Ухвала

від 18.01.2017 по справі 755/165/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

Унікальний номер 755/165/15-ц Апел.провадження 22-ц/796/335/2017 Головуючий у 1 ін. - Бартащук Л.П. Суддя доповідач - Слободянюк С.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді - Слободянюк С.В.,

суддів - Кравець В.А., Мазурик О.Ф.,

при секретарі - Гоін В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до Приватного товариства Зедос , Товариства з обмеженою відповідальністю Правнік , Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Традо про визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулась суд з наведеним позовом, в якому просила визнати недійсним договір № 050710 від 26 червня 2014 року, укладений між нею та Приватним підприємства ( далі ПП) Зедос ; визнати недійсним договір № 050710 від 26 червня 2014 року, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) Правнік , визнати недійсним договір добровільного страхування від нещасних випадків № 006792 від 23 липня 2014 року, укладений між нею та Товариством з додатковою відповідальністю (далі ТзДВ) Страхова компанія Традо з моменту їх укладення, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ПП Зедос 2000,00 грн. сплачених платежів та 2000,00 грн. моральної шкоди, стягнути з ТОВ Правнік - 655,60 грн. сплачених платежів, стягнути з ТзДВ Страхова компанія Традо 3 200,00 грн. сплаченого платежу.

Заочним рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року (а.с.120-125) у позові відмовлено.

На заочне рішення суду першої інстанції ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_3 (довіреність а.с.177,178), подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення, ухвалення нового рішення про відмову у позові.

ОСОБА_3, будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.185), в судове засідання не з'явилась.

Відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з наступних підстав.

Відповідно дост.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За матеріалами справи вбачається, що 26 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ПП Зедос , яке діяло в особі ОСОБА_4, укладено договір щодо отримання достовірних інформаційних даних, консультаційних послуг та послуг з пошуку інформації про надання безвідсоткової позики (а.с. 8).

На виконання пункту 2 вказаного договору, 26 червня 2014 р. ОСОБА_3 сплатила вартість інформаційних послуг в сумі 2000 грн. ( квитанція а.с. 16).

В результаті пошуку інформації про надання доступної позики, позивачці запропоновано умови кредитування за програмою ТзДВ CityCredit , яка передбачала надання безвідсоткової позики на користь Учасника за рахунок Фонду Учасників.

26 червня 2014 року ОСОБА_3 уклала договір № 050710 з ТОВ Правнік (а.с.9).

Згідно статті 1 Договору, товариство за згодою учасника зобов язується вчиняти від його імені певні дії, спрямовані на надання безвідсоткової позики, зазначеної у додатку №1 до договору, на підставі ст.ст. 1046, 1048 ЦК України та на умовах діяльності програми CityCredit , що міститься у додатку №2 до даного договору. Безвідсоткова позика та строки розрахунків по договору зазначаються у додатках до нього, які є невід ємною частиною договору. Усі платежі, передбачені договором, сплачуються через банківські установи на розрахункові рахунки товариства у безготівковій формі у грошовій одиниці гривні. Також, згідно п. 1.4. договору, Учасник доручив товариству використовувати суми платежів для формування Фонду учасників та його розподілу, а також здійснювати надання безвідсоткової позики на користь учасників програми CityCredit .

Пунктом 2.1.5 договору №050710 від 26 червня 2014 року передбачено, що учасник зобов язується укласти договори особистого страхування життя, здоров я, працездатності та/або майнового страхування об єкта застави (іпотеки) із страховою компанією на умовах, визначених у додатку №2 до договору.

Додатком №1 до договору, який підписаний сторонами, є визначення суми безвідсоткової позики - 40 000, 00 грн. та розмір платежів до Фонду Учасників (а.с.10).

З метою отримання статусу Учасника Фонду позивач оплатила вступний внесок в сумі 655, 60 грн. (а.с.16)

Додатком №2 до договору, який підписаний сторонами, сторони погодили Умови програми CityCredit (а.с.11).

23 липня 2014 року на виконання пункту 2.1.5 договору №050710 від 26 червня 2014р., ОСОБА_3 уклала Договір страхування №006792 з ТзДВ Страхова компанія Традо , направивши заяву на страхування (а.с.29) та сплативши обумовлену договором суму в розмірі 2000, 00 грн. (а.с.13,14,16).

Згідно наявних у справі доказів, 04 серпня 2014 року ОСОБА_3 надіслала на адресу ТОВ Правнік лист, в якому просила розірвати договір № 050710 від 26 червня 2014 року та повернути сплачені нею кошти.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.

ОСОБА_3, звертаючись з вимогою про визнання недійсними договорів, посилається на положення ст.ст.203,229,230 Цивільного кодексу України та ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , мотивуючи тим, що при укладенні договору працівники відповідачів ввели її в оману щодо природи укладеного договору, оскільки позивач мала намір укласти договір позики з метою отримання безпроцентної позики.

Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка, щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснено у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними , відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як передбачено ч. 1 та ч.6 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів", вважається нечесною підприємницькою практикою і забороняється будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману. Якщо підприємницька практика спонукає споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема, методів використання, дати виготовлення, географічного походження (п. 1 абз. 1 ч. 2 цієї статті).

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. З, ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Тим самим, Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

На підставі ч. 6 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених ст. 230 Цивільного кодексу України необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до частини першої ст.60 Цивільного кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, позивач, пред явивши позов про визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст.ст. 229,230 Цивільного кодексу України та ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , при цьому, виклав обставини і посилання на наведені правові норми, не надавши належних та допустимих доказів, які б мали свідчити про наявність умислу в діях відповідачів (осіб, які є представниками юридичних осіб), умислу на введення позивача в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.

Доводи апеляційної скарги щодо нечесної підприємницької діяльності відповідачів, наявності в їх діях ознак обману та пірамідальної схеми не ґрунтуються на матеріалах справи.

Враховуючи наведене, не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги, якою правильність висновку суду першої інстанції про відмову у позові не спростовується.

Керуючись ст.ст.303,307,308, 313 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, відхилити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: