Рішення

від 11.06.2015 по справі 904/3123/14-908/1665/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 10/43/14-18/62/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2015 справа № 904/3123/14-908/1665/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (53201, місто Нікополь, пр. Трубників, 56)

до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" (69002, місто Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4 кв. 38)

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, б. 30 - б)

про визнання договору факторингу недійсним

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Кузниченко Д.Л., довіреність № 257 від 25.12.2014 р., паспорт серія АН №153345 від 30.04.1998 р.;

від відповідача-1 : не з'явився;

від відповідача-2: Савчук А.П., довіреність № б/н від 01.01.2015 р., паспорт серія АМ №758684 від 29.01.2002 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2015 р. у справі №904/3123/14-908/1665/14 рішення господарського суду Запорізької області від 12.06.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року скасовано, матеріали справи № 904/3123/14-908/1665/14 за позовом ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" до ТОВ "Техноком", ТОВ "Фінансова компанія "Еверест" про визнання договору факторингу недійсним направлені на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Довідкою автоматичного розподілу справи між суддями справу № 904/3123/14-908/1665/14 (номер провадження справи 10/43/14) передано на розгляд судді Носівець В.В.

Ухвалою суду від 31.03.2015 року порушено провадження у справі № 904/3123/14-908/1665/14, присвоєно справі номер провадження 10/43/14-18/62/15, судове засідання призначене на 21 травня 2015 року. Ухвалою від 21.05.2015 р. строк вирішення спору продовжено, розгляд справи відкладено на 11.06.2015 р. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі матеріалами та закінчений 11.06.2015 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав зазначених у позові; надав додаткові пояснення щодо заявлених вимог № 1085 від 10.06.2015 р. Позов вмотивований наступним: договір факторингу № 2 від 10.12.2013 р., який укладено ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» (фактор) та ТОВ «ТЕХНОКОМ» (клієнт), є недійсним, в силу порушення ТОВ «ТЕХНОКОМ» умов п. 10.4. договору ТФ № 1117 від 24.11.2011 р. та п. 10.4. договору № 840 від 09.08.2011 року, оскільки ТОВ «ТЕХНОКОМ» не отримало від позивача письмової згоди на передачу своїх прав та обов'язків третій особі - фактору. Позивач зазначив, що без отримання відповідної згоди ТОВ «ТЕХНОКОМ» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення відповідного договору факторингу. В цьому випадку з боку ТОВ «ТЕХНОКОМ» мало місце не тільки порушення норм законодавства, наведених у позовній заяві, що свідчить про недійсність договору факторингу № 2 від 10.12.2013 року, а й порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України, яке відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України тягне за собою недійсність правочину. Однією із підстав для визнання договору факторингу недійсним позивач також зазначав вчинення сторонами спірного правочину з метою приховування іншого правочину - правочину відступлення права вимоги. За договором факторингу здійснена лише заміна кредитора у зобов'язанні з відповідача-1 на відповідача-2, у сторін не було на меті укладення договору надання фінансових послуг (факторингу). Аналізуючи п. 1.1, 1.4, 1.7, 2.1, 4.1 договору факторингу, позивач дійшов висновку, що спірний договір є договором про відступлення права грошової вимоги, а сам договір не має посилань на те, що за ним Клієнту надається фінансова послуга, яка в першу чергу має на меті саме фінансування клієнта. На погляд позивача договір факторингу № 2 від 10.12.2013 р. окрім самої назви договору та найменування сторін не має нічого спільного з договором факторингу в розумінні положень Глави 73 (факторинг) ЦК України. З огляду на викладене позивач просив позов задовольнити.

Відповідач-1 (ТОВ "Техноком") в судове засідання не з'явився, правом надати письмові пояснення або заперечення на позов не скористався.

Враховуючи положення ст. 4-2 ГПК України, судом здійснений спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20548357 від 12.05.2015 р., відповідно до якого 13.02.2015 р. внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи за рішенням засновників.

Представник відповідача-2 (ТОВ «Фінансова компанія «Еверест») проти позову заперечив, правову позицію виклав у відзиві (Т.2 арк.с. 56-58). Заперечення вмотивовані наступним: позивач є неналежним позивачем по даній справі, оскільки оспорюваний договір жодним чином не порушує його права та охоронювані законом інтереси, вказаний договір не створює для позивача додаткових зобов'язань як майнового так і не майнового характеру, а лише змінює кредитора в зобов'язанні, в якому позивач виступає як зобов'язана сторона і обов'язок позивача оплатити отриманий від відповідача-1 товар за договорами поставки № 14 від 05.01.2011 р., № ТФ № 1117 від 24.11.2011 р., № 840 від 09.08.2011 р., укладених ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» та ТОВ «Техноком» існує незалежно від того хто виступає кредитором в такому зобов'язанні на поточний момент. Звертав увагу суду, що відповідач-2 зареєстрований як фінансова компанія відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 415 від 19.11.2013 р. за реєстраційним номером № 13102918. Наявність або відсутність письмової згоди позивача на укладення договору факторингу не впливає на дійсність такого договору. Таким чином, оспорюваний договір факторингу укладений у повній відповідності до приписів чинного законодавства, жодна з його умов та договір в цілому не суперечить його вимогам, жоден з доводів позивача не знайшов свого підтвердження та є недоведеним, тому відсутні будь-які підстави для визнання його недійсним.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еверест» (Фактор, відповідач-2 у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «Техноком» (Клієнт, відповідач-1 у справі) 10.12.2013 р. уклали договір факторингу № 2 (надалі договір факторингу).

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим договором, Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає і зобов'язується оплатити Клієнтові, усі права грошової вимоги, що виникли у Клієнта з договору поставки № 14 від 05.01.2011 р., договору поставки товару ТФ № 1117 від 24.11.2011 року, договору поставки товару № 840 від 09.08.2011 року, укладених Клієнтом та ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" (позивач у справі).

Відповідно до п. 1.3. договору факторингу Фактор займає місце Клієнта як кредитора у всіх зобов'язаннях, що виникли із вищенаведеного основного договору відносно усіх прав Клієнта, у тому числі права одержання від Боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок, штрафу, пень, відшкодування збитків та інфляційних витрат тощо у повному обсязі.

Пунктом 1.6. договору факторингу визначено, що зобов'язаною особою (боржником) є ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ".

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, для реалізації Фактором придбаного ним права грошової вимоги Клієнт передає під час підписання цього договору наступні документи: засвідчену копію основного договору; засвідчену копію акта звірки взаєморозрахунків станом на 06.12.2013 р.; засвідчені накладні перелічені в договорі.

Пунктом 2.2 договору факторингу встановлено, що не пізніше п'яти робочих днів після набуття чинності цим договором Клієнт зобов'язаний сповістити Боржника про укладання цього договору і повідомити, що платіж на користь Фактора є належним, шляхом направлення повідомлення, в якому зазначити суму грошової вимога, яка підлягає виконанню та Фактора, якому має бути здійснений платіж. Розрахунки Боржника з Фактором у відношенні переданих прав грошової вимоги здійснюються в порядку і формах, установлених основним договором (п. 2.3 договору факторингу).

За передачу права грошової вимоги до Боржника за Основним договором Фактор сплачує 4594422,16 грн. (п. 4.1 договору факторингу). Сторони встановили, що винагорода Фактора за надання послуг факторингу за цим договором складає 1000,00 грн. (п. 4.3 договору факторингу).

Про факт сплати Фактору винагороди за надання послуг факторингу за цим договором у розмірі 1000,00 грн. свідчить банківська виписка по рахунку від 10.12.2013 р.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, які викладені в постанові від 04.03.2015 р., проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано правочини і договори, визначено статтею 11 ЦК України.

Статей 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Верховним Судом України у п. 8 постанови пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 вказано, що відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч.ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з факторингу.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається

Згідно з ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Аналізуючи умови договору факторингу № 2 від 10.12.2013 р. суд дійшов висновку, що за оспорюваним договором Фактор надав клієнту фінансову послугу шляхом передачі грошових коштів в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступив Факторові своє право грошової вимоги до боржника за договорами поставки № 14 від 05 січня 2011 року. ТФ № 1117 від 24.11.2011 р., № 840 від 09.08.2011 р., що укладені ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» та ТОВ «Техноком».

Пунктом 1.1 договору факторингу сторони визначили предмет договору - «відступлення зобов'язання оплатити грошові зобов'язання за переліченими правочинами». В пунктах 1.5 та 4.1 договору факторингу сторони узгодили загальну вартість грошової вимоги, переданої Фактору Клієнтом (ціну договору) - 5743027,71 грн. Строк дії правочину сторонами обумовлений у п. 6.1 договору факторингу та становить - до 31 грудня 2014 р.

Частинами 1 - 3 ст. 333 Господарського кодексу України встановлено, що фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 якого фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Фінансові послуги, вказані в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надаються фінансовими установами на ринку фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

На підставі свідоцтва Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 19 листопада 2013 року № 41541 товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕВЕРЕСТ» має право без отримання ліцензії надавати фінансові послуги, зокрема, з факторингу.

Аналіз зазначеного свідчить, що учасники спірного договору факторингу під час його укладання діяли у відповідності до норм чинного законодавства з дотриманням всього необхідного обсягу прав; спірний договір факторингу спрямований на реальне настання правових наслідків, передбачених ним, з чого слідує відповідність договору вимогам ст. 203 ЦК України та відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Оспорюваний договір факторингу укладений з урахуванням положень глави 73 ЦК України та ст. 180 ГК України; за правовою природою відповідає своїй назві; не є удаваним із метою приховати інший правочин. Наслідки, передбачені ст. 235 ЦК України, до договору факторингу № 2 від 10.12.2013 р. не підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довів, що відповідачі мали на меті саме укладення договору відступлення права вимоги.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими і не доведеними, ґрунтуються на припущеннях, тому у задоволенні позову з підстав, які викладені в позовній заяві, відмовляється повністю.

Посилання позивача на те, що оспорюваним договором факторингу не визначений предмет договору через те, що нібито не зазначено щодо яких саме поставок товару передається грошова вимога, що не передбачено відомостей про видаткові накладні, за якими поставлявся товар, з вартості якого складається сума переданої грошової вимоги; нібито не зазначено якими саме специфікаціями до договорів поставки передбачено право грошової вимоги відповідача-1 до позивача, суд визнав хибними та відхилив, виходячи із наступного.

Пунктами 1.1.-1.5. договору факторингу передбачено, що відповідач-2 набув право одержання від відповідача-1 сум основного боргу, штрафних санкцій та інше, що походять з договорів поставки № 14 від 05.01.2011 р., ТФ № 1117 від 24.11.2011 р., № 840 від 09.08.2011 р., укладених ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» та ТОВ «Техноком» станом на день підписання договору факторингу.

Перелічені договори поставки, в силу приписів статті 204 ЦК України, є правомірними правочинами.

Таким чином, відповідач-2 набув права вимоги до позивача по всім невиконаним грошовим зобов'язанням останнього за вищезазначеними договорами поставки, оскільки передати право вимоги по неіснуючим або недійсним зобов'язанням неможливо. Крім того, п. 2.1. договору факторингу чітко перелічені договори поставки (невід'ємними частинами яких є специфікації), видаткові накладні, акти на поставлений відповідачем-1 позивачу товар, право грошової вимоги за якими передане відповідачу-2.

Твердження позивача про те, що передане відповідачу-2 право вимоги є недійсним через те, що на момент укладення договору факторингу відповідач-1 не мав права відступити грошову вимогу, оскільки ніби то в порушення ч. 1 ст. 516 ЦК України , п. 10.4 договору № ТФ №1117 від 24.11.2011 р., та п. 10.4 договору № 840 від 09.08.2011 р. відповідач-1 не отримав від позивача письмової згоди на передачу своїх прав по вищевказаним договорам поставки відповідачу-2 також є помилковими з огляду на те, що положеннями ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Отже, відсутність письмової згоди позивача на укладення договору факторингу жодним чином не впливає на дійсність спірного договору.

Стосовно позовних вимог до відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ», суд зазначає наступне:

Згідно змісту ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачем і відповідачем - можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, до господарського суду із заявами мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності...

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Спеціальний витяг № 20548357 від 12.05.2015 р.) 13.02.2015 р. внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ» за рішенням засновників. Відомості про правонаступництво відсутні.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині вимог до відповідача-1 ТОВ «ТЕХНОКОМ» підлягає припиненню, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України, внаслідок припинення діяльності суб'єкта господарювання, який є однією із сторін у справі, а саме відповідача-1, та спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Судовий збір покладається на позивача, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, п. 6 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі щодо товариства з обмеженою відповідальність «ТЕХНОКОМ».

2. В позові відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 18 червня 2015 р.