Постанова

від 09.06.2015 по справі 903/279/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа № 903/279/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Мельник О.В. ,

судді Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Романчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - приватного підприємства "КРП і Партнери" на рішення господарського суду Волинської області від 30.03.2015р. у справі №903/279/15 (суддя Пахолюк В.А.)

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ

до приватного підприємства "КРП і Партнери", м. Луцьк

про стягнення 64 634, 61 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

позивача - Дробот І.А., представник за довіреністю №516-К-Н-О від 03.02.2015р.;

відповідача - не з'явився;

Судом роз'яснено представнику права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернувся до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з відповідача - приватного підприємства "КРП і Партнери" 64 634, 61 грн. заборгованості, з яких: 28 366, 87 грн. - непогашений кредит, 19 982, 49 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 11 945, 15 грн. пеня, 4340, 10 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Рішенням господарського суду Волинської області від 30.03.2015р. позов задоволено.

Стягнуто з приватного підприємства "КРП і Партнери" на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 64 634, 61 грн. заборгованості, з яких: 28 366, 87 грн. - непогашений кредит, 19 982, 49 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 11 945, 15 грн. пеня, 4 340, 10 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом та 1 827, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Волинської області від 30.03.2015р., приватне підприємство "КРП і Партнери" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача 11 945,15 грн. пені, зменшити суму пені та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити в її стягненні. Обґрунтовуючи свої доводи скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, Умов та правил надання банківських послуг. Звертає увагу суду на те, що у зв'язку із складним матеріальним становищем він не мав можливості здійснювати оплату кредиту. Посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України. Вказує, що йому не було надано можливості захистити свої права у суді першої інстанції, оскільки рішення було прийняте без участі представника відповідача, який перебував у відрядженні.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

В судовому засіданні 09.06.2015р. представник позивача доводи апеляційної скарги заперечив, вважає рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені законним та обґрунтованим, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Надіслав до суду клопотання від 02.06.2015р. в якому просить розглядати апеляційну скаргу без участі його представника за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача у справі про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2012р. приватним підприємством "КРП і Партнери" (клієнт) підписано заяву про відкриття поточного рахунку (а.с. 28), в свою чергу публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" в особі керівника засвідчено дату відкриття рахунку та прийнято зразки підписів.

Згідно із заявою, приватне підприємство "КРП і Партнери" приєдналося до "Умов та правил надання банківських послуг", тарифів банку, що розміщені в мережі інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 01.02.2012р. та взяло на себе зобов'язання виконувати умови договору.

Відповідно до умов договору, відповідачу встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № 26007060940282 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

На виконання умов договору, позивач надав відповідачу кредитний ліміт в розмірі 28500 грн., що підтверджується випискою з 01.10.2013 року по 16.02.2015 року з рахунку відповідача №26007060940282 (а.с. 48-49) та довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів, виданою ПАТ КБ "Приватбанк" клієнту ПП "КРП і Партнери" станом на 23.02.2015р. (а.с.44).

Відповідач свої зобов'язання за договором банківського обслуговування б/н від 01.02.2012р. належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 28 366, 87 грн.

02.11.2014 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 20131VO25S05X від 28.10.2014р. з вимогою погасити заборгованість (а.с.50). Проте, претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідачем не погашено кредитну заборгованість, позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з відповідача 28 366, 87 грн. заборгованості за кредитом, 19 982,49 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 11945,15 грн. пені, 4340,10 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором банківського обслуговування б/н від 01.02.2012р., відсотків, комісії за користування кредитом та пені.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що заявою від 01.02.2012р. про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитком печатки відповідач приєднався і зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах ПАТ КБ "ПриватБанк" - договорі банківського обслуговування в цілому.

Відповідно до 3.2.1.1.16. Умов при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк /інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" - електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до п. 3.2.1.1.1. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта.

Відповідно до п. 3.2.1.1.3. Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.

Пунктом 3.2.1.2.2.2. Умов передбачено, що клієнт зобов`язується сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно п.п.п 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3.

Розділом 3.2.1.4.1. Умов затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулювання дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулюванню"), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

У випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню.

У разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється з дати сплати (п. 3.2.1.4.9 Умов).

Відповідно до п. 3.2.1.2.2.7 Умов, клієнт сплачує банку винагороду відповідно до п.п. 3.2.1.4.4., 3.2.1.4.5., 3.2.1.4.6.

Відповідно до п. 3.2.1.1.17 Умов при перерахуванні клієнтом з поточного рахунку коштів за рахунок кредитного ліміту на будь-які рахунки, утримувачем яких є сам власник поточного рахунку, або на будь-які пластикові картки (за винятком зарахувань заробітної плати на зарплатні картки банку), а також на погашення будь-яких кредитів, з суми кожного з проведених в рахунок кредитного ліміту перерахувань стягується комісійна винагорода в розмірі 3% від суми перерахувань. Клієнт доручає банку списувати суми такої комісійної винагороди, що підлягають до сплати банку, зі свого поточного рахунку.

Матеріалів справи підтверджується, що банк свої зобов'язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, надавши клієнту кредитний ліміт, що підтверджується наданими у справі доказами.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, наявність боргу не спростував, будь-яких доказів у погашення боргу за кредитом, оплати відсотків та комісії за користування кредитом не надав. Претензія банку про сплату боргу, що направлена на адресу відповідача, залишена останнім без відповіді та відповідного реагування.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

Водночас, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1056 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відсотки за користування кредитом за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом.

В силу положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Отже, зважаючи на встановлений господарським судом факт порушення відповідачем зобов'язання за договором банківського обслуговування в частині повернення кредитних коштів, сплати відсотків та комісії за користування кредитом, який відповідачем не спростований, колегія суддів апеляційного суду погоджується з обґрунтованим і законним висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 28366, 87 грн. боргу за кредитом, 19982,49 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 4340,10 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Позивач також нарахував пеню в розмірі 11945,15 грн. за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором банківського обслуговування б/н від 01.02.2012р. за період з 15.10.2013р. р. по 16.02.2015р.

Судова колегія зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено неустойку, штраф та пеню.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 та ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Одночасно, враховуючи характер спору, для врегулювання відносин, що склалися між сторонами, суд керується положеннями "Умов та правил надання банківських послуг" ПАТ "КБ "ПриватБанк", до яких приєднався відповідач.

Відповідно до 3.2.1.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п. 3.2.1.2.2.5, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно п. 3.2.1.5.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.0.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Відповідно до п. 3.2.1.5.7. Умов терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Таким чином, сторонами відповідно до умов ч. 6 ст. 232 ГК України та ч. 1 ст. 259 ЦК України погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж встановлений у вказаній статті та змінений в сторону збільшення строк позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 11945,15 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, її розмір перевірений судом, є арифметично правильним, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору. Нарахування пені здійснено за прострочення виконання зобов'язання за періоди, які відповідають вимогам ст. 232 ГК України і п. 3.2.1.5.4 Умов та правил надання банківських послуг.

Посилання скаржника на ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, апеляційним судом не приймається до уваги з наступних підстав.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч. 1 ст. 233 ГК України). Аналогічне правило міститься й в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, також закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач, як на підставу зменшення штрафних санкцій посилається на складне матеріальне становище, наявність дебіторської та кредиторської заборгованості.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до приписів статті 42 ГПК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Приписами статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань.

Частиною 1 статті 229 господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим кодексом України та іншими законами.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства України надає роз'яснення щодо підстав застосування звільнення від відповідальності за зобов'язанням, або зменшення розміру неустойки і окремо вказує на неприпустимість застосування такої підстави як відсутність коштів та тяжкий фінансовий стан. Суд звертає увагу скаржника на те, що зменшення розміру правомірно нарахованої пені є правом, а не обов`язком суду. Відповідач погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов'язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань, тому доводи скаржника наведені в апеляційній скарзі про зменшення суми заявленої до стягнення пені через складне матеріальне становище судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги.

Апеляційним судом також не береться до уваги посилання скаржника на те, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності судового процесу та розглянуто справу без участі представника відповідача, оскільки як свідчать матеріали справи відповідачу 20.03.2015р. вручено поштове відправлення з ухвалою господарського суду Волинської області про порушення провадження у справі від 17.03.2015 року, яка направлялась відповідачу на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою його представника на ньому (а.с. 59).

З огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "КРП і Партнери" на рішення господарського суду Волинської області від 30.03.2015р. у справі №903/279/15 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Сініцина Л.М.