Рішення

від 15.06.2015 по справі 922/2938/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р.Справа № 922/2938/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Васищеве до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс", с. Липці; про стягнення 182.953,56 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність від 12.05.2015 р.;

відповідача - Сукачов В.О., довіреність № 18/1 від 04.05.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 13.05.2015 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс", у якому просить суд стягнути з відповідача: 61.417,70 грн. - пеня за прострочення виконання грошових зобов'язань (п. 5.8. Договору); 83.747,99 грн. - сума інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань; 7.079,02 грн. - 3% річних від суми заборгованості (ст. 625 ЦК України); 30.708,85 - відсотки за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18 в частині повної та своєчасної оплати послуг, наданих позивачем, в порушення п. 4.4 договору, за актами приймання-передачі послуг № 72 від 14.05.2013 р. в сумі 32.800,00 грн., № 82 від 03.06.2013 р. в сумі 13.200,00 грн., № 84 від 05.06.2013 р. в сумі 32.800,00 грн., № 83 від 11.06.2013 р. в сумі 20.000,00 грн., № 85 від 13.06.2013 р. в сумі 57.600,00 грн., № 87 від 25.06.2013 р. в сумі 13.200,00 грн., № 146 від 11.10.2013 р. в сумі 13.400,00 грн., № 163 від 05.11.2013 р. в сумі 13.400,00 грн.; № 27 від 21.02.2014 р. в сумі 14.250,00 грн., № 45 від 11.03.2014 р. в сумі 16.000,00 грн., № 51 від 17.03.2014 р. в сумі 22.200,00 грн., № 71 від 04.04.2014 р. в сумі 17.900,00 грн., № 101 від 05.05.2014 р. в сумі 18.000,00 грн., № 102 від 05.05.2014 р. в сумі 18.000,00 грн., № 129 від 05.06.2014 р. в сумі 21.450,00 грн., № 147 від 24.06.2014 р. в сумі 17.775,00 грн., № 143 від 26.06.2014 р. в сумі 7.500,00 грн., № 154 від 15.07.2014 р. в сумі 7.500,00 грн., № 155 від 16.07.2014 р. в сумі 17.550,00 грн. та № 167 від 21.07.2014 р. в сумі 17.550,00 грн., у зв'язку із чим нараховані пеня, інфляційні втрати, 3% річних, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами; в якості правових підстав вказує на норми ст. ст. 193, 530, 536, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 217, 218, 219, 230, 232 ГК України.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 11год. 30 хв. 11.06.2015 р. та до 11:00 год. 15.06.2015 р.

Представник позивача позов підтримує повністю та наполягає на його задоволенні з підстав вказаних у позовній заяві, звернувся з клопотанням про долучення до матеріалів справи поданих ним доказів, у тому числі розрахунку пені з урахуванням шестимісячного строку, згідно якого розмір пені становить 36.218,27 грн.

Представник відповідача позовні вимоги визнає частково - в сумі 99.373,46 грн., що складаються: пеня - 34.321,39 грн., інфляційні втрати - 62.163,86 грн., 3% річних - 2.888,21 грн. В обгрунтування заперечень відповідач вказує на те, що під час розрахунку пені позивачем не враховані норми ч. 6 ст. 232 ГК України, а також те, що сторонами 14.01.2014 р. був погоджений графік погашення заборгованості за договором від 01.01.2012 р. № 18 (т. І а.с. 116), яким сторони встановили, що відповідач має сплатити існуючу заборгованість у розмірі 195.675,00 грн. не пізніше 25.12.2014 р., що не було враховано позивачем під час здійснення розрахунку заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат, процентів та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимог та заперечення проти них, суд установив наступне.

Між ТОВ "ТАНДЕМ плюс" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) було укладено Договір на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18 (т. І а.с. 15-18), згідно умов якого виконавець зобов'язався за заявкою замовника, яка є невід"ємною частиною даного договору, забезпечувати організацію перевезення вантажу за рахунок засобів замовника із залученням третьої сторони. Замовник в свою чергу зобов"язався приймати та оплачувати надані послуги виконавцю (експедитору).

За змістом п. 4.4. договору оплата здійснюється на протязі 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту фактичного надання послуги.

14.11.2014 р. сторонами був погоджений графік погашення заборгованості за договором № 18 від 01.02.2012 р. (т. І а.с. 116), згідно якого відповідач зобов"язався сплатити існуючи заборгованість у розмірі 195.675,00 грн. за договором № 18 від 01.02.2012 р. не пізніше 25.12.2014 р.

Підставою звернення із даним позовом позивач вказує те, що в порушення п. 4.4 договору, відповідачем вчасно не було проведено оплату наданих позивачем послуг за актами приймання-передачі послуг: № 72 від 14.05.2013 р. в сумі 32.800,00 грн., № 82 від 03.06.2013 р. в сумі 13.200,00 грн., № 84 від 05.06.2013 р. в сумі 32.800,00 грн., № 83 від 11.06.2013 р. в сумі 20.000,00 грн., № 85 від 13.06.2013 р. в сумі 57.600,00 грн., № 87 від 25.06.2013 р. в сумі 13.200,00 грн., № 146 від 11.10.2013 р. в сумі 13.400,00 грн., № 163 від 05.11.2013 р. в сумі 13.400,00 грн.; № 27 від 21.02.2014 р. в сумі 14.250,00 грн., № 45 від 11.03.2014 р. в сумі 16.000,00 грн., № 51 від 17.03.2014 р. в сумі 22.200,00 грн., № 71 від 04.04.2014 р. в сумі 17.900,00 грн., № 101 від 05.05.2014 р. в сумі 18.000,00 грн., № 102 від 05.05.2014 р. в сумі 18.000,00 грн., № 129 від 05.06.2014 р. в сумі 21.450,00 грн., № 147 від 24.06.2014 р. в сумі 17.775,00 грн., № 143 від 26.06.2014 р. в сумі 7.500,00 грн., № 154 від 15.07.2014 р. в сумі 7.500,00 грн., № 155 від 16.07.2014 р. в сумі 17.550,00 грн. та № 167 від 21.07.2014 р. в сумі 17.550,00 грн. (т. І а.с. 25-44), у зв'язку із чим нараховані пеня в сумі 61.417,70 грн., інфляційні втрати в сумі 83.747,99 грн., 3% річних в сумі 7.079,02 грн., а також відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 30.708,85 грн. При цьому початком здійснення розрахунку вказаних сум відповідно за кожним актом позивач вказує дату виходячи з п. 4.4. договору, тобто 45-денний термін оплати, останньою датою нарахування є 25.03.2015 р. (дата останнього платежу здійсненого відповідачем по сплаті заборгованості).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно із приписами ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В ч.1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів

Сторонами у п. 5.8. договору встановлено, що за порушення умов оплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг за кожен день прострочки.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов"язковим для виконання сторонами, а зобов"язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В даному разі строк виконання зобов"язань за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18 був сторонами змінений, шляхом укладення графіку погашення заборгованості за договором № 18 від 01.02.2012 р. від 14.11.2014 р. (т. І а.с. 116), згідно якого відповідач зобов"язався сплатити існуючи заборгованість у розмірі 195.675,00 грн. за договором № 18 від 01.02.2012 р. не пізніше 25.12.2014 р.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що вказаний графік не є зміною умов договору.

Порядок внесення змін до господарських договорів закріплений ст. 188 ГК України, де зазначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Крім того, згідно п. 9.1. договору на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18, усі зміни та доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони виконані у письмовій формі та підписані обома сторонами.

Враховуючи вищевказані норми Закону, зміст п. 9.1. умов договору на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18, те, що графік погашення заборгованості за договором № 18 від 01.02.2012 р. від 14.11.2014 р. підписаний обома сторонами та виконаний у письмовій формі, суд дійшов висновку, що таким сторони внесли зміни до умов договору щодо строків оплати.

Таким чином, оскільки відповідач заборгованість в сумі 195.675,00 грн. у строк до 25.12.2014 р. не сплатив, позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Разом з цим позивачем невірно виконано розрахунок сум заявлених до стягнення, а саме початком неналежного виконання відповідачем зобов"язань за договором від 01.02.2012 р., згідно графіку від 14.11.2014 р., є 25.12.2014 р.

Відповідачем виконано контррозрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних (т. І а.с. 133-135), згідно якого розмір пені становить 34.321,39 грн., інфляційних втрат - 62.163,86 грн., 3% річних - 2.888,21 грн.

У розрахунку виконаному відповідачем вірно обрано початок нарахування таких санкцій, ураховані часткові оплат в сумі 50.000,00 грн. від 23.01.2015 р., в сумі 45.675,00 грн. від 12.03.2015 р., в сумі 25.000,00 грн. від 16.03.2015 р., в сумі 35.000,00 грн. від 24.03.2015 р. та в сумі 40.000,00 грн. від 25.03.2015 р. (платіжні доручення т. І а.с. 102-106).

Враховуючи вищевказане, норми ЦК України, умови договору та факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18 щодо своєчасної оплати послуг наданих позивачем, суд задовольняє позовні вимоги частково, а саме у зв"язку із невірно виконаним позивачем нарахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних, - 34.321,39 грн. пені, інфляційних втрат - 62.163,86 грн., 3% річних - 2.888,21 грн., в решті позову в цій частині відмовляє.

Суд також відмовляє в позові про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30.708,85 грн., які позивач просив стягнути на підставі ст.ст. 536 ЦК України, із розрахунку облікової ставки НБУ.

Так позивач стверджує у позовній заяві, що проценти за користування відповідачем попередньою оплатою мають визначатись в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України унормовано порядок нарахування процентів за користування грошима у разі їх безпідставного одержання чи збереження, а статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі №3-22гс3.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, покладеною в основу обґрунтування заявленої позовної вимоги, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, правовий аналіз визначення договору позики (стаття 1046 ЦК України) та змісту правовідносин, що склались між сторонами за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18, свідчить про те, що це різні види цивільних правовідносин, які не подібні за своїм змістом та правовою природою, а відтак підстави для застосування до відносин сторін аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України, а саме: положень ст. 1048 ЦК України, відсутні.

З огляду наведеного, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами внаслідок несвоєчасної оплати послуг наданих позивачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 30.708,85 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 27.12.2010 у справі № 9/67-38.

Крім цього, розрахунок в цій частині позовних вимог позивачем також виконано невірно, без урахування графіку встановленого сторонами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які складаються з 3.659,07 грн. судового збору та 5.250,00 грн. оплати правової допомоги, суд керується наступним.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму ВГСУ 21.02.2013 № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Враховуючи, що на підтвердження оплати правової допомоги позивачем надано лише договір про надання правової допомоги-2015 від 12.05.2015 р., калькуляцію-рахунок та акт наданих послуг (т. І а.с. 107-108, 109, 110), особа, що надавала послуги за цим договором не є адвокатом, доказів оплати таких послуг не надано, - у суду відсутні підстави для покладення на відповідача 5.250,00 грн. оплати правової допомоги.

Таким чином, у відповідності до ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 20, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 530, 611, 625, 629, 901, 903 ЦК України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" (код ЄДРПОУ: 30690309) (62414, Харківська обл, Харківський р-н, с. Липці, вул. Пушкінська, буд. 92 А, п/р 26007321078001 в ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" МФО: 351533) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) (п/р 26004060710708 в ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" МФО: 351533): 34.321,39 грн. - пені за прострочення виконання грошових зобов"язань (п. 5.8. договору), 62.163,86 грн. - суму інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов"язань, 2.888,21 грн. - 3% річних від суми заборгованості (ст. 625 ЦК України), та 1.987,47 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 18.06.2015 р.

Суддя О.В. Бринцев

/Справа № 922/2938/15/