cpg1251
ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
УХВАЛА
Іменем України
02.06.2015 № К/800/6388/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В. , розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 у справі №826/3771/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Юдіс» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2014 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Юдіс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 02.11.2012 №0011642202 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015, скасована постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2014, та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 02.11.2012 №0011642202.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «С.К.М. Груп» за період з 01.01.2012 по 31.01.2012 та з ТОВ «Сіайті Логістікс» за період з 01.04.2012 по 30.04.2012, за результатами якої складено акт 11.10.2012 №824/22-2/33940261 про порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого: занижено суму податку на додану вартість всього у сумі 553791,00 грн.
Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно сформував податковий кредит по господарським операціям з ТОВ «С.К.М. Груп» та з ТОВ «Сіайті Логістікс», оскільки господарські операції з останніми є безтоварними, а правочини - нікчемними.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0011642202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на 692239,00 грн., з яких 553791,00 грн. - за основний платіж та 138448,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту через безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами та нікчемність укладених з ними правочинів. А також мотивував рішення тим, що судом під час дослідження матеріалів, було встановлено розбіжність зобов'язань у податковій накладній №30 від 30.04.2012, виписаній ТОВ «Сіайті Логістікс» на користь позивача на продаж паперу офсетного та паперу самоклейкого.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «С.К.М. Груп» за договорами поставки сухого молока та іншої молочної продукції від 13.10.2011 №13/10-11, надання послуг по пошуку та підбору персоналу від 26.10.2011 №26/10-11 та виконання робіт з комплексного прибирання приміщень від 01.11.2011 №01/11-11, а також з ТОВ «Сіайті Логістік» за договорами поставки від 30.03.2012 №30/03-2012, від 04.04.2012 №04/04-2012 та купівлі-продажу від 01.05.2012 №3180, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).
При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.
Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Апеляційним судом були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів/робіт/послуг з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентами (ТОВ «С.К.М. Груп» та ТОВ «Сіайті Логістікс»), які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.
Водночас, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від продавця до платника, правомірно зробив аналіз даних про подальший рух товару до кінцевого вигодонабувача та дослідивши копії договорів, та первинних документів, що були виписані на їх виконання, дійшов обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів позивачем.
Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.
Окрім того, не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, подорожніх листів чи транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту.
Також, відзначається, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість реалізувати товар або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Окрім того, суд апеляційної інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві відхилити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 02.06.2015 |
Оприлюднено | 22.06.2015 |
Номер документу | 45241302 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Юрченко В.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні