст.ст. 1,4,5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України, в зв'язку з чим вбачає підстави для визнання його недійсним, що і є причиною спору.

  Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

 Зміст Договору містить всі умови, які визначає ст. 1046 ЦК України.

 Правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються ЦК України та законом, який може застосовуватися як спеціальна норма права у правовідносинах з позики -  Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон).

Цим Законом визначені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що фінансовими вважаються послуги, зокрема, з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ст. 4 Закону).

Господарським судом першої інстанції таким чином вірно встановлено, що  правовідносини, які склалися між сторонами у справі, відносяться до сфери дії вищезазначеного Закону.

Згідно п. 7 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону).

За визначенням термінів фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (підпункт 1 пункту 1 статті 1 цього Закону).

Фінансовими послугами є надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п.9 ч.1 Закону).

Основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Ратибор" за КВЕД є: організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду; будівництво будівель; діяльність агентств нерухомості; консультації з питань комерційної діяльності та управління; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань (довідка Головного управління статистики у Дніпропетровській області АА №045128 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України).

Отже, ТОВ "Будівельна група "Ратибор" не відноситься до юридичних осіб, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень для юридичних осіб відносно можливості бути позикодавцем. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, незалежно від їх правового статусу. Мета - отримання прибутку, або збереження реальної вартості фінансових активів, в даному випадку відсутня, оскільки позика надана безоплатно.

Згідно розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 року №5555 "Про можливість надання юридичними особами –суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств" дозволяється юридичним особам –суб'єктам господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надавати фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Таким чином, укладення відповідачем за зустрічним позовом, як суб'єктом підприємницької діяльності, договору позики безоплатно не є порушенням зазначеного вище закону.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Згідно ч.1-ч.3, ч.5 ст.203 ЦК України, на яку посилається позивач, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на підстави визнання недійсним Договору, наведені позивачем в позовній заяві, суд не погоджується з доводами позивача.

Наявність повноважень осіб на укладання договору позики не заперечується сторонами. Зміст Договору не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, відповідач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, які фактично настали, оскільки Договір сторонами виконано.

Отже, відсутні підстави, наведені позивачем, для визнання Договору недійсним.

Таким чином, позовні вимоги за зустрічним позовом в частині визнання недійсним Договору є неправомірними та не підлягають задоволенню.

Як видно, позивач за первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Ратибор" (м. Дніпропетровськ), просить стягнути з ТОВ "НВП Політ" (м. Дніпропетровськ) пеню в розмірі 19 607,67грн., 3% річних –в сумі 2450,96грн., інфляційні втрати у сумі 18 929,31грн., а всього –40 987, 94 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором позики.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором (ст.525 Цивільного Кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Отримавши суму позики в гривнях та взявши на себе, за умовами договору, обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти до 31.12.2008 року, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання на час з 01.01.2009 року по 12.03.2009 року.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.3.1 договору у випадку порушення відповідачем строку повернення суми позики, визначеної п.2.1 договору, він зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період її нарахування, від суми прострочених зобов'язань за кожний день прострочення.

Позивач просить стягнути пеню за період з 01.01.2009 року по 12.03.2009 року у сумі 19607,67грн. Розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору позики, тому вимога про стягнення пені у розмірі 19 607,67грн. підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що якщо позичальник своєчасно не повернув  суму  позики,  він зобов'язаний  сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч.1 ст. 625 ЦК України). Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання зобов'язання підлягає задоволенню вимога про стягнення трьох відсотків річних, які нараховані позивачем за період з 01.01.2009 року по 12.03.2009 року у сумі 2450,96грн., та втрати від інфляції в сумі 18 929,31грн. за період  січень-лютий 2009 року.

          Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

          З огляду на вищевикладене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що правові підстави для скасування рішення господарського суду відсутні. Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і при його прийнятті судом не порушено норми матеріального та процесуального права.

          На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 101 - 105  ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

           Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Політ”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської  області від  20.05.09р. у справі  № 30/88-09 залишити без задоволення.

Рішення  господарського суду Дніпропетровської області  від 20.05.09р. у справі №30/88-09 залишити без змін.

           Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

           Головуючий суддя                                                                             П.П. Павловський

           Суддя                                                                                          В.В. Швець

           Суддя                                                                                                    О.В. Чус