Рішення

від 15.06.2015 по справі 922/2005/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р.Справа № 922/2005/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Омельченко К.А.

розглянувши справу

за позовом Заступник прокурора Харківської області м. Харків до Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Наша будівля" м. Харків , Харківська міська рада, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області про скасування рішення за участю сторін:

прокурор - Зливка К.О.

1 відповідач - Маринушкіна Л.В.

2 відповідач - Бацун Д.В.

третя особа - Ремінний В.І.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області до Харківської міської ради (далі - відповідач 1) та ОК «ЖБК «Наша будівля» (далі - відповідач 2) про визнання незаконним та скасування п. 33 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009 № 85/09, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179865 від 06.10.2010 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 321070600021, зобов'язання ОК «ЖБК «Наша будівля» передати, Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 0,3000 га, з кадастровим номером 6310136600:10:001:0083, про що скласти акти прийому-передачі.

Прокурор обґрунтовує позов тим, вказане рішення прийнято усупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України (далі ЗКУ), ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186 (далі - Примірний статут).

Також , прокурор посилається на те, що згідно постанови Верховного Суду України від 17.04.2014 у справі № 21-195а14, органи місцевого самоврядування при вирішенні питання про надання житлово-будівельним кооперативам безоплатно земельних ділянок зобов'язані з'ясовувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186.

Харківська міська рада звернулася до суду із заявою про залишення позову без розгляду , оскільки останній вважає, що прокурор не наділений повноваженнями подавати позови та брати участь у справі у випадках, не передбаченими законодавчими актами України ( а.с.100-103).

Також, Харківська міська рада надала відзив на позов та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки норми ЖК України та Примірного статуту в частині створення житлово - будівельних кооперативів суперечать не тільки Закону України "Про кооперацію", а і спеціальному нормативно - правовому акту, який вже був чинний на дату реєстрації ОК ЖБК" Наша будівля " ( а.с.104 -111) .

Державна інспекція сільського господарства в Харківській області надала письмові пояснення щодо предмету спору. ( а.с.117).

ОК "ЖБК "Наша будівля " надав відзив на позов та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на ті обставини, що в разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор. Як зазначає відповідач, прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення з моменту його прийняття, в зв'язку із присутністю представника прокурора м. Харкова на пленарному засіданні. У зв*язку з чим, ним була подана заява про застосування строку позовної давності ( а.с.122-128).

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві , відповідачам та третім особам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Статтею 1 ГПК України встановлено , що до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації). У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У даному випадку спірне рішення Харківської міської ради від 29.04.2009 року № 85/09 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179865 від 06.10.2010 року не стосуються суб'єктивних прав і обов'язків прокуратури - позивача у справі, а також з поданого прокурором позову не вбачається будь-якого порушення прав позивача на захист якого прокурором подано позов.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами:

- підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

- рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Виходячи з положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 177, 181, 324, 374, глави 30 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватно правових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 N02-5/35 зі змінами).

Як зазначено в п.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного правочину. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа №1-10/2004).

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи мають діяти лише на підставі та у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 148 Конституції України місцеві ради самостійно вирішують питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно пункту 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсних актів державних чи інших органів" передбачено, що підставами для визнання актів державного органу недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду не має правових підстав для задоволення позову.

Отже, спірне рішення Харківської міської ради від 29.04.2009 року № 85/09 та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179865 не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі .

Позивач в позовній заяві зазначає , що «всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК «ЖБК «Наша будівля» (протокол загальних зборів № 1 від 08.12.2008 р., № 2 від 12.11.2010 р.) та список членів кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Всупереч вимогам ст. 133, ст. 135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту члени кооперативу на момент його створення не потребували поліпшення своїх житлових умов. На момент прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради члени ОК «ЖБК «Наша будівля» на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували.

Відповідно до статуту ОК «ЖБК «Наша будівля» та протоколів загальних зборів № 1 від 08.12.2008 р., № 2 від 12.11.2010 р. кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 ЖК.

Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому відповідно до переліку членів кооперативу затвердженого протоколами загальних зборів № 1 від 08.12.2008 р., № 2 від 12.11.2010 р. число його членів три особи.

Всупереч вимогам ст. 137 ЖК та абз.2 п.5 Примірного статуту статут ОК «ЖБК «Наша будівля» не відповідає вимогам Примірного статуту: так , п. 6.1. статуту кооперативу усупереч ст.ст. 133, 135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу. Крім того, в статуті ОК «ЖБК «Наша будівля» усупереч ст.135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).

Всупереч абз. 2 п.7 Примірного статуту на момент створення ОК «ЖБК «Наша будівля» всі члени були у віці понад 30 років.

За організаційно-правовою формою ОК «ЖБК «Наша будівля» є обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1 статуту. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про кооперацію» метою створення обслуговуючого кооперативу не може бути будівництво житлових будівель.

ОК «ЖБК «Наша будівля» не є житлово-будівельним кооперативом, оскільки відповідно до листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області кооператив так і не розпочав будівництво будинків, між тим, кооператив, відповідно до п. 33 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 29.04.2009 року № 85/09 був зобов'язаний виконати будівництво житлового комплексу до 31.12.2014 року.

У статуті ОК «ЖБК «Наша будівля» не визначено кількість квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті створення обслуговуючого кооперативу.

Таким чином, прокурор вважає, що ОК «ЖБК «Наша будівля» не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст. 41 ЗКУ.

Рішення Харківської міської ради від 29.04.2009 року п. 33 додатку 1 прийняте в порушення вимог ст. 41 ЗКУ, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту. Під час прийняття вказаного рішення міська рада зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету і підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту.

Доводи прокурора викладені у позові ґрунтуються на постанові колегії Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного суду України від 17.06.2014р. № 21-195а14, яка відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України, та суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до мотивувальної частини цієї постанови колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Відповідно до нової редакції ст. 111-28 ГПК України (зміни внесені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року N 192-VIII) суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 129 Конституції України Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Основними засадами судочинства, зокрема, є законність.

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" з цього приводу вказано:

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на нормах Конституції, нормах чинного законодавства України, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Відповідно до Постанови Верховної ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. Акти не суперечать Конституції і законам України.

Державний акт про право власності на земельну ділянку є документом, що посвідчує право власності і видається на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності.

Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Спірні правовідносини, щодо яких заявлено прокурором позов, стосуються права власності на земельну ділянку відповідача 2, яке посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179865.

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним. Скасування (визнання нечинним) рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право власності на землю щодо земельної ділянки, не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку чи визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З огляду на викладені доводи, рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009 № 85/09 про надання у власність ОК «ЖБК «Наша будівля» земельної ділянки є законним та прийняте у встановленому законом порядку, з додержанням усіх вимог чинного законодавства України, а, відповідно, і державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179865 також є дійсними.

Таким чином, відсутнє порушення норм ст. 41 Земельного кодексу України, в зв'язку із чим, відсутні законні підстави для визнання незаконним та скасування п. 33 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009 № 85/09, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179865 та повернення ОК «ЖБК «Наша будівля» земельної ділянки площею 0,3000 га, що розташована в м. Харкові на Білгородському шосе, кадастровий номер земельної ділянки6310136600:10:001:0083, Харківській міській раді.

Щодо заявленого клопотання відповідача, про застосування строку позовної давності , позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Таким чином до спірних взаємовідносин встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 ЦК України становить три роки.

Згідно із п. 4.1. зазначеної постанови, початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14 та від 23.12.2014 у справі №916/2414/13.

Тобто, у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Як вбачається з протоколу пленарного засідання сесії Харківської міської ради від 24.02.2009, на пленарному засіданні Харківської міської ради безпосередньо був присутній заступник прокурора м. Харкова Петрова О.І.

Згідно із мотивувальною частиною Постанови Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14 визначено наступне:

Норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб 'єктивних прав, відтак обов 'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов*язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Отже, в зв'язку із обізнаністю з 24.02.2009 заступника прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно із позицією викладеною у Постанові Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

А з урахуванням правової позиції зазначеної у постанові Верховного Суду України № З- 23гс14 від 27.05.2014р., початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (ст. 253 ЦК України).

Таким чином, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 24.02.2009, починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю заступника прокурора міста Харкова яка перебувала на пленарному засіданні, та у відповідності до ст. 257 ЦК строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 25.02.2013 року.

Згідно із п. 10 наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 р., "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1,15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", здійснює Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Крім цього, спірне рішення було направлено на адресу прокурора міста Харкова листом № 08-04/700/2-10 від 26.03.2010 р. (а.с. 113).

Посилання прокурором на те, що органам прокуратури стало відомо про те, що міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту тільки 17.04.2014, тобто після прийняття відповідної постанови Верховним Судом України, не має правового значення у справі, та не може бути початком перебігу строку позовної давності, з огляду на таке.

Як зазначає прокурор, безпосередні дані, які свідчать про порушення порядку передачі земельної ділянки ОК "ЖБК "Наша будівля", прокуратурою міста виявлено у 2015 році.

Відповідно до ст. 111 -28 ГПК України, Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже висновок не є актом цивільного законодавства, по-перше, по-друге закон не має зворотної дії в часі.

Ч. 4 ст. 267 ЦК України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже як вбачається позовна заява подана до суду прокурором після спливу трирічного строку позовної давності.

Причини пропуску позовної давності прокурором під час розгляду справи в суді прокурором документально не обґрунтовані, клопотання про його поновлення прокурором не заявлялось (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене та те, що прокурор звернувся до суду поза межами строку позовної давності, суд відмовляє в задоволені позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 1,2,33,44,82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 16.06.2015 р.

Суддя Л.С. Лаврова