Рішення

від 09.06.2015 по справі 927/619/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

09 червня 2015 року Справа № 927/619/15

Позивач: В.о. заступника прокурора міста Чернігова,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000

в інтересах держави

Відповідач -1: Чернігівська міська рада, вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000

Відповідач - 2: Комунальне підприємство "Дільниця з контролю за благоустроєм міста" Чернігівської міської ради, вул. Київська, 14 А, м. Чернігів, 14000

Відповідач-3 : Чернігівське міське управління юстиції в особі реєстраційної служби,

вул. Любецька, 40-а, м. Чернігів, 14000

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватне підприємство "Інтерсівербудконтракт",

вул. Київська, 74, м. Чернігів, 14034,

Предмет спору: про визнання незаконними і скасування рішень

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Дєментьєва М.М., посвідчення № 029829 від 20.10.2014, прокурор прокуратури м. Чернігова

Від відповідача-1: не з'явився (Вовк П.І., довіреність № 3-28/530 від 05.05.2015, представник - присутній у судових засіданнях 13.05.2015, 26.05.2015)

Від відповідача-2: Коверзнева К.Є., довіреність № 1 від 05.01.2015, представник

Від відповідача - 3: Шматок Д.М., довіреність № 2-05/282 від 05.01.2015, заступник начальника відділу державної реєстрації

Від третьої особи: Підгорний К.Є., довіреність № 12/5 від 12.05.2015, представник

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

В.о. заступника прокурора міста Чернігова в якості позивача подано позов до Чернігівської міської ради та Комунального підприємства "Дільниця з контролю за благоустроєм міста" Чернігівської міської ради про

- визнання незаконним і скасування п.1.1. рішення 26 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 31.10.2012 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова" ; (далі - Рішення від 31.10.2012)

- визнання незаконним і скасування п. 48 рішення 33 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 30.09.2013 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою та надання, передача земельних ділянок юридичним та фізичним особам", яким Комунальному підприємству "Дільниця з контролю за благоустроєм міста" Чернігівської міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:004:0273, площею 0,0297 га на розі вул. Любченка та проспекту Миру для будівництва приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали (землі промисловості); (далі - Рішення від 30.09.2013)

- скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою Комунального підприємства «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» Чернігівської міської ради № 8985457 від 12.12.2013 (далі - Рішення від 12.12.2013).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.05.2015 та відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватне підприємство "Інтерсівербудконтракт".

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2015 року судом до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучено - Чернігівське міське управління юстиції в особі реєстраційної служби, оскільки рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.05.2015 року за клопотанням позивача судом відповідно до ч. ст. 24 Господарського процесуального кодексу України третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Чернігівське міське управління юстиції в особі реєстраційної служби залучено до участі у справі у якості іншого відповідача, оскільки у позові заявлено вимогу про скасування його рішення. Крім того, було задоволено клопотання позивача про уточнення п. 3 позовних вимог, яке суд розцінює лише як зміну у редакції позовної вимоги, яка не тягне за собою жодних процесуальних наслідків, а саме: «скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області № 8985457 від 12.12.2013 про державну реєстрацію права постійного користування Комунального підприємства «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» Чернігівської міської ради».

У судове засідання 09.06.2015 з'явились представники позивача, відповідачів - 2,3 та третьої особи.

Уповноважений представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився.

Про час та місце проведення судового засідання відповідача-1 повідомлено належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 26.05.2015 уповноваженого представника відповідача-1.

Клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами учасниками процесу не заявлялись.

На обґрунтування звернення прокурора у якості позивача зазначено, що відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Положеннями ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Спірна земельна ділянка знаходиться у межах міста Чернігова і відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України розпорядження нею від імені територіальної громади здійснює Чернігівська міськрада. Однак, оскільки земельна ділянка передана у власність міськрадою з порушенням закону, остання не може бути позивачем по справі і відповідно діяти в інтересах територіальної громади.

Будь-які інші органи державної влади або місцевого самоврядування не можуть бути позивачами по справі, оскільки не наділені повноваженнями щодо розпорядження даною земельною ділянкою.

З огляду на викладене, прокурор звертається з даним позовом до суду у якості позивача у господарській справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у результаті прийняття Чернігівською міською радою оскаржуваних рішень Комунальне підприємство "Дільниця з контролю за благоустроєм міста" Чернігівської міської ради отримало земельну ділянку на розі вул. Любченка та пр. Миру площею 0,0297 га у постійне користування, не маючи наміру здійснювати будівництво на спірній земельній ділянці або будь-яким іншими чином її використовувати, що підтверджується, зокрема, підписанням між ним та ПП «Інтерсівербудконтракт» договором генерального підряду-інвестування від 22.10.2013.

Крім того, як зазначає позивач, згідно з п.2.1 Статуту КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР, підприємство створено з метою: ведення господарської діяльності і надання послуг юридичним, фізичним особам у сфері організації та підтримання благоустрою; здійснення заходів, які забезпечують дотримання юридичними та фізичними особами правил благоустрою; ведення господарської діяльності і надання послуг юридичними та фізичним особам у сфері зовнішньої реклами та реклами на транспорті комунальної власності міста; упорядкування рекламної діяльності в сфері зовнішньої реклами; здійснення комерційної діяльності для отримання прибутку та поповнення міського бюджету. Діяльність КП з виробництва пива, заснування/експлуатації ресторанів, кафе/барів і т.д. не є предметом економічної діяльності підприємства, а отже, на думку позивача, згідно п. 12 роз'яснень ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999 (чинне на момент прийняття п. 1.1 рішення Чернігівської міськради від 31.10.2012 та укладення договору про співробітництво), при поданні відповідних позовів має визнаватися недійсною.

Функція КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР зведена виключно до лобіювання інтересів ПП «Інтерсівербудконтракт», які полягають в уникненні необхідності проведення земельних торгів, безпідставному зменшенні фінансового навантаження шляхом сплати земельного податку а не орендної плати, а також переході права користування земельною ділянкою, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, позивач вважає, що оспорювані рішення прийнято всупереч п. 6 ст. 78 Статуту територіальної громади м. Чернігова, ст.ст. 120, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 228 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними.

Представник відповідача-1 у судових засіданнях та у відзиві на позовну заяву №939/15 від 12.05.2015 проти позову заперечує у повному обсязі, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, пояснюючи це тим, що у позовній заяві не наведено жодних норм чинного законодавства, що регулюють відповідні земельні правовідносини як підстави заявленого позову, а також, не наведено жодних обґрунтувань наявного порушення або можливості порушення інтересів держави, на захист яких прокурор звернувся з позовом.

Отже, як зазначає відповідач-1, відсутність наявності порушення прав чи законних інтересів позивача, у тому числі і держави, неперебування позивача - держави у жодних правовідносинах з приводу розпорядження землями комунальної власності є безумовно підставою відмови у задоволенні позову.

Як стверджує у відзиві відповідач-1, у своїй діяльності та при прийнятті рішень Чернігівська міська рада та її посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, зокрема, Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідно до норм якого, саме територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю тощо. Землі, які передані територіальним громадам відповідно до чинного законодавства та належать їм на праві власності, є комунальною власністю.

Крім того, в усних поясненнях представник відповідача-1 повідомив, що Чернігівська міська рада не втручається у господарську діяльність КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР, оскільки такі дії не передбачені статутом а ні територіальної громади м. Чернігова, а ні статутом КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР. Про відносини відповідача-2 з іншими суб'єктами господарювання, у тому числі з третьою особою, Чернігівська міська рада обізнана не була, хоча не вважає такі дії протиправними.

Представник відповідача-2 у письмових поясненнях від 13.05.2015 позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що законодавством України та Статутом не встановлено будь-яких обмежень або заборон щодо здійснення відповідачем-2 діяльності, яка є цільовим призначенням спірної земельної ділянки. Позовна вимога щодо визнання незаконним і скасування п.1.1. рішення 26 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 31.10.2012 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова" не може бути задоволена, оскільки, з урахуванням викладеного у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009, таке рішення втратило чинність фактом його виконання - виготовленням проектної документації. Правові акти індивідуальної дії органів місцевого самоврядування не є актами цивільного законодавства, правочинами, у розумінні положень Цивільного кодексу України, а тому до рішення Чернігівської міської ради не можуть бути застосовані норми цивільного права щодо недійсності правочинів. Враховуючи норми ст.ст. 152, 153 Земельного кодексу України, відповідач-2 зазначає, що права будь-яких осіб при передачі земельної ділянки у користування не порушувались, оскільки до передачі її відповідачу-2 ця ділянка відносилась до земель запасу. Твердження позивача про те, що приватне підприємство "Інтерсівербудконтракт" отримало земельну ділянку, також не відповідають дійсності, оскільки, як підтверджено представником відповідача-2 у судових засіданнях, а також передбачено положеннями договору про співпрацю від 02.04.2013, питання щодо переоформлення земельної ділянки на ПП «Інтерсівербудконтракт» для обслуговування введеного в експлуатацію Об'єкта будівництва буде вирішуватися на сесії Чернігівської міської ради.

Крім того, представник відповідача-2 вважає, що розгляд позовної вимоги про скасування державної реєстрації права постійного користування повинен відбуватись у порядку адміністративного судочинства згідно КАС України.

У поясненнях від 13.05.2015 та 09.06.2015 відповідач-2 зазначив, що згідно п.п. 2.1, 3.6 Статуту мета підприємства - це здійснення комерційної діяльності для отримання прибутку та поповнення міського бюджету. Підприємство реалізує свою продукцію, виконує роботи та надає послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно або на підставі відповідних укладених договорів, а у випадках, визначених законодавством, за цінами і тарифами, встановленими органами державної виконавчої влади, власником або уповноваженим органом. Крім того, законодавством не ставиться у залежність право підприємства здійснювати ту чи іншу діяльність від наявності застережень про це у статуті, тому у позивача відсутні підстави стверджувати, що комунальне підприємство здійснює свою діяльність всупереч статуту.

Також, з посиланням на норми чинного законодавства, вважає, що позивачем (прокурором) самостійно встановлено вину Чернігівської міської ради у порушенні порядку надання земельної ділянки у користування та безпідставно позбавлено права представництва інтересів територіальної громади міста. Крім того, зазначає про відсутність звернень до прокуратури представників територіальної громади щодо захисту їх прав з даного питання.

Додатково наголошує, що прокурором чітко не сформульовано, невмотивовано інтереси держави та не доведено того факту, що вони були порушені внаслідок прийняття спірних рішень.

Представником відповідача-3 у поясненнях зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначалась Порядком державної реєстрації прав нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703.

Державним реєстратором реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції 25.11.2013 була зареєстрована заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права) з повним пакетом документів, що надійшла від представника відповідача-2. Під час розгляду заяви встановлено відповідність поданих документів правам, що їх посвідчують та чинному законодавству. Враховуючи викладене вище, представник відповідача-3 вважає, що державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Кравченко Д.М. рішення від 12.12.2013 року № 8985457 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято та зареєстровано інше речове право - право користування земельною ділянкою за номером 3818809 виключно на законних підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом.

У поясненнях третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів зазначено, що позивачем у позовній заяві та поясненнях взагалі не надано доказів обґрунтування вимоги щодо скасування п. 1.1 Рішення від 31.10.2013.

Твердження позивача про порушення під час прийняття оспорюваних ним рішень норм чинного законодавства України вважають безпідставним з огляду на наступне.

Пункт 1.1 рішення 26 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 31.10.2012 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова" не може бути визнаний незаконним та скасований, так як дане рішення є ненормативним актом одноразового застосування, вичерпало свою дію фактичним розробленням технічної документації, у результаті чого втратило свою чинність. Аналогічна позиція міститься у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009.

З посиланням на ст.ст. 42, 43 Господарського кодексу України зазначено, що підприємство - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Враховуючи викладене вище, укладання договору про співпрацю від 02.04.2013 та договору генерального підряду-інвестування від 22.10.2013, на думку третьої особи, відповідає як меті створення КП "Дільниця з контролю за благоустроєм міста" ЧМР, так і предмету його діяльності, а будівництво об'єктів нерухомості за рахунок коштів інвесторів з послідуючим набуттям права власності на такі об'єкти не тільки не заборонено чинним законодавством України, а й прямо ним передбачено, зокрема Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Крім того, як зазначено у поясненнях третьої особи, позивач у своєму позові, посилаючись на норми чинного законодавства, не вказує жодного конкретного і належного кому-небудь права, яке було порушено внаслідок прийняття оспорюваних рішень, на захист яких прокурор звернувся з позовом.

Відхиляючи доводи відповідачів-1,2 та третьої особи щодо безпідставності подання позову прокурором суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Положеннями ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

У ч. 2 ст. 56 Закону визначено, що під поняттям «прокурор» слід розуміти і заступників прокурорів.

Нормами статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, тощо є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Спірна земельна ділянка знаходиться у межах міста Чернігова, розпорядження якою від імені територіальної громади здійснює Чернігівська міська рада.

Оскільки, на думку позивача, земельна ділянка передана у власність міськрадою з порушенням закону, остання не може бути позивачем по справі і відповідно діяти в інтересах територіальної громади, фактично бути одночасно і позивачем і відповідачем.

Як зазначив в усних поясненнях позивач, згідно зі статтею 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 «Про державну інспекцію сільського господарства України» є Державна інспекція сільського господарства України. Разом з тим, цим законом, а також Положенням про Держсільгоспінспекцію України не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Будь-які інші органи державної влади або місцевого самоврядування не можуть бути позивачами по справі, оскільки не наділені повноваженнями щодо розпорядження даною земельною ділянкою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

В мотивувальній частині вищевказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Конституції держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Таким чином, захист прав територіальної громади у широкому розумінні входить до сфери інтересів держави, а відтак підстави подання позову прокурором є правомірними.

Суд, також, погоджується з правомірністю заявлення позовних вимог до Чернігівського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби про скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, залишаючи поза увагою доводи відповідачів, з наступних підстав.

Дійсно, у даному випадку виникає правова колізія, коли, з однієї сторони, відповідіч-3 не є суб'єктом господарювання у розумінні ст. 1 Господарського процесуального кодексу України і такі позовні вимоги мають ознаки публічно-правового спору, а з іншої сторони, постає неможливість розгляду позову, предметом якого є лише спірне рішення органу місцевого самоврядування.

Так, Верховний суд України у Постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 зазначає, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таке право оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами ст.ст. 15, 19, 26 цього Закону внесення записів до Державного реєстру прав здійснюється на підставі правовстановлюючих документів після прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію відповідного права.

Тобто, підставою виникнення права є правовстановлюючий акт (у даному випадку Рішення від 30.09.2013) а підтвердженням - запис у Державному реєстрі, внесений на підставі відповідного рішення державного реєстратора (у даному випадку Рішення від 12.12.2013) .

Підтвердженням скасування права відповідно до приписів ч. 2 ст. 126 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є запис про скасування державної реєстрації прав, який вноситься до Державного реєстру прав на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Таким чином, державна реєстрація права є похідним та нерозривно пов'язана з відповідним правовстановлюючим актом.

Одна з визначальних складових принципу захисту цивільних прав та інтересів судом полягає у забезпеченні гарантій права кожної людини на ефективний судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Такий висновок робить Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003.

За наведених обставин суд вважає правомірним розгляд позовних вимог про скасування правовстановлюючого акту та реєстрації відповідного права у одному провадженні у порядку господарського судочинства, оскільки лише у такому випадку особа, яка звертається до суду, може розраховувати на забезпечення ефективного та реального судового захисту.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд, 17.10.2012 Комунальне підприємство «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» Чернігівської міської ради звернулось з клопотанням № 01/1199 до Чернігівської міської ради з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки КП "Дільниця з контролю за благоустроєм міста" ЧМР орієнтовною площею 0,0190 га за адресою м. Чернігів, на розі вул. Любченка та пр. Миру для будівництва приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали. До клопотання заявником додано план-схему розміщення земельної ділянки М 1:500.

Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради листом від 30.10.2012 № 01-09/2533 повідомило, що не заперечує щодо розгляду даного питання на пленарному засіданні сесії міської ради відповідно до чинного законодавства.

26 сесією 6 скликання Чернігівської міської ради від 31.10.2012 прийнято рішення "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова", яким надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, при умові розроблення та затвердження в установленому порядку землевпорядної документації протягом року.

Приватним підприємством «Землевпорядник-5Д» було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР на розі вул. Любченка та пр. Миру для будівництва приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали площею 0,0297 га , кадастровий номер: 7410100000:01:004:0273, в адміністративних межах Чернігівської міської ради.

Головне управління Держземагенства у Чернігівській області згідно висновку № 03-28/7659 від 08.08.2013 по «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР на розі вул. Любченка та пр. Миру для будівництва приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали площею 0,0297 га», розробленого ПП «Землевпорядник-5Д», розглянувши проект, погодило його та вважає за можливе відвести в постійне користування ділянку загальною площею 0,0297 га забудованих земель, у тому числі земель, які використовуються в комерційних цілях в м. Чернігові на розі вул. Любченка та пр. Миру за рахунок земель запасу Чернігівської міської ради на землях житлової та громадської забудови при умові використання земельної ділянки за цільовим призначенням та відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до висновку Головного управління Держземагенства у Чернігівській області про наявні обмеження на використання земельної ділянки № 03-28/7658 від 08.08.2013 на земельній ділянці наявні обмеження на використання частини земельної ділянки згідно плану меж зон обмежень.

Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради надано висновок № 01-18/2295 від 13.08.2013 про погодження проекту щодо відведення земельної ділянки в постійне користування КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР на розі вул. Любченка та пр. Миру для будівництва приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали площею 0,0297 га.

Листом № 01/1117 від 02.09.2013 відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з клопотанням розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання йому в постійне користування спірної земельної ділянки.

Рішенням міськради "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою та надання, передача земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 30.09.2013 (п. 48) КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки (кадастровий номер: 7410100000:01:004:0273) в постійне користування , площею 0,0297 га на розі вул. Любченка та пр. Миру для будівництва приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали (землі промисловості) та встановлено обмеження на використання частини земельної ділянки згідно плану меж зон обмежень (охоронна зона навколо інженерних комунікацій: 0,0063 га підземна лінія каналізаційного колектору; 0,0036 га - підземна лінія тепломереж).

25.11.2013 відповідачем-2 до Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з повним пакетом документів.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Кравченко Д.М. прийнято рішення від 12.12.2013 року № 8985457 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано інше речове право - право користування земельною ділянкою за номером 3818809.

При цьому, 02 квітня 2013 року між Приватним підприємством «Інтерсівербудконтракт» та Комунальним підприємством «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» Чернігівської міської ради укладено договір про співробітництво, відповідно до якого сторони домовляються здійснювати співробітництво в питаннях, пов'язаних з будівництвом приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали на розі вул. Любченка та пр. Миру, що в м. Чернігові (надалі - Об'єкт), та надавати взаємну допомогу з визначених цим договором направленням.

Згідно п. 2.1.7 договору про співпрацю ПП «Інтерсівербудконтракт» вирішує питання, щодо фінансування розробки проектної документації по відведенню земельної ділянки під будівництво Об'єкту, виготовленню проектно-кошторисної документації, витрат по будівництву Об'єкту та інших витрат (відрахування на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури - пайова участь замовників, участь у розвитку мереж та об'єктів соціального призначення, витрат по забезпеченню страхового фонду проектної документації, оплата послуг КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР за здійснений технагляд за будівництвом, компенсація витрат (земельного податку) по утриманню земельної ділянки до здачі Об'єкту в експлуатацію та переоформлення земельної ділянки на ПП «Інтерсівербудконтракт»).

Пунктами 2.1.8, 2.1.9 Договору відповідач-2 здійснює виготовлення проекту відведення земельної ділянки під будівництво Об'єкту, забезпечує підготовку матеріалів на засідання сесії Чернігівської міської ради для затвердження проекту землеустрою та оформлення на право постійного користування земельною ділянкою для будівництва Об'єкту, здійснює технічний нагляд за будівництвом Об'єкту. Зобов'язується у тримісячний термін з дня введення Об'єкту в експлуатацію забезпечити підготовку та подання документів на сесію Чернігівської міської ради щодо переоформлення земельної ділянки на ПП «Інтерсівербудконтракт» для обслуговування введеного в експлуатацію Об'єкта будівництва.

ПП «Інтерсівербудконтракт» зобов'язується сплатити КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР всі фактичні витрати, пов'язані з утриманням земельної ділянки до передачі їм для обслуговування введеного в експлуатацію Об'єкта будівництва (п 2.1.10 договору).

Цей договір, згідно п. 4.1 даного договору, набуває чинності з моменту його підписання сторонами і до дати, коли сторони за взаємною згодою вирішать припинити дію цього договору, в тому числі за втрати економічної доцільності цього договору, або з будь-яких інших об'єктивних причин або у зв'язку з досягненням мети цього договору.

На виконання умов договору відповідач-2 сплатив ПП «Землевпорядник -5Д» кошти у розмірі 3500,00 грн згідно виставленого рахунку № 71-ЧВ від 20.05.2013 за роботи по виготовленню проекту землеустрою, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки (а.с.162).

Приватним підприємством «Інтерсівербудконтракт», на виконання умов Договору було відшкодовано витрати за роботи з виготовлення проекту землеустрою у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копією рахунку № 716 від 08.05.2014 та копією виписки по рахунку КП «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» ЧМР від 03.06.2014. Крім того, на підтвердження відшкодування витрат зі сплати земельного податку ПП «Інтерсівербудконтракт» за період з листопада 2013 року по квітень 2015 року у матеріалах справи наявні копії рахунків та копії квитанцій про оплату вищезазначеного відшкодування (а.с.166-177).

22.10.2013 року між Приватним підприємством «Інтерсівербудконтракт» (далі-Генпідрядник-інвестор) та Комунальним підприємством «Дільниця з контролю за благоустроєм міста» Чернігівської міської ради (далі-Замовник) укладено договір генерального підряду - інвестування (далі Договір), згідно якого Генпідрядник-інвестор зобов'язується своїми силами і засобами, на замовлення Замовника, здійснити інвестування та провести роботи по будівництву приміщення з продажу пива та облаштування вхідної групи до кафе-магазину та пивної зали на розі вул. Любченка та пр. Миру у м. Чернігові, а Замовник зобов'язується прийняти результати робіт та оплатити їх шляхом передачі створеного Об'єкту. Майнові права на Об'єкт після здачі його у експлуатацію належать Генпідряднику-інвестору.

Згідно з п. 1.3 Договору, з моменту укладення договору Генпідрядник-інвестор отримує майнові права на отримання Об'єкту у повному обсязі. З моменту отримання Об'єкту в натурі, Генпідрядник-інвестор самостійно несе витрати на його утримання. Передача Об'єкту в натурі відбувається за Актом-приймання-передачі, який повинен бути підписаний сторонами на першу вимогу Генпідрядника-інвестора після підписання декларації про готовність об'єкта до експлуатації. У разі припинення договору за взаємною згодою сторін та до введення Об'єкту в експлуатацію, Генпідрядник-інвестор набуває майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, що засвічується двостороннім актом.

Строк закінчення будівництва: до 1 липня 2015 року (п.1.5 Договору).

Відповідно до п. 1.6. Договору, Генпідрядник-інвестор має право у будь-який спосіб розпоряджатися своїми майновими правами на Об'єкт, що йому належить за Договором, у тому числі укладати угоди з іншими особами про відчуження майнових прав на Об'єкт, що належить йому за цім Договором.

Даний Договір не передбачає проведення фінансових розрахунків між сторонами (п.2.1 Договору).

Сторони прийшли згоди (п. 3.2. Договору), що Генпідрядник-інвестор несе витрати пов'язані з пайовою участю на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту м. Чернігова.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що Генпідрядник-інвестор разом з Замовником зобов'язується здійснити дії, необхідні для отримання дозволу на початок виконання будівельних робіт від інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та отримати такий дозвіл.

Замовник зобов'язується вчинити всі дії, що необхідні для введення у експлуатацію Об'єкту будівництва та передбачені порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. По закінченню, протягом 3-х днів з дня підписання декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скласти Акт приймання-передачі Об'єкту, що належить Генпідряднику-інвестору. (п.п.3.5.4, 3.5.5 Договору).

Відповідно до п. 3.7.2 Договору Генпідрядник-інвестор зобов'язується збудувати Об'єкт у відповідності до розробленої проектної документації. Для виконання цього обов'язку Замовник надає Генпідряднику-інвестору право укладати будь-які договори (підряду, послуги, поставки тощо) або власними силами виконувати будівельні роботи.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і є чинним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

За приписами ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю; у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.ч. 1,2 ст. 59 Закону).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений статтею 123 Земельного кодексу України.

Так, надання земельних ділянок, зокрема, комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення або формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, виданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у користування не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Отже, як вбачається з наведених норм відповідне рішення за своєю правовою природою не є нормативним актом, оскільки було звернене до окремої юридичної особи, застосовувалось одноразово і після реалізації вичерпало свою дію. Крім того, законодавцем передбачено випадки розроблення документації із землеустрою взагалі без надання такого дозволу.

Саме по собі оскарження розпоряджень, якими надано дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не є захистом інтересів громади, воно не припиняє права постійного користування землею. Скасування таких розпоряджень не призведе до припинення користування цими земельними ділянками.

При цьому, посилання відповідачів на Рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009, відповідно до висновків якого не може визнаватися недійсним та скасовуватися рішення Чернігівської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що воно є актом ненормативного характеру, актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію і втратило чинність фактом його виконання - виготовленням проектної документації, суд до уваги не приймається, оскільки за змістом цього Рішення висновки Конституційного суду України направлені стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни, а не на скасування таких рішень судом.

Натомість, аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 (які вже висвітлені судом вище), а тому саме ці висновки згідно ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України повинні бути враховані при прийняті рішення.

За наведених обставин суд вважає, що вимоги позивача щодо скасування п.1.1. рішення 26 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 31.10.2012 задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 186-1 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розробник подає на погодження до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органу виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, - завірені ним копії проекту.

Вищевказані органи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Вищезазначеним органам, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, у визначений законом строк.

Відповідно до п.п. 6, 10, 13, 14 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 було дотримано процедуру погодження проекту землеустрою щодо відведення та надання в постійне користування спірної земельної.

При цьому, представник позивач у судових засіданнях повідомив про відсутність у нього зауважень щодо дотримання відповідачем-1 встановленого порядку прийняття спірних рішень.

У ході дослідження обставин справи судом встановлено, що висновки позивача про порушення п. 6 ст. 78 Статуту територіальної громади м. Чернігова, ст. ст. 120, 134 ЗК України, ст.ст. 203, 228 ЦК України при виділенні земельної ділянки ґрунтуються на нібито неправомірних діях відповідача-2, як то його позастатутна діяльність, відсутність позитивних наслідків, лобіювання інтересів третьої особи з метою зменшення тим фінансового навантаження та отримання у користування спірної земельної ділянки, що є порушенням інтересів територіальної громади, а тому до цих відносин мають бути застосовані правові наслідки недійсності правочинів.

Суд відхиляє доводи позивача та, навпаки, погоджується із відповідними запереченнями на це відповідачів- 1,2 та третьої особи з огляду на наступне.

1. Юридична наука визначає, що акт індивідуальної дії - це правовий акт компетентного органу або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб.

За приписами ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правова природа цих понять відрізняється як суб'єктним складом та і ступінню їх волевиявлення.

В узагальненнях Верховного суду України від 24.11.2008 «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначається, що застосування поняття "недійсність" є некоректним до нормативно-правових актів - у цьому випадку може йтися про їх нечинність або неправомірність (незаконність, протиправність), а також до документів, якими оформлюється, підтверджується право, оскільки право не може бути недійсним - воно або є, або ні.

За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Відповідно до п.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" передбачено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

При цьому, позивачем не надано жодних правових обґрунтувань застосування норм цивільного права щодо недійсності правочинів відносно актів індивідуальної дії органів місцевого самоврядування.

За наведених обставин суд вважає, що Комунальне підприємство "Дільниця з контролю за благоустроєм міста" Чернігівської міської ради не є належним відповідачем у даному спорі.

2. Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини, оскільки за приписами ст. 6 Господарського кодексу України свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є одним із загальних принципів господарювання в Україні.

Цей принцип дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання випливає із загального принципу приватного права: "дозволено все, що не заборонено законом".

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Так, принципами підприємницької діяльності є вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (ст. 44 ГК України).

Тому сама лише відсутність у статутних документах чи в положеннях, якими регулюється діяльність, зокрема, суб'єктів господарювання, записів щодо можливості здійснення ними певної діяльності та, відповідно, вчинення тих чи інших правочинів не тягне за собою заборони на здійснення такої діяльності.

Винятки ж із зазначеного права (окремі види діяльності) встановлюються законом.

Не приймаються судом й відповідні посилання позивача на п. 12 Роз'яснень ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999 (чинне на момент прийняття п. 1.1 рішення Чернігівської міськради від 31.10.2012 та укладення договору про співробітництво), оскільки ці роз'яснення мають рекомендаційний характер для судових органів і не є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання органом місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень. До того ж, ці Роз'яснення були направлені на застосування норм Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність 01.01.2004.

При цьому, суд зазначає, що позивач неправомірно виокремлює частину Роз'яснень, не зазначивши подальші приписи цього пункту, що призвело до звуження їх змісту, а саме: коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже підприємства та організації можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї останньої. Господарські суди, вирішуючи спори, пов'язані з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів, повинні виходити з широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують у своїй діяльності. Тому недійсною на підставі статті 50 Цивільного кодексу має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Таким чином, суд вважає , що спірна земельна ділянка була надана у користування для здійснення відповідачем-2 діяльності, не забороненої законом.

Інші обґрунтування позивача щодо порушення інтересів громади, які базуються на нібито неправомірних діях відповідача-2 та третьої особи, судом не приймаються, оскільки правомірність або неправомірність поведінки відповідача-2 не впливає на правомірність винесення органом місцевого самоврядування спірних рішень, які прийняті згідно чинного законодавства. Крім того, такі правовідносини не є предметом спору, а тому і предметом дослідження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Позивачем не надано належних обґрунтувань та доказів на їх підтвердження щодо порушення відповідачем-1 норм діючого законодавства і цивільних прав або інтересів територіальної громади.

Відповідно до ч. ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, суд вважає, що Рішення від 30.09.2013 прийнято у встановленому порядку, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому є правомірним.

Оскільки за позовом прокурора реєстрація права є похідним від правовстановлюючого акта, а скасування Рішення державного реєстратора від 12.12.2013, відповідно, має бути наслідком скасування рішення Чернігівської міської ради від 30.09.2013, на підставі якого воно було прийняте, відмова у задоволенні вимог щодо Рішення від 30.09.2013 тягне за собою і відмову у задоволені відповідних вимог щодо Рішення від 12.12.2013.

Оскільки позов заявлено прокурором, судовий збір у випадку відмови в позові не стягується. (п.4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Керуючись ст.ст. 22, 24, 27, 29, 32-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 15.06.2015.

Суддя В.В.Шморгун

.