Рішення

від 28.07.2009 по справі 2-1690/09

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Справа № 1690/09

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

28 липня 2009 року

м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в складі:

головуючого - судді Кононенка С.Д.

при секретарі  - Зубовіч М.Ю.,

розглянувши цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

 до приватного підприємтсва „Дуо” про визнання договорів купівлі-продажу неукладеними та визнання права власності та зустрічним позовом Приватного підприємтсва „Дуо” до

ОСОБА_1

 про визнання договорів дійсними та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2009 року

ОСОБА_1

 звернувся з позовом про визнання договорів неукладеними та визнання права власності, мотивуючи свої вимоги наступним.

23 листопада 2008 року між позивачем та ПП „Дуо” було укладено договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме: складу літ. ІБ

11

-1, загальною площею 98,7 м2, розташованого у

АДРЕСА_1

 та житлового будинку № , розташованого по

АДРЕСА_2

.

На умовах, встановлених цими договорами, позивач та відповідач погодили до 25 грудня 2008 року  посвідчити нотаріально зазначені договори купівлі-продажу об'єктів. Вартість складу була встановлена у 35 000,00 гривень, вартість житлового будинку у 45 000,00 гривень.

14 грудня 2008 року позивач повідомив відповідача про свою відмову від нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, мотивуючи це тим, що нерухоме майно, що є предметом даних договорів не зареєстровано в БТІ за Приватним підприємством „Дуо”, та на житловий будинок по

АДРЕСА_2

 відповідач не надав жодних документів, а тому його не можна вважати власником об'єктів.

Дозволи, передбачені законодавством України на будівництво нежитлового приміщення, яке передбачалось для купівлі-продажу у відповідача відсутні, а отже зазначене будівництво є самочинним.

Таким чином, відповідач не набув права власності на склад, який був відповідно побудований, та не надав необхідні документи на житловий будинок, а тому не має права розпоряджатися ними.

Приватне підприємство „Дуо” проти задоволення позовних вимог заперечувало та подало до суду зустрічний позов в якому посилалося на наступне.

23 листопада 2008 року між Приватним підприємством „Дуо” та

ОСОБА_1

 було укладено договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме: складу літ. ІБ11-1, загальною площею 98,7 м2, розташованих у

АДРЕСА_1

 та житлового будинку

АДРЕСА_2

, розташованого по

АДРЕСА_2

.

На умовах, встановлених цими договорами, сторони погодили до 25 грудня 2008 року  посвідчити нотаріально зазначені договори купівлі-продажу об'єктів. Вартість складу була встановлена у 35 000,00 гривень, вартість житлового будинку у 45 000,00 гривень. Гроші за склад було отримано приватним підприємством „Дуо” в повному обсязі, а склад фактично знаходиться в розпорядженні відповідача за зустрічним позовом, який його прийняв відповідно до акту приймання-передачі.

Незважаючи на погодження сторонами всіх істотних умов договору, листом від 14 грудня 2008 року

ОСОБА_1

 повідомив про свою відмову від нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, мотивуючи свою відмову тим, що нерухоме майно, що є предметами даних договорів не зареєстроване в БТІ за Приватним підприємством „Дуо”, та на житловий будинок не надано жодних документів, а тому останнього не можна вважати власником об'єктів.

Тому приватне підприємство „Дуо” вважає дії

ОСОБА_1

 такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства виходячи з наступних підстав.

Згідно рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації „Левлекс” від 27.02.2008 року Приватне підприємство „Дуо” є власником нежитлових приміщень, що розташовані у

АДРЕСА_1

.

Відповідно до зазначеного рішення за приватним підприємством „Дуо” було зареєстровано право власності на склад літ. ІБ-1 та прибудову (незавершене будівництво – 34% готовністі) літ. ІБ1, зливні ями № 10, № 9, які розташовані у

АДРЕСА_1

.

Відсутність документів на житловий будинок по

АДРЕСА_2

 в м. Полтава не свідчить про відсутність права власности на будинок у приватного підприємства „Дуо”.

В свою чергу

ОСОБА_1

 допустив порушення зобов'язання та засад цивільного законодавства, про що наводиться нижче.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Враховуючи викладене вбачається, що укладення сторонами договору є правочином, який породжує для його учасників викладені в цьому договорі зобов'язання.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У той же час, ст. 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається зі змісту договорів купівлі-продажу від 23 листопада 2008 р. у

ОСОБА_1

 відсутні підстави стверджувати про наявність порушень Приватним підприємством „Дуо” своїх зобов'язань за цим договором.

Тому можна зробити висновок, що в порушення ст. 525 Цивільного кодексу України

ОСОБА_1

 в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 23 листопада 2008 р., а саме безпідставно відмовитися від нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу складу по

АДРЕСА_1

. Натомість,

ОСОБА_1

 правомірно відмовився від укладання договору купівлі-продажу житлового будинку

АДРЕСА_2

 по

АДРЕСА_2

, оскільки Приватне підприємство „Дуо” не надало жодних документів, що підтверджують його право власності на зазначений об'єкт.

Як пояснив в судовому засіданні представник Приватного підприємства „Дуо” такі документи відсутні та знаходяться в стадії підготовки.

Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України: „Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.”

У відповідності до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу або певним чином затвердженого проекту.

Виходячи з викладеного вбачається, що належний позивачу об'єкт є об'єктом самочинного будівництва.

Але самовільна добудова належних Приватному підприємству „Дуо” на праві власності нежитлових приміщень не викликала будь-яких порушень прав інших осіб з огляду на наступне.

Згідно ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

З викладеного вбачається, що здійснивши добудову нежитлового приміщення позивач здійснив лише розпорядження своєю приватною власністю за власним розсудом і ніяким чином не порушив прав інших осіб.

До того ж 20 червня 2009 р. ТОВ „Інжиніринг- правопроект” (ліцензія Серії

НОМЕР_1

, дата видачі 20 червня 2007 р. № 9-л, строк дії ліцензії з 20 червня 2007 р. по 20 червня 2012 р.) було проведено обслідування і оцінку технічного стану будівельних конструкцій нежитлових приміщеннь літ. ІБ-1, поз.1 –  склад, загальною площею 363,9 м2, літ. ІБ1-1, офіс, загальною площею 52,0 м2, в тому числі поз. 2 – приміщення загальною площею 32,9 м2, поз. 3 – приміщення загальною площею 19,1 м2, літ. ІБ11-1, поз. 4 – склад, загальною площею 98,7 м2, літ. ІБ111- навіс, літ. 2Г – душова тимчасова, № 9 та № 10 – зливні ями, № 11 – огорожа, ІV – мостіння,  що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1

. Згідно даного обслідування та висновку основні несучі конструкції (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться в нормальному і задовільному стані, придатні для подальшої експлуатації за функціональним призначенням та відповідають категорії К-1.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою.

Як вказав представник позивача, враховуючи викладені обставини, а також факт невизнання

ОСОБА_1

 права власності Приватного підприємства „Дуо” на Об'єкти, позивач вважає ці підстави достатніми для звернення до суду з позовом про визнання  права власності.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на таке майно без введення цих об'єктів в експлуатацію.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом примусового виконання обов'язку в натурі, а також шляхом визнання права.

Відповідач за зустрічним позовом

ОСОБА_1

 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання, та подав до суду нотаріально засвідчену заяву про те, що він не заперечує проти задоволення зустрічних позовних вимог та просить суд розглянути справу за його відсутністю.

Вислухавши пояснення позивача за зустрічним позовом та дослідивши матеріали справи, суд вважає за можливе задовольнити позовну заяву

ОСОБА_1

 частково та частково задовольнити зустрічну позовну заяву Приватного підприємства „Дуо” виходячи з наведених вище, а також наступних підстав.

Відповідно до статті 114 Цивільного процесуального кодексу України: „Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або  основної його частини. ” Як видно з матеріалів справи, основна частина нерухомого майна знаходитсья у м. Полтава.

Згідно з частиною 2 статті 113 Цивільного процесуального кодексу України „Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову.”

Враховуючи данні норми законодавства та те, що одним з об'єктів спору є житловий будинок розташований у м. Полтава суд вважає за доцільним розглянути спір між

ОСОБА_1

 та Приватним підприємством „Дуо” та прийняти до розгляду зустрічну позовну заяву Приватного підприємства „Дуо” до

ОСОБА_1

Кожна сторона має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до цивільного законодавства України однією з умов виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду. Право власності в Україні повинно спиратися на певний титул (правовстановлюючий документ), для того щоб бути доведеним перед іншими особами. З аналізу статей 15, 16 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.10.2003 р.) вбачається, що захист цивільних прав шляхом визнання права власності належить суду.

При урахуванні судом технічного висновку за результатами обстеження вищевказаних будівельних конструкцій на підставі ч.2 ст. 8 Цивільного кодексу України у відповідності до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) встановлено, що прийняття в експлуатацію об'єкта полягає  у визначенні готовності об'єкта, закінченого будівництвом, будівельним і іншим нормам і правилам, необхідним при прийнятті в експлуатацію. Готовність приміщень до експлуатації у всіх аспектах визначена будівельно-технічним висновком. Таким чином, дані приміщення з усіма їх складовими частинами є прийнятими до експлуатації та не потребують іншого проведення дослідження готовності до експлуатації – прийняття до експлуатації, в тому числі складання актів прийняття до експлуатації.

В одночас, враховуюче те, що відповідно до статті 61 Цивільно процесуального кодексу України: „Кожна  сторона  зобов'язана  довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень,  крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу” та те, що Приватне підприємство „Дуо” не довело наявність у нього прав власності на житловий будинок

АДРЕСА_2

 по

АДРЕСА_2

 суд вважає, що договір купівлі-продажу цього об'єкту не можна визнати дійсним.

Водночас у

ОСОБА_1

 не має підстав вимагати визання недійсним іншого договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна у м. Дніпропетровську з наведених вище підстав.

Відповідно до п.10 Переліку правовстановлюваних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, рішення суду про визнання права власності є правовстановлюваним документом і підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 113, 114, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст.11, 15, 16, 182, 202, 220, 316, 317, 319, 328, 331, 376, 392, 509, 525, 526, 615,  ЦК України, наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 суд, -

ВИРІШИВ :

1.  

Позовні вимоги

ОСОБА_1

 до Приватного підприємства „Дуо” задовольнити частково та позовні вимоги Приватного підприємства „Дуо” до

ОСОБА_1

 задовольнити частково.

2.  

Визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень літ. ІБ

11

-1, поз. 4 – склад, площею 98,7 м2, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1

 укладений між

ОСОБА_1

 та Приватним підприємством „Дуо” дійсним.  

3.  

Визнати за Приватним підприємством „Дуо” (код ЄДРПОУ 23936135) право власності на нежитлові приміщення літ. ІБ-1, поз.1 –  склад, загальною площею 363,9 м2, літ. ІБ

1

-1, офіс, загальною площею 52,0 м2, в тому числі поз. 2 – приміщення загальною площею 32,9 м2, поз. 3 – приміщення загальною площею 19,1 м2, літ. ІБ111- навіс, літ. 2Г – душова тимчасова, № 9 та № 10 – зливні ями, № 11 – огорожа, ІV – мостіння,  що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1

.

4.  

Визнати за Приватним підприємством „Дуо” (код ЄДРПОУ 23936135)  право власності на нежитлові приміщення літ. ІБ-1, поз.1 –  склад, загальною площею 363,9 м2, літ. ІБ

1

-1, офіс, загальною площею 52,0 м2, в тому числі поз. 2 – приміщення загальною площею 32,9 м2, поз. 3 – приміщення загальною площею 19,1 м2, літ. ІБ111- навіс, літ. 2Г – душова тимчасова, № 9 та № 10 – зливні ями, № 11 – огорожа, ІV – мостіння,  що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1

 таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без акту введення в експлуатацію.

5.  

Визнати за

ОСОБА_1

 право власності на нежитлове приміщення літ. ІБ

11

-1 склад, площею 98,7 м2, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1

.

6.  

Визнати за

ОСОБА_1

 право власності на нежитлове приміщення літ. ІБ

11

-1 склад, площею 98,7 м2, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1

, таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без акту введення в експлуатацію.

7.  

В інший частині позовних вимог

ОСОБА_1

 та Приватного підприємства „Дуо” відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Ленінського районного

суду м. Полтави

(підпис)

С.Д. Кононенко

Вірно: Суддя Ленінського районного

суду м. Полтави

С.Д. Кононенко