Постанова

від 19.08.2015 по справі 904/3123/14-908/1665/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.08.2015 р. справа №904/3123/14-908/1665/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Колядко Т.М. суддівСкакуна О.А. , Татенко В.М. за участю представників сторін: від позивача:не з"явився, від відповідача 1: від відповідача 2:не з"явився Савчук А.П. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб, м.Нікополь на рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2015 року по справі№904/3123/14-908/1665/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м.Нікополь до відповідача 1 відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком", м.Запоріжжя Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест", м.Київ пропро визнання договору факторингу недійсним

В судовому засіданні 22.07.2015р.

оголошено перерву до 19.08.2015р.

об 11:40

Господарський суд Запорізької області (суддя Носівець В.В.) рішенням від 11.06.2015р. відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м.Нікополь (далі - ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб») до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест", м.Київ (далі - ТОВ «ФК «Еверест») про визнання договору факторингу №2 від 10.12.2013р. недійсним та припинив провадження у справі щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком", м.Запоріжжя (далі - ТОВ «Техноком»).

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2015р. у справі №904/3123/14-908/1665/14 просить скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, заявник в апеляційній скарзі посилається на те, що умовами договорів поставки ТФ № 1117 від 24.11.2011р. та № 840 від 09.08.2011р., права грошової вимоги за якими передані за спірним договором факторингу, заборонено передачу прав та обов'язків за цими договорами без письмової згоди на це іншої сторони, а отже ТОВ "Техноком" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору факторингу № 2 від 10.12.2013р. в порушення вимог ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. Крім того, апелянт вважає вказаний договір факторингу удаваним, оскільки його вчинено з метою приховання іншого правочину - відступлення права вимоги.

Позивач у судове засідання 19.08.2015р. свого представника не направив, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, направив на адресу апеляційного суду клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення її розгляду. Вказане клопотання не підлягає задоволенню внаслідок його необгрунтованості.

Позивачем також заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов"язаної з нею справи № 904/5340/15 про визнання недійсним договору поставки № 14 від 05.01.2011 р. Колегія суддів апеляційного суду заявлене клопотання не задовольнила, оскільки зазначені в ньому підстави не перешкоджають розгляду даної справи.

У судовому засіданні 19.08.2015р. представник відповідача-2 ТОВ "ФК "Еверест" підтримав свої заперечення.

Враховуючи встановлений ст.102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду, судова колегія апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами за відсутності представника позивача.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.06.2014р. позовні вимоги ТОВ "Інтертайп Ніко Тьюб", м.Нікополь - були задоволені, договір факторингу №2 від 10 грудня 2013р., укладений між ТОВ "Техноком", м.Запоріжжя та ТОВ "ФК "Еверест", м.Київ визнано недійсним. Апеляційною інстанцією рішення залишено без змін (постанова Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014р.).

Постановою Вищого господарського суду України від 4 березня 2015р. зазначені судові рішення скасовані. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Касаційною інстанцією зазначено, що судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки пунктам 1.4, 1.5, 4.1, 4.3 договору факторингу, з достатньою повонотою не проаналізували умови договору та як наслідок помилково зазначили правову природу зазначеної угоди як договору уступки вимоги та залишили поза увагою ч. 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов"язковими для суду першої під час нового розгляду справи.

В оскарженому рішенні господарського суду Запорізької області від 11 червня 2015р. зазначені в постанові Вищого господарського суду України вказівки виконані.

Як вбачається з матеріалів справи 10.12.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еверест» (Фактор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноком» (Клієнт) уклали договір факторингу № 2 (далі - Договір), відповідно до умов якого Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає і зобов'язується оплатити Клієнтові, усі права грошової вимоги, що виникли у Клієнта з договору поставки № 14 від 05.01.2011р., договору поставки товару ТФ № 1117 від 24.11.2011р., договору поставки товару № 840 від 09.08.2011р., укладених Клієнтом та ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Фактор займає місце Клієнта як кредитора у всіх зобов'язаннях, що виникли із вищенаведеного основного договору відносно усіх прав Клієнта, у тому числі права одержання від Боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок, штрафу, пень, відшкодування збитків та інфляційних витрат тощо у повному обсязі.

За передачу права грошової вимоги до Боржника за Основним договором Фактор сплачує 4 594 422,16 грн. Сторони встановили, що винагорода Фактора за надання послуг факторингу за цим договором складає 1000,00 грн. (п.п. 4.1, 4.3 Договору).

ТОВ "ФК "Еверест" на виконання умов спірного договору 10.12.2013р. сплатив винагороду в загальній сумі 1 000 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Згідно з ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі свідоцтва Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 19 листопада 2013 року № 41541 ТОВ «ФК «Еверест» має право без отримання ліцензії надавати фінансові послуги, зокрема, з факторингу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1 - 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 235 Цивільного кодексу України визначено, що удаваною є угода, яка вчинена сторонами для приховування іншої угоди, яку вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що угода була вчинена сторонами для приховування іншої угоди, яку вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо угоди, яку сторони насправді вчинили.

Судом першої інстанції проаналізовані умови договору, зокрема зміст пунктів 1.1, 1.3, 1.4, 1.5, 2.1-2.3, 4.1, 4.3, тощо, законодавство, що регулює договір факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України) та норми Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо визначення термінів "фінансова послуга" та "фінансова установа" та зроблено обгрунтований висновок, що оспорюваний договір факторингу, укладений відповідно до вимог Цивільного кодексу України (глава 73) та Господарського кодексу України (ст. 180); за правовою природою відповідає своїй назві, тобто є договором факторингу; не є удаваним; не приховує інший правочин.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком та вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо укладення сторонами фактично договору про відступлення права грошової вимоги, а не договору факторингу, оскільки спірний договір, на думку позивача, не містить умов щодо надання Фактором фінансової послуги (передачі грошових коштів в розпорядження клієнта).

Зазначене спростовується наступним: Фактор сплачує Клієнту 4 594 422, 16 грн (п. 4.1); за що отримує винагороду 1000,00 грн (п. 4.3); право грошової вимоги до Боржника Фактор набуває лише після повної оплати Клієнту зазначеної суми (п.1.7).

Таким чином, умовами оспорюваного договору передбачено, що Фактор мав надати Клієнту фінансову послугу шляхом передачі грошових коштів в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступив Факторові своє право грошової вимоги до Боржника, що повністю відповідає поняттю договору факторингу, викладеному в ст. 1077 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору факторингу №2 від 10.12.2013р., укладеного між ТОВ "ФК "Еверест" та ТОВ «Техноком».

Крім того, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком господарського суду Запорізької області щодо припинення провадження у справі в частині вимог до ТОВ «Техноком» з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Спеціальний витяг № 20548357 від 12.05.2015 р.) 13.02.2015р. внесено запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «Техноком» за рішенням засновників. Відомості про правонаступництво відсутні (а.с 48-50).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2015р. у справі №904/3123/14-908/1665/14 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м.Нікополь залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2015р. у справі №904/3123/14-908/1665/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Т.М. Колядко

Судді: О.А. Скакун

В.М. Татенко

Надруковано: 6 прим.

1. позивачу

2. відповідачу

1 у справу

1 ДАГС 1г/с Запорізької обл.