Постанова

від 16.11.2015 по справі 922/2938/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 року Справа № 922/2938/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішеннягосподарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. (суддя Бринцев О.В.) та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р. (судді: Івакіна В.О., Бондаренко В.П., Камишева Л.В.) у справі№922/2938/15 господарського суду Харківської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс" простягнення 182 953 грн. 56 коп. за участю представників: від позивача не з'явився від відповідача Сукачов В.О., довіреність 18/1 від 04.05.2015 р.

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс" (далі - ТОВ "Тандем плюс") про стягнення 61 417 грн. 70 коп. пені, 83 747 грн. 99 коп. інфляційних втрат, 7 079 грн. 02 коп. 3% річних, 30 708 грн. 85 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позов вмотивований порушенням відповідачем договірних зобов'язань з повної та своєчасної оплати послуг, наданих йому позивачем за договором про надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції №18 від 01.02.2012 р. і, як наслідок, нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, ФОП ОСОБА_2 просив стягнути з ТОВ "Тандем плюс" 5 250 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

В процесі судового розгляду справи представник позивача звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів, у тому числі розрахунку пені з урахуванням шестимісячного строку, згідно якого розмір пені склав 36 218 грн. 27 коп.

В свою чергу, представник відповідача частково визнав позовні вимоги, а саме на суму 99 373 грн. 46 коп., з яких 34 321 грн. 39 коп. пені, 62 163 грн. 86 коп. інфляційних втрат та 2 888 грн. 21 коп. 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/2938/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 34 321 грн. 39 коп. пені, 62 163 грн. 86 коп. інфляційних втрат, 2 888 21 грн. 00 коп. 3% річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підставою для прийняття вказаних судових рішень стало часткове визнання відповідачем позовних вимог, а також врахування господарськими судами попередніх інстанцій факту укладення сторонами графіку погашання заборгованості за договором №18 від 01.02.2012 р., яким було змінено строк оплати наданих за договором послуг, що, в свою чергу, призвело до зміни моменту початку нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання вказаних грошових зобов'язань.

Одночасно, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин норм ст. 1048 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим та, з огляду на недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, відмовили в стягненні з відповідача заявленої суми процентів за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 5 250 грн. 00 коп. витрат з надання правової допомоги через недоведеність факту оплати вказаних послуг у заявленому розмірі.

Не погодившись з прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннями, ФОП ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р. скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. змінити та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2015 р. касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.11.2015 р.

В судове засідання 16.11.2015 р. з'явився представник відповідача.

В судове засідання представник позивача не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями досліджено, що 01.02.2012 р. ТОВ "Тандем плюс" (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції №18.

За умовами вказаного договору виконавець зобов'язався за заявкою замовника, яка є невід'ємною частиною даного договору, забезпечувати організацію перевезення вантажу за рахунок засобів замовника із залученням третьої сторони. Замовник в свою чергу зобов'язався приймати та оплачувати надані послуги виконавцю (експедитору).

Відповідно до п. 2.1 договору №18 від 01.02.2012 р. строки надання послуг визначаються в заявці по кожному окремому перевезенню. Замовник в строк, не пізніше 3 календарних днів до бажаної дати відвантаження, подає виконавцю (експедитору) заявку на перевезення. Заявка підтверджується виконавцем (експедитором) в строк, не пізніше 2 календарних днів до бажаної дати відвантаження письмово. Факсимільна, електронна копії заявки дійсні для обох сторін.

Пунктом 2.3 договору на надання послуг передбачено, що замовник підписує акт виконаних робіт при наданні оригіналів документів, а саме: податкової накладної, товаросупровідних документів з відмітками вантажовідправника, перевізника, митних органів на шляху прямування вантажу та вантажоодержувача, рахунку-фактури, за умови якісного надання послуг.

Оплата здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту фактичного надання послуги. Датою належного виконання замовником зобов'язання по проведенню розрахунків є дата зарахування на рахунок виконавця (експедитора) вартості кожного здійсненого перевезення (п.п. 4.4, 4.6 договору №18 від 01.02.2012 р.).

Разом з цим, згідно з п. 5.8 договору про надання послуг, за порушення умов оплати замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг за кожен день прострочки.

Пунктом 8.1 договору (із змінами внесеними додатковою угодою №2 від 20.12.2013 р.) передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами справи, ФОП ОСОБА_2 у відповідності з отриманими замовленнями своєчасно та в повному обсязі надав послуги відповідної якості за погодженою ціною. Про це, зокрема, свідчать акти виконаних робіт, підписані обома сторонами.

Однак, в порушення умов договору замовник своєчасно не здійснив оплату за надані послуги, що призвело до виникнення заборгованості, яка склала 195 675 грн. 00 коп.

За таких обставин, 14.11.2014 р. сторонами підписано графік погашення заборгованості за договором №18 від 01.02.2012 р., згідно якого замовник зобов'язався сплатити заборгованість не пізніше 25.12.2014 р.

Надалі, відповідач сплатив заборгованість, але з порушенням строку, встановленого вказаним графіком.

Через це, виконавець звернувся до замовника із претензією, в якій вимагав сплатити пеню, інфляційні втрати, 3% річних та проценти за користування чужими коштами. Проте, замовник залишив дану претензію без відповіді та задоволення.

Наведені обставини стали підставою для звернення ФОП ОСОБА_2 з позовом до суду, який і розглядається в межах даної судової справи.

При цьому, позивач стверджує, що вищевказаний графік погашення заборгованості не змінює умов договору щодо строків оплати наданих послуг, а тому, нараховує пеню, інфляційні втрати, 3% річних та проценти за користування чужими коштами за кожним актом виконаних робіт починаючи з 45 дня після його підписання, як це передбачено п. 4.4. договору, та закінчуючи 25.03.2015 р. (дата останнього платежу ТОВ "Тандем плюс" по сплаті заборгованості).

В процесі судового розгляду справи №922/2938/15 господарські суди попередніх інстанцій визнали доведеним факт несвоєчасного виконання замовником свого обов'язку з оплати наданих йому за договором №18 від 01.02.2012 р. послуг, однак, суди не погодились з визначеним позивачем періодом нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того, з огляду на характер правовідносин, що склались між сторонами, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами, а також про недоведеність заявлених вимог щодо стягнення витрат за надання правової допомоги.

Здійснюючи касаційний перегляд постанови Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р. та рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/2938/15, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що викладена в них правова позиція відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Так, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 вказаного кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Вказане зазначено в ч. 3 ст. 549 даного кодексу.

Штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу змісту наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою стягнення в судовому порядку з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є встановлений факт прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Враховуючи, що сторонами справи, шляхом підписання графіку погашення заборгованості, змінено умови та строки розрахунків за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції №18 від 01.02.2012 р. та новий порядок проведення розрахунків порушений відповідачем лише з 25.12.2014 р., колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірною позицію місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для застосування до відповідача наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 3 ст.549 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, саме з цього моменту.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, які ґрунтуються на вірно обраному початку їх нарахування та враховують проведення відповідачем часткових оплат заборгованості.

Разом з цим, господарськими судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що сторонами в укладеному між ними договорі не передбачено обов'язку сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Розмір таких процентів також не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, в п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. роз'яснено, що проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 Цивільного кодексу України); підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст. 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, в даному випадку, спірні грошові кошти перебували у відповідача через неналежне виконання ним своїх зобов'язань за договором про надання послуг, а не на підставі договору позики.

Правовий аналіз визначення договору позики (ст. 1046 Цивільного кодексу України) та змісту правовідносин, що склались між сторонами за договором про надання послуг, не дають можливості зробити висновок про те, що це подібні за змістом цивільні відносини, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст. 8 Цивільного кодексу України.

Крім того, в ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України визначено порядок нарахування процентів за користування грошима у разі їх безпідставного одержання чи збереження, а ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, прогалини в правовому регулюванні відповідних відносин - відсутні.

З огляду на це, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновків про необхідність відмови у задоволенні даної частини позовних вимог з огляду на те, що зі змісту договору не вбачається, а позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України. Чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору про надання послуг положень про позику, договори про надання послуг і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому, застосування до спірних правовідносин положення ст.1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

З огляду на це, місцевий та апеляційний господарські суди вірно відзначили, що позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Одночасно, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вмотивованістю відмови господарських судів попередніх інстанцій в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5 250 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, у зв'язку з відсутністю доказів оплати таких послуг у зазначеному розмірі.

Таким чином, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про юридично значиму поведінку сторін справи відповідають дійсності, ґрунтуються на матеріалах справи та не суперечать приписам законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржуваних рішенні та постанові, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновків, що місцевим та апеляційним господарськими судами повно, всебічно та об'єктивно встановлено у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим прийняті ними рішення та постанова є законними, обґрунтованими та не підлягають зміні або скасуванню.

Доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують правомірності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм чинного матеріального та процесуального права. Крім того, дані твердження скаржника вже були предметом розгляду апеляційного господарського суду та правомірно відхилені ним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р. та рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/2938/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді: А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк