Рішення

від 06.12.2007 по справі 2-530/2007

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-530

Справа

№ 2-530

2007 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2007

року                                                                                        м.

Івано-Франківськ

Тисменицький

районний суд Івано-Франківської області

в складі:

головуючої - судді                 Хоминець

М.М.

секретаря                                              Гундич

Г.В.

з участю

представника відповідачки -

адвоката                                                ОСОБА_5

розглянувши у

відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1до

ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, Тисменицької міської ради про визнання права

власності, визнання незаконними державних актів на право власності на землю,

усунення перешкод у користуванні, визнання незаконним рішення міської ради -

встановив:

Позивач ОСОБА_1.

21.05.2007 р. звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2., ОСОБА_3.,

ОСОБА_4. про визнання права власності на 1/4 частину будинковолодіння у порядку

спадкування за заповітом після смерті матері, визнання права власності на 1/4

частину земельної ділянки, скасування державного акту на право власності на

земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні будинковолодінням. Після

уточнення і доповнення позовних вимог просив також скасувати другий державний

акт на право власності на земельну ділянку та визнати частково недійсним

рішення Тисменицької міської ради від 07.05.2003 р.

Позовні вимоги

обґрунтовував тим, що його та відповідачів ОСОБА_2., ОСОБА_3. матір ОСОБА_6

20.06.1962 р. склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Тисменицької

держнотконтори, згідно якого все належне їй майно заповіла у рівних долях йому

та трьом відповідачам. Після смерті матері, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1., ніхто із

спадкоємців спадщину не оформив. Він належно прийняв спадщину в силу вимог

ст.429 ЦК УРСР

1923 p.,

оскільки до смерті матері та після її смерті до 1969 р. проживав у

спадковому будинку поАДРЕСА_1, тому вважає, що він має право на 1/4 частину

вказаного будинковолодіння та 1/4 частину належної до нього земельної ділянки

площею 0,16 га. Однак, коли він 22.02.2007 р. звернувся в Тисменицьку міську

раду із заявою про отримання дозволу на будівництво житлового будинку по

АДРЕСА_1, йому роз'яснили, що необхідно надати державний акт на право власності

на земельну ділянку. Одночасно йому стало відомо, що сестра ОСОБА_2. подала у

міську раду аналогічну заяву щодо надання їй дозволу на будівництво, додавши

державний акт на право власності на земельну ділянку 0,10 га для будівництва і

обслуговування житлового будинку. Крім того, відповідачкою приватизовано і

земельну ділянку площею 0,0507 га для ведення особистого селянського

господарства згідно рішення Тисменицької міської ради від 07.05.2003 р.

Відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні будинковолодінням. Просив

визнати за ним право власності на 1/4 вказаного будинковолодіння у порядку

спадкування за заповітом після смерті матері, право власності на 1/4 частину

земельної ділянки 0,10 га та 1/4 частину земельної ділянки 0,0507 га, визнати

недійсним рішення міської ради від 07.05.2003 р. в частині визнання за ОСОБА_2. права власності на земельну

ділянку 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,0507 га

для ведення особистого   селянського

господарства, скасувати обидва державні акти, видані відповідачці на вказані

земельні ділянки, та зобов'язати останню не чинити йому перешкод у користуванні

будинковолодінням.

Позивач та його

представники в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали і просили

їх задовольнити.

Відповідачка

ОСОБА_2. у судовому засіданні позов не визнала і пояснила, що у спірному

будинку проживала вона з батьками і племінником ОСОБА_4. Позивач після

одруження у 1961 р. пішов з дому, після цього батькам не допомагав, інколи

приїздив, відвідуючи матір. Батько померІНФОРМАЦІЯ_2., а матір -

ІНФОРМАЦІЯ_1. Власником будинку був батько, отримав його у спадщину після

смерті діда. Про існування заповіту матері вона не знала. Вона на час смерті

батьків проживала у цьому будинковолодінні і продовжує там проживати до цього

часу, провела капітальний ремонт, оскільки хата розвалювалась, постійно

оплачувала всі податки, постійно користувалась земельною ділянкою. У 2003 р.

вона звернулась у Тисменицьку міську раду із заявою про приватизацію земельної

ділянки; згідно оспорюваного рішення міської ради вона приватизувала земельну

ділянку поАДРЕСА_1, а саме 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового

будинку та 0,0507 га для ведення особистого селянського господарства. Просила у

задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовити.

Відповідачі

ОСОБА_3. та ОСОБА_4. у судовому засіданні позов не визнали і пояснили, що

спірне будинковолодіння - це родовий будинок ОСОБА_1, побудований у 1788 p.,

власником був ОСОБА_7., який отримав його у спадщину від свого батька. Позивач

ОСОБА_1. жив у будинку до одруження, в грудні 1961 р. одружився і пішов жити до

жінки. На момент смерті своїх батьків він у будинку не проживав. ОСОБА_3. не

проживає в будинку з 1963 p., а ОСОБА_4. - з 1978 р. На будинок відповідачі не

претендують, власником його є ОСОБА_2., яка там постійно проживала і проживає,

утримує будинок, обробляє земельну ділянку. Просили у позові відмовити.

Представник

відповідача - Тисменицької міської ради - в судовому засіданні позовну вимогу

про визнання частково недійсним рішення міської ради від 07.05.2003 р. не

визнала і пояснила, що відповідачці ОСОБА_2. згідно її заяви, термін зберігання

якої закінчився, оспорюваним рішенням міської ради затверджено матеріали

земельно-кадастрової інвентаризації уточнених площ по видачі державних актів на

право власності на землю, а саме для будівництва і обслуговування житлового

будинку - 0,1000 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,1555

га. Позивач ОСОБА_1. у Тисменицьку міську раду із заявами про надання йому у

приватну власність цих земельних ділянок чи їх частини не звертався. Просила у

позові відмовити.

Вислухавши

пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить

до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з

наступних підстав.

Встановлено, що

основним предметом спору по справі є право власності на частину

будинковолодіння по АДРЕСА_1. Власником цього будинковолодіння був батько

сторін - позивача ОСОБА_1. та відповідачів ОСОБА_2., ОСОБА_3. - ОСОБА_7, що

підтверджується свідоцтвом про право власності на будинок від 15.12.1952 р.

(а.с.52), виданим на підставі рішення виконкому Тисменицької районної ради

депутатів трудящих від 09.12.1952 р. Згідно наданого Державним архівом

Івано-Франківської області архівного витягу (а.с.85) вказаним рішенням районної

ради визнано право власності на ціле домоволодіння по вул. Леніна, 14 в м.

Тисмениця за ОСОБА_7, який отримав будинок у спадщину в 1915 р. після смерті

батька.

Батько сторін

ОСОБА_7. помер ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.54), а матір ОСОБА_6 -ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.53).

Перед смертю ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом

Тисменицької держнотконтори 20.06.1962 p.,

згідно якого все належне матері сторін на день смерті майно вона заповіла у

рівних долях позивачу та трьом відповідачам (а.с.3). Саме на підставі вказаного

заповіту позивач претендує на 1/4 частину спірного будинковолодіння. З огляду

на те, що у заповіті склад спадкового майна не вказано, позивачем не надано

жодних доказів того, що вказане будинковолодіння входило до складу спадкового

майна згідно заповіту матері ОСОБА_6., це будинковолодіння відповідно до

діючого на той час законодавства було особистою власністю батька ОСОБА_7. як

отримане у порядку успадкування, суд вважає, що позивачем не доведена позовна

вимога про визнання за ним права власності на 1/4 будинковолодіння у порядку

спадкування за заповітом після смерті матері. Крім того, позивач не довів і

тієї обставини, що він належно прийняв спадщину в силу вимог діючої на той час

ст.429 ЦК УРСР 1923 p., згідно якої присутній у місці відкриття спадщини

спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, якщо протягом трьох місяців з

дня її відкриття не заявив про відмову від неї, оскільки в судовому засіданні

встановлено, що позивач, який в грудні 1961 р. одружився і пішов проживати до

дружини, на момент смерті своїх батьків у будинку не проживав. Ці обставини

підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8. та ОСОБА_9., які не являються

родичами сторін і не мають інтересу по справі. Згідно довідки адресного бюро

(а.с.38) відсутні дані про прописку позивача за адресою: м. Тисмениця,

АДРЕСА_1.

Встановлено, що

відповідачка ОСОБА_2. постійно проживала у будинковолодінні на час смерті

батьків, належно прийняла спадщину після смерті батька, продовжує там проживати

до цього часу, утримує будинок, провела його капітальний ремонт, обробляє

земельну ділянку, сплачує всі обов'язкові платежі. Вказані обставини

підтверджуються наявними в справі письмовими доказами (а.с.50,51,55-60),

показаннями вказаних вище свідків, а також оглянутими в судовому засіданні

оригіналами страхових свідоцтв, квитанцій про сплату обов'язкових платежів,

податку з будівель, земельної ренти (податку), починаючи з 1963 p., що

були надані відповідачкою.

Тисменицька

міська рада дозволила відповідачці ОСОБА_2. приватизацію земельної ділянки, що

перебувала в її постійному користуванні. Рішенням міської ради від 07.05.2003

р. (а.с.81) затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації уточнених

площ по видачі державних актів на право власності відповідачки на землю площею

0,2555 га, на підставі якого відповідачка 11.11.2003 р. отримала два державні

акти на право власності: на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і

обслуговування житлового будинку та земельну ділянку 0,0507 га для ведення

особистого селянського господарства (а.с.61-62). Оспорюваними рішенням та

виданими на його підставі державними актами права позивача як землекористувача,

який вказаними земельними ділянками не користувався, не порушені, тому позовні

вимоги про визнання частково недійсним рішення міської ради та скасування

державних актів суд вважає безпідставними.

Так само

безпідставною є позовна вимога про визнання права власності на 1/4 частину

земельної ділянки 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку,

оскільки позивач, не являючись співвласником будинку, не вправі претендувати на

частину земельної ділянки, наданої для його обслуговування. Щодо вимоги про

визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки 0,0507 га для ведення

особистого селянського господарства, то вона також безпідставна, так як існує

відповідний, встановлений ст.118 ЗК України, порядок приватизації земельних

ділянок. Не підлягає до задоволення і вимога позивача про усунення перешкод у

користуванні будинковолодінням, яка є похідною від первинних позовних вимог.

На підставі

наведеного, відповідно до ст.ст. 321, 392 ЦК

України, ст.429 ЦК

УРСР 1923 p.,

ст.ст. 81, 118, 152 ЗК України, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд -

вирішив:

Відмовити у

позові ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, Тисменицької міської ради про

визнання права власності, визнання незаконними державних актів на право

власності на землю, усунення перешкод у користуванні, визнання незаконним

рішення міської ради.

Рішення суду

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання

заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк,

рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

Заяву про

апеляційне оскарження рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської

області може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна

скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви

про     апеляційне оскарження. Заява про

апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються через Тисменицький

районний суд.