Рішення

від 24.06.2015 по справі 755/165/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/165/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"24" червня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді БАРТАЩУК Л.П.

при секретарі Ізвольській С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Зедос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнік", Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Традо" про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідачів - Приватного підприємства "Зедос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнік", Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Традо" про визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди, в якому просить визнати недійсним договір № 050710 від 26.06.2014 року, укладений між нею та відповідачем-1 ПП «Зедос», визнати недійсним договір № 050710 від 26.06.2014 року, укладений між нею та відповідачем-2 ТОВ «Правнік», визнати недійсним договір добровільного страхування від нещасних випадків № 006792 від 23 липня 2014 року, укладений між нею та відповідачем-2 з моменту його укладення, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача-1 2000,00 грн. сплачених платежів та 2000,00 грн. моральної шкоди, стягнути з відповідача-2 655,60 грн. сплачених платежів, стягнути з відповідача-3 2000 грн. сплаченого платежу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 червня 2014 року позивач звернулась до відповідача- 1 ПП «Зедос», що діяло в особі ОСОБА_2, з метою отримання достовірних інформаційних даних, консультаційних послуг та послуг з пошуку інформації та про надання безвідсоткової позики в межах програми кредитування «CityCredit».

В той же день, після оплати позивачем вступного внеску відповідачу-1, між ОСОБА_1 та відповідачем-2 ТОВ «Правнік» було укладено договір № 050710, однією з умов якого було укладення в подальшому Договору страхування.

23 липня 2014 року на виконання умов вищезазначеного договору, позивач була змушена укласти договір страхування №006792 з відповідачем-3 ТзДВ «Страхова компанія «Традо», сплативши обумовлену договором суму.

Представник відповідача-1 ПП «Зедос» запевнив позивача про те, що вона отримає бажану позику у розмірі 40 000 грн. за умови належної оплати щомісячного платежу до «Фонду Учасник Програми «CityCredit», що формується за рахунок суми платежів, сплачених учасниками (Додаток № 2 до Договору № 05710 від 26.06.2014 року).

29.06.2014 року позивач, покладаючись на добросовісність та чесність представника відповідача-1, уклала Договір № 050710 (надалі, контракт,договір,угода), та здійснила оплату у розмірі 2000 грн. на поточний рахунок відповідача-1 ПП «Зедос», що підтверджується квитанціями оплати від 26.06.2014 року.

23.07.2014 року на виконання умов договору страхування №006792 з ТзДВ «Страхова компанія «Традо», позивач сплатила страховий платіж у розмірі 2000 грн. (5% від страхової суми за п.3.1. договору №006792), що підтверджується квитанціями оплати від 23.07.2014 року.

28.07.2014 року позивач додатково здійснила платіж до Фонду Учасників програми «CityCredit» за договором №050710 у розмірі 655,60 грн.

Позивач зазначає, що в момент підписання договорів її було поставлено в невигідне та таке, що порушує її права споживача фінансових послуг, становище, оскільки сукупна вартість кредиту не була доведена до її відома; представниками відповідачів її було введено в оману, оскільки позивачеві було надано недостовірну та завідомо неправдиву інформацію щодо порядку повернення позики і діяльності програми «CityCredit», яка, по суті, являє собою заборонену законом пірамідальну схему; крім того, її змусили укласти непотрібний позивачці договір страхування життя.

Отже, маючи на меті отримати доступний кредит, позивач, натомість, отримала страхування життя, тому договір страхування не відповідає її внутрішній волі.

Зважаючи на викладене, представники позивача зазначили, що при укладенні договорів представники відповідачів ввели позивача в оману щодо природи укладених правочинів, отже, правочини вчинені в результаті помилки, обману, психологічного тиску з боку працівників відповідача, що дає підстави визнати укладені договори недійними з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Представник позивача, підтримавши позовні вимоги у направленій до суду письмовій заяві, просив позов задовольнити, у випадку неявки відповідачів не заперечував проти ухвалення судом заочного рішення.

Представник відповідача-1 - ПП "Зедос" в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки представник відповідача суд не повідомив, процесуальним правом подати письмові заперечення не скористався.

Представник відповідача-2 - ТОВ "Правнік" в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки представник відповідача суд не повідомив, процесуальним правом подати письмові заперечення не скористався.

Представник відповідача-3 - ТзДВ «СК "Традо" в судове засідання не з'явився, однак надіслав на адресу суду письмові заперечення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав необґрунтованості та недоведеності обставин, викладених у позовній заяві.

Згідно ст. 224 ЦПК України, суд, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

За згодою позивача суд ухвалив про заочний розгляд справи, - на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З наданих суду доказів убачається, що 26 червня 2014 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до відповідача - 1 ПП «Зедос», що діяло в особі ОСОБА_2, з метою отримання достовірних інформаційних даних, консультаційних послуг та послуг з пошуку інформації про надання безвідсоткової позики.

Того ж дня, ПП «Зедос» в особі ОСОБА_2, та ОСОБА_1 уклали договір № 050710, предметом якого є надання виконавцем інформаційних даних, консультаційних послуг та послуг з пошуку інформації (а.с. 8).

На виконання пункту 2 вказаного договору, 26.06.2014р. позивач сплатила вартість інформаційних послуг в сумі 2000 грн., що підтверджується квитанцією (а.с. 16).

В результаті пошуку інформації про надання доступної позики, позивачці запропоновано умови кредитування за програмою «CityCredit», яка передбачала надання безвідсоткової позики на користь Учасника за рахунок Фонду Учасників.

26.06.2014р. уклала договір №050710 з відповідачем-2 ТОВ «Правнік» (а.с. 9).

Згідно статті 1 Договору, товариство за згодою учасника зобов»язується вчиняти від його імені певні дії, спрямовані на надання безвідсоткової позики, зазначеної у додатку №1 до договору, на підставі ст.ст. 1046, 1048 ЦК України та на умовах діяльності програми «CityCredit», що міститься у додатку №2 до даного договору. Безвідсоткова позика та строки розрахунків по договору зазначаються у додатках до нього, які є невід»ємною частиною договору. Усі платежі, передбачені договором, сплачуються через банківські установи на розрахункові рахунки товариства у безготівковій формі у грошовій одиниці гривні. Також, згідно п. 1.4. договору, Учасник доручив товариству використовувати суми платежів для формування Фонду учасників та його розподілу, а також здійснювати надання безвідсоткової позики на користь учасників програми «CityCredit».

Пунктом 2.1.5 договору №050710 від 26.06.2014р. передбачено, що учасник зобов»язуєься укласти договори особистого страхування життя, здоров»я, працездатності та/або майнового страхування об»єкта застави (іпотеки) із страховою компанією на умовах, визначених у додатку №2 до договору.

Додатком №1 до договору, який підписаний сторонами, є визначення суми безвідсоткової позики - 40 000, 00 грн. та платіж до Фонду Учасників (а.с.10).

З метою отримання статусу Учасника Фонду позивач оплатила вступний внесок в сумі 655, 60 грн. (а.с. 16)

Додатком №2 до договору, який підписаний сторонами, сторони погодили Умови програми «CityCredit» (а.с. 11).

23 липня 2014 року на виконання пункту 2.1.5 договору №050710 від 26.06.2014р., позивач уклала Договір страхування №006792 з відповідачем-3 ТзДВ «Страхова компанія «Традо» (а.с. 13-14), направивши заяву на страхування (а.с. 29) та сплативши обумовлену договором суму в розмірі 2000, 00 грн. (а.с.16).

Згідно наявних у справі доказів, 04.08.2014 року позивач надіслала на адресу відповідача-2 лист, в якому просила розірвати договір № 050710 від 04.08.2014 року та повернути кошти, які були перераховані усім відповідачам в сумі 4655,60 грн.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь- якому елементі правочину.

Позивач, звертаючись з вимогою про визнання недійсними договорів, посилається на положення ст.ст.203, 229, 230 Цивільного кодексу України та ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», мотивуючи тим, що при укладенні договору працівники відповідачів ввели її в оману щодо природи укладеного договору, оскільки позивач мала намір укласти договір позики з метою отримання безпроцентної позики.

Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка, щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснено у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як передбачено ч. 1 та ч.6 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів", вважається нечесною підприємницькою практикою і забороняється будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману. Якщо підприємницька практика спонукає споживача дати згоду на здійснення правочину, на який й іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик проду кції, зокрема, методів використання, дати виготовлення, географічного походження (п. 1 абз. 1 ч. 2 цієї статті).

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Тим самим, Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

На підставі ч. 6 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених ст. 230 Цивільного кодексу України необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

При цьому, наявність умислу у діях відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману .

Відповідно до частини першої ст.60 Цивільного кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, позивач, пред»явивши позов про визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України та ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», при цьому, виклав обставини і посилання на наведені правові норми, не надавши належних та допустимих доказів, які мали свідчити про наявність умислу в діях відповідачів (осіб, які є представниками юридичних осіб), умислу на введення позивача в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.

Судом, відповідно, не можуть бути встановлені обставини, які б підтвердили вчинення з боку працівників (представників) відповідачів дій, спрямованих на примушення позивача до укладення договорів, створення умов щодо психологічного дискомфорту, підбурювання на проведення дій, які спонукали позивача укласти договори на умовах, невигідних позивачу, як і не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення протиправних дій з боку відповідача, що призвели до укладення позивачем договору.

Аналізуючи оспорювані договори, обсяг та зміст прав і обов'язків сторін, які передбачені зазначеним договором, вбачається, що при підписанні договору позивач погодилась з умовами цих договорів, вчинила дії, пов'язані з виконанням зобов'язань по договорам, крім того, сторони, підписуючи договір підтвердили, що умови договору, права та обов'язки сторін, відповідають вимогам чинного законодавства України, а також Закону України «Про захист прав споживачів», не створюють дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду клієнта, як споживача, та є такими, що задовольняють інтереси клієнта.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. ( ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як роз'яснено у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини введення її в оману відповідачами, тому правових підстав для визнання договорів недійсними, суд не убачає.

Оскільки обставини, наведені позивачем для визнання недійсними оспорюваних договорів не найшли свого підтвердження, відсутні підстави для задоволення вимог і про здійснення реституції за вказаними договорами, оскільки ці вимоги є похідними та можуть бути застосовані як наслідки недійсності правочину.

Відповідно до вимог ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Об'єктом зобов'язання є відшкодування, яке заподіював зобов'язаний надати потерпілому.

Зміст зобов'язання становлять право потерпілого і обов'язок заподіювача. Цим обов'язком є вчинення дій, за допомогою яких фізичне та психічне (душевне) благополуччя було б поновлено, право потерпілого - отримати таке відшкодування.

Обов'язок заподіювача шкоди по її відшкодуванню виникає за певних юридичних фактів, до них належать: наявність моральної шкоди; неправомірні дії (бездіяльність) заподіювача; причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) заподіювача і шкодою, що спричинена; вина заподіювача.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", -під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту немайнових прав, які є абсолютними, невідчужуваними і не можуть бути предметом зобов'язання.

Отже порушенням договірних зобов'язань безпосередньо особисті немайнові права не зачіпаються.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про відшкодування за рахунок відповідачів моральної шкоди.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Зедос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнік", Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Традо" про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.88 Цивільного процесуального кодексу України суд не розглядає питання про розподіл судових витрат у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 15, 23, 203, 204, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України, ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», ст.ст. 1, 4, 10, 11, 58, 59, 60, 88, 208, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Зедос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнік", Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Традо" про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання відповідачем копії судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, проте, не були присутні під час проголошення рішення, протягом 10 днів з дня отримання його копії.

С у д д я