Постанова

від 04.08.2015 по справі 922/2938/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р. Справа № 922/2938/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Бондаренко В.П., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов. №1263 від 12.05.2015 р.)

відповідача - Сукачов В.О. (дов. №18/1 від 04.05.2015 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№3591Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 15 червня 2015 року у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, смт. Васищеве, Харківський район, Харківська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс", с. Липці, Харківський район, Харківська область

про стягнення 182 953,56 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ФОП ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ "Тандем плюс" 182 953,56 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції №18 від 01.02.2012 р., з яких: 61417,70 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань (п. 5.8. договору); 83 747,99 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань; 7079,02 грн. 3% річних від суми заборгованості (ст. 625 ЦК України); 30708,85 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами. Крім того, просив покласти на відповідача судові витрати: 3659,07 грн. судового збору, 5 250,00 грн. оплати правової допомоги.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/2938/15 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Тандем плюс" на користь ФОП ОСОБА_3: 34321,39 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань (п. 5.8. договору), 62163,86 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань, 2888,21 грн. 3% річних від суми заборгованості (ст. 625 ЦК України), 1987,47 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

ФОП ОСОБА_3 з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи. Просить рішення господарського суду змінити. Стягнути з ТОВ "Тандем плюс" на користь ФОП ОСОБА_3: 61417,70 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань (п. 5.8. договору); 83747,99 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань; 7079,02 грн. 3% річних від суми заборгованості (ст. 625 ЦК України); 30708,85 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами; 3659,07 грн. судового збору, 5250,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідач вимоги ухвали суду від 03.07.2015 р. не виконав, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надав, представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач 04.08.2015 р. надав до суду додаткові документи в обґрунтування апеляційної скарги (заява вх. №11533), які колегією суддів долучені до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2012 р. між ТОВ "Тандем плюс" (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) було укладено договір на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції № 18, згідно п. 1.1 якого виконавець зобов'язався за заявкою замовника, яка є невід'ємною частиною даного договору, забезпечувати організацію перевезення вантажу за рахунок засобів замовника із залученням третьої сторони. Замовник в свою чергу зобов'язався приймати та оплачувати надані послуги виконавцю (експедитору) (а.с. 15-18).

Термін дії договору, встановлений п. 8.1 (з урахуванням додаткової угоди №2 від 20.12.2013 р.) - до 31.12.2014 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.

Відповідно до п.2.1 договору строки надання послуг визначаються в заявці по кожному окремому перевезенню. Замовник в строк, не пізніше 3 календарних днів до бажаної дати відвантаження, подає виконавцю (експедитору) заявку на перевезення. Заявка підтверджується виконавцем (експедитором) в строк, не пізніше 2 календарних днів до бажаної дати відвантаження письмово. Факсимільна, електронна копії заявки дійсні для обох сторін.

Згідно п. 2.3 договору замовник підписує акт виконаних робіт при наданні оригіналів документів, а саме: податкової накладної, товаросупровідних документів з відмітками вантажовідправника, перевізника, митних органів на шляху прямування вантажу та вантажоодержувача, рахунку-фактури, за умови якісного надання послуг.

За змістом п. 4.4. договору оплата здійснюється на протязі 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту фактичного надання послуги.

Сторонами у п. 4.6 договору погоджено, що датою належного виконання замовником зобов'язання по проведенню розрахунків є дата зарахування на рахунок виконавця (експедитора) вартості кожного здійсненого перевезення.

На виконання умов договору ФОП ОСОБА_3 у відповідності до отриманих замовлень своєчасно та в повному обсязі надав послуги відповідної якості за погодженою ціною.

Факт надання послуг підтверджується підписаними обома сторонами актами виконаних робіт (а.с. 25-44).

Замовник в порушення умов договору своєчасну оплату за надані послуги не здійснив, що призвело к виникненню заборгованості, яка склала 195 675,00 грн.

З метою вирішення питання щодо погашення існуючої заборгованості, 14.11.2014 р. сторонами був погоджений графік погашення заборгованості за договором № 18 від 01.02.2012 р., згідно якого замовник зобов'язався сплатити заборгованість не пізніше 25.12.2014 р. (а.с. 116).

Заборгованість ФОП ОСОБА_3 була сплачена, проте, з порушенням строку, встановленого вищевказаним графіком.

14.04.2015 р. виконавець звернувся до замовника з претензією, в якій просив перерахувати неустойку за порушення грошових зобов'язань за договором №18 від 01.02.2012 р., а саме: 61 417,70 грн. пені, 83 747,99 грн. інфляційних втрат, 7 079,02 грн. 3% річних, 30 708,85 грн. відсотків за користування чужими коштами. Всього до сплати 182 953,56 грн. (а.с. 45-46).

Виконавець вказану претензію проігнорував, суму неустойки в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_3 до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Тандем плюс" 182 953,56 грн.

В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_3 зазначив, що в порушення п. 4.4 договору, ТОВ "Тандем плюс" вчасно не було проведено оплату наданих позивачем послуг за актами приймання-передачі послуг: № 72 від 14.05.2013 р. в сумі 32.800,00 грн., № 82 від 03.06.2013 р. в сумі 13.200,00 грн., № 84 від 05.06.2013 р. в сумі 32.800,00 грн., № 83 від 11.06.2013 р. в сумі 20.000,00 грн., № 85 від 13.06.2013 р. в сумі 57.600,00 грн., № 87 від 25.06.2013 р. в сумі 13.200,00 грн., № 146 від 11.10.2013 р. в сумі 13.400,00 грн., № 163 від 05.11.2013 р. в сумі 13.400,00 грн.; № 27 від 21.02.2014 р. в сумі 14.250,00 грн., № 45 від 11.03.2014 р. в сумі 16.000,00 грн., № 51 від 17.03.2014 р. в сумі 22.200,00 грн., № 71 від 04.04.2014 р. в сумі 17.900,00 грн., № 101 від 05.05.2014 р. в сумі 18.000,00 грн., № 102 від 05.05.2014 р. в сумі 18.000,00 грн., № 129 від 05.06.2014 р. в сумі 21.450,00 грн., № 147 від 24.06.2014 р. в сумі 17.775,00 грн., № 143 від 26.06.2014 р. в сумі 7.500,00 грн., № 154 від 15.07.2014 р. в сумі 7.500,00 грн., № 155 від 16.07.2014 р. в сумі 17.550,00 грн. та № 167 від 21.07.2014 р. в сумі 17.550,00 грн., у зв'язку із чим нараховані пеня в сумі 61417,70 грн., інфляційні втрати в сумі 83747,99 грн., 3% річних в сумі 7079,02 грн., а також відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 30708,85 грн. При цьому початком здійснення розрахунку вказаних сум відповідно за кожним актом позивач вважає дату виходячи з п. 4.4. договору, тобто 45-денний термін оплати, останньою датою нарахування є 25.03.2015 р. (дата останнього платежу ТОВ "Тандем плюс" по сплаті заборгованості).

Господарський суд, зазначивши про невірно виконаний позивачем розрахунок штрафних санкцій, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 34321,39 грн. пені, інфляційних втрат - 62163,86 грн., 3% річних - 2888,21 грн., та відмовив в решті позову в цій частині.

Відмовляючи в позові про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30708,85 грн., суд першої інстанції зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами внаслідок несвоєчасної оплати послуг наданих позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду з огляду на таке.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені статтями 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно із приписами ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Надання послуг відбулось у відповідності до умов договору, не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема, актами надання послуг.

Відповідач оплату за отримані за договором послуги здійснив, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення: №6626 від 23.01.2015 р., №2308 від 12.03.2015 р., №2333 від 16.03.2015 р., №6822 від 24.03.2015 р., №2393 від 25.03.2015 р. (а.с. 102-106).

Однак, вказана оплата була здійснена з порушенням зобов'язання щодо своєчасності проведення розрахунків за надані послуги.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області правомірно зазначив, що строк виконання зобов'язань за договором №18 від 01.02.2012 р. - не пізніше 25.12.2014 р., враховуючи наступне.

Порядок внесення змін до господарських договорів закріплений ст. 188 Господарського кодексу України, де зазначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно п. 9.1. договору на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції № 18 від 01.02.2012 р., усі зміни та доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони виконані у письмовій формі та підписані обома сторонами.

Як вже зазначалось вище, 14.11.2014 р. між сторонами був підписаний графік погашення заборгованості за договором № 18 від 01.02.2012 р., згідно якого відповідач зобов'язався сплатити існуючу заборгованість у розмірі 195675,00 грн. не пізніше 25.12.2014 р.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що графік погашення заборгованості за договором № 18 від 01.02.2012 р. від 14.11.2014 р. підписаний сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в такий спосіб сторони внесли зміни до умов договору щодо строків оплати.

Графік є підтвердженням прострочення боржником грошового зобов'язання за договором.

Таким чином, оскільки відповідач заборгованість в сумі 195675,00 грн. в строк до 25.12.2014 р. не сплатив, колегія суддів зазначає про наявність порушення змовником зобов'язання за договором та правомірність заявлених вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

В силу ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що у встановлений термін оплата за надані послуги замовником не здійснена.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторонами у п. 5.8. договору встановлено, що за порушення умов оплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних та наданий відповідачем контр розрахунок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову в частині стягнення суми пені в розмірі 34 321,39 грн., інфляційних втрат в розмірі 62 163,86 грн., 3% річних в розмірі 2 888,21 грн. та відмову в решті позовних вимог.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30708,85 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України унормовано порядок нарахування процентів за користування грошима у разі їх безпідставного одержання чи збереження, а статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, покладеною в основу обґрунтування заявленої позовної вимоги, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, правовий аналіз визначення договору позики (стаття 1046 ЦК України) та змісту правовідносин, що склались між сторонами за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 01.02.2012 р. № 18, свідчить про те, що це різні види цивільних правовідносин, які не подібні за своїм змістом та правовою природою, а відтак підстави для застосування до відносин сторін аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України, а саме, положень ст. 1048 ЦК України, відсутні.

З огляду наведеного, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами внаслідок несвоєчасної оплати послуг наданих позивачем, господарський суд дійшов правомірного висновку про необґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з 30708,85 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та відмовив в її задоволенні.

Щодо доводів позивача про стягнення з відповідача на його користь 5250,00 грн. витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

На підтвердження оплати правової допомоги позивачем надано лише договір про надання правової допомоги-2015 від 12.05.2015 р., калькуляцію-рахунок та акт виконаних робіт (а.с. 107-110).

Враховуючи те, що особа, яка надавала послуги за цим договором не є адвокатом та доказів оплати таких послуг не надано, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у стягненні 5250,00 грн. витрат на правову допомогу.

Твердження позивача про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо строку виконання зобов'язань, оскільки рішенням господарського суду Харківської області у справі №922/2939/15 від 18.06.2015 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 р. встановлений факт, що графік погашення заборгованості не є зміною умов договору, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, як вбачається з матеріалів справи рішення суду від 18.06.2015 р. було прийнято по іншому договору, тобто підстава позову та предмет у справі №922/2939/15 інші, ніж по даній справі.

Отже, обставини, на які посилається позивач в підтвердження своєї правової позиції не можуть бути прийняті судом в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстав для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/2938/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/2938/15 залишити без змін.

Повна постанова підписана 06.08.2015 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Камишева Л.М.