Ухвала

від 07.07.2015 по справі 823/1436/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1436/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Паламар П.Г. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Бабенка К.А., Мельничука В.П.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тальнівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.04.2015 у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Іваньківський спиртовий завод» до Тальнівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ДП «Іваньківський спиртовий завод» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тальнівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 06.12.2012 №0000182301 та № 0000192301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Іваньківський спиртовий завод» до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасовано; прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано винесені Тальнівською міжрайонною державною податковою інспекцією Черкаської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 06.12.2012 №0000182301 та №0000192301.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.12.2014 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. Також, суд касаційної інстанції звернув увагу, що для вирішення спору важливе значення має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.04.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.04.2015 відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку ДП «Іваньківський спиртовий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені взаємовідносин із ТОВ "ВКФ «Симиренківські сади» за період з 01.10.2011 по 31.12.2011.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 13.11.2012 №206/22/00374841, в якому встановлено порушення позивачем вимог п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу №2755-VI у результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2011 у сумі 1833469 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7 ст. 201 Кодексу №2755-VI у результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2011 року - 656 175 грн., за листопад 2011р. - 710 569 грн., за грудень 2011року - 227 576 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.12.2012:

- №0000182301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 1 594 321 грн. основного платежу та 398 580 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000192301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 1 833 469 грн. основного платежу.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем залишено скарги ДП «Іваньківський спиртовий завод» без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» (продавець) та ДП «Іваньківський спиртовий завод» (покупець) були укладені: договір купівлі-продажу дробленої кукурудзи №1/а від 06.01.2011 (далі - договір №1/а) та договір купівлі-продажу подрібненої пшениці №02/08 від 02.08.2011 (далі - договір №02/08).

Згідно п. 1.1 договору №1/а продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити кукурудзу дроблену (надалі товар) в кількості 9000 (дев'ять тисяч тон).

Пунктом 2 вказаного договору визначено, що поставка товару здійснюється згідно умовами договору по рознарядці покупця. Витрати по перевезенню товару несе продавець. Кожна партія товару повинна супроводжуватися товарно-транспортною накладною, сертифікатом кількості та якості у трьох примірниках. Датою передачі товару вважається дата оформлення видаткових накладних. Товар, що надходить до покупця, повинен відповідати чинній в Україні нормативно-технічній документації, його вологість не повинна перевищувати 14,5%.

Відповідно до п. 3.1 договору №1/а вартість однієї тонни товару складає 1 600,00 грн. в тому числі ПДВ.

Згідно п. 1.1 договору №02/08 продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити пшеницю подрібнену (надалі товар) в кількості 10000 (дев'ять тисяч тон).

Пунктом 2 вказаного договору визначено, що поставка товару здійснюється згідно умовами договору по рознарядці покупця. Витрати по перевезенню товару несе продавець. Кожна партія товару повинна супроводжуватися товарно-транспортною накладною, сертифікатом кількості та якості у трьох примірниках. Датою передачі товару вважається дата оформлення видаткових накладних. Товар, що надходить до покупця, повинен відповідати чинній в Україні нормативно-технічній документації, його вологість не повинна перевищувати 14,5%.

Відповідно до п. 3.1 договору №02/08 вартість однієї тонни товару складає 1 550,00 грн. в тому числі ПДВ.

Факт реальності господарських операцій за вказаними договорами підтверджується наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських та податкових документів за жовтень - грудень 2011 року, зокрема видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, а також виписками банку про оплату отриманого товару позивачем.

Крім того, позивачем надано до суду та досліджено документи підприємства, щодо оприбуткування, обліку, визначення якості, використання у виробництві та списання сировини - товару отриманого від ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади»: журнал обліку руху спирту в спиртосховище на 13 аркушах, бухгалтерська довідка за жовтень, листопад, грудень 2011 року про списання зерна, лімітно-забірна карта за жовтень, листопад, грудень 2011 року, звіт про фінансові результати за 2011 рік, виробничий звіт про хід ректифікації за жовтень, листопад, грудень 2011 року.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади».

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованності тверджень відповідача про неможливість контролю представником податкової служби за надходженням сировини - товару для виготовлення спирту на акцизний склад - ДП «Іваньківський спиртовий завод» з огляду на наступне.

Пунктами 1.1, 1.2 та 1.3 Порядку роботи представників органів державної податкової служби на акцизних складах та податкових постах, затвердженим наказом ДПА України від 11.01.2011 № 14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.02.2011 за № 160/18898, визначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення контролю представниками органів державної податкової служби за виробництвом та обігом спирту етилового, спирту етилового денатурованого (спирту технічного), біоетанолу (далі - спирт), горілки і лікеро-горілчаних виробів на акцизних складах та підприємствах, де використовується спирт, отриманий за нульовою ставкою акцизного податку.

Представники органів державної податкової служби діють на акцизних складах - спеціально обладнаних приміщеннях на обмеженій території, де провадиться господарська діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів.

Податковий пост утворюється на території підприємств, де використовується спирт за нульовою ставкою акцизного податку для виробництва: продуктів органічного синтезу, які не містять у своєму складі більш як 0,1 відсотка залишкового етанолу, та відвантаження спирту виробникам проводиться у межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України; лікарських засобів (у тому числі компонентів крові та вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів і еліксирів, та відвантаження спирту виробникам проводиться у межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України; виноградних та плодово-ягідних виноматеріалів і сусла (далі - виноматеріали і сусло); бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу; біопалива.

На акцизних складах постійно діють представники органу державної податкової служби за місцем розташування таких акцизних складів.

Орган державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу та податкового поста призначає свого представника (представників) на таких складах та постах.

Відповідно до п.п. 2.2.4 п. 2.2 Порядку представник органу державної податкової служби на акцизному складі та податкових постах відповідно до покладених завдань здійснює контроль за обліком надходження, витрачанням сировини, яка використовується для виробництва спирту, горілки, лікеро-горілчаних виробів, виноматеріалів і сусла, і кількістю виробленої продукції.

Як встановлено судом першої інстанції акцизним складом є вся територія ДП «Іваньківський спиртовий завод».

Факт отримання позивачем від ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» спірних товарно-матеріальних цінностей підтверджується, також, відомостями журналу контролю за рухом сировини на акцизному складі ДП «Іваньківський спиртовий завод», який ведеться працівником податкового органу.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на відсутність необхідних реквізитів оформлення товарно-транспортних накладних, оскільки сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на час здійснення господарських операцій та надання податкових накладних позивачу ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» зареєстроване у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість.

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, якими встановлено відсутність у такого товариства умов для здійснення фінансово-господарських операцій, оскільки податковими органами не перевірявся контрагент позивача на предмет наявності господарсько-правових відносин з іншими суб'єктами господарювання у зв'язку з укладанням договорів оренди основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт, а сам по собі факт неможливості проведення контролюючим органом зустрічної звірки контрагента не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тальнівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.04.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Бабенко К.А.

Мельничук В.П.

Повний текст ухвали виготовлений 09.07.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Бабенко К.А

Мельничук В.П.