Ухвала

від 19.06.2015 по справі 1915/10309/2012

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.06.2015 Справа №1915/10309/2012

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільській області в складі:

головуючого В.М. Братасюка.

за участю секретаря І.В. Гнатенко

прокурора Г.М. Халанич, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника Тернопільської міської ради ОСОБА_3, представника Приватного підприємства «Перлина» - ОСОБА_4, розглянувши в у відкритому судовому засіданні заяву про закриття адміністративного провадження ,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувають на розгляді матеріали адміністративного провадження №1915\10309\2012 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Тернопільської міської ради, треті особи Приватне підприємство «Перлина», відділ Держземагенства в м. Тернополі, Управління ДАБІ в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення сесії Тернопільської міської ради від 17 травня 2012 року за № 6\21\71 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування закладу громадського харчування «Майдан» з реконструкцією входу та влаштуванням літнього майданчика за адресою вул.. Кардинала Сліпого, 1 приватному підприємству «Перлина»», та зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій.

На адресу суду 08.06.2015 року надійшла заява представника Тернопільської міської ради про закриття провадження у справі, у зв'язку з тією обставиною, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Заяву мотивовано наявністю правового висновку судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеного в постанові від 09 грудня 2014 року, про те, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

В судовому засіданні представник Тернопільської міської ради заяву про закриття провадження у адміністративній справі підтримав та просить задовольнити.

Думку представника Тернопільської міської ради підтримав також представник ПП «Перлина», котрий пояснив, що дійсно мала місце неоднакова практика визначення судами адміністративної, цивільної та господарської юрисдикцій норм права, однак Верховним Судом України 09.12.2014 року, в порядку ст.. 237 КАС України, визначено юрисдикцію розгляду спорів щодо рішень суб'єктів владних повноважень передачу земельних ділянок у власність чи оренду.

Представник позивача ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення клопотання представника Тернопільської міської ради, пославшись на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року, якою визначено підсудність розгляду існуючого між сторонами спору в порядку адміністративної юрисдикції.

Розглянувши клопотання, та заслухавши думки осіб, які беруть участь у справі, суд зазначає наступне.

Встановлено, що рішенням сесії Тернопільської міської ради від 17 травня 2012 року за № 6\21\71 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування закладу громадського харчування «Майдан» з реконструкцією входу та влаштуванням літнього майданчика за адресою вул.. Кардинала Сліпого, 1 приватному підприємству «Перлина»» - затверджено ПП «Перлина» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0111 га для обслуговування закладу громадського харчування «Майдан» з реконструкцією входу та влаштуванням літнього майданчика за адресою вул.. Кардинала Сліпого, 1. Цим же рішенням вказану земельну ділянку вилучено з користування КЖЕП «Залізничник», та надано ПП «Перлина» в оренду терміном на три роки.

На виконання рішення між Тернопільською міською радою та ПП «Перлина» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0, 0111 га для обслуговування закладу громадського харчування «Майдан» з реконструкцією входу та влаштуванням літнього майданчика , від 20 червня 2012 року.

Розгляд справи №№1915\10309\2012, здійснюється судом в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2013 року провадження у спорі закрите на підставі п.1.ч.1 ст. 157 КАС України, як таке, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції мотивоване рішення про закриття провадження у справі посиланням на роз'яснення, викладені в п.7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року за № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року, скасовано ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.03.2013 року про закриття провадження у справі, з вказівкою на публічний характер відносин між сторонами спору, при цьому апеляційним судом мотивоване рішення посиланням на зміст п. 12 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року за № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», та рішення Конституційного суду України у справі № 1-6\2010 від 01.04.2010 року.

Отже, згідно з п.1 ч.1 ст.17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії ), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір , у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В п.7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року за № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вищий спеціалізований суд зазначив, що: земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК , статті 2, 5 Земельного кодексу України ; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Натомість в п. 12 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року за № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», суд визначив, що: відповідно до положень статей 13 , 14 Конституції України , статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV , статті 148 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV власниками землі є держава, ОСОБА_8 Крим та територіальні громади. Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України , пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України , пункту 1 частини першої статті 17 КАС Українивирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень.

Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суд зазначає, що погляд на проблему юрисдикційної конкуренції та вирішення інших практичних (процесуальних ) питань розгляду земельних спорів також висловив Вищий господарський суд України в постанові пленуму від 17 травня 2011 року за № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин». Так у п.1.2.2. цієї постанови зазначено, що: з положень статей 13 , 14 , 140 , 142 , 143 Конституції України, статей 11 , 16 , 167 , 169 , 374 ЦК України, статей 2 , 8 , 48 , 133 , 148 , 152 , 197 ГК України, статей 80 , 84 , 123 , 124 , 127 , 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Відтак суд зазначає, що має місце різне бачення вищими спеціалізованими судами юрисдикції, щодо якої мають вирішуватися спори з приводу прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації).

За правилами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» роз'яснення пленуму вищого спеціалізованого суду з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції за результатами узагальнення судової практики мають рекомендований характер, отже позбавлені імперативності в застосуванні. Окрім того, постанова пленуму вищого спеціалізованого суду має локальний характер, наведеними у ній роз'ясненнями керуються виключно суди відповідної юрисдикції, що, з урахуванням змісту зазначених вище роз'яснень постанов пленумів вищих судів, може призвести до прийняття судами одного процесуального рівня діаметрально протилежних рішень в аналогічних спорах.

Оскаржуваним рішення Тернопільської міської ради від 17.05.2012 року за № 6\21\71 затверджено ПП «Перлина» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0111 га. для обслуговування закладу громадського харчування «Майдан» з реконструкцією входу та влаштування літнього майданчика за адресою м. Тернопіль вул.. Кардинала Сліпого, 1, вилучено цю земельну ділянку з користування КЖЕП «залізничник» за його згодою та надано ПП «Перлина» в оренду строком на три роки.

Позивачі з таким рішенням не погоджуються, оскільки вважають, що ним порушені їх законі права та інтереси на користування прибудинковою територією між будинками № 1 та 3 по вул.. Кардинала Сліпого в м. Тернополі, яка орендується третьою особою з проведенням будівництва.

Згідно ст. 125 Конституції України, найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

За змістом ст. 235 КАС України, Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За правилами частини першої статті 244-2 КАС України ( в ред. від 12.02.2015 року), висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року «Про міжнародні договори» свідчить про обов'язковість застосування національними судами України норм Конвенції.

Верховний Суд України, розглядаючи, в порядку ст.. 237 КАС України, заяву про перегляд рішення касаційної інстанції, 09 грудня 2014 року ухвалив постанову за № 21-308а14, де зазначив таке.

«Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 80 ЗК установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 ЗК Міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

…. у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада

2014 року (справа № 21-493а14).»

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст.3, п.1 ч.1 ст.17, п.1 ч.1 ст.157, 244-2 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Провадження у справі №1915\10309\2012 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Тернопільської міської ради, треті особи Приватне підприємство «Перлина», відділ Держземагенства в м. Тернополі, Управління ДАБІ в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення сесії Тернопільської міської ради від 17 травня 2012 року за № 6\21\71 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування закладу громадського харчування «Майдан» з реконструкцією входу та влаштуванням літнього майданчика за адресою вул.. Кардинала Сліпого, 1 приватному підприємству «Перлина»», та зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій - закрити.

Роз'яснити позивачам про право звернення з позовом в порядку цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 5 днів з дня проголошення.

Суддя Тернопільського

міськрайонного суду ОСОБА_9